Лікарем Алла мріяла стати з восьми років і йшла до своєї мети планомірно та наполегливо.
Приводом для цього стала рання втрата бабусі — матері батька, яка займалася онукою з двох років.
Спочатку молоді батьки були зайняті навчанням та роботою, а коли Аллі виповнилося чотири, на світ з’явилася її молодша сестра Яна.
Дівчинка часто нездужала та потребувала постійної уваги матері, тоді свою допомогу і запропонувала бабуся.
Вона не тільки годувала Аллу, одягала, гуляла з нею, а й займалася з дитиною іноземними мовами – англійською та іспанською.
А потім наполягла, щоб онуку віддали до школи у шість років.
Батьки мляво посперечалися з родичкою, але поступилися.
Агата ж бабусю не підвела – вчилася чудово і намагалася дорослих не засмучувати.
Жаль, що бабуся недовго змогла порадіти успіхам онуки, але Алла твердо вирішила, що заради її пам’яті стане прекрасним лікарем і допомагатиме людям.
Минали роки.
Яна давно перестала нездужати і перетворилася на милу, добру та усміхнену дівчинку.
Відносини між сестрами були рівними – без сварок та образ, що батьків тішило.
Але батька не стало, коли Яна закінчувала початкову школу, а матері не стало, коли Алла навчалася на другому курсі університету.
– Тітка Марія, – кинулась Алла до двоюрідної сестри батька – єдиної родички, – Допоможіть нам, будь ласка! Яні всього 14 років, її можуть у дитбудинок забрати, а цього ніяк допустити не можна!
– Та що ж ти хочеш від мене, Алло? Я нездужа жінка – мені зайвий клопіт не потрібний, – трохи навіть злякалася тітка Марія.
– Та не буде у вас жодного клопоту! Просто оформіть опіку, а ми з Яною вже самі розберемося, що робити далі.
Мені опіку не дадуть поки що – я дізнавалася. Через рік, може…
– Ти точно не збираєшся обтяжити мене дівчинкою-підлітком?
– Точно.
Так сестри почали жити вдвох. Благо було де – після батьків залишилася гарна трикімнатна квартира та дача.
Останню відразу здали на кілька років.
Алла продовжила вчитися, а вечорами почала підробляти.
Яна закапризувала — мовляв, не до навчання їй тепер, горе в неї, але не тут було.
– Я навчаюсь і працюю. Ні те, ні інше кидати не збираюся, щоб соплі тобі витирати.
Будь добра, поводься нормально, інакше опинишся в дитячому будинку, — безжально заявила Алла.
Заява була ризикованою — Яна перебувала в такому віці, коли будь-який ультиматум може обернутися протестом з боку підлітка, а закінчитися зовсім сумно.
Але Яна зробила правильні висновки.
– Добре. Тільки пообіцяй ніколи не лишати мене. Я маю на увазі не їхати надовго, відповідати на мої дзвінки.
Я дуже боюся залишитись одна, — зі сльозами на очах попросила Яна.
– Я буду поряд стільки, скільки буде потрібно, – неодмінно пообіцяла Алла.
Взагалі вона мала грандіозні плани — вона мріяла стати відомим лікарем-неврологом.
Для цього їй було просто необхідне стажування за кордоном. Але до цього потрібно було закінчити вуз, та й не варто було раніше засмучувати молодшу сестру.
Яна поводилася більш ніж пристойно. Навчалася добре, з подружками допізна не гуляла, квартиру утримувала в чистоті, навіть підробляти стала, прибираючи вечорами у найближчій перукарні.
А потім заявила, що вищу освіту здобувати не стане – хоче бути перукарем.
Подумавши, Алла не стала з нею сперечатися – вони і так фінансово жили важко, і інститут для Яни їм було важко потягнути.
Тим більше, що Алла збиралася все-таки потрапити на стажування за кордон, а для цього теж були потрібні гроші.
У тому, що це взагалі станеться, вона була впевнена.
– Я за місяць їду в Іспанію, – спокійно сказала Алла своєму давньому залицяльнику Ігорю.
– У сенсі? – злякався хлопець. Він, звичайно, знав про амбіції дівчини, але все ж таки розраховував на те, що після закінчення вузу вона вийде за нього заміж. – А як же я?
– Ігоре, ну що ти зараз … не розумного з себе будуєш? Я тобі не раз казала, що так і буде, що я отримаю грант і поїду. Давай без цих сцен обійдемося. Якщо дочекаєшся мене, добре, але я не буду проти, якщо ти знайдеш собі краще дівчину. І здається, я про це тобі теж говорила.
