– Оксано, ти?
Мама вигукнула з кімнати, не бажаючи відволікатися від серіалу. Зараз був найцікавіший момент, стане зрозумілим, від кого вагітна головна героїня.
– Так, мамо, – відповіла Оксана, роззуваючись. Взагалі вона навіть рада була, що мама її не зустрічала. Вона б одразу помітила, що Оксана засмучена. І хоч вона всю дорогу думала про те, як сказати мамі про звільнення, все одно розуміла, що на підтримку чекати не варто.
Оксані було вже двадцять три роки. Торік вона закінчила інститут, і одразу пішла працювати. Навіть тижня не відпочила. Та й як тут відпочити, якщо мама весь час говорила про те, як їй важко утримувати дочку.
Хоча це й не було до кінця правдою. Навіть коли Оксана ще навчалася, вона підробляла. Напевно, як і багато хто, влаштувався офіціанткою. Працювала вечорами, додому поверталася після опівночі. Звичайно, було дуже складно вставати з ранку на пари, але Оксана не скаржилася. Багато хто так живе. Та й молода вона ще, енергії на такий ритм життя вистачає.
Тому вже із середини першого курсу Оксана не просила у мами гроші. Вона сама оплачувала проїзд, сама купувала собі весь одяг, зустрічалася з друзями власним коштом. Так, мама оплачувала комунальні послуги і здебільшого купувала їжу. Але так вона б це робила навіть без Оксани. До того ж щось із їжі купувала і сама дівчина.
Але мама все одно завжди була незадоволена. Вона взагалі хотіла, щоб Оксана пішла після дев’ятого класу, вступила до коледжу, і вже за два роки змогла б працювати.
Але Оксана завжди вчилася добре, і її класний керівник відмовила її від такого кроку.
– Ти без проблем вступиш до ВНЗ, не треба після дев’ятого кидати школу.
– Ну, я можу потім на заочне відділення вступити. Натомість працювати скоро зможу.
Інна Валеріївна лише зітхнула.
– Влаштуєшся працювати, потім не до навчання буде. Я розумію, що твоя мати хоче допомоги, але ти ще дитина. Вона повинна поки тебе утримувати. Не губи своє життя, не витрачай таланту.
І Оксана її послухала, хоч мати була і незадоволена.
Власне, незадоволена вона була всі роки, що Оксана навчалася в університеті. І коли вона повернулася додому з дипломом, мама відразу запитала, коли вона вийде на роботу.
І як тільки Оксана отримала роботу, вона почала активно допомагати матері. Платила навпіл із нею за квартиру, купувала продукти, навіть телевізор новий мамі купила.
А нещодавно пішла чутка про скорочення. І сьогодні директор сказав, що Оксані треба написати заяву на звільнення.
Якби Оксана була сміливішою, то вона сказала б, що нічого не підписуватиме. Нехай спробують звільнити за статтею (а до неї не докопаєшся), або скорочують, або вона піде за договором сторін із виплатою кількох зарплат.
Але Оксана була молода, не знала своїх прав. Та й то була її перша робота. Вона розгубилася, не змогла постояти за себе. А коли директор сказав, що, якщо вона піде без галасу, він виплатить їй повну премію, Оксана покірливо написала заяву.
І вона знала, що мама буде злитися. Що почне її звинувачувати, хоча Оксана була впевнена, що вона ні в чому не винна. І постійно тиснутиме, мовляв, коли ти знайдеш роботу!
Оксана вимила руки, зазирнула на кухню. На плиті стояла їжа, але в неї не було апетиту. Тому вона не стала вечеряти.
Відчуваючи, що хвилюється, Оксана увійшла до мами до кімнати.
– Як справи? – не відволікаючись від серіалу, запитала мама. – Уявляєш, героїня все ж таки від коханця вагітна! Боже, я до останнього думала, що від чоловіка! Що тепер буде?
– Мамо, мене звільнили.
Мама різко обернулася і одразу насупилась.
– Чому? Що ти наробила?
Оксана присіла в крісло і тяжко зітхнула.
– Та нічого. Правда. Просто скорочують штат, я потрапила під роздачу.
Мама зменшила звук на телевізорі і невдоволено подивилася на свою дочку.
– Ось не вірю! Напевно, погано працювала! Я, он, вже тридцять років на одному місці, і чомусь не звільняють! Тому що я добрий працівник!
– Мамо, ти працюєш вихователем за копійки. Вони нікого не звільняють, бо ніхто не поспішає йти до вас працювати. Робота не з легких, ще й велика відповідальність, а платять мало.
– Та яка різниця?! Ти вже щось знайшла?
– Коли? – Розвела Оксана руками. – Я три години тому підписала заяву.
– Треба було одразу шукати! Ти давай, не затягуй! Ось зараз йди та подивися оголошення! Резюме, чи, як це називається, вистав! Так і знай, я тобі не дозволю на своїй шиї сидіти!
