Наприкінці робочого дня Юля вийшла з жаркого офісу, щоб зустрітися з коханим чоловіком.
У них мала бути одна приємна подію – вони йшли дивитися на свою майбутню квартиру!
З дня весілля минуло всього два місяці, а Андрій вже заявив дружині, що їм потрібне своє, окреме житло.
– Знаєш, надивився я на своїх друзів, які орендують комірчини тільки для того, щоб жити окремо від батьків. Там же ж не розвернутися. І затишку ніякого. Як у вагоні в тамбурі!
– Та який затишок може бути в чужому житлі, яке ти орендуєш на якийсь час? Пуста трата грошей і часу, – погоджувалась з ним Юлія.
– А для сім’ї таке житло взагалі неприйнятне! Я так вважаю, – впевнено говорив молодий чоловік. – Нам із тобою треба про свою квартиру думати, кохана.
– Андрійку, та все це правильно, хто ж сперечається. Але де ми зараз з тобою візьмемо гроші на початковий внесок за кредит? – задала Юля резонне питання. – Я думала, що ми попрацюємо рік-другий, назбираємо потрібну суму, і тільки потім замислимося про своє житло.
– Знайдемо, – впевнено пообіцяв Андрій. – Я слів на вітер не кидаю. Мужик сказав – мужик зробив!
Юля навіть встигла поділитися гарною новиною з батьками і старшою сестрою Іриною, у якої вони тимчасово жили зараз, у її порожній квартирі.
Ірина рік тому вдруге вийшла заміж і переїхала до чоловіка.
А її однокімнатна квартира поки що пустувала. Одразу після весілля Юля з Андрієм попросилися до неї на якийсь час, і вона їм не відмовила.
– Доню, ми з татом зможемо дати вам грошей на перший внесок, якщо така справа. Але тільки небагато. Ти ж знаєш, що ми самі платимо кредит, – відреагувала мати на її новину про швидку купівлю квартири.
– Ні, Андрій сказав, що знайде гроші, – безтурботно відповіла Юля.
– Ну, дивися сама. Якщо що, виручимо.
– Ох, і чоловік у тебе, прудкий який! Та де ж, цікаво, він таку суму візьме? – здивувалася практична Ірина. – Адже це ж не в борг попросити в друга до зарплати. Та й у самого Андрія, як мені відомо, зовсім не мільйонні заробітки.
– Не знаю. Обіцяв, значить, знайде, – з мрійливою усмішкою говорила Юля. – Він у мене слів на вітер не кидає. І жодного разу досі мене не обманював.
Юля через молодість справді поки не морочилася подібними питаннями. А навіщо? Головне – це те, що незабаром у них буде своя квартира. А це значить, що спокійно можна планувати дітей, про що так мріяла молода жінка.
Наприкінці робочого дня Юлі подзвонила свекруха Лідія Антонівна.
– Привіт, Юлю. Мені Андрій сказав, що ви сьогодні зустрічаєтеся з ріелтором? Поїдете дивитися квартиру у новобудові? – запитала вона у невістки.
– Так, поїдемо. А що ви хотіли? – Юля не дуже любила спілкуватися з матір’ю чоловіка.
Не звикла ще до її строгого тону, яким вона незмінно спілкувалася з невісткою.
– Я хотіла, щоб ти злегка притримала свої апетити і допомогла обрати нашому синові більш бюджетну квартиру. Май на увазі, що ми не друкуємо гроші, а заробляємо їх важкою працею. Тому квартира має бути затишною, але не надто дорогою. Це головна умова.
– Та зрозуміло, що дорогу ми не потягнемо, – відповіла Юля свекрусі, зовсім не розуміючи, до чого вона хилить.
І чому розповідає про свої заробітки, які дістаються їм важкою працею?
– До чого тут ви? – голосно запитала Лідія Антонівна. – Якщо за цю квартиру платитимемо ми з чоловіком.
– А чому ви? Мені Андрій про це нічого не говорив. Ми й самі можемо оплачувати кредит за своє житло. Чоловік попросив у вас гроші на початковий внесок, правда ж? – вирішила уточнити Юля.
– Так, попросив. Хто ж йому ще дасть, якщо не рідна мати з батьком? Ну, ти мене зрозуміла, так? На дороге житло не замахуйтесь.
