– З’явилася?! Я думав, ти сьогодні ночуватимеш на своїй роботі залишишся! – почула Іра, не встигнувши переступити поріг квартири.
– Вітя, я ж попереджала, що затримаюся на роботі. Тобі що, складно дочку із садка забрати та вечерею нагодувати? – спробувала відповісти Ірина дружину.
– Якби свою доньку, то нескладно. А тут ще невідомо нічого… — тихо сказав Віктор і ступив із коридору до кімнати.
– Що ти сказав? Ти знову починаєш? — обурено гукнула Іра і почала ще швидше розстібати блискавку на чоботі.
…Ірина та Віктор одружилися шість років тому. За рік після весілля народилася донька Аліна. Спочатку молода сім’я жила дуже непогано.
Звісно, стосунки Іри зі свекрухою Валентиною Іванівною було важко назвати ідеальними. Але ідеально буває лише в одиниць. Іра поважала матір свого чоловіка, намагалася ставитися привітно і Аліні завжди говорила, що бабуся найпрекрасніша.
Перші проблеми почалися два роки тому, коли Віктор потрапив під скорочення заводу. Чоловік втратив роботу. Перші кілька місяців отримував вихідну допомогу, паралельно намагався знайти нове місце. Тільки ось нічого придатного йому не траплялося.
– Ну, як співбесіда? — вкотре цікавилася Ірина.
– Та нічого. Беруть. — похмуро відповів Віктор.
– Ну й чудово!
– Що ж чудового? Я відмовився. Там зарплата копійки та начальник дивний якийсь! — вкотре вигукнув чоловік.
– Слухай, ну маленька зарплата ще не привід, щоб відмовлятися.
– Я не працюватиму за копійки! Шукаю ще! — обнадійливо відповів Віктор і продовжував пошуки, лежачи на дивані.
Донька росла, з’явилися додаткові витрати, бо дівчинка почала ходити на танці та англійську. Оскільки відповідну роботу Віктор, як і раніше, не знайшов, Ірина вирішила сама взяти ще половину ставки бухгалтера на роботі. Звичайно, важко, але іншого виходу в цій ситуації жінка просто не бачила. Вона щиро сподівалася, що чоловік таки встане з дивана, схаменеться і піде працювати.
Тільки всі очікування та надії жінки виявилися марними. Віктор продовжував залишатися вдома, шукав оголошення та періодично ходив на співбесіди. Результат Ірину вже не дивував.
І все б нічого, але останнім часом Віктор почав дружину дуже ревнувати до начальника — Павла Андрійовича. І добре б це були тільки ревнощі. З легкої подачі Валентини Іванівни він усе більше стверджувався, що Аліна на нього зовсім не схожа. Ось і цього разу у бік Ірини полетів черговий неоднозначний натяк.
– Що ти сказав? Ти знову? — обурено гукнула Іра і почала ще швидше розстібати блискавку на чоботі.
– Що чула! — долинуло з кімнати.
Ірина зняла взуття, поставила чоботи на полицю та пройшла до кімнати. Віктор сидів на дивані та гортав журнал.
– Ти зовсім вже? Чи знову до мами в гості заходив?
– Ти мою маму не чіпай! – обурився Віктор.
– Та боже борони її торкнутися! Вона ж тобі он журнали купує, як маленькому хлопчику з машинками. Тільки шкода, що мама тобі не пояснила одну просту істину — гортаючи каталог автомобілів, лежачи на дивані, ти навіть найдешевшу машину ніколи не купиш! – скипіла Ірина.
– На такій роботі, куди ти мене відправляєш, і на велосипед не заробиш!
– Ну то ти знайди собі таку, де заробиш! Або йди працювати туди, куди беруть, щоб дитині на заняття та на їжу заробити! – Ірина практично перейшла на підвищений тон.
– Якби своїй дитині, то я б і пішов! Щось дитина на мене не дуже схожа, і не один я це помічаю.
– Та ти що! — Ірина відчувала, як до горлу підступає ком, а на очі навертаються сльози.
– Так! Я ще тест зроблю і подивимося тоді! – Сказав Віктор.
– Зроби. Тільки тест грошей коштує! На роботу доведеться спершу влаштуватися! – сказала Ірина і встала зі стільця
– Нічого. Мама дасть… – відповів Віктор.
– Ах, ось воно що! Ну, ну … – Жінка поспішила піти з кухні. Вона таки не стримала сліз і розплакалася.
Тієї ночі Ірина переночувала з донькою в дитячій кімнаті. Однак жінка була щиро впевнена в тому, що про тест чоловік сказав з гаряча. Вона ніяк не могла припустити, що Віктор справді має серйозні наміри щодо цього.
Наступного дня Ірина знову затрималася на роботі. Начальник Павло Андрійович запропонував підвезти до дому. Жінка не відмовилася — їм все одно по дорозі, а машиною хоч до дому швидше можна дістатися.
– Нічого не змінюється! – Сказав Віктор, коли Ірина вийшла з машини. Чоловік із донькою гуляли на майданчику біля під’їзду.
– Вітя, ти знову маєш намір посваритися зі мною як учора?
Чоловік не встиг відповісти, бо у розмову батьків вклинилася маленька Аліна.
– Мам, мамо, а ми з татом і бабусею ходили в лабратло… ні, в ларбартор… лалбралтор… Тату, скажи як правильно! – радісно сказала дівчинка.
Ірина подивилася на усміхнену доньку, потім на чоловіка.