Ігор образився, але далі сперечатися не став.
А ось розмова з сестрою вийшла важкою.
– Ти обіцяла ніколи мене не кидати! — розплакалася Яна, почувши новину про від’їзд сестри.
– Це не зовсім так. Я обіцяла бути поруч за потреби, — спокійно пояснила Алла. — Тобі до повноліття лишилося півроку, ти цілком можеш подбати про себе, після коледжу вийдеш на роботу, і все буде добре.
Пора вже звикати до повної самостійності.
– Ти зрадниця! Тобі все одно на мене! – вигукувала молодша сестра. — Мама і тато б тобі цього не пробачили!
– Яна, припини, – Алла трохи змінилася на обличчі при згадці батьків, але відступати не збиралася. – Щоб тебе не забрали до дитбудинку, я домовилася з тіткою Марією, щоб вона знову оформила над тобою опіку на півроку.
- Ненавиджу тебе! – вигукнула Яна. — Бачити не хочу! Їдь у свою Іспанію назовсім!
Алла мовчки повернулася і вийшла з кімнати, залишивши сестру плакати. Нічого, Яна просто надто емоційна, але ж це не привід відмовлятися від стажування.
Молодша сестра заспокоїться і все прийме та зрозуміє.
Але Яна входити в становище сестри, а тим більше радіти за неї, не збиралася.
Аж до від’їзду Алли вони не розмовляли, і навіть проводжати сестру Яна не стала.
Ігор теж кудись зник, але Алла вирішила викинути все це з голови – попереду в неї багато нового та цікавого, а з рештою вона потім розбереться.
Після від’їзду сестри Яна почувала себе дуже самотньо. А ще вона дуже злилася – Алла там, значить, іспанським містом гуляє, справжню паелью навертає, а на сестру їй начхати!
Яна зателефонувала Ігорю:
– Ну що, і тебе покинула наша геніальна лікарка? – спитала вона у хлопця.
– Як і тебе, – посміхнувся Ігор. – Та й фіг би з нею! Мало дівчат чи що?
– Тобі простіше, звісно. А в мене іншої сестри не буде… – зітхнула Яна. – Тому й погано мені щось…
– Давай сходимо кудись, розвіємо тугу, – запропонував хлопець.
– А давай!
Повеселилися вони тієї ночі знатно, а вранці прокинулися в одному ліжку.
Ігор, ховаючи очі, швидко ретирувався. Яна його не утримувала – жодних любовних почуттів вона до Ігоря не відчувала.
А потім з’ясувалося, що вона вагітна.
– І що ти тепер хочеш від мене? – запитав Ігор, коли вона йому повідомила цю новину.
– Не знаю, – знизала плечима Яна. – Тільки процедуру я не робитиму. Я взагалі лікарів не переношу – у дитинстві все це набридло!
– А я не можу на тобі одружитися. Рано мені ще, та й… сестру твою люблю, загалом…
– А вона тебе кохає? Нічого подібного! Алла у нас тільки свою роботу любить, а ти їй нафіг не здався! Та й мені також. Вільний!
Нікому більше про свою вагітність Яна не розповіла. Сестрі писала, що все в неї нормально: коледж закінчила, працює в тій перукарні, де раніше підлогу мила (і це була правда).
Тітці Марії було не до неї – жінка перестала зображати з себе нездужу, вийшла заміж і займалася тільки своїм чоловіком.
На облік у поліклініці Яна стала лише, коли термін був п’ять місяців. Старенька лікарка побурчала на неї, але визнала, що проблем зі здоров’ям у майбутньої мами немає.
У результаті донька, Віра, з’явилася на світ здоровою та в належний термін. З цього приводу Яна написала повідомлення Ігореві, з яким не бачилася всю вагітність, але він нічого не відповів.
Це Яну мало хвилювало, а ось швидкий приїзд сестри непокоїв. Ох, і дістанеться їй від старшої! Хоча, що вона їй зробить?
Віру тепер вже нікуди не дінеш, а сестрі вона племінниця.
Але все сталося зовсім по-іншому.
– Я залишаюся тут працювати, – повідомила Алла телефоном. – Мене взяли на постійне місце! Уявляєш?! — завжди стримана сестра цього разу радості не приховувала. — Звичайно, платити спочатку багато не будуть, та й бюрократичні питання ще треба вирішити, але це все нісенітниця!
– Тобто ти не приїдеш? – помовчавши, уточнила Яна.
– Приїду, звичайно, але пізніше, може, через рік… Ти ж там чудово впораєшся без мене?
– Ну, так.
– Я ж казала, що все буде добре!
