Ірина сонно сиділа на кухні, дивлячись на те, як працює кавоварка. Аромат кави поступово наповнював кухню, налаштовуючи на добрий ранок.
Дівчина відчайдушно намагалася прокинутися, але безсонна ніч давалася взнаки.
Увечері сиділа з племінниками, а вночі доробляла важливий і терміновий звіт, щоб його!
Але думка про те, що сьогодні п’ятниця і можна прийти ввечері додому й лягти спати – зігрівала. А ще й робочий день сьогодні скорочений!
Це однозначно вартувало того, щоб пережити цей день.
Після обіду, коли Іра в мріях вже солодко спала, подзвонила Софія, її сестра.
– Іро, виручай! – вигукнула вона.
– Що таке? – Ірина застигла від здивування.
– Ми з Максимом сьогодні зібралися в кіно. Я приведу тобі племінників?
– Софійко, так не робиться.
– Точно! Забери сама їх із садка! Щоб ми не каталися сюди-туди. Ти геній! – зраділа сестра.
– Стій! Не заберу. Я маю інші плани, – сказала Ірина.
– Які в тебе можуть бути плани? Ні чоловіка, ні дітей…
– Ось саме так! У мене ні чоловіка немає, ні дітей, бо я сиджу з твоїми! – образилася дівчина. – Причому частіше бачу їх, аніж ви з Максимом.
– Ах, тобі племінники рідні набридли? – обурилася Софія.
– Маніпуляція чистої води! – хмикнула Ірина, яка чудово знала сестру. – Але цього разу не пройде. Все, Софійко, мені ніколи. Бувай!
Періодично Ірина втомлювалася, обурювалася, відмовляла сестрі в допомозі. Софія чекала тижнів зо два, даючи сестрі час заспокоїтися, і знову безсоромно користувалася добротою сестри.
– Та годі тобі! Не ображайся. Що ж, скасуємо кіно! Так ти права, вони наші діти, – ось і цього разу сестра вирішила перечекати.
– Я рада. Племінникам привіт! – вона завершила розмову і повернулася до роботи.
Її відволікло повідомлення.
Надходження на картку. І не маленькі!
Їм виплатили обіцяну премію!
– Іро, поїхали на море? – Олена сіла на стілець, поряд із подругою.
А дружили вони вже три роки, з того моменту, коли обидві, ще “зелені” випускниці місцевого університету, прийшли влаштовуватись у цю компанію на роботу.
Ага! Працювали вони, звичайно ж, у різних відділах, але подружилися.
– Несподівана пропозиція, – розгубилася Ірина.
– А чому ні? Відпустка у нас через два тижні, в один час, премія – всім прилетіла. Це ж пряма доля! – засміялася Олена. – Давай просто подивимося, що є?
– Якщо просто подивимося… – невпевнено погодилася Іра і відкрила пошуковик на комп’ютері.
Загалом, додивилися дівчата до того, що подумки вже лежали на шезлонгу, на березі моря, і попивали фруктовий коктейль!
На емоціях, і поки ще не передумали, вони забронювали путівки, а ввечері вирушили їх викуповувати.
Поверталася додому Іра зі змішаним настроєм.
З одного боку – путівку вони брали з добрячою знижкою і навіть не всю премію витратили, а з іншого боку – Ірина мала кредит на житло і вона могла б ці гроші в нього вкласти.
– Не сумнівайся! – обійняла її на прощання Олена. – Премії ще будуть, а ось чи виберемося ми з тобою кудись ще разом – це невідомо.
Й Іра рішуче засунула свої сумніви подалі.
Зрештою, вона заслужила на цей відпочинок!
Кредит за два місяці оплачено, комуналку теж, купальники нові у валізі, валізи в коридорі, квіти – у сусідки…
І тут думки Іри, яка стояла у шортах, із сумочкою і згадувала невідкладні справи перед вильотом, зупинив дверний дзвінок.
