Досить мене обманювати! Може, й від дочки теж відмовишся? – слова Аліни були чіткі, її батько Юрій Сергійович навіть похитнувся.
– Ти все неправильно розумієш, – спробував виправдатись він. – Сімейні таємниці іноді виявляються надто непривабливими. Не варто ідеалізувати тих, хто викликає жалість.
Протягом багатьох років у сім’ї Аліни було лише троє людей – вона, мама Інна Іванівна та тато Юрій Сергійович. Вона ще пам’ятала, як у далекому дитинстві їздила до бабусі по материнській лінії, але та давно пішла з життя. У школі Аліна завжди впадала у ступор, коли треба було писати тематичні твори про родичів. Вона не раз ставила запитання батькові, але виразної відповіді не отримувала.
– У нас нікого немає, усіх давно не стало, – відмахувався Юрій Сергійович. – Так теж буває, у малюків із дитячих будинків взагалі ніяких родичів.
– Але ж ти ріс у сім’ї, – підловила батька Аліна. – А у нас навіть немає жодних сімейних фото. Ось мені задали написати твір про бабусю, і що в ній писати?
– Нісенітниця, а не завдання. Я поговорю з учителем, – відповів дочці Юрій Сергійович. – А ти перестань ставити питання, краще займись справою. Уроки вже вивчила чи до останнього знову тягтимеш? Аліна, тобі скоро вступати. І взагалі, копатися у сімейних таємницях – не найкраще заняття.
– Але я маю право хоча б дізнатися, як звали мою бабусю? – обурено подивилася на батька Аліна.
– Катерина Семенівна, – роздратовано кинув той. – Тобі цієї інформації достатньо? Чи потрібні ще якісь відомості? Знаєш, фотографій і справді немає, але я дуже на неї схожий зовні. А ще твоя бабуся працювала вчителькою.
Аліна кивнула і вирушила писати твір. Вона вигадала бабусю, яку ніколи не бачила, все – зовнішність, колір очей, навіть голос, описала її дуже докладно. Аліні хотілося вдавати, ніби бабуся насправді є. І лише наприкінці вона написала правду, що та вже пішла з життя.
Наступного дня Аліна здала свою роботу та забула про неї. А за місяць дізналася, що твір відправили на якийсь обласний конкурс, так він усім сподобався.
– Тільки у тебе там неточність, – зітхнула її класний керівник Марія Антонівна. – Очі у Катерини Семенівни були блакитні. Не знала, що її не стало, давно?
– Ви знайомі з моєю бабусею? – здивувалася Аліна. – Але як? Чому ж я нічого не знала? Розкажіть докладніше, будь ласка. Батько чомусь не хоче про це говорити. А я мрію дізнатись правду.
– Ох, щось я теж тут розговорилася, – махнула рукою Марія Антонівна. – Запитуй у своїх батьків.
Перший приз твір Аліни все ж таки не отримав. Батько на тему сімейних таємниць їй теж лекції більше не читав, та й узагалі постарався дистанціюватися від них. Досягши повноліття, Аліна пішла вчитися на історика. Вдома вона тепер не жила, інститут перебував у сусідньому місті, після отримання диплому залишилася там жити та працювати.
Але таємниця тієї самої бабусі так і продовжувала розбурхувати розум дівчини. Іноді вона замислювалася, чи сама зможе знайти дані про неї в архівах.
З батьками про свої плани Аліна навіть не розмовляла. Вона добре уявляла собі, яка сварка знову виникне. Батько взагалі хотів би бути людиною без минулого, але одного разу, приїхавши додому погостювати, Аліна випадково підслухала розмову матері та батька.
– Юра, вона вже зовсім старенька, – зітхнула Інна Іванівна. – І живе одна, та ще й у такому поганому районі. А в нас кімната порожня, давай заберемо Катерину Семенівну? Ну позлився ти, але скільки років вже минуло. Настав час забути старі чвари.
– Ага, а Аліні ти як це збираєшся пояснити? Скажеш, що бабуся воскресла?
– Не від нас, то від інших усе одно колись дізнається, – зітхнула Інна Іванівна. – Ти знаєш, я взагалі завжди виступала проти цього твого обману. Можна було правду сказати.
– Ага, і відразу виглядати в очах рідної дочки практично негідником, так? – відмахнувся від дружини Юрій Сергійович.
Аліна сиділа дуже тихо, як у театрі тіней, бачила лише силуети батьків.
– Ну як я поясню ситуацію, не вплітаючи сюди мою сестру та її татуся? Мати навернула сюжет крутіше, ніж у серіалі. А я тепер маю думати, як пояснювати це все своїй дитині.
