Батька Дениса не стало на початку зими. Повертався на машині додому і сталася біда.
Звісно, це було великим горем. Денису було десять, тато був для нього прикладом для наслідування. Вони багато часу проводили разом, часто ходили на риболовлю, займалися спортом. Влітку каталися на велосипедах та плавали на човні. А тепер цього не буде…
І мама Дениса, Ольга дуже переживала. Вони з чоловіком дуже любили одне одного, були ідеальною парою. Чоловік завжди був для неї опорою та підтримкою, і спочатку жінка навіть не розуміла, як жити далі. Тільки заради сина вона спромоглася взяти себе в руки, повернутися до звичного життя. Та ось тільки життя все одно було вже не тим, бо в ньому не вистачало коханої людини.
Цей Новий рік Денис з мамою не святкували. Минуло лише двадцять днів від тоді коли не стало тата, їм було не до свята. Вони просто повечеряли та лягли спати. А Денис потім почув із своєї кімнати, як плаче мама у спальні. Адже то був перший новий рік без коханого чоловіка.
Поступово вони приходили в себе. Денис почав старанно вчитися. Йому хотілося вірити, що тато спостерігає за ним. Тому Денис має зробити все можливе, щоб тато ним пишався.
Ольга теж повернулася до роботи. Хоч і ходила майже завжди сумна. Посміхалася мало, було видно, що їй дуже тяжко даються прості справи. Адже все нагадувало про чоловіка і про те, що вона більше його не побачить.
Їх підтримували родичі, друзі. Дуже часто хтось приходив до них у гості, відволікав розмовами. І на якусь мить Денис навіть забував про втрату тата. А потім йому ставало сумно: як про таке можна забути?
Він ще не розумів, що тата він пам’ятатиме завжди, просто не потрібно про це думати постійно. Що життя продовжується, і треба якось вчитися жити у новій реальності. Денис просто боявся забути тата, думав, що це неправильно – веселитися, коли тата немає.
Поступово до міста приходила весна. Вірніше, календар повідомив про те, що почався березень, а ось сніг, як і раніше, лежав на дорозі, але сонечко вже злегка пригрівало.
Денис знав, що восьмого березня всіх жінок та дівчаток треба вітати. У школі хлопчики готували сюрприз своїм однокласницям, а під час уроків праці вони робили листівки для мами.
7 березня Денис повернувся зі школи і тут же вручив мамі листівку.
– З восьмим березня! Нехай свято завтра, але мені дуже хотілося тебе вже зараз порадувати!
– Дякую, дорогий, – усміхнулася Ольга. – Дуже гарна!
Але Денис бачив, що мама все одно сумна.
– Тобі не подобається листівка? – засмучено спитав він.
– Що ти! Вона чудова!
– А чому ти тоді сумуєш?
Ольга посміхнулася, а потім сіла поряд із сином.
– Я сумую, бо кожного восьмого березня твій тато дарував мені букет тюльпанів. Це була наша традиція, і я, мабуть, сприймала це як належне. А цього року я не матиму тюльпанів… І справа не в квітах, просто це ще одне нагадування, що твого тата більше немає.
Денису теж стало сумно. Він знав про тюльпани, але не думав, наскільки це було важливо для мами.
– Ну, нічого, – підбадьорилася мама. – У мене є від тебе чудовий подарунок, поставлю його до себе на тумбочку і милуватимуся ним. А завтра пропоную замовити щось смачне, а потім ми подивимося якийсь фільм разом. Що думаєш?
– Здорово. Я за, – кивнув Денис.
Ольга погладила його по голові і пішла до себе в кімнату. А Денис замислився.
Йому так хотілося порадувати маму. Так хотілося, щоб вона на свято не сумувала.
Він хотів купити їй квіти. Але проблема в тому, що грошей у нього не було. І у мами він просити не стане. По-перше, це якось нечесно, просити в неї грошей їй на подарунок. А по-друге, Денис знав, що у них із грошима зараз не дуже. Тато добре заробляв, і коли його не стало, їм стало складно не лише морально, а й фінансово. І хоч мама намагалася про це не говорити, Денис розумів, що їм доводиться заощаджувати.
Але він не скаржився. Поки що для нього гроші мали не настільки сильне значення. Та тільки квіти без грошей не отримати.
І тут Денису спала дуже цікава думка. Він увесь день про це думав, а потім наважився здійснити. Головне, щоби все вийшло.
Вранці він зробив мамі сніданок. Раніше тато завжди так робив, а Денис спостерігав. Недаремно уважно стежив, все запам’ятав! Мама любить каву з ранку та бутерброд. Саме це Денис й зробив.
– Денисе, як приємно, – усміхнулася Ольга, коли увійшла на кухню. – Дякую! Це буде мій найкращий сніданок останнім часом.
Денис був гордий. Сам усе зробив і було видно, що мама рада.
– Мамо, мені треба буде ненадовго піти, – сказав хлопчик, коли вони поїли.
– Це ж куди?
– Ми з друзями домовилися трохи погуляти.
