– Андрію, новину зараз тобі скажу: Настя – донька тітки Ліди – із чоловіком купили квартиру поряд з вами, буквально через два будинки. Звісно, не зовсім купили, в іпотеку взяли, – повідомила Андрію матір.
– Взяли і взяли, радість у чому? Чому ти мені дзвониш на роботу, щоб про це повідомити? – невдоволено спитав син.
По-перше, він був зайнятий, по-друге, він цю Настю і в дитинстві недолюблював, і зараз бачитися з нею у нього бажання не було.
– Зараз вони там роблять ремонт. Але труби ще не поміняли, і води у них немає, і ще три дні не буде. Ось тітка Ліда і просить, щоб вони після роботи у вас змогли помитися. А то брудними їм на орендовану квартиру незручно їхати, – пояснила мати.
– Добре, нехай заходять, я зараз Вірі подзвоню, щоб вона знала.
Коли Андрій прийшов додому, дружина готувала вечерю: у духовці мліла печеня, а Віра кришила салат.
– Ти особливо не старайся, – сказав він дружині. – Ці гості зметуть все, що завгодно. І взагалі, у нас не було домовленості, що ми їх вечерею годуватимемо. Мама домовлялася тільки про те, що вони приймуть душ.
– Андрію, незручно, таки це твоя рідня. До того ж, люди після роботи.
— Гаразд, нічого не коментуватиму — сама зрозумієш, — сказав Андрій. – Ти мою тітку Ліду пам’ятаєш? Це та, яка нас пшоняною кашею пригощала.
Віра пам’ятала цю історію. Вони відпочивали у селі у батьків Андрія. Зібралися на річку, а свекруха їх попросила:
– Будете повз будинок Ліди проходити, віддайте їй штори. Вона просила їх підшити. Я зробила.
Віра та Андрій виконали прохання: зайшли до тітки, віддали їй пакет. А вона заметушилась, закрутилася по кухні:
– Ой, гості дорогі, а мені й пригостити вас нічим. Хіба що з учорашньої вечері каша пшоняна залишилася. Вона взяла закопчену каструлю, показуючи гостям варену кашу.
– Та не треба нічого, тітко Лідо, – почав відмовлятися Андрій. – Ми не голодні, нас мати годує з ранку до вечора.
В цей час відчинилися двері у іншу кімнату, вийшов чоловік тітки, і вони побачили в кімнаті накритий до чаю стіл, на якому стояли вази з цукерками, печивом і тарілка з пирогами.
– Гаразд, ми пішли. Хочемо до обіду встигнути скупатися і позасмагати, – сказав Андрій.
– Що це вона? – Здивувалася Віра. – Ми начебто за стіл не просилися.
– Ти просто не знаєш нашу тітку Ліду. Вона з тих, про яких кажуть, що в них узимку снігу не випросиш. А пшоно це вона, швидше за все, для курчат зварила, – пояснив Андрій.
– То Настя – це її дочка? – Запитала Віра.
– Так, причому повна копія матусі – очі завидні, руки загребущі.
У цей час пролунав дзвінок у двері, Андрій пішов відчиняти.
– Здрастуйте, – зазирнула в кімнату Настя. – Це мій чоловік – Микола. А ви, мабуть, Віра, дружина мого братика?
Вона пройшла до кімнати.
– Ой, як у вас все чудово! А ми сидимо без ремонту! Шпалери відклеєні, труби зняті.
Настя підійшла до спальні, взялася за ручку дверей.
– А тут у вас що?
– А тут у нас спальня, і туди ходити не треба, – сказав Андрій і зачинив двері, які вже прочинила Настя. – Ви ніби митися хотіли?
– Так, звичайно. Віро, ти не могла б дати нам рушники, бо я сьогодні свої вдома забула, – попросила Настя.
Віра дала їй два рушники, і Настя відійшла у ванну. Микола лишився в кімнаті чекати своєї черги.
Гості помилися, але йти не збиралися. Вони явно розраховували на вечерю.
– Ой, у вас так смачно пахне! – Защебетала Настя. – Що ти таке готуєш?
– Це жарке. Проходьте, будь ласка, за стіл.
Зївши все, що було приготовлено, родичі пішли геть.