– Вітя, це що таке? Ти що справді вирішив зробити тест?
– А що? Якщо тобі боятися нема чого, і Аліна моя донька, то в чому проблема? Я не розумію… — незворушно відповів Віктор.
– Ви з матір’ю немов зациклилися на цьому! Ходімо, Аліна.
Ірина взяла дочку за руку та повела додому. Віктор пішов за ним. Коли Аліна вже спала, Ірина вирішила ще раз спокійно поговорити із чоловіком.
– Вітя, навіщо тобі все це? Навіщо вигадувати цю нісенітницю, якщо можна влаштуватися на роботу, жити, ставити перед собою якісь цілі… Машину нарешті нормальну купити!
– А що ти так занервувала, Ірино? Чого заметушилася? Навіщо мені купувати машину? Щоб возити дружину-зрадницю і чужу дитину!
– Як я рада, що Аліна ще маленька і всього цього просто не чує, і не усвідомлює. Сподіваюся, що колись тобі буде соромно за свої слова!
– Ну, сподівайся, не сподівайся… А тест покаже. Може, вона донечка твого улюбленого начальника. Ось він їй усі шоколадки купує, та подарунки робить…
– Я більше не слухатиму, як ти ображаєш свою дитину. Дійсно, давай дочекаємось результатів тесту, і там поговоримо. А поки я спатиму в дитячій!
– І, взагалі, хотів тобі сказати, що поки нічого не ясно, я дитину з садка забирати не зможу. Я, мабуть, із завтрашнього дня у мами тимчасово поживу! — сказав Віктор із двозначною усмішкою на обличчі.
– Роби, що хочеш!
Наступного дня Ірина відпросилася з роботи та попросила маму приїхати з іншого міста, щоб вона змогла забрати Аліну із садка.
– Доню, невже ти після всього зможеш жити з ним? Ну ти подумай який безсовісний! – обурювалася мама Ірина.
– Не знаю, мамо. Подивимося… — багатозначно відповіла Ірина.
Вона й сама до ладу не знала, що робитиме далі. І до чоловіка відчувала подвійні почуття. З одного боку, Ірина його щиро любила і вважала рідною людиною. З іншого боку — те, що він робив, було справжньою зрадою не тільки до неї, а й до маленької Аліни, яка любила тата всією душею.
За тиждень були готові результати аналізів. Віктор сам зателефонував дружині та попросив зустрітися.
– Щось я не розумію. Написано, що я батько Аліни. – говорив він, читаючи результат.
– Що тут незрозумілого? Навіть наука довела, що твоя Аліна, вона схожа на тебе! А, щоб не думати про всяку нісенітницю, влаштовуйся на роботу якнайшвидше, і поменше слухай нісенітницю, яку чомусь говорить твоя мати.
Віктор помовчав кілька секунд. Ірина була практично впевнена в тому, що зараз він вибачиться, і вони спробують ще раз жити довго і щасливо.
– Може, в лабораторії помилилися і результат неправильний? Чи може зробити ще один тест для впевненості, але тільки в іншій лабораторії? – З розумним виглядом міркував чоловік.
– А може, тобі подумати, де грошей заробити дитині на оплату гуртків, їжу та одяг? – Сказала Ірина і пішла геть.
Після цього жінка сама подала на розлучення.
– Злякалася повторного тесту! О, як ми її вивели на чисту воду! – захоплено вигукнула свекруха.
– Добре, що ти мені вчасно підказала тест зробити. Я просто впевнений, що тут помилка, а якщо зробити в іншій лабораторії, батьківство не буде доведуть! – вторив матері Віктор.
Судом Віктору було призначено аліменти. Він, природно, за доброю порадою коханої мами, все-таки влаштувався працювати на 0,25 ставки, щоб платити доньці щонайменше. Спілкуватися з Аліною Віктор відмовився.
Спочатку дівчинка питала, де тато. Ірина спочатку обманювала, що він поїхав на роботу, у відрядження і незабаром повернеться. Потім дівчинка почала потроху забувати батька.
За кілька років Ірина з Аліною переїхали до іншого міста. Там Іра зустріла чоловіка, вийшла за нього заміж. Олексій, так звали обранця, прийняв Аліну як рідну дочку.
– Олексію, я така рада, що ви з Аліною порозумілися. — неодноразово казала Ірина до чоловіка.
– Гарна дівчинка. Адже вона мені справді як донька стала. Мені здається, що вона навіть чимось схожа на мене! — з усмішкою говорив Олексій.
– Так, мені теж часом так здається!
Віктор так і лишився жити з матір’ю. Він більше не одружився, і згодом, у глибині душі почав усвідомлювати, який необдуманий вчинок зробив. Якось наважився зателефонувати до Ірини.
– Ірино, дай мені номер телефону Аліни. Хочу запропонувати їй зустрітись. Все-таки не чужі люди.
– Навіщо Аліні це потрібно? У неї зараз підлітковий період, і я не хочу зайвих переживань.
– Але ж я її тато… – тихо сказав Віктор.
– Так? Ти це за тестом визначив чи як? Ти знаєш, я думаю, що тепер Аліна справді не твоя дочка, а тільки моя.
Ірина анітрохи не сумнівалася у своєму рішенні. Вона була щиро впевнена в тому, що людина, яка вчинила зраду, легко повторить це ще раз.
Геннадій зрозумів, що всі його сумніви виявилися просто пустими, які не мають жодної підстави. Але саме вони зруйнували його життя.