– Ти сам у всьому винен, – зітхнула Інна Іванівна. – Міг тоді повести себе інакше.
– Послухай, хоч ти можеш мене не засуджувати? – вигукнув на дружину Юрій Сергійович.
А потім понизив голос майже до шепоту:
– Бачиш, до чого довела? Не рівна година, Аліна прокинеться, запитає, чого ми тут репетуємо.
– Та спить вона, вимоталася зовсім зі своїм навчанням. Заїздив її науковий керівник, – зітхнула Інна Іванівна. – І все ж, мені здається, неправильно все від неї приховувати. Твоє право, звісно. Але якщо дочка дізнається від чужих людей, вийде лише гірше, Юрко.
Аліна тихенько прокралася до свого ліжка і лягла, прикинувшись сплячою.
Незабаром вона справді заснула, а вранці, залишившись дома одна, навіть засумнівалася в реальності почутого. Виходило, що в неї була не лише бабуся, а й тітка, сестра батька. Ось тільки Юрій Сергійович чомусь упорно представлявся сиротою.
Вирішивши розставити всі крапки у цьому питанні, Аліна вирушила до своєї колишньої школи. Вона хотіла розпитати про все Марію Антонівну. Але несподівано дізналася, що вчителька вийшла на пенсію і більше не працює. Насилу їй вдалося з’ясувати адресу колишньої класної керівниці. Купивши торт до чаю, Аліна вирушила у гості.
– Ну треба ж, Аліно, не забула мене! – зраділа Марія Антонівна. – Проходь, у мене син з невісткою на море поїхали, одна господарюю.
– Як же ви без школи? – Усміхнулася Аліна. – Завжди думала, що на пенсію такі вчителі, як ви, хто за покликанням, не йдуть. А тут з’ясувала, що буває інакше.
– По-різному виходить, – раптом сухо сказала Марія Антонівна. – Недарма ж ти мене відвідала, правда, Аліна? Все ще хочеш у когось дізнатися про таємниці своєї родини? А я знову відповім, питай батьків. Вони цю ситуацію не з чужих слів, а зсередини знають.
– Та не хочуть вони нічого пояснювати, – мало не заплакала Аліна. – Розкажіть хоч щось, я вже втомилася блукати у темряві.
– Але ж це не моя таємниця, – зітхнула Марія Антонівна. – До речі, у тому творі була ще одна помилка. Твоя бабуся жива, цілком здорова. Може, варто поговорити одразу з нею?
– Послухайте, – благала Аліна, – я реально почуваюся людиною, яка блукає в темному лісі. Батько з матір’ю вдають, що ніякої бабусі взагалі немає. Ви кажете, що вона жива. Як можна йти на розмову до людини взагалі нічого про неї не знаючи? Я ж можу образити бабусю чи сказати щось не те.
– Так, це проблема, – зітхнула Марія Антонівна. – Ну що ж, я розповім свою частину історії, решту дізнаєшся сама. Ми з твоєю бабусею разом працювали в школі, звичайно, вона старша, але спілкувалися цілком дружньо. У Катерини Семенівни були син і дочка, твій батько та його сестра Оксана. Дівчинка народилася у другому шлюбі з помітною різницею у віці.
– Тобто у мене є тітка? – поцікавилася Аліна. – І де вона?
– Не стало, – коротко відповіла Марія Антонівна. – Оксана виросла справжньою негідницею, користувалася безкарністю, її мати тоді обіймала посаду завуча, потім стала директором школи. Збирала данину з інших дітей, прогулювала, зв’язалася з поганою компанією. Зрештою, на неї написали заяву, була велика сварка, другий чоловік твоєї бабусі вважав за краще не мати з цим нічого спільного, як і твій батько.
– А мій тато вважає, що його зрадили, – зітхнула Аліна. – Виходить, він просто покинув матір у скрутний період? Не допоміг, не підтримав? На тата це мало схоже. Зазвичай він усім допомагає.
– Йому теж довелося нелегко, – зітхнула Марія Антонівна. – Осоромлена була вся родина, його врятувало лише те, що прізвища виявилися різними.
Аліна залишала будинок своєї вчительки зі змішаними почуттями. У кишені її пальто лежав папірець з адресою бабусі, але йти до неї самій і потайки Аліна не збиралася. Вона вирушила додому, щоб обговорити все з батьком.
– Я все знаю, – сказала Аліна, проходячи на кухню.
Мама затримувалася на роботі, вони з татом були самі.