Оксана зітхнула. Хотілося хоч якоїсь підтримки, але мама, як завжди, її не надала.
Напевно, бо її мама завжди жила так, вона дуже зациклена на грошах. І ні, Оксана не планувала сидіти на її шиї, але ж можна день передихнути. Звільнення теж неприємно на ній позначилося, їй хочеться прийти в себе. Та й увесь останній рік Оксана дуже допомогла мамі. Навіть кілька разів купувала їй одяг власним коштом, поміняла вікна у всій квартирі, а то були старі, дерев’яні. Та й телевізор, знову ж таки. А мама цього начебто не помічає. Точніше, приймає, як належне. Мовляв, я тебе ростила, витрачалася на тебе, прийшов час повертати борги.
Оксана не стала сперечатися, просто пішла до своєї кімнати. Резюме вона поновила, а потім лягла спати. Сил не було, ні фізичних, ні моральних.
Вранці мама розбудила Оксану рано перед тим, як піти на роботу.
– Мамо, я поспати хотіла!
– Поспати! – передражнила вона її. – Роботу давай шукай!
Неохоче Оксана встала, поснідала, а потім взялася за пошук роботи.
Вакансій, начебто, і багато, а от знайти щось варте не так вже й просто. Хоч Оксана старалася. Але досвіду у неї мало, тож на нормальні посади її, вчорашню студентку, брати не хотіли. А виходити на роботу не за фахом Оксана і сама не хотіла.
Тиждень вона шукала роботу. Взагалі, недовгий термін. Але щодня мама діставала Оксану. Казала, що вона лінується, що якби хотіла, давно вже знайшла. І постійно твердила про те, що не утримуватиме її.
Хоча квартплата була оплачена Оксаною за цей місяць, вони ще доїдали ті продукти, які теж Оксана купувала. І було незрозуміло, чому мама так обурюється.
Та й якісь кошти у Оксани все ж таки були. Вона не просила у мами грошей, не казала, щоб та щось їй купувала. Але мама, мабуть, боялася за майбутнє, тож підганяла дочку.
Коли і через тиждень не було знайдено роботи, мама зовсім розлютилася.
– Лінива ти! Поки нічого нормального не знайшла, могла б до нас у сад йти підлогу мити!
– А як я на співбесіди ходитиму?
– Придумаєш щось! Тобі просто ліньки, подобається весь день на дивані валяться! Тому, слухай: якщо протягом цього тижня роботу не знайдеш, я вижену тебе з квартири! І роби, що хочеш, живи як хочеш! Я не повинна тебе утримувати!
Напевно, це було сказано з гаряча, щоб поквапити Оксану. Але ці слова стали для неї потрясінням. Вона завжди прагнула робити все, щоб мама в ній не розчарувалася. Завжди намагалася допомогти, не створювала проблем. І коли проблема виникла у Оксани, замість підтримки вона отримала ультиматум.
– Я зрозуміла, мамо, – сухо відповіла Оксана.
– От і добре. Шукай роботу!
Наступного дня мама пішла, а Оксана зібрала свої речі та поїхала до подруги. Вона втомилася від цього тиску, втомилася, що мама завжди незадоволена. Хотіла її вигнати – не вийде, Оксана сама пішла. І нехай тепер мама живе як хоче.
Звичайно, цього ж вечора мама їй зателефонувала. Почала сваритися на неї, веліла повертатися.
Оксана все вислухала, а потім спокійно сказала:
– Не хвилюйся, мамо. Ти мене більше не утримуватимеш. Я сама з усім упораюсь. Тепер кожна сама за себе.
А потім занесла мамин номер у чорний список. Напевно, колись вона вирішить знову поговорити з нею, але зараз вона не хотіла тріпати собі нерви.
Роботу Оксана знайшла за тиждень. Цілком нормальну, з гарною зарплатою. І, отримавши першу зарплату, з’їхала від подруги, хоч та й пропонувала залишитись і платити квартиру навпіл. Але Оксана хотіла пожити сама, хотіла ні від кого не залежати.
З мамою вона поговорила лише за місяць. Сама зателефонувала їй.
– Оксано, доню! Слава богу! Я собі місця не знаходила, думала, як ти там! Ну, пробач мені, з гаряча я це ляпнула. Повертайся.
– Ні, мамо, я житиму окремо. Не хвилюйся, роботу я знайшла, у мене все гаразд.
– Ну, хоч би в гості приїжджай.
– Поки що я не хочу. Якось потім.
З того моменту Оксана почала вчитися жити незалежно від маминої думки. І це виявилось і легко, і важко одночасно.
До мами вона змогла приїхати лише за кілька місяців. А поспілкувавшись з нею, переконалася, що все вона зробила правильно. Треба було давно роз’їхатися, щоб не нервувати і не слухати закиди. І щоб розпочати своє самостійне життя, не оглядаючись на мамині бажання.