– Мамо, ти точно не занедужала? Все гаразд? – вкотре запитала Світлана по телефону.
– Ні, ні… Все добре… – так само нервово відповіла Наталя.
– А що ти ввечері сьогодні робиш? – поцікавилася Світлана.
– Увечері? Та нічого не роблю… Ой, дочко, піду на кухню, чайник закипів. – все таким же уривчастим і напруженим голосом відповіла Наталя, після чого поклала слухавку.
– Ну бувай … – розгублено відповіла Світлана, і вкотре переконалася у своєму припущенні – Мати щось приховує…
…Наталя виховувала одна дочка. Світлана свого батька ніколи не бачила. Коли підросла, природно, питала, де тато. Наталя не обманювала дочку. Сказала так, як було насправді. Мовляв, стосунки із батьком не склалися. Де він, і що з ним, Наталя справді не знала.
Світлана теж мало думала про батька. Так, цікавилася у матері, але не більше. Наталя намагалася виховувати доньку самодостатньою людиною. Світлана ходила на плавання, до музичної школи, до секції легкої атлетики. Думати про нісенітницю їй було ніколи. А після школи університет, перша робота, своя квартира в іпотеку. Одним словом, доросле життя, в якому батько їй не був потрібен. Прізвище у Світлани було мамине – Мельник. Єдине, що дісталося їй на все життя від тата – по-батькові Валеріївна.
Маму Світлана любила і дуже поважала. В особі матері вона завжди бачила приклад для наслідування – сильна, вольова жінка, яка звикла справлятися з труднощами самостійно. Між ними завжди складалися довірчі відносини. Ставши старшим, дівчина навіть пропонувала матері знайти чоловіка:
– Мамо, тобі треба з кимось познайомитися. А то я вийду заміж, а ти одна в квартирі залишишся… – Неодноразово заводила розмову Світлана.
– Яке тобі заміж? Ти школу спочатку закінчи, потім інститут, а потім і заміж! – з усмішкою казала Наталя.
Час минав, і Світлана справді спочатку вступила до університету, потім знайшла роботу. А далі вирішила взяти іпотеку – поки молода, щоб потім не сидіти в боргах до п’ятдесяти років.
Наталя залишилася сама. Але Світлана часто ходила до матері в гості, та й Наталя до дочки теж. Вони разом ходили у вихідні в кіно, на виставки або просто вибиралися до міського парку прогулятися.
Тільки ось останнім часом Світлана почала помічати зміни в поведінці матері. Жінка все частіше відмовлялася гуляти у вихідні, посилалася на втому. Дівчина почала всерйоз переживати, чи не занедужала мама. Але на всі розпитування сама Наталя лише відмахувалася.
– Мамо, прогуляємось увечері? – зателефонувала дівчина матері чергової неділі.
– Ні, Світлано, не піду я. І взагалі, треба тобі хлопця шукати, а не з матір’ю гуляти.
Якось у вихідний Світлана з ранку зателефонувала мамі, запропонувала пройтися торговими центрами.
– Мамо підемо прогуляємось? Скоро весна, треба гардероб оновити, бо мені скоро на роботу піти не буде в чому! – явно перебільшуючи, сказала Світлана.
– Ні, дочка. Я так на роботі вимотуюсь останнім часом… Напевно, вже старію і треба задуматися про пенсію. – сказала Наталя і спробувала якнайшвидше закінчити розмову.
Світлана поїхала в торговий центр одна. Тільки ось настрою на покупки не було зовсім ніякого. Дівчина ходила по торгових павільйонах, пригнічена своїми поганими думками. Вона утвердилася в думці, що мати справді занедужала, і приховує від неї все, що відбувається.
– Світлано, привіт! – дівчина почула за спиною знайомий голос.
– Ой, тітко Таня, привіт! А я вас чогось не помітила, ходжу вся у своїх думках. – зі щирою усмішкою відповіла Світлана.
– А у вас сьогодні сімейний вихід по магазинах чи що?
– У сенсі сімейний? – Світлана відразу не зрозуміла, чому мамина подруга раптом ставить якесь неймовірно дивне питання.
– Ну, там мама з Олексієм, ти тут. Ось я буквально хвилин десять тому із ними розмовляла. – зніяковіло відповіла жінка.
– З Олексієм? – здивовано запитала Світлана.
