Проводячи свого Андрійка на службу, Ірина стояла, пригорнувшись до нього й поклавши на його плече свою голову.
У її гарних блакитних очах стояли сльози – дуже шкода було розлучатися з коханим.
– Іринко, не хвилюйся ти так! Швидко пролетить час, ось побачиш! Я повернуся і все у нас з тобою буде добре, – заспокоював її Андрій, намагаючись зазирнути коханій у вічі. – Нічого зі мною не станеться, ти тільки чекай…
– Звичайно, Андрійку, звичайно чекатиму…
– Будемо переписуватися і зідзвонюватися, коли можна буде.
Андрій пішов в автобус. Сидячи біля вікна, він махав рукою батькам, Ірині і раптом побачив поряд з нею Лізу – дівчину яка постійно не давала йому проходу, сама залицялася до нього ще в школі.
Вона посміхалася мило і багатозначно дивилася прямо йому в очі.
– А вона навіщо приперлася? – подумав він і перевів погляд на Ірину, яка вже розвернулась і йшла геть. – Мабуть, знову плаче, – запереживав Андрій.
Не любив він Іринчині сльози.
Ірина бачила, що прийшла провести її Андрійка вічна суперниця Ліза, тому й пішла раніше, інакше та знову скаже щось недобре.
– Нічого, мине час, поки я навчаюсь, часу вільного мало, Андрійко відслужить і прийде. Отоді й буде в нас щастя.
Ірина навчалася у коледжі в райцентрі, а батьки жили в сусідньому селі, тому вона щовихідних їздила додому, а в неділю ввечері на останньому рейсі автобусом їхала назад.
Андрій ніде не вчився, влаштувався на роботу після школи у селі й чекав на службу. Кожен вихідний він зустрічав Ірину з автобуса і проводжав додому.
Кохання у них було зі школи з десятого класу. Вчилися в паралельних класах, а Ліза була його однокласницею.
Коли тільки Ірина з Андрієм почали зустрічатись, вона всіляко перешкоджала цьому.
Чого тільки не плела про Ірину. Але її натуру всі знали.
Ірина – гарна дівчина з променистою усмішкою та блакитними очима зі світлим волоссям, багатьом хлопцям подобалася.
А вона закохалася в Андрія, який теж був їй під стать.
Не дуже високий блондин, із теплим сірим поглядом, симпатичний. На шкільних перервах вони завжди були поруч, дівчата шепотілися, дехто із заздрістю поглядав у їхній бік.
А подруги Лізи з її класу так просто незлюбили Ірину. В цьому була винна Ліза, вона налаштовувала їх проти неї.
– Іринко, ця Ліза знову про тебе всяке говорить, – сказала їй сусідка по парті. – І чого вона не заспокоїться? Бачить, що не може Андрія перетягнути на свій бік, от і біситься.
– Ну й добре, нехай говорить. Андрій знає, яка я є, а на інших мені все одно. Та й усі мої друзі їй не вірять.
На випускному вечорі у школі всі пили ігристе, й Ірина з Андрієм теж, але у малих кількостях.
Трохи хильнули й усе. Потім майже всю ніч безперервно ходили парком біля річки, співали пісні.
Ірина з Андрієм спочатку були разом із усіма. Ліза теж була весела. Вона на очах у всіх підійшла до Андрія і повисла на його шиї, а потім припала до його губ.
Всі остовпіли, Ірина стояла поряд.
Андрій намагався звільнитися від її чіпких рук. Нарешті він скинув її руки з себе:
– Лізо, ти що зовсім вже?! – сказав він різко. – Не можна тобі ігристого.
А тій хоч би що, вона тільки дуже реготала.
– А ти знай, Андрійку, все одно ти будеш мій, – сказала Ліза і відійшла від нього.
Андрій взяв Ірину за руку і повів її до річки.
– Ну її цю недолугу, перебрала… Ти не засмутилася, Іринко?
– Ні, я ж знаю, що нас з тобою ніхто не зможе розлучити, ми віримо один одному, – відповіла дівчина.
Вона сьогодні була особливо гарною в ніжно-блакитній довгій сукні, з великим бантом на плечі, якраз під колір її очей.
Під ранок Андрій провів Ірину, сам теж пішов додому.
Потім були вступні іспити. Ірина вступила у коледж. З того часу зустрічав і проводжав її Андрій з навчання і назад.
Ліза раділа, дізнавшись, що Ірина вчитиметься в райцентрі.
– Нарешті в мене буде час причарувати Андрія, – свій намір розлучити їх, вона не полишала.
Ліза – хитра й підступна дівчина, теж була симпатична, і поставила собі за мету – посварити Ірину з Андрієм і цілеспрямовано йшла до цього.
Вона навіть знайшла підхід до його матері Валентини – та жила через два будинки.
Знаходила моменти і зустрічала Валентину дорогою, а то й забігти могла до них у двір, доки Андрія не було.
– Тітко Валю чули, наша дівка Іринка в місті знайшла собі багатого хлопця, крутить там з ним? А приїжджаючи сюди, морочить голову вашому Андрію.
– Лізо, ну не може такого бути, наче не схоже це на Іринку. Вона чесна дівчина і з Андрієм у них дуже міцні стосунки, – дивувалася Андрієва мати.
