– Сил моїх більше нема! – буркнула Ірина. – На море хочу! Пролежати весь день на пляжі. А вечорами танцювати на місцевій дискотеці до ранку.
Андрій хмикнув. Він уже майже звик до Ірини, хоча спочатку її промови його дивували.
Ірина була прикладом важкої панночки. Швидше, вона була тією, з ким можна весело провести час. Іноді зухвала, іноді груба, часом дуже смішна і найчастіше комфортна. Так, мабуть, так і є. З нею Андрій почував себе комфортно, не намагаючись прикидатися тим, ким він не є.
Зустрічатися вони почали півтора місяці тому. А до цього були знайомі лише кілька тижнів. Ірина підкорила його одразу своєю простотою та щирістю. І згодом він ні краплі не розчарувався.
З Іриною ніколи не було нудно. Не було тієї незручної мовчанки, а навіть якщо в якийсь момент вони ні про що не говорили, їм все одно було затишно разом.
– А що трапилося? – Запитав він.
– Та на роботі всі дістали! Ірина–Ірина, Ірина–Ірина, начебто інших імен у компанії немає. Усі смикають, чогось хочуть. Я сьогодні з директором мало не посварилася!
– Тоді, точно потрібен відпочинок, – засміявся Андрій. – Може, й справді гайнемо на море? Грітимемо животики на сонечку, почервоніємо, намажемося сметаною, нею ж і повечеряємо.
– Заманливо, – зітхнула Ірина. – Але є одна велика прогалина у твоєму чудовому плані: мені відпустку зараз ніхто не дасть. Максимум, один день можуть подарувати. А сам розумієш, їхати на день кудись безглуздо.
– Слухай, а не хочеш поїхати до моєї бабусі в село? Там зараз так добре…
– У село?
Ірина здивовано глянула на Андрія. Село її не приваблювало. Взагалі, якщо бути чесною, Ірина жодного разу і не була в селах.
Так, таке також буває. Всі її бабусі були міськими жительками, родичів у селах не було, і корів, які гуляли полями, вона бачила тільки на картинці. І ця картинка відрізняла від турецьких готелів.
– Мені здається, я ще не готова знайомитися з твоєю бабусею, – хмикнула дівчина. – Треба спочатку фейс-контроль батьків пройти, а вже потім іти по інших родичах.
– Бабуся в мене чудова. Відгодує тебе за вихідні.
– Ну, дякую. Моя п’ята точка і так важко в ці шорти влізла, і, якщо мене відгодують, я за твій рахунок гардероб оновлю.
– Якщо думала мене цим відлякати, то нічого не вийшло, – засміявся чоловік. – Справді, поїхали. Я теж давно не був у бабусі, та й за селом скучив. Це ж спогади з дитинства.
– Ну, не з мого, – сказала Ірина, думаючи, замовляти їй десерт, або шорти і справді тріснуть. – Я ніколи не була у селі.
– У сенсі? – здивувався Андрій. – Та цього не може бути!
– Чому? Я народилася у місті, мої батьки народилися у місті, їхні батьки…
– Та я зрозумів. Але ж друзі, родичі?
– Мені ще раз перерахувати, хто народився у місті? – усміхнулася Ірина.
– Не треба. Тоді, ти точно маєш з’їздити!
– Знаєш, Андрійку, у тебе ностальгія, а я ось не дуже хочу нюхати аромат перегною і бігати від гусей.
– Ти не пошкодуєш, – нагнувся через стіл чоловік. – Обіцяю, тобі сподобається.
Ірина замислилась. А зрештою, що вона втрачає? Якщо вони не поїдуть у село, то проведуть час удома, рятуючись під кондиціонером від спеки. Може, виберуться погуляти, але, швидше за все, їх здолає лінь, і вони просто подивляться всі сезони якогось серіалу.
– А пиріжки будуть? – запитала Ірина.
– Будуть.
– Тоді, я згодна.
Насправді Ірина нервувала. І не тільки через те, що важко уявляла, що означає справжнє село. Але й через знайомство з бабусею.
Вона завжди здавалася сильною, сміливою, якій зовсім неважлива чужа думка. Але все було зовсім не так.
Насправді Ірина була дуже вразливою. Просто намагалася приховувати це за горою сарказму та за вмінням тримати обличчя. Але всередині завжди вирувала буря, коли вона відчувала, що не подобається комусь або що в неї щось не виходить.
Андрій їй подобався. Незважаючи на те, що разом вони зовсім недавно, Ірина розуміла, що може уявити, як вони постаріють разом. Їй із ним було затишно, хотілося часто бачитися і навіть, можливо, розпочати спільне життя. Раніше такого не було, тому й у цьому питанні їй було трохи лячно, бо вона боялася помилитись, боялася, що буде потім важко.