– Ну так… , А ти, може … Ой, Світлано, я вже запізнююся. Побіжу, а то мене в машині чоловік чекає. Знаєш, як чоловіки не люблять шопінг. – з якоюсь дивною усмішкою промовила жінка і постаралася піти якнайшвидше, залишивши Світлану в повному здивуванні та розгубленості.
Світлана теж вирішила йти додому і подумала про те, що ввечері подзвонить матері і дізнається, про що говорила тітка Таня. Проте, не встигла Світлана вийти з торгового центру, як необхідність у вечірньому дзвоні повністю відпала. Світлана зіткнулася з матір’ю, що йшла під ручку з молодим чоловіком.
– Світлано … А ти хіба… А що ти тут робиш, у тебе ж біля будинку торговий центр, і я думала… – заметушилася Наталя.
– Привіт, мамо. – трохи зніяковіло промовила Світлана.
У повітрі повисла незграбна пауза. Навколо було повно людей, але Світлані чомусь здавалося, що у величезному павільйоні торгового центру стоять вони втрьох.
– Представиш нас? – першою запитала Світлана, з усмішкою дивлячись на молодого симпатичного чоловіка, який теж усміхався, але при цьому був трохи соромʼязливий.
– Так… Це моя дочка Світлана, а це мій друг – Олексій.
Наталя говорила зніяковіло і, як здалося самій Світлані, трохи злякано.
– Дуже приємно… – сказала Світлана і простягла руку чоловікові.
– І мені теж дуже приємно. Наталя, ти навіть не розповідала, що в тебе є донька. Тим паче, така красуня… – водночас відповів Олексій на привітання і звернувся до самої Наталі.
Тут Світлана відсахнулася. У її голові миттєво склався пазл, і картинка, що вийшла, була не особливо наочною. Якщо зважати на той факт, що материна подруга вже чудово знає про існування Олексія, то можна легко зрозуміти – мама зустрічається з ним досить давно. При цьому якась тітка Таня знає про ці стосунки, а Світлана, яка завжди довіряла матері свої найпотаємніші таємниці і душевні переживання, як то кажуть, ні сном, ні духом… Але чому мати не сказала про те, що закрутила роман із чоловіком, який був на порядок молодший за неї саму?! Чому…
Роздуми Світлани зупинила сама Наталя.
– Світлано, ти вже йдеш так? Ти додому? – Запитала Наталя дочку.
– Так, додому … – відповіла дівчина, а в її голосі все ще проскакували нотки якоїсь розгубленості та пригніченості.
– Може тебе підвезти? Ми на машині. – з усмішкою на обличчі запропонував Олексій.
Тільки ось відповісти на його пропозицію Світлана не встигла, бо в розмову блискавично вклинилася сама Наталя.
– Олексію, а ми ще хотіли в один магазин заїхати. Та й потім, до Світлани це такий гак… Там у них вічно затори величезні. Думаю, що до вечора ми туди проїздимо. – сказала Наталя метушливо.
– Дякую. У мене теж ще справи… – відповіла Світлана сухо і поспішила піти першою…
…Світла швидким кроком йшла тротуаром. По її обличчі котилися сльози. Тільки через десять хвилин вона раптом різко зупинилася і схаменулась, що взагалі йде в протилежний бік. Вона витерла руками сльози.
«Що це таке? Чому вона приховувала від мене ці стосунки? Адже я їй завжди сама радила знайти чоловіка… Чого ж мама так боїться? А я? Я теж гарна! Понеслася … І що це за почуття мною опанувало? Ревнощі? Образа?…» – подумки міркувала Світлана сама з собою.
Дівчина дістала з сумки вологу серветку, витерла обличчя. Потім подивилася на себе в маленьке люстерко.
«Викличу таксі та поїду додому!» – ця думка швидко майнула в голові дівчини. Вона відразу витягла з сумочки мобільний телефон і набрала номер служби таксі.
…Ввечері, лежачи на дивані перед телевізором, Світлана навіть не намагалася вникнути у суть чергової серії улюбленого телесеріалу. Всі її думки були повністю зосереджені на новинах, які вона дізналася сьогодні. Питання було все те саме – чому мати приховала…
«Та що я взагалі зациклилася на цьому? Вона ж доросла людина, і вільна робити саме так, як їй хочеться. Може вона соромиться через те, що обранець значно молодший? Завтра куплю тортик та з’їжджу до мами у гості. Розпитаю її про все, щоб не було жодних недомовок».
