Повертаючись у неділю ввечері від подруги, Лариса зустріла біля автобусної зупинки старшу сестру Ганну з чоловіком.
По тому, як вони були навантажені, було видно, що подружжя щойно приїхало з дачі. Своєї ділянки вони не мали, тому Ганна та Ігор часто бували на дачі її батьків.
– Ну що? – Поцікавилася Лариса. – Знову мама вас навантажила? І не ліньки вам у вихідний день туди електричкою мотатися? Невже більше нічим зайнятися?
– А які у вас із Василем важливі справи? – виразила у відповідь Ганна.
– Та вже важливіші, ніж у грядках копатися. Вчора в кіно ходили, потім із друзями у кафе посиділи. Сьогодні я з подружками зустрілася, а Василь до спортивного бару пішов. Культурний відпочинок!
– А ми батькам на городі допомогли, потім купатися пішли, Ігор із батьком на рибалку ходив, потім шашлики смажили, – відповіла Ганна. – Поєднали приємне з корисним.
– Ну, приємного я тут мало бачу, – сказала Лариса і, попрощавшись, зайшла до свого автобуса.
Того ж вечора вона зателефонувала матері:
– Мамо, я сьогодні Ганну з Ігором бачила. Вони і ягід повне відро привезли, і огірки, і зелень. А чому ти нам із Василем ніколи нічого не даєш?
– Як це не даю? Приїжджайте, беріть. Чи ти хочеш, щоб я тобі просто у квартиру все привезла? Так у мене на це ні сили, ні часу немає.
– Добре, наступної суботи ми до вас на шашлики приїдемо, – попередила Лариса.
– Будемо раді. У Ганни з Ігором якраз якісь справи. А на вас ми чекатимемо.
Підійшла субота, Лариса з чоловіком вирушили на дачу.
Погода видалася чудова, тож вони одразу, як приїхали, побігли на річку. Накупавшись і позасмагавши, Лариса та Василь повернулися до хати. Якраз встигли до обіду.
Відпочивши після обіду в гамаку в тіні великого дерева, Лариса запитала:
– Тату, а чи не час м’ясо для шашликів маринувати?
– В принципі вже можна, – відповів батько, але продовжив займатися своїми справами.
– Тату, ти ніби збирався м’ясо маринувати, – за півгодини нагадала йому дочка.
– Ларисо, мені треба обов’язково закінчити тут, у теплиці, бо раптом уночі дощ піде. Ідіть із Василем самі займіться м’ясом, – відповів батько.
Лариса вибралася з гамака і пішла до хати. Відчинила холодильник, оглянула всі полиці, та м’яса там не знайшла. Навіть у морозилку заглянула.
– Мамо, а де м’ясо для шашлику? – Запитала вона у матері.
– Не знаю. А куди ви його поклала? – Поцікавилася мати.
– Ми взагалі, коли до вас їхали, думали, що у вас вже все готове, – сказала Лариса.
– Ну, якщо м’яса немає, значить, сьогодні замість шашлику сардельки на мангалі смажитимемо.
– Нормально. Як Ганна з Ігором приїжджають, так шашлик смажать. А для нас із Василем – сардельки. Це несправедливо. Тобі так не здається? – Ображено запитала Лариса.
– Так Ганна та Ігор, якщо збираються шашлик смажити, то м’ясо із собою привозять, – відповіла мама.
– Зрозуміло. Тоді ми ночувати не будемо, до міста поїдемо. Ти нам хоч огірків та ягід даси?
– Скільки хочете. Ось на ґанку миска стоїть. Забирайте. І зелені на грядці нарви, якої тобі треба.
– А ягоди? – Запитала Лариса.
– Он пластикове відро стоїть біля альтанки. Тобі яких ягід: аґрусу чи смородини? Аґрус – зліва. А смородина – праворуч.
– То що? Мені самій збирати? – здивувалася Лариса.
– А ти думала, що ми до вашого приїзду все приготуємо? І шашлик замаринуємо, і ягід вам наберемо? – Усміхнулася мати.
Лариса на батьків образилася. Покликала чоловіка, і вони поїхали першим автобусом. І огірки брати не стали.
Кілька днів вона не дзвонила батькам, але потім таки вирішила з ними поговорити.
Прийшла сама, без чоловіка.
– Мамо, у мене до тебе важлива розмова. Мені здається, що ви з татом Ганні та Ігору допомагаєте набагато більше, ніж нам із Василем.
– Чому ти так вирішила? – Здивувалася мама. – На мою думку, ми вас не ображаємо. Ганна одружувалася, ми їм сто тисяч на весілля дали. Коли за рік ви з Василем одружилися, ми й вам дали стільки ж. І батьки Василя та Ігора теж осторонь не залишилися. Так що все у вас порівну.