Денису було соромно, що він обманює. Він ніколи не обманював батькам, знав, що вони завжди йому допоможуть та підтримають. Але зараз цей обман був потрібний. А ще Денис схрестив пальці. Кажуть, що так обман не зараховується.
– Сходи, звичайно, погуляй. Погода хороша… Сонечко визирнуло, справжня весна.
Денис кивнул. Перша частина плану вдалася. Час приступати до другої.
Біля їхнього будинку було два квіткові магазини. Денис пішов спочатку до того, що знаходився ближче.
У крамниці вже було багато народу. Усі поспішали привітати своїх близьких із жіночим днем.
Виявилося, що здійснити задумане не так просто. Але Денис зібрався, переступив через страх і сором і підійшов до продавця.
– Що ти хотів? – запитала втомлена жінка.
– Вибачте, – тихо сказав хлопчик, – а у вас не буде якоїсь роботи? Мені платити не треба, мені потрібний лише букетик тюльпанів для мами.
– Хлопчику, – роздратовано промовила продавець, – ти бачиш, скільки в мене роботи? Не заважай. Якщо купувати нічого не будеш, то йди тоді.
Денис почервонів і одразу вийшов із магазину. Йому навіть не хотілося йти до другої квіткової крамниці, так соромно було. Він навіть думав забути про свою ідею, але потім згадав сумне обличчя мами і все ж таки вирішив спробувати.
У другому квітковому народу було не менше. І Денис думав, що його і звідти виженуть. Але була не була!
– Вибачте, – підійшов він до дівчини.
– Так, що ти хотів? – усміхнулася вона, упаковуючи чийсь букет.
– Я хотів би мамі подарувати тюльпани. Але в мене немає грошей… Може, ви дасте мені якусь роботу? А замість оплати я візьму квіти.
Дівчина продавець переглянулась зі своєю напарницею.
– Ти молодець, що хочеш порадувати маму, – сказала напарниця.
– Просто … Їй завжди тато дарував тюльпани на восьме березня, а взимку його не стало. – Денис проковтнув грудку в горлі. Виявилось, що досі про це важко говорити. – І я хочу її порадувати, але у мене грошей немає.
– Мені шкода, – сумно промовила перша дівчина продавець. – Але ти можеш нам допомогти, так, Марія?
Вони переглянулись і посміхнулись.
– Так, дуже допоможеш. Як ти бачиш, зараз дуже багато народу, і ми зовсім не встигаємо. Якщо ти зможеш підмістити обрізки квітів, трохи прибрати, то ми тоді зробимо букет для твоєї мами.
Денис радісно закивав. Йому видали мітлу, і в перервах між відвідувачами Денис підмітав підлогу. Він тоді навіть і не усвідомлював, що його робота не була потрібна. Дівчата самі спокійно прибрали б у перерву. Просто вони хотіли допомогти. Хотіли порадувати цього хлопчика та його маму, яким довелося зіштовхнути з таким горем. І хотіли, щоб Денис був гордий, що сам заробив мамі на квіти.
За півгодини покупці трохи розсмокталися, і дівчина запитала, які тюльпани любить мама Дениса.
– Не знаю, але тато дарував їй білі.
– Чудовий вибір!
Денис думав, що вони дадуть йому три квіточки. Або п’ять, може. Але дівчата зібрали гарний букет, Денис навіть не міг порахувати, скільки в ньому квітів.
– Тримай! І пам’ятай, твоїй мамі з тобою дуже пощастило, – усміхнулася дівчина продавець. – Нам дуже шкода, що так сталося з твоїм татом, але ти не повинен забувати, що ти тепер чоловік у вашому домі. Бережи маму.
Денис кивнув головою. Йому були приємні ці слова.
Додому він мчав на всіх парах. І коли мама відчинила двері, Денис одразу простяг їй букет.
– З восьмого березня, матусю!
– Денисе…
Жінка навіть слів не мала. У горлі стояла грудка, вона насилу трималася, щоб не заплакати.
– Дякую… Мої улюблені, білі… Але звідки в тебе гроші? Я знаю, що зараз такі букети коштують дуже дорого.
– Не хвилюйся, мамо. Я заробив.
Трохи згодом Денис розповів, як він заробив на квіти. Його мама слухала та захоплювалася своїм сином. Він так сильно хотів її порадувати, так хотів, щоб вона знову посміхалася.
Наступного дня Ольга вирушила на цвинтар на могилку свого чоловіка.
– Доброго дня, Юро, – промовила вона, струшуючи сніг з пам’ятника. – Ти знаєш, ми виростили з тобою чудового сина.
Ольга стояла біля могили і розповідала, як учора Денис подарував їй букет. А перед тим, як піти, мама Дениса сказала:
– Я тебе кохаю. Але тепер я розумію, що настав час тебе відпустити. У мене є син, наш із тобою хлопчик. І я маю бути для нього щасливою та життєрадісною мамою. Впевнена, що ти цього хотів би. Сьогодні я плачу востаннє, а вже завтра ми з Денисом почнемо наново наше щасливе життя. А ти, сподіваюся, будеш за нами спостерігати і радіти.