Лідія Антонівна поклала слухавку, а у Юлі залишився неприємний осад, який, втім, дуже швидко розвіявся, бо незабаром подзвонив Андрій і сказав, що вже чекає на неї біля офісу.
Усі наступні дні перед покупкою Юля наче на крилах літала. Вона із захопленням розповідала колегам і подругам, яка у них з чоловіком буде квартира. Про те, що її вікна виходять на великий зелений парк, а в пішій доступності від будинку є абсолютно все, що потрібно для життя. Тому що район вони вибрали хоч і новий, але вже цілком обжитий.
– Ось, дивіться, дівчата, я тут все фотографувала, – хвалилася Юля знімками свого майбутнього життя і була щаслива.
У день оформлення угоди Андрій сказав Юлі, що треба поїхати по маму.
– Стривай, а мама твоя нам навіщо? Так й ти хлопчик вже великий, щоб за мамину спідницю триматися. Ми що, без неї не впораємося? – щиро здивувалася Юля. – Поїхали, ми й так уже запізнюємося…
– Юлю, ну це якось не по-людськи, погодься. Мої батьки дали нам гроші на початковий внесок.
– І що? – щиро дивувалася дружина, ще не розуміючи, куди хилить Андрій.
– Заїдемо. Нам нескладно. Давай швиденько, чекаю на тебе внизу.
Вони поїхали по Лідію Антонівну, а в Юлі одразу зник настрій. І вона вже не раділа майбутній покупці. Щось у всьому цьому було дивне…
– Юлю, може, ти посидиш тут, поки ми з мамою оформлятимемо угоду? Або, знаєш, можеш у кафе сходити. Тут поруч є непогана кав’ярня з випічкою та смачною кавою, – сказав дружині Андрій, коли Лідія Антонівна вийшла з машини і впевненою ходою попрямувала до офісу агентства з нерухомості.
– Та що ж відбувається?! – різко запитала Юлія.
– Нічого, окрім того, що ми з мамою зараз оформимо покупку. А далі будемо вільні і щасливі. Поїдемо з тобою святкувати нашу покупку.
– Ви з мамою? – Юля виглядала приголомшеною. – Ти сказав – ви з мамою? Андрію! Поясни мені, що це означає?
– Юлю, ти зрозумій, так буде правильніше. Нехай наша квартира буде оформлена на батьків. По-перше, саме вони дали нам необхідну суму на початковий внесок. З цим же ж ти не сперечатимешся? І ми зараз без їхньої допомоги ні про яке житло навіть і не мріяли б!
– Так, з цим не посперечаєшся, – розгублено сказала дружина.
– Ну от! – надихнувшись, продовжував Андрій. – А по-друге, зарплати у нас з тобою такі, що не розгуляєшся. Ти подумай, а якщо ми не щоразу зможемо сплачувати щомісячний внесок? А в декрет ти підеш – взагалі нічого отримувати не будеш. Ти не подумала про це? А мої батьки нам завжди допоможуть. Значить, виходить, що велика частина коштів, вкладених у цю квартиру, буде саме від моїх батьків.
– То тобі твоя мама все так чудово все розписала? – нарешті отямилася дружина, тому говорила вже зовсім іншим голосом.
– Так. Але тільки це й так зрозуміло, – Андрій ще не бачив, наскільки засмучена його дружина.
– Ну, тоді я не здивована. Ні, ні в якому кафе я сидіти не буду. Я не така голодна і піду з вами! Ходімо, що ж ти застиг? – посміхаючись, покликала чоловіка Юля.
– Може, не треба?.. – Андрій зрозумів, що нічого хорошого від засмученої дружини чекати не варто.
Лідія Антонівна була дуже здивована, побачивши поряд із сином невістки. Це читалося на її обличчі. Але вона змогла себе стримати і не сказати їй нічого такого.
Коли почали оформляти документи на покупку, Юля заявила, що власниками квартири вони будуть із чоловіком.
– Як це? Андрій, у чому справа? – строго запитала мати. – Ти не попередив Юлю?
– Лідіє Антонівно, я розумію, що ви практична і хитра жінка. Але мене не обманеш. Ця квартира буде тільки наша – моя та мого чоловіка. І як ми будемо за неї розраховуватись – це тільки наша турбота. Інакше навіщо ми тоді заводили сім’ю, якщо не можемо її забезпечити? Правильно?