– Іринко! Нас із Максимом друзі на ювілей запросили, а нам дітей нема з ким залишити, уявляєш? Виручай! – у квартиру буквально “влетіла” Софія, яка тримала за руку доньку, чотирьох років, та шестирічного сина.
– Не можу! У мене справи, – розгубилася дівчина.
– Які в тебе можуть бути справи? – пирхнула сестра, збираючись іти.
– Я у відпустку їду і вже таксі під’їжджає, – сказала Іра.
– І ти не попередила? – ахнула Софія. – Тобто, з твоєї ласки, ми тепер маємо ювілей пропустити?
– Ну ти ж теж не заздалегідь попередила, що ви на ювілей збираєтеся, – здивувалася Ірина. – Знали ж про це давно.
– А чого це раптом ми повинні перед тобою звітувати? – розізлилася Софія, ображено дивлячись на сестру.
– Хоча б для того, щоб дізнатися про мої плани цього дня!
– Та які у тебе можуть бути плани? – похмуро запитала сестра.
– Як бачиш – можуть бути, – посміхнулася Іра, відтісняючи гостей до виходу, винувато дивлячись на племінників, які розуміли набагато більше матері і не ображалися на улюблену тітку.
– Звісно! У тебе ж повно грошей, куди тобі їх витрачати? По морях кататись! А на сестру та племінників – все одно! А ми, між іншим, втомилися! І також хочемо відпочити. Легко міркувати, коли нема ні дітей, ні чоловіка, – виказувала сестрі Софія. – А нам тепер що робити?
– Не знаю, – просто відповіла Іра, яку слова сестри сильно зачепили. – До батьків їхати, чи до сестри Максима.
Але я поспішаю і не можу за вас вирішувати всі питання.
Перевіривши ще раз квартиру, Іра закрила її й поспішила до ліфта.
– Не очікувала від тебе такого. Тобі самій як? Знаючи, що зраджуєш зараз сестру? – Софія не вгавала навіть у ліфті.
– Софійко, не нагнітай. Пораділа б краще, що я в які віки кудись їду, – втомлено відповіла Ірина. – І я тебе не зраджую, а просто лечу у відпустку.
– Я не нагнітаю. Але ти зараз ставиш нас у безвихідь! – Софія скривилася.
Так! Бездоганний макіяж, вечірня сукня.
Все як завжди було заздалегідь вирішено й обдумано. І як завжди, Ірину “забули” попередити.
– Цього не сталося б, якби ви заздалегідь мене попередили, – втомлено сказала Ірина.
– Радуйся! Завдяки тобі ми зараз поїдемо додому і…
– Проведете час із дітьми, – закінчила за сестру дівчина, виходячи з під’їзду.
– Та ну тебе! – раптом занервуала Софія.
Іра ж, яка вперше почула це від сестри, приголомшено зупинилася. Раніше вона собі такого не дозволяла.
– Софійко, ти розумієш, що робиш?
– Ще б пак! Їдь на своє море, раз воно тобі дорожче за сім’ю! Без тебе впораємось, – сказала молода жінка і, взявши дітей за руки, пішла до машини чоловіка.
– Агов, я не зрозумів! – з машини вискочив обурений Максим. – А як же ж ювілей?
– Скасується! Ірці “дякую” скажи, – відповіла Софія, садячи дітей в машину.
– Дівчино, давайте валізу, я в багажник заберу, – торкнув за руку застиглу Іру водій таксі.
– А? Так, – кивнула дівчина, сіла в машину і розплакалася.
– Ех, дочко! То сестра? – обережно уточнив водій, чоловік похилого віку, з добрими очима.
– Ага, – шморгнувши носом відповіла Іра і навіщось розповіла йому про те, що сталося.
