З кухні долинали вигуки. Знову матір із батьком щось не поділили. Вони й так не дуже ладнають, а коли погульбанять, то й до сварки доходить.
Світлана прикрила двері до себе в кімнату, вставила навушники у вуха і ввімкнула на телефоні музику. Одразу стало добре, звуки чергової сварки тепер не долинали до Світлани. І вона, заплющивши очі, уявляла, що знаходиться десь далеко, де тиша, спокій і немає місця сваркам.
Світлані було вже майже двадцять. Вона б з радістю поїхала з батьківського дому, та куди? Це лише у фільмах, які люблять нескінченно крутити по телевізору, дівчата збирають легку сумку та вирушають підкорювати великі міста з якимись копійками у кишені. І там їм обов’язково зустрічається добрий принц або якась дбайлива старенька, які допомагають вижити у великому місті.
Світлана чудово знала, що в реальному житті все складніше. Вона навчалася в коледжі в рідному містечку, підробляла продавцем у місцевій маленькій крамничці. Її зарплати вистачало лише на те, щоб купити їжі і хоч зрідка одягнутися.
Про допомогу батьків і говорити не варто. Більшість грошей вони прогулювали, а тих коштів, що залишалося, насилу вистачало на оплату комунальних послуг та на якісь дрібниці. Навіть продукти вони брали ті, що купувала Світлана, вважаючи, що вона їм винна.
І куди вона може поїхати? Назбирає гроші на квиток, а далі що? Та вона й не мріяла про велике місто, хотілося просто перебратися кудись подалі, щоб більше не спілкуватися з батьками. Щоб не зустрічати на вулиці знайомих, які співчутливо киватимуть головою та питатимуть, чи не перестали батьки гульбанити. А потім фальшиво шкодувати її.
Але навіть цього вона не могла собі дозволити. Та навіть зняти щось на іншому кінці міста вона була не в змозі.
От і доводилося жити з мамою та татом і мріяти. Може, коли вона закінчить коледж, щось зміниться? Раптом їй вдасться знайти роботу краще?
Але Світлана розуміла, що це щось із розряду фантастики. І, швидше за все, їй доведеться жити у рідному домі, поки вона не вийде заміж або поки її батьки не вирушать на той світ. Адже вже маму двічі забирали на швидкій, а якось батько мало не заснув на вулиці, коли на дворі були сильні морози. Добре, Світлана тоді затрималася на роботі і побачила його, на лавці.
Вона так і заснула, з навушниками у вухах. А вранці, прокинувшись з будильником, тихенько зібралася і вирушила на навчання.
Сьогодні до них у коледж приїжджав із лекцією якийсь крутий викладач. Навчалася Світлана на логіста, хоча навіть спочатку не знала, що це таке. Просто решта спеціальностей її зовсім не приваблювала.
І ось цей викладач мав надати їм якусь корисну інформацію. Його спеціально запросили, щоб хоч якось мотивувати студентів у цьому маленькому містечку.
Усіх із їхнього потоку зібрали в лекційній аудиторії. І незабаром перед ними з’явився чоловік років сорока, може, трохи більше. Звичайний такий чоловік, нічого особливого.
Але він дуже цікаво розповідав. Світлана була впевнена, що дріматиме всю лекцію, але ні, вона уважно слухала.
І коли він наприкінці сказав, що до нього можна підійти і поставити запитання, Світлана наважилася.
– Євгене Борисовичу, підкажіть, чи можна буде влаштуватися кудись за своєю спеціальністю одразу після коледжу? Не тут, а у великому місті.
Викладач окинув її зацікавленим поглядом, і Світлана навіть трохи почервоніла. Так дивиться чоловік на жінку, а не професор на студентку.
– Звісно, це можливо. Але будьте готові до того, що почнете кар’єру з самих низів. Якщо вам цікаво, я можу підготувати вам список компаній, які приймають молодих людей відразу після закінчення навчання.
– Я була б дуже рада, – відповіла Світлана. Може, він справді зможе допомогти їй знайти роботу. І тоді вона матиме змогу втекти звідси.
– Тільки, – чоловік глянув на годинник, – у мене зараз ще одна лекція, я не встигну. Може, ми з вами ввечері десь зустрінемося? Я ще два дні тут буду.
Світлана розуміла, що він з нею фліртує. Але вона була не проти. Якщо їй це допоможе, то вона з радістю повечеряє десь із чоловіком, який їй у батьки годиться.
– Звісно.
Вона залишила свій номер телефону Євгену Борисовичу і сказала, що чекатиме на його дзвінок. Сьогодні якраз вона не працює, тож зможе з ним зустрітися.
Чоловік зателефонував ближче до вечора. Містечко їх було зовсім маленьким, лише кілька кафе було в місті та пара фастфудів. У результаті вони домовилися зустрітися в одному із закладів, який за місцевими мірками прирівнювався до ресторану.
Євген Борисович був дуже милий. Відсунув крісло для Світлани, сказав, що він платить за вечерю, бо він чоловік. І не важливо, що це не побачення, а так би мовити ділова зустріч.
Потім він попросив Світлану звертатися до нього на «ти» і називати на ім’я. А вона й не проти була.
Світлана не була ханжею, але заглянути в номер до чоловіка відмовилася. Розуміла, що він незабаром поїде, і ні до чого їй ці зустрічі у готелі.
Але навіть коли Євген поїхав, він продовжував їй писати та дзвонити. Світлана і сама не розуміла, чим вона його так зачепила. Так, вона симпатична, але хіба цим здивуєш когось зараз? У них усі дівчата на курсі дуже навіть нічого, але чомусь саме Світлана йому сподобалася.