– Ти що, збираєшся тут сваритися? – розгублено запитала свекруха.
– Ні, я не маю наміру сваритися. Про що тут сваритися? Ми з чоловіком купуємо собі квартиру, – намагаючись зберігати спокій, відповіла Юлія.
– Ми вже домовилися із сином, що правильніше буде оформити її на нас із чоловіком. У нас хороший та стабільний заробіток. І це, погодься, важливо!
– Так, тільки платити за неї щомісяця будемо ми з Андрієм. Я правильно розумію? Чи все таки ви? Поясніть мені, чому я мушу більшу частину своєї зарплати віддавати за квартиру, яка у разі розлучення мені ніяким чином не світить? – з докором дивлячись на свекруху, спитала Юля.
– Ось, синку, глянь, вона вже про розлучення заговорила! Ви ще толком і не жили і труднощів ніяких не відчували, а твоя дружина вже за першої проблеми заговорила про те, що хоче з тобою розлучитися. Ну і хто був правий? Я, звісно! Квартира має оформлятися на нас.
– Юлю, ну що ти справді влаштувала тут. Давай вже закінчуй і не сперечайся, – сказав Андрій.
– Ні, любий мій, сперечатися я буду. Обов’язково! Бо кордони своєї сім’ї треба починати відстоювати вже зараз. І якщо ти думаєш, що твоя мама правильно робить, розпоряджаючись нашою з тобою квартирою, то нашому шлюбу кінець.
– Юлю, припини! Я сподіваюся, що це жарт? – здивувався молодий чоловік.
– Ні. Або ми зараз оформляємо її на себе, або, вибач, але я з тобою розлучаюся.
– Та що ти виробляєш, Юлю! – не втримався від гучного вигуку Андрій. – Навіщо ця сварка, та ще й при сторонніх?
– Ось-ось, синку, а я тобі саме про це й говорила, вона з тобою ненадовго. Купите ви квартиру в шлюбі, і ти будеш її тягнути один. А вона потім у тебе ще й частину цієї квартири вимагатиме, – продовжувала свекруха.
Андрій мовчав, розгублено поглядаючи то на матір, то на жінку.
– Андрію, не змушуй мене зараз думати, що я помилилася у своєму виборі, – тихо сказала Юля.
– То ми оформлятимемо угоду чи ні? – стурбовано запитала дівчина-спеціаліст, яка з великою цікавістю спостерігала за сімейною сценою.
Нечасто таке побачиш, сидячи в нудному кабінеті.
– Будемо! – впевнено відповіла Юля, сідаючи перед нею. – Власників двоє – я і мій чоловік. Так, Андрію?
Вона знову запитливо поглянула на чоловіка. Той нерішуче м’явся.
– Юлю… Ну це якось… Нечесно.
Андрій стояв поруч зі своєю знервованою матір’ю і боявся глянути зараз на неї.
– Нечесно?! Ти так думаєш?! – вигукнула Юля. – А взагалі так, ти абсолютно правий, любий! Це нечесно. Стосовно мене.
Не просто нечесно, а навіть меганесправедливо!
І тому я з тобою розлучаюся. До побачення. Купуйте зі своєю матір’ю що хочете. Хоч із десяток квартир. Мене це зовсім не турбує!
Юля стрімко попрямувала до дверей кабінету, різко їх відкрила і, голосно гримнувши, залишила місце гарячої сварки.
Через день вона подала заяву на розлучення і раділа в тому, що вони з Андрієм не встигли нічого придбати, і діти у них були тільки в планах.
– Так, ну і ну… Андрій, звісно, здивував. Справді, мужик сказав – мужик зробив, – з усмішкою процитувала слова зятя Ірина. – Та тільки все за цього так званого мужика мама вирішила.
Вона приїхала у свою квартиру, щоб підтримати молодшу сестричку після того, що сталося, і була обурена поведінкою Андрія.
– Ну і правильно, Юлю, що ти з ним розлучаєшся. Краще зараз, одразу, аніж потім все життя переживати. Толку від такого чоловіка все одно не дочекаєшся. Так і буде своїй матері в рот зазирати. І навіщо одружився – незрозуміло!
Ця історія багато чому навчила Юлю. І тепер вона буде дуже вибірковою при виборі майбутнього чоловіка.
А особливо – майбутньої свекрухи…