– Ти обрала себе – це головне, а рідні люди, які по-справжньому тебе люблять, твій вибір приймуть. Нехай не одразу, але приймуть. А коли живеш заради інших, то губишся. Ти ще молода. Вибереш себе – все в тебе буде. А якщо їх, то будуть тільки вони, – чоловік важко зітхнув, задумавшись про своє.
Задумалася й Іра.
Вона дуже хотіла, щоб вона мала все своє! Свою сім’ю, свої турботи, свій час і своє життя. І якщо робити вибір, вона вибирає себе!
Поки доїхали до вокзалу, дівчина багато думала над словами сестри. Бо ж та вибирала завжди тільки себе!
Софія вміло маніпулювала людьми на свою користь і щиро вважала, що світ крутиться довкола неї!
І мала рацію!
То чим вона гірша?
Вирішивши, Іра навіть встигла заспокоїтися.
Все-таки псувати собі таку довгоочікувану відпустку було безглуздо!
Про це їй сказала й Олена.
– Ірино, ось ми зараз відпочинемо, поїмо фруктів, виспимося, накупаємося, засмагнемо і подумаємо над усім, коли повернемося! – пирхнула подруга, дізнавшись про те, що сталося. – А тепер ходімо в магазин? Парфуми хочу, моїх у магазинах немає! І ще щось. І взагалі! Відпустка ж!
Гарний настрій Олени передався Ірі й дівчата поспішили на реєстрацію.
Благополучно доїхавши і заселившись в номер, Іра написала мамі про те, що все добре.
Але та, прочитавши повідомлення, не відповіла.
– Та ну тебе! Ходімо купатися? Або ні! Ходімо на базар? Чи краще поїмо? Тут стільки всього! – торохтіла подруга, відволікаючи Іринку від сумних думок.
– А ходімо! – махнула рукою дівчина і поспішила за Оленою.
Відпочивали дівчата від душі!
Спали, їли, купалися і дуже багато гуляли.
Додому поверталися втомлені, щасливі, засмаглі і навіть схудлі!
Ну, а що? Стільки плавати й ходити!
На вокзалі познайомилися з невеликою компанією друзів, які, як виявилося, були з їхнього міста і теж поверталися додому!
Рейс затримали на пів дня і всі встигли подружитися і навіть домовилися зустрітися вдома.
За весь час відпочинку родина про Ірину не згадувала. Її ніби викреслили з життя.
Було прикро, але й висновки певні дівчина зробила.
Вже вдома, Ірина насамперед подзвонила мамі.
– Мамо, у вас все добре?
– Так. А чому ти питаєш? – трохи відсторонено поцікавилася жінка.
– Просто ви мені не дзвонили, не писали, не відповідали на мої повідомлення, – розгубилася Іра.
– Ну, ти ж відпочивала. Ось ми тобі не заважали, – сухо сказала мама. – Ти приїхала, все гаразд. Ніколи мені трохи, потім поговоримо.
Мама не передзвонила потім. З дочкою розмовляла коротко, коли та дзвонила, їй завжди було ніколи.
– Мамо, ти на мене ображена? – часто питала дівчина.
– Все нормально, – незмінно відповідала мама.
Ірина з Оленою все частіше спілкувалися з новими знайомими і якось так вийшло, що з Вадимом, найсерйознішим із цієї компанії, вони почали зустрічатися.
Хлопець орендував невелику квартиру, багато працював, був уважним і добрим. Але частіше вважав за краще слухати, аніж говорити. Й Ірі було дуже зручно з ним навіть мовчати!
– Ти сумна, – зауважив він, вперше проводжаючи дівчину додому.
– Є причини, – усміхалася Іринка, не наважуючись розповісти йому про сім’ю. – А ти мовчазний.
– І на це також є причини, – розсміявся хлопець, міцно тримаючи Ірину за руку.
З Ірою Вадим не мовчав.
Вони говорили про все і ні про що, гуляючи вдвох. У компанії ж хлопець завжди знаходився поряд з Ірою, воліючи говорити тільки у справі.