За три тижні Євген знову приїхав. Тільки вже конкретно до Світлани. Вони багато гуляли, розмовляли, і цього разу Світлана все ж таки зайшла до нього в номер. І навіть не тому, що він їй подобався, просто додому не хотілося повертатись. Там знову батьки влаштували вечірку, то ще й дружки якісь до них зайшли.
Євген був дуже милий, дуже ніжний, але Світлана розуміла, що вона не відчуває до нього якоїсь симпатії, як до чоловіка. Вона поважає його як людину і вдячна йому за те, що намагається допомогти. І на цьому все.
Але десь усередині вона розуміла, що якщо Євген й надалі буде до неї небайдужий, то, можливо, це її квиток у майбутнє. А заради цього, можна і закоханою прикинутися.
У них була велика різниця у віці, поглядах. Але Євгену дуже подобалася Світлана, а Світлані дуже хотілося втекти з дому. Тому обидва йшли до своєї мети.
Їхні стосунки на відстані тривали. Євген періодично приїжджав, і Світлана навіть не знала, чи є в нього хтось у його рідному місті. Не хотіла питати, щоб не ставити його в незручне становище.
Але коли Світлана закінчила навчання, Євген сам заговорив про те, що їй потрібно переїжджати.
– У твоєму містечку нічого ловити. Тобі треба їхати до мене, я й допоможу тобі знайти роботу.
– Євгене, але в мене немає грошей на оренду житла, куди я поїду?
– А хто говорить про оренду? Переїдь до мене.
Світлана посміхнулася. Вона дуже чекала на ці слова, але сама на чоловіка не тиснула.
Вона погодилася, не роздумуючи. Світлана не планувала все своє життя бути з Євгеном, їй потрібно було просто з чогось починати. А коли вона встане на ноги, вони розійдуться. Так, вона йому вдячна, але жодного разу вона йому не освідчувалась в коханні, нічого не обіцяла. Тож він розуміє, на що йде.
Цього ж вечора Світлана зібрала свої нехитрі пожитки, хотіла попрощатися з батьками, але ті спали. І Світлана вирішила, що не повинна вона їм нічого пояснювати.
І вже наступного дня вона їхала у нове життя.
Квартира у Євгена була невеликою, але Світлані вона здалася прекрасною. Ванна кімната, кухня з купою техніки… У старому будинку нічого такого не було.
Євген оточив Світлану увагою. Але вона не збиралася ставати утриманкою, розуміла, що їй, якнайшвидше треба встати на ноги, щоб почати жити тим життям, про яке вона мріяла.
Євген допоміг Світлані влаштуватися на роботу. І ця робота їй подобалася набагато більше, ніж стояти за прилавком.
Вдень вони працювали, вечорами разом готували вечерю чи ходили кудись. Євген показував Світлані нові місця, розваги. Водив її магазинами, кафе. Загалом, давав їй те життя, якого вона ніколи не мала.
Якось він навіть покликав її заміж, але Світлана відмовилася. Точніше, сказала, що поки що не час. Потрібно стати на ноги. Звичайно, чоловік засмутився, але не наполягав.
А Світлана, як виявилося, була не така вже й не розумна. Через рік її підвищили у компанії, вона стала непогано заробляти. Обросла знайомими, зв’язками. Підзбирала грошей, бо вона вміла бути ощадливою. Та й за всі розваги та їжу завжди Євген платив.
І ось, начебто, вона вже може піти від чоловіка. У якийсь момент Світлана навіть стала вибирати квартиру, яка буде їй по кишені. І навіть подумувала про те, що настав час поговорити. Довго готувала промову, щоб не образити Євгена. Щоб пояснити йому, що вона не готова до спільного життя, але дуже вдячна, що він допоміг їй вибратися з болота, в якому вона жила.
І одного вечора вона зважилася. Але Євген затримувався. Вона йому зателефонувала, але чоловік не відповів. Світлана почала хвилюватися. При думці про те, що з Євгеном щось могло статися, їй ставало дуже страшно.
Вона бігала по квартирі, не знаходила собі місця. І ось, нарешті, ключ у замку повернувся, і Євген увійшов до квартири.
– Ти чого так пізно? – Підскочила до нього Світлана. – І трубку не береш!
– Пробач, – винно відповів він, – Мабуть, звук забув увімкнути. Та я в кондитерську їздив за твоїми улюбленими тістечками, а по дорозі назад у затор потрапив, аварія на дорозі. Не думав, що ти будеш хвилюватися.
Світлана обняла Євгена і раптом чітко зрозуміла, що вона не хоче від нього йти. Вона сама себе переконала, що це все тимчасово. Що коли вона стане на ноги, вони розлучаться. І з цією думкою вона весь цей час жила.
Але сьогодні Світлана усвідомила, що вже й не уявляє своє життя без цього чоловіка.
Виявляється, кохання не у всіх приходить раптово, іноді воно формується довгий час під дією турботи та уваги. Ось Євген відразу закохався у Світлану, а їй знадобилося майже два роки, щоб зрозуміти, що вона любить цього чоловіка.
– Євгене, – усміхнулася Світлана, – Що ти там про весілля говорив? Можеш повторити?
Євген посміхнувся і поцілував свою кохану. Він знав, що колись її душа відтає, колись вона сприйматиме його не тільки як людину, яка їй допомогла, а й як свою другу половинку. І це все ж таки трапилося.
– Вийдеш за мене? – Запитав він.
– З задоволенням, – відповіла Світлана.