– Бабуся жива, просто ти її покинув і не хочеш спілкуватися. Це зрозуміло, хоч і незрозуміло. Але чому мене треба було обманювати стільки років поспіль? Який у цьому сенс, якщо таємниця все одно розкрилася?
– А як я мав про це оголосити? – Закрив обличчя руками її великий і сильний батько.
– Ти міг би просто сказати, що ви не спілкуєтеся, – ображено відповіла Аліна. – Запропонувати хоч якийсь вибір, альтернативу. А натомість вибрав обман.
– Мати віддала перевагу сестрі, не стала від неї відмовлятися, втратила кар’єру і збирала передачі сестрі, коли їй дали термін, – невдоволено відповів дочці Юрій Сергійович. – Як про це взагалі можна розповісти? Ти знаєш, що мене викинули з роботи, а мати взагалі більше нікуди не змогла влаштуватися? А у нас із твоєю мамою на руках була маленька дочка. Але доля Оксани хвилювала мою родину набагато більше.
– Тату, але ж я всього цього не знала, – зітхнула Аліна. – А чого не стало твоєї сестри?
– Не знаю, чи занедужала, чи мало що, – відмахнувся Юрій Сергійович. – Не починай все заново, будь ласка. У нас і так достатньо складностей у житті.
– Хіба ти не хочеш відновити спілкування з матір’ю? – обурено спитала у батька Аліна. – Адже вона зовсім вже старенька, якось змушена справлятися одна за живого сина. Невже тебе це не хвилює? Тату, я завжди була впевнена, що ти – щедра, великодушна людина. А тепер бачу, що помилялася.
– Мені шкода тебе розчаровувати, – просто відповів їй батько.
Наступного дня Аліна все ж таки зважилася поїхати відвідати бабусю. Вона легко знайшла потрібний будинок та квартиру, подзвонила у двері, домофон відкрили без зайвих питань. Дівчина збігла на другий поверх і побачила відчинені двері квартири. На порозі стояла худенька жінка похилого віку в хустці, вона привітно посміхнулася Аліні і запитала:
– Пенсію принесли? У нас новий листоноша, так?
– Я ваша онука Аліна, – заторохтіла дівчина. – Можна мені увійти? Здається, нам час познайомитися з вами.
– Що ж, – відійшла убік Катерина Семенівна, – шкода, пенсію ще не принесли. Нема чим тебе тебе пригостити. А що ж батько так і не наважився прийти? Він завжди був надто чутливим. І ревнував мене до другого чоловіка та дочки.
– Але хіба в нього не було цього приводу? – зітхнула Аліна. – Адже у цій сварці брали участь ви обоє.
– Знаєш, я виховувала сина справжнім чоловіком. А він виявився просто ганчіркою, – відповіла їй Катерина Семенівна. – Єдине серйозне рішення, яке він ухвалив у житті, це не спілкуватися зі мною.
Схвильована Аліна слухала бабусю і розуміла, в кого її батько такий упертий. А Катерина Семенівна чемно усміхалася своїй онучці. Вона зовсім не виглядала старенькою, яка дуже переживає. Звичайно, Аліна розуміла, що це зовнішня бравада, але стійкість бабусі її захопила, та трималася з гідністю, незважаючи на пережите горе.
Дівчина покинула квартиру Катерини Семенівни та поїхала додому. Насилу їй вдалося вмовити батька зробити перший крок до примирення.
Того ж вечора Юрій Сергійович пройшов у квартиру матері разом із донькою. З хвилюванням він дивився на величезний портрет своєї сестри на стіні, на старе обличчя матері, а потім вискочив назад на сходову клітку.
– Я не можу! – вигукнув Юрій Сергійович на дочку. – Розумієш?! Це не забувається, неможливо пробачити те, що стоїть між нами. Моя мати обрала Оксану, це її право. Я нікому тут нічого не винен. Діри в чужій душі заткнути собою навряд чи зможуть.
– Невже тобі її зовсім не шкода?! – обурилася Аліна, вже знаючи, що почує у відповідь.
– Ні, – похитав головою Юрій Сергійович. – Ти можеш робити як хочеш, на свій розсуд. Допомагати їй, співчувати. Тільки мене в це не вплутувати.
Аліна продовжила спілкуватися з бабусею, вона навіть запропонувала тій переїхати та жити разом. Але Катерині Семенівні потрібна була тільки її стара квартира з портретом коханої доньки, і Аліна змирилася, почала відвідувати бабусю там, поступово їхні стосунки потеплішали.
Юрій Сергійович матір так і не пробачив. Для нього вона так і залишилася лише примарою з минулого, нагадуванням про прикрі помилки молодості.