Через місяць після відпустки, коли Іра з Вадимом чекали на друзів у літньому кафе, дівчині зателефонувала мама.
– Іро, а Софія завжди так робить? – стомлено запитала Тамара Костянтинівна.
– Як саме, мамо? – уточнила Ірина, здогадуючись, про що говорить та. – Привозить дітей і тікає, ніби у мене немає своїх планів?
– Завжди, – сумно підтвердила дівчина. – Щовихідних і на тижні теж.
– Але ж це не правильно! – втомлено зітхнула мама. – Ми на село поїхати не можемо спокійно, хоч двері не відчиняй! Або втікай.
– Тоді вийде, як у нас із нею. Вона теж привезла мені племінників, коли я з валізою з дому виходила.
– І як бути?
– Можете й далі сидіти з онуками майже щодня, можете сказати їй про що думаєте, якщо вона, звісно, почує. А можете і втекти. Вона не попередила, ось ви й поїхали, – перераховувала Ірина. – Окрім першого варіанта, її нічого не влаштує.
– Тепер я розумію, – важко зітхнула мама. – А ти як? Ти де?
– На побаченні, мамо! – ніяково зізналася дівчина.
– У тебе є хлопець? І ти мовчиш?
– Ну, тільки-но перестала проводити всі вечори з племінниками, жити почала, – усміхнулася Ірина.
– Ось і нам пора! – рішуче схвалила мама і попрощалася, запросивши молодих на дачу, у гості.
Вадим, який уважно слухав розмову, коротко кивнув:
– У тебе теж, дивлюсь, сім’я цікава…
– Ага, – важко зітхнула Іра і розповіла про те, що сталося.
Вадим, вислухавши кохану, лише похмуро стиснув кулаки.
Виявилося, що у хлопця є ще дві сестри і брат і всі вони звикли тягнути з нього допомогу, гроші, час, посилаючись на те, що вони сім’я!
Рішення збирати на свою квартиру всі сприйняли, звісно важко.
– Вирішив жити тут і не вкладатись? Так не буває, – обурювалася мама. – У сім’ї – все спільне!
– Живеш на всьому готовому і незадоволений? – сердився батько, якому було дуже зручно, що їм із вісімнадцяти років допомагає син, який встигає і вчитися на бюджеті і працювати.
Грошей у сім’ї зайвих не було і завжди комусь було потрібніше.
– Посидь із племінниками…
– Брате, підкинь на ремонт? Поверну! (Звичайно не поверталося)
– Вероніці (племінниці) треба куртку зимову купити.
– Комуналку сплатити…
– Забрати племінника з футболу і сплатити черговий квартал…
– Тобі складно чи що?
– Ми ж сім’я!
Про свої плани хлопець звик не розповідати, бо в сім’ї вони були «нісенітницями».
– На море хочеш? Нісенітниці! Ось мені зимова гума потрібна…
– Своя квартира? Що за нісенітниця? Батьки на всьому готовому краще.
Йому скидали списки продуктів, рахунки, навіть за гуртки племінників, адже це нормально! Куди йому витрачати гроші? Живе на всьому готовому.
Але фіналом стала ситуація, коли простий телефон він собі купити не зміг, це ж нісенітниці, можна старий полагодити, і Вадим теж вибрав собі.
Зняв квартиру, купив телефон і навіть ось на відпочинок зміг поїхати. Зарплата в нього була хороша.
Тоді Іра з Вадимом багато говорили, дізнаючись багато нового один про одного.
Того ж вечора Ірі зателефонувала Софія.
– Іро, відкривай давай, – нервувала молода жінка.
– Я не вдома, – здивувалася дівчина.
– У сенсі? У мами тиск, ти десь вештаєшся, а нам як бути? – сказала Софія. – Нам в останній момент путівки вдалося відхопити за кумедною ціною на базу відпочинку на вихідні, а тепер що? Усе коту під хвіст? Облом?