– Андрію, вони забули не тільки рушники, а й мочалки, гель для душу та шампунь, – посміхнулася Віра. – Гель і шампунь не шкода, а мочалки я завтра куплю нові. А ці нехай поки що у ванній залишаються. Скільки днів вони до нас приходитимуть? Потім викину.
– А ти подивися, чи не скористалися вони нашими зубними щітками, – Андрій пожартував, але Віра пішла у ванну перевірити.
На другий і третій день усе повторилося: Настя та Микола милися, потім сідали чекати, поки їх покличуть вечеряти.
На третій день Віра приготувала на гарнір запіканку з броколі та цвітною капустою. Настя блюдо не оцінила:
– Боже! Як ви можете це їсти. Дай мені ще один шніцель. І Миколі теж.
Вечеря четвертого дня – спагетті болоньєзе з фаршем – Насті теж не сподобалася:
– М’яса майже не видно – один соус.
Андрій, щоби підтримати розмову, запитав у Миколи, коли їм встановлять труби.
– Так вчора зранку поставили. Вже й воду ввімкнули, – сказав той.
Настя при цьому подивилася на чоловіка величезними очима.
– Насправді в нас ще лійка для душу не встановлена, – сказала вона.
Коли “гості” пішли, Віра запитала чоловіка:
– Як ти думаєш, вони ще довго до нас ходитимуть вечеряти? Мені вже, чесно кажучи, набридло готувати у промислових масштабах. Вважається, що людину не можна обмовляти, якщо вона багато їсть. Але я вже втомилася.
– Так, – погодився Андрій. – Треба щось вигадати. Вода в них вже є, тож митися вони можуть у себе.
Андрій сів дивитись телевізор, а Віра переглядала якісь сайти на ноутбуці. Раптом вона уважно подивилася на чоловіка і сказала:
– Я, здається, вигадала. Тільки ти маєш мене підтримати.
Наступного дня, коли чисті «гості» посідали за стіл, Віра принесла з кухні велику тацю, на якій стояло кілька салатниць.
У найбільшій із них був насипаний сухий геркулес.
Розставивши це на столі, Віра перед кожним поставила порожні салатниці.
– Це що таке? – здивувалася Настя.
– Це взагалі старий рецепт. Ним ще моя бабуся скористалася, але зараз його знову згадали. Називається “Французький салат краси”. Прийдеш додому, відкрий інтернет, там є різні варіанти цього рецепту. Але я обрала класичний. Ось дивись: у салатницю кладеш п’ять ложок геркулеса, потім заливаєш його п’ятьма ложками окропу – ось він у чайнику. Розмішуєш. Потім додаєш терте яблуко з лимонним соком – ось звідси, – Віра показала на іншу салатницю. – І наприкінці кладеш столову ложку меду. На деяких сайтах радять ще покласти тертий горіх або запарені родзинки, але я вважаю, що це зайве. Розмішуємо все і їмо. Причому жувати треба повільно та ретельно. Якщо їсти цей салат всього один раз на день – на сніданок або на вечерю, то вже через тиждень побачиш, як він вплинув на шкіру – вона стає оксамитовою. А ще цей салат корисний для нігтів та волосся. Ми з Андрієм тепер цей салат будемо щовечора їсти. Вранці довго жувати ніколи.
Гості спробували пожувати салат, підготовлений під керівництвом Віри, але захоплення у них він не викликав. Вони швидко зібралися та пішли.
– Сьогодні вечерю готуєш ти, – оголосила Віра чоловікові. – Вареники у морозилці.
Наступного дня, ближче до вечора, Андрію зателефонувала Настя:
– У вас сьогодні знову така ж вечеря? – Запитала вона.
– Так, я намагався відговорити Віру, але вона ні в яку. «Оздоровлюємся», – сказала. Слухай, Настя, ви колись до нас сьогодні прийдете, купіть буженинки, а то я вже не можу так вечеряти, – попросив Андрій.
– Ні, ми до вас не прийдемо. У нас вода вже є, тож ми у себе помиємось, – відповіла Настя.
За кілька днів Андрію зателефонувала мати:
– Синку, мені Ліда сказала, що тебе дружина не годує.
– Мамо, ну що ти всякі нісенітниці слухаєш! Я веселий, ситий, сповнений сил і здоров’я. І дружина у мене чудово готує! А ще у нас хороша новина: ми за місяць переїжджаємо до свого будинку. А цю квартиру виставимо на продаж.