Валентина знала матір Лізи, непутящу жінку. Вона змолоду, вийшовши заміж за батька Лізи зраджувала і зраджує йому.
Гриця вона одружила з собою, бо була вагітна і може навіть не від нього.
Але вона така людина, що Гриця свого тримає покорі. А той вірить своїй дружині досі, або закриває на її пригоди очі.
Але принаймні вона не надто й шифрується, у селі всі про це знають.
– Гриць, як завжди вдома сидить, а ця он все у відрядженнях, – говорили жінки біля магазину.
Андрій з Іриною рідко, але зідзвонювалися.
Минуло місяці після відʼїзду Андрія. І задумала Ліза чергову капость.
– Тітко, Валю, дайте мені адресу Андрія, щось він не відповідає він мені на телефон, – прийшла до його матері Ліза.
– А тобі навіщо його адреса?
– Віктор – його однокласник просив дізнатися. Ви ж знаєте, той навчається в інституті і не приїжджає на вихідні, далеко.
Мати Андрія продиктувала синову адресу і пішла в будинок. Ліза того ж дня написала йому такого листа, що навіть їй самій стало ніяково.
– Нічого, повірить Андрій, що Іринка його обманює. Я йому в кожному листі писатиму, а вода, як відомо камінь точить, – думала вона єхидно.
Місяця три писала Ліза Андрію, красномовно розповідаючи, як його «красуня» обманює його, Андрій навіть у матері питав, чи правда, що Ірина з кимось гуляє, не чекає на нього.
Мати відповідала, що Ліза, мабуть, бреше, і щоб він менше звертав уваги на її плітки.
Ніхто не знав у селі, що Ліза потай поїхала до Андрія, там зустрілася з ним, усе між ними було. Андрій схоже повірив їй, для того вона й поїхала…
…Дзвінок Андрія ввечері застав Ірину в гуртожитку.
– Привіт, Іринко, як справи? – спитав якимось чужим і єхидним голосом Андрій.
– Нормально, а ти якийсь як чужий, Андрійку. Чому ти таким голосом запитуєш?
– Звичайно, чужий, ти там крутиш направо й наліво, а я як маю з тобою розмовляти?! Не дзвони мені більше і не пиши, ти зрадила мене, я все знаю про тебе!
Ірина оторопіла.
Вона тільки й встигла запитати:
– Це витівки Лізи?!
Але він не став слухати і поклав слухавку.
Ірина, приїхавши на вихідні додому, не виходила зі своєї кімнати. Андрій, якому вона так вірила і якого чекала, не повернувся. Залишився там жити і пройшли чутки, що Ліза поїхала до нього вагітна.
Потім було жіноче свято. Ірина приїхала на вихідні.
Вона була сумною і якоюсь пониклою, дуже переживала через Андрія.
Бабуся з матір’ю Ірини накрили вдома стіл, а її молодший брат Степан допомагав їм.
Він купив жінкам тюльпани, зайшов у кімнату Ірини й привітав старшу сестру.
– Іринко, хай буде в тебе все найкраще! Налагодиться все, і ти будеш щаслива.
– Дякую, братику, мій любий, – поцілувала і подякувала вона йому.
Домашні, звісно, всі переживали за неї. День видався похмурим, пішов дуже сильний дощ.
Степан побіг у двір, бо заливало літню кухню. Степан був єдиним чоловіком у сім’ї, тож побіг шукати когось на допомогу.
Незабаром він прийшов із незнайомим хлопцем, якого зустрів дорогою.
Точніше він знав Олега, а в його сім’ї ніхто про нього й не чув. Той приїхав до тітки Валентини в гості.
– Привіт Олеже, допоможи, га? Дах треба закрити. А в мене вдома одні жінки, та ще й їхнє свято сьогодні. Ти до тітки Валі, чи що?
– Так. Ось вручив квіти, привітав, пішов до однокласника Сашка, він тут із бабусею живе.
Коли Олег поліз на дах, в цей час вийшла Ірина з рукавичками і почервонівши, віддала їх Олегу. Той здивовано засміявся.
– Ну-у-у, Степане, для такої красуні, як твоя сестра, зробимо все якнайкраще!
Від бабусі не вислизнуло, як почервоніла внучка, як побігла вона перевдягнутися. А коли хлопці впоралися з дахом, Степан сказав:
– Дякую, Олеже! А тепер до столу, він у нас накритий, привітаємо всіх моїх жінок.
За столом всі радісно сміялися і бачили, що Олег не зводить очей з Ірини, а та теж поглядала на нього, а щоки зрадницьки червоніли. Посиділи за столом, Олег запропонував:
– Іринко, ходімо погуляємо?
– Ходімо, – просто відповіла дівчина.
Домашні чули радісний сміх Ірини за вікном.
– Дякувати Богу, ожила наша дівчинка, – сказала мати.
А брат Ірини додав:
– Ага, клин клином вибивають…
…Через пів року всі гуляли на весіллі Ірини та Олега.
– А я говорила своєму племіннику – чому судилося збутися, обов’язково здійсниться!
Ірина після закінчення коледжу залишилася жити в місті з Олегом. Обоє щасливі, бо ж вони знайшли один одного.
І ні про якого зрадника Андрія Ірина більше не згадувала…