– Їдьте з дітьми.
– Ми взагалі-то відпочити хочемо! – пирхнула сестра.
– Тоді справді облом! – погодилася Іра, завершуючи розмову.
Софія дуже образилася на сестричку і навіть заблокувала її номер.
Через місяць Вадим зробив дівчині пропозицію, а Іра погодилася.
Весілля вирішили відзначити із друзями, вузьким колом.
І чомусь ні в кого не виникло запитань, чому так.
Друзі знали, розуміли і приймали їх такими, що вибрали себе.
Після весілля Вадим переїхав до Іри.
– Іринко, тобі не здається, що ця квартира нам не підходить? Ми ж хочемо дітей? – замислено дивився на дружину чоловік.
– Хочемо, – обережно погодилася Іра.
Вони тільки-но повернулися з відпочинку і молода жінка розгубилася від несподіваного питання.
– Тоді пропоную збирати на квартиру більше, – задоволено кивнув Вадим. – А цю потім здамо, нехай сама себе оплачує.
Тільки він озвучив свою пропозицію, як у нього задзвонив телефон.
– Так, Сашко? – посміхнувшись, він відповів на дзвінок.
– Вадиме, привіт! Ви вже повернулись? Добре, я зараз до вас заскочу! Я такий телевізор придивився! На ньому футбол шикарно дивитиметься. Підкинеш мені, там трохи не вистачає? У спальню прямо чітко встане! – зрадів брат Вадима.
– Не зможу.
– У сенсі? Ти ж зараз квартири не винаймаєш! Брате, ти чого? Ми ж сім’я, а в сім’ї прийнято допомагати один одному, – обурився Сашко.
– Точно! Тоді підкинь мені грошей на квартиру? Лише початковий внесок? – в тон братові попросив і Вадим.
– Ну, ти загнув? Я де тобі такі гроші візьму? – нервово розсміявся той, хто дзвонив.
– Ну, ми ж сім’я! – не вгавав чоловік.
– Сім’я сім’єю, але совість мати треба! – обурився Сашко.
– Ось і я про те саме, – погодився Вадим.
– Порівняв, телевізор і квартира!
– Майже одне й те саме, особливо, коли родина дружна.
– Ти зовсім вже! – пирхнув Сашко і завершив розмову.
– Ну от! Тисяч двадцять, рахуй, заощадили, – розсміявся чоловік, хитро дивлячись дружину.
Через тиждень Ірині зателефонувала Софія, яка вже давно “вибачила” сестру.
– Іро, ти зможеш на вихідні з Юрком до школи закупитися? Взагалі не встигаю! – попросила сестра.
– Не питання. Ти тільки список напиши і гроші скинь, – попросила Іра.
– А ти що? Зовсім на мілині? – розгубилася Софія. – Купи, потім віддам.
Віддасть! Ага, як же ж…
– Ми з Вадимом на квартиру збираємо, всі вільні гроші закидаємо на накопичувальний рахунок, з якого неможливо зняти. – Чесно брехала сестрі Іра.
– Що за маячня? Ти одружена! Нехай твій чоловік забезпечує сім’ю! – обурилася Софія.
– А Максим?
– Що Максим?
– Він що? Дітей забезпечити не може? – уточнила Ірина.
– Та що ти? До чого тут? Ой, сама з’їжджу! Так і сказала б, що грошей шкода, – роздратовано зауважила Софія, так і не відповівши на запитання сестри.
– Ще мінімум тридцять тисяч на користь квартири, – засміявся Вадим, обіймаючи дружину.
– А на відпустці? Ми також будемо економити? – хитро посміхнулася Іра.
– Ми дуже багато працюємо, щоб ще й на відпустці економити! – підморгнув чоловік і щасливо зітхнув.
Так! Вони обрали себе, свою сім’ю та свій дім!
Егоїзм?
Можливо! Зате життя своє!