І зараз Ірині здавалося, що ця поїздка – своєрідна перевірка почуттів. І якщо вони її не пройдуть, їй буде й справді важко.
Ірині здавалося, що в селі всі ходять у якихось лахміттях. Чомусь періодично в голові виникав образ людей у сорочці і в калошах. Навіть довелося струснути головою від таких думок.
У п’ятницю вранці вони вирушили в дорогу. Хороша дорога скінчилася досить швидко, і останні пів години машина Андрія повзла по бруду та ґрунтовці.
Село виявилося більшим, аніж уявляла Ірина. Вона чомусь думала, що побачить пару перекошених будинків, з криницями. Невідомо, звідки у неї було таке уявлення.
Але будинків було багато, тут було кілька вулиць. І магазин у селі був, а от криниць не було. Ірина аж засмутилася.
– Та у всіх уже в хатах вода проведена, – посміхнувся Андрій. – У тебе застаріла інформація про села.
– Ще скажи, що пічки в хаті не буде, – пробурчала вона.
– Не скажу. Пічка є. І навіть на ній сьогодні приготують щось смачненьке.
Перше враження у Ірини було двозначним. З одного боку, все виявилося не зовсім так, як вона уявляла. Люди були одягнені гарно, цивілізація була. І навіть корів Ірина одразу не побачила.
Але, з іншого боку, було зрозуміло, що вона не в місті. Надворі гасали діти, деякі навіть босоніж. Повітря було настільки свіжим, що хотілося їсти його ложками. А ще звідусіль був аромат якихось трав, води (як виявилося, поряд річка) і чогось такого, що Ірина не змогла розпізнати.
Бабуся Андрія зустріла дівчину дуже добре. Одразу обійняла її і посадила за стіл. Ірина не очікувала такої гостинності, і навіть принишкла. Андрій дивився на неї і посміхався, дивуючись, що вона так відреагувала. І дівчина насупилась нишком, блискаючи йому очима. Щоб не сміявся.
Андрій не брехав, коли сказав, що бабуся її відгодує. Вже після обіду Ірина ледве йшла, але чогось схопила ще один пиріжок. Тому що вони були дуже смачними, таких вона ніколи не їла.
Але лежати Ірині ніхто не дав. Майже одразу Андрій повів її на річку.
Ірина зазвичай не купалася у річках у місті. Вважала, що там вода дуже брудна.
Але тут вона не втрималася. Вода була якогось нереально блакитного кольору, навколо хлюпалися діти, а дорослі смажили шашлики прямо на березі річки. І ніхто не сварився, ніхто не обурювався, що шумно. Усі були задоволеними й щасливими.
А ввечері заснула Ірина миттєво. Мабуть, повітря так позначається. А може, ситна вечеря чи купання. Але, швидше за все, все разом.
І оскільки Ірина заснула дуже рано, то і прокинулася вона на світанку. Бабуся Андрія не мала темних штор, тому сонячне проміння просто змусило Ірину встати.
Сама не знаючи, навіщо вона вийшла на вулицю. І відразу застигла від побаченого.
Сонце піднялося над обрієм, десь заспівали півні. Ірина почула мукання корів, яких повели на пасовище. А ще стояв такий аромат, який може бути тільки і селі. Трава була мокра від роси, і Ірина зняла капці і стала в неї босими ногами.
Навколо дзижчали якісь комахи, село прокидалось. А Ірина стояла і відчувала, як усі її проблеми зникають. Як все здається таким незначним, наче зараз вона повністю перезавантажується. І лише одна думка була неприємною: шкода, що у її дитинстві цього не було.
Адже, напевно, будучи дитиною ти ще більше переймаєшся цією атмосферою, і все це лишається у тебе в пам’яті.
Тільки зараз Ірина почала розуміти захоплення своїх друзів дитинства, які на всі канікули виїжджали до бабусі.
Раніше Ірина не розуміла, чому вони радіють. Самі ж кажуть, що телевізор тільки два канали показує, що немає кафе й магазинів. То що там робити? А ось, виявляється, що…
– Я тебе загубив.
Ірина стрепенулася і винувато посміхнулася.
– Сонце розбудило, і я вирішила вийти надвір. Так спокійно… Мені здається, я ніколи не відчувала такого спокою.
– Тобі тут подобається? – спитав Андрій.
– Дуже. Ми ж іще приїдемо? – навіть трохи переживаючи запитала вона.
– Звісно! – посміхнувся Андрій. – Обов’язково приїдемо!
– Добре… – Ірина обійняла чоловіка і подумала, що нізащо його не відпустить.
Мало того, що він добрий, так ще й має бабусю з неймовірно смачними пиріжками, і він може привозити її сюди.
У те місце, де вона змогла знайти душевний спокій.
І зможе зробити це ще неодноразово, бо ж Ірині вже не хотілося на морі.
Вона тепер точно знала, де хоче провести свою велику відпустку…