– Тільки ось чомусь Ганна з чоловіком за рік змогли взяти іпотеку, а ми з Василем живемо у його батьків, – перебила маму Лариса.
– А тут все просто: у Ганни та Ігора на весіллі було п’ятнадцять чоловік, а у вас усі п’ятдесят. Вони зібрали гостей на три години в. кафе, а ви цілий вечір ресторан зняли, та з музикою та тамадою. А потім ви в Туреччину полетіли, – нагадала їй мати.
– Усього на п’ять днів!
– А ще ти не забудь, що Ганна та Ігор до весілля готувалися. Вони не розраховували, що батьки з двох боків скинуться та їм допоможуть – планували на своє весілля справляти та півроку збирали. Ось пояснення.
– Як у тебе все просто! Натомість тепер вони живуть у своїй квартирі, хоч і платять за неї банку, а у нас навіть на орендовану грошей немає. Я на свекруху не можу поскаржитися, але знаєш, як набридло жити у чужій квартирі! І на свою нам не назбирати ще років десять. А ще я знаю, що тато вже не вперше свою премію Ганні перекладає та пише: «На іпотеку». Скажеш, це неправда? – Запитала Лариса.
– Чому неправда? Чиста правда. Я теж свою премію пару разів переказувала саме на погашення кредиту за квартиру.
– А мені чому нічого не перекидали? – обурилася Лариса.
– А навіщо тобі? – Запитала мама.
– Як навіщо? Ми теж хочемо на квартиру збирати, – відповіла дочка.
– І скільки вже назбирали? – Запитала мама.
– А з чого нам збирати? У нас працює один Василь. Ось його батьки нас розуміють – вони з нас за комуналку не беруть і на продукти ми їм даємо лише п’ятнадцять тисяч.
– А решту грошей куди витрачаєте? – Поцікавилася мама.
– Як куди? Ми молоді – нам і одягатися хочеться модно, і в кіно сходити, і з друзями поспілкуватися. На все це потрібні гроші. Минулого тижня нас у ресторан запросили на день народження до друга Василя. То гроші на подарунок нам мама Василя дала, бо в нас не було – скінчились, – пояснила Лариса.
– Даремно вона це зробила. Я б не дала, – сказала мама.
– Чому?
-Бо ви ціни грошей не знаєте. Ні заробляти не вмієте, ні витрачати. І поки ви цього не навчитеся, давати вам гроші – все одно, що у вікно викидати. Ось уяви: є в мене десять тисяч. Я знаю, що якщо тобі віддам, то ви з Василем зайвий раз у ресторан сходите. А Ганна завдяки цим грошам швидше іпотеку закриє. Тож переді мною це питання не стоїть. Знаєш, є такий вислів: «Допомагати треба тому коню, який тягне». Ви з Василем поки що нічого не тягнете.
– Дивно ти міркуєш, мамо. Зазвичай буває навпаки: батьки допомагають дітям, які самі не справляються. Ось, наприклад, Рита Бондаренко мало заробляє, а чоловік у неї загалом півроку без роботи сидить. Тож їм батьки допомагають. А брату Рити – Олексію не допомагають. Її мати сказала, що Олексій і сам випливе.
– Ти знаєш, я впевнена, що Олексій точно випливе. А ось Рита разом зі своїм чоловіком так і будуть у батьків на шиї сидіти, – посміхнулася мама.
– Значить, ви нам не допомагатимете? Я правильно зрозуміла? – Ображено надулася Лариса.
– Чому не будемо? Якщо побачимо, що ви самі намагаєтеся чогось досягти, то чому б не допомогти?
– І як ви це побачите?
– Дуже просто. По-перше, ти вийдеш на роботу, тому що одному Василю сім’ю не потягнути. Ми тебе шість років навчали. Ти закінчила магістратуру. Навіщо? Щоб із подружками в кафе сидіти і пліткувати? По-друге, ви перестанете спускати гроші у клубах та ресторанах. Повір, є багато інших способів відпочити та добре провести час. І по-третє, ви поставите собі за мету і будете до неї йти. Ми з татом вже обговорювали питання із квартирою для вас. І ось що вирішили: якщо ви назбираєте половину першого внеску, то другу половину ми вам додамо.
– Це точно? – перепитала Лариса.
– Точно.
– Здорово! Я Василя вмовлю! І на роботу влаштуюся. Мене Віра до них у фірму кликала, я сьогодні ж їй зателефоную – запитаю, чи вільне місце. Все, я побігла!
Лариса вилетіла із квартири. Мати подивилася їй услід і похитала головою: “Хотілося б вірити”!