Яна так і не наважилася повідомити сестрі про Віру, а тим більше про те, хто її батько. Потім, все потім.
На подив самої Яни, дочка росла тихою, спокійною, якоюсь серйозною — в тітку свою, чи що? – І давала мамі попрацювати вдома.
І все-таки з фінансами в сім’ї було важко – довелося здати одну кімнату в квартирі.
Так Яна познайомилася з Віктором — молодим будівельником, який приїхав до їхнього міста на заробітки.
Їхній роман розвивався стрімко, але про весілля Віктор не заводив розмов і через півроку після знайомства.
– Гарна ти дівчина, Яна! Тільки один у тебе недолік… — одного разу заявив коханий.
– Це який же? — кокетливо посміхнулася Яна.
Вона щосили намагалася догодити Віктору, і думала, що в неї все чудово виходить.
– Дочка твоя… — невпевнено промовив хлопець.
Посмішка сповзла з обличчя Яни.
– Ой, тільки не починай! — скривився Віктор. — Не кожен може полюбити чужу дитину.
А мені Віра взагалі своєю присутністю постійно нагадує про те, що в тебе інший чоловік був…
– Вітя, та ти що?! Я тільки тебе люблю. З тим хлопцем у мене взагалі тільки один раз було… – захвилювалася Яна.
– Ну такий я… — розвів руками коханий.
Яна замислилась. Звичайно, Віктор дочку її не ображав! – але… ніби не помічав її, вдавав, що її немає.
А що їй, Яні, тепер робити? Віктора вона любить і доньку теж… начебто…
А одного разу Віктор, заявив, що знайшов роботу закордоном і їде.
– Я, звичайно, хотів би, щоб ти поїхала зі мною, але куди там з дитиною… – зітхнув він.
– Я щось придумаю! – Яна не на жарт злякалася, що залишиться без Віктора.
Алла повністю поринула у роботу. Вона напрочуд швидко звикла до цієї чужої країни, через півроку підтягла мову і вільно спілкувалася з колегами та пацієнтами.
Все їй тут подобалося, включаючи Мануеля – молодого лікаря, який сором’язливо намагався надавати їй знаки уваги.
Вона вже вирішила відповісти на його залицяння, як пролунав телефонний дзвінок.
– Алло, з цим треба щось робити! – у голосі Ігоря, про існування якого вона вже забула, звучало справжнє хвилювання.
– Що сталося? Говори спокійно та чітко, – Алла знала, як заспокоїти колишнього шанувальника.
– Яна привезла мені Віру і сказала, що тепер я повинен про неї піклуватися! А я не можу! У мене весілля через місяць, та й взагалі!
– Ігоре, я нічого не зрозуміла, окрім слова весілля. До речі, вітаю. Хто така Віра?
– О господи! Ти справді нічого не знаєш?
– Ні, але ти можеш мене просвітити.
– Яна народила доньку рік тому, – помовчавши, зітхнув Ігор. – Дивно, я думав, що врешті-решт вона тобі розповіла про це… Ну, неважливо. Тепер Яна хоче поїхати з якимсь чоловіком, але дочку з собою не може взяти. От і привезла її мені. Каже – дбай!
– А чому тобі? – спитала Алла, хоч уже почала здогадуватися про причину.
– Бо я батько… – неохоче зізнався Ігор. – Ну, так вийшло… Всього один раз…
– Зрозуміло. Від мене чого ти хочеш?
– Як чого?! Я ж говорю, що не можу в себе дитину залишити!
Обидва помовчали.
– Якщо ти щось не придумаєш, – прокашлявшись, продовжив Ігор, – Мені доведеться віддати Віру до дитбудинку. І не треба тут звертатися до моєї совісті!
Алла ні до чого звертатися не збиралася. Мабуть, уперше у житті вона просто не знала, що робити.
Сестра на дзвінки взагалі не відповідала, тільки надіслала повідомлення:
«Я поїхала з коханим. Вибач, так було потрібно».
А ось Алла поїхати не могла – до відпустки було далеко, а просто так поїхавши, можна залишитись і без роботи.
Насилу їй вдалося вмовити Ігоря залишити дитину у себе на кілька місяців до її приїзду.
Вона сподівалася, що до цього моменту сестра повернеться, або вона сама щось придумає.
А за два місяці ситуація вирішилася несподіваним чином за допомогою матері Ігоря, яка жила з сином у різних містах.
Жінка, дізнавшись про наявність онуки, висловила бажання її виховувати та забрала до себе.
Алла побачить племінницю лише за два роки, коли приїде у відпустку додому разом із чоловіком Мануелем.