На ранок дівчина вупила у кондитерській тортик і поїхала до мами. Двері відчинив Олексій.
– Ой, привіт! – трохи зніяковіло сказала Світлана.
– Привіт, заходь. І взагалі може перейдемо на ти? Чого ти мені викаєш? – з усмішкою відповів чоловік і жестом запросив Світлану увійти до квартири, двері до якої вона ще зовсім недавно відчиняла своїм ключем.
Світлана пройшла, і хотіла було запитати про те, де мама. Але робити цього не потрібно було, бо Наталя сама вийшла з ванної кімнати.
– Олексію, хто там? А, Світлано, це ти… Сталося щось? – знову розгублено спитала Наталя.
– Та ні, мамо. Нічого… Просто, адже я завжди до тебе приїжджала. Ось торт купила. Чай поп’ємо, познайомимося ближче…
Світлана внутрішньо відчула, що ніякий чай мама пити не хоче. Але знову списала свої підозри на те, що мати просто почувається ніяково.
Чаювання вийшло душевним. Світлана та Олексій чудово спілкувалися. Ось тільки Наталя більше мовчала. Світлана надовго затримуватись не стала. Йшла дівчина з легкою душею. По-перше, камінь з душі злетів – мама здорова. По-друге, тепер, як думала Світлана, самій Наталі буде набагато легше. Дочка все знає, проти нічого не має, тож можна не ховатися.
Тепер Світлана не запрошувала маму нікуди. Було зрозуміло, що всі вихідні жінка проводить у компанії обранця. Щастю матері дівчина заважати не хотіла. Але, як виявилось, не все так просто.
Якось Світлана прийшла в гості до матері. Олексія вдома не було.
– Мамо, я побутову техніку вирішила оновити. Нам шеф премію виписав. Купила телевізор, пральну та аерогриль. Може, Олексій прийде мені машинку підключить. Він же розповідав, що все вміє. Переплачувати чужим просто не хочеться.
– Шукаєш спосіб? – сухо спитала Наталя.
– Що?! – не одразу зрозуміла дівчина.
– Не прикидайся, Світлано. Я ж бачила, як ти дивишся на Олексія. Заздриш, що в мене з’явився чоловік, а в тебе досі нема! Шукаєш спосіб, щоб залишитися з ним наодинці?
Світлана навіть трохи здивувалася від почутого. Зробивши ковток чаю з чашки, вона сказала:
– Мамо, ти що? Що ти таке кажеш?
– А те й говорю! У мене в колеги було так. Вона познайомилася з чоловіком, а одружився він із її донечкою! Видно і на мене така ж доля чекає!
Світлана йшла вулицею в повному сум’ятті.
«То ось воно що! Ось чому мама не хотіла знайомити мене із молодим обранцем! Вона просто ревнувала і навіть не розповідала йому про дочку. І це людина, якій я довіряла… найближча людина… »
…Світлана більше не дзвонила матері, і з того боку теж була тиша. Щоб хоч якось відволіктися від думок, дівчина записалася до басейну.
– Світлано, стривайте! Ви шапочку забули… – дівчина обернулася і побачила, що її наздоганяє тренер Андрій.
– Ой, дякую! Точно моя!
– Світлано, а ви сьогодні увечері вільні? Може, у кіно сходимо? – несподівано спитав молодик.
– А давайте, сходимо! – відповіла дівчина і посміхнулася.
…Світла та Андрій зустрічалися вже півроку. За цей час сталося багато. Зокрема, Наталя дзвонила дочці, вибачалася. Говорила, мовляв, я зовсім не розумна і все в цьому роді. Світлана відповідала, мовляв, нічого страшного, буває.
Якось Андрій та Світлана ходили по магазинах.
– Світлано, хто ця пара? Чого ти так обернулася на них? – Запитала хлопець.
– Моя мама та її чоловік. Добре, що вони нас не помітили.
– Світлано, може ти познайомиш мене вже з майбутньою тещею? – спитав Андрій.
– Якось іншим разом… – відповіла Світлана.
Світлана не ображалася на матір, але довірчих відносин між ними не було вже ніколи.
Якщо Наталя одного разу засумнівалася в дочці, то довіри немає. А де немає довіри, там не може бути близьких взаємин.