– Євгене, ти не знаєш, про що говорили наші батьки?
– А вони про щось говорили?
– Так. Я випадково зайшла в кафе. Зазвичай я беру їжу з собою, але сьогодні зателефонувала Маринка і запросила посидіти в обідню перерву. Поїли ми з нею, каву замовили, а тут у кафе твої заходять, а хвилин через п’ять і мої. Мене вони не помітили, а ми з Мариною швидко пішли.
– Я не в курсі. Може, сюрприз нам готують. Цікаво.
– От і мені цікаво.
– Сюрприз, напевно, для тебе, у тебе ж незабаром день народження.
– Значить, дізнавайся ти. Мені, як би, не треба про подарунок знати раніше. Краще б подарували гроші, все пішло б у наші заощадження.
– День народження окреме свято, а на квартиру ми й самі заробимо.
– Це ти правильно сказав. Звісно окремо. Але я не проти туди і свій подарунок закинути.
– Ні, Юлю. У мене тобі теж подарунок буде, і це не гроші.
– Дізнайся, що хотіли батьки. Не терпиться дізнатися. Подзвони своїй мамі, ну… – Юля благаюче подивилася на чоловіка.
Юля і Євген були одружені всього рік. З перших днів вони мріяли про своє житло. Будь-яку копійку відкладали. Виходило у них зовсім непогано, заробляли обоє добре. Батьки з того й іншого боку обіцяли допомогти, але молодь хотіла все сама.
Євген набрав номер матері.
– Мамо, я маю інформацію, що ви зустрічалися з батьками Юлі. З якого приводу?
– Он як? – здивувалася Валентина Леонідівна. – Хто сказав? Чи не сваха на мене дочці нажалілася?
– А є за що?
– Це дивлячись як. На її погляд винна я.
– У чому винна?
– Не погодилася на її умови. Це вони нас запросили в кафе обговорити дуже важливу справу.
– Важливу справу? Яка може бути справа, а тим паче важлива?
– Це довго розповідати. Ми просиділи у кафе дві години і весь цей час вона вмовляла нас.
– Вмовляла що? Говори, не тягни!
– А Юля нічого не казала? Це її мати придумала.
– Мамо, Юля сама хоче все знати.
– Мені незручно говорити. Може, краще їй все мати розповість?
– Розповідай!
– Гаразд. Свати нам призначили зустріч. Розмова йшла про вашу квартиру, майбутню квартиру. Тільки ти не перебивай, щоб я нічого не проґавила.
Пам’ятаєш, ми вам запропонували свою допомогу з грішми? Юля сказала, що її батьки теж обіцяли. От вони й прийшли все обговорити.
– Так це ж хороші новини. Чому ти не погодилася?
– Хороші… Не погодилася. Тепер ми посварилися з твоїм тещею і тестем. Переважно говорила мати Юлі. Спершу ми обговорили суми. Три частини – ваша, наша і їх. Вони майже рівні.
Ще трохи назбирати і можна обійтися без кредиту на житло. Свати запропонувала квартиру оформити на неї. Не на вас, а на неї. Ви молоді і вам довіряти не можна. Вона запропонувала наші гроші віддати їй.
Бачте вона у цьому більше розуміється і все швидко оформить.
На її думку, ми в цьому питанні зовсім безграмотні, ми ж із села. Дочка її має бути хазяйкою в домі, хранителькою вогнища, а ти гроші приносити.
А якщо не дай Боже ви розлучитесь, щоб онуки не залишилися без житла.
Ми їй відмовили і тепер вони грошей вам не дадуть зовсім. Ми так і не домовились із ними. Вона не мала інших варіантів.
Ми ж хотіли свої гроші просто вам віддати, ви б самі все оформили і купили. Але вона там такий галас зчинила. Віддати гроші на вашу квартиру ми не згодні.
– Мамо, дякую, але ми хотіли все заробити самі.
– Ми з батьком від щирого серця, це вже давно вирішено. Твоєму братові допомогли і тобі сума лежить. Точніше тобі і Юлі. Але таким способом, як запропонували свати, купувати вам квартиру я вважаю неправильно.
– Мамо, ти маєш рацію. Думаю, і Юля так само думає.
– Ти не хвилюйся, все буде добре.
– Подумати не можу, моя мама мені не довіряє. Як вона могла таке вигадати. Мені не потрібні її гроші. Що я говорю, вона їх і не віддасть.
– Юлю, не плач, ми всі заробимо самі.
– А я розмріялася про подарунок на день народження. Думала щось дороге подарують…
– Ми можемо взяти кредит. У нас вже є більша частина, залишиться платити зовсім трохи. Давай все до твого дня народження зробимо. Мої батьки нам допоможуть.
– Мені соромно. Твої допоможуть, а мої умови ставлять.
– Може це й на краще. Не бери гроші. Відчуваю хорошого з цього не вийде.
– Я теж так думала. Мама любить пхати свій ніс скрізь, а якщо допоможе нам, то почуватиметься хазяйкою в нашій квартирі. Треба швидше все оформити і нічого не говорити моїм.
– Значить, шукатимемо відповідний варіант.
Квартира знайшлася швидко, кредит схвалили. Молода сім’я святкувала новосілля. Мати Юлі з цікавістю розглядала квартиру.
– Не дуже квартира, ви ж молоді ніколи поради не спитаєте, все самі. А на кого оформили?
– Мамо, припини. Все оформлено як слід.
– Звісно, сидіть тепер у боргах, коли мене не послухалися. Могли б і без кредиту все зробити. Може, візьмеш гроші, скажімо на меблі. Тільки оформити це треба…
– Ні. Меблі необхідні є, а решту ми наживемо.
– Тут у вас неправильно все розставлено.
– У нас все правильно. Квартира наша. Нам добре, батькам Євгена також все подобається.
– Звісно, у кого з вас смак є? Ні в кого! Та й взагалі…
– Не треба тут вказувати, мамо. Краще радій за нас. Невже в тебе завжди тільки твоя правильна думка?
– Звісно моя!
– А я й не маю сумніву, що ти так думаєш. Тебе не змінити, але ми з цим не згодні. Гроші я у вас не взяла тільки тому, щоб ти не вказувала нам як жити. Ось так!
Гості розійшлися, а Юля з Євгеном раділи своїй квартирі і своїй незалежності від мами Юлі.
Батьки Євгена не лізли в їхнє життя, просто допомагали в міру сил…