Світлана втомилася. День був насиченим: нарада, перевірки, дзвінки, документи. Вона поверталася додому з єдиним бажанням зняти туфлі і просто помовчати. У ліфті вона подивилася в дзеркало: трохи розпатлане волосся, сіре обличчя. Час у відпустку… Але все одно вона виглядала гідно. Жінка з досвідом. Ділова жінка.
Двері квартири були прочинені. Це насторожило. Світлана обережно увійшла. У коридорі стояли чужі туфлі – жіночі, бежеві, на тонких підборах. З вітальні долинав сміх.
– Микито Михайлович, а може, тут зробимо дзеркало? Воно візуально розширить простір. Особливо якщо… – голос належав жінці двадцяти п’яти років.
– Чудово! Мені подобається. Хочу, щоби було краще, ніж у Івана Івановича, – сказав чоловік Світлани.
– Микита? Що відбувається? – покликала вона, намагаючись спокійно говорити.
– Світлана! – озвався чоловік, поспіхом визираючи з-за дверей. – Я хотів тебе познайомити! Це Інна, дизайнер інтер’єрів.
З кімнати вийшла молода жінка з ідеальною зачіскою та яскравим, майже зухвалим макіяжем.
– Дуже приємно, – натягнуто промовила вона, простягаючи руку. – А в чому, власне справа?
– Я вирішив, що нам час оновити квартиру, – з ентузіазмом заявив Микита.
Світлана застигла. Рік минув. РІК.
– Ремонт?! Навіщо? – Перепитала Світлана.
– Все-таки вже рік минув із минулого ремонту. От у Івана Івановича новий стиль – такий легкий лофт, просто казка. Я подумав, чому б нам не зробити так само? Бо у нас все як у старих. Ти ж сама казала, що важливо оновлювати атмосферу, щоб надихатись!
– Так! Важливо зберігати молодість у тілі та душі! – Інна мило усміхнулася, але Світлана відчула колючий холод під цією усмішкою.
Інна вже розглядала стіни, шепотіла щось про «повітря» та «розширення простору». Світлана стояла посеред свого будинку як гостя. Вона не хотіла нічого міняти. Її все влаштовувало і так.
Цілий вечір Світлана намагалася осмислити почуте.
– Микито, навіщо тобі цей ремонт? Ми ж закінчили кухню. І ванну кімнату. Все нове.
– Світлана, ну зрозумій… Іван Іванович робить ремонт. Новий стиль. У нього вітальня тепер у сіро-оливкових відтінках – шик, блиск! Ми що, гірше? Хочеться теж якось відповідати.
– Чому відповідати? Кому? – різко спитала вона. – Сусіду? Ти одружений не з Іваном Івановичем, а зі мною.
Чоловік промовчав. Лише знизав плечима.
А потім пролунали спливаючі спогади: як Микита змінював машину після того, як її купив друг, як тягнув сина на футбол, тому що «у Мельників син ходить». Світлана не помічала раніше, як це було… всюди. Це його прагнення жити за чужими стандартами.
– Привіт, Світлано! – уранці привітався на парковці сусід. – Як справи? Теж ремонт затіяли?
– Поки не знаю… – усміхнулася Світлана. Вона глянула на те, як сусід притримує дверцята авто своїй Ніні… І її пересмикнуло. Валентині, колишній дружині, Іван Іванович навіть сумки з крамниці не допомагав носити.
Іван Іванович, той самий сусід з третього поверху, нещодавно одружився з молодою дівчиною, Ніною. Він покинув свою дружину, як набридлу книгу. Усі у домі обговорювали це. Микита також.
Світлана згадувала, як він сказав за обідом:
– Уявляєш, Іванові шістдесят, а його новій дружині – двадцять п’ять! Молодець чоловік, скидає баласт. Оце життя!
– Баласт? – луною повторила Світлана.
– Ну, так. Валя ж бачила, скільки набрала зайвого? Вона його на дно тягне. От і позбувся старої дружини.
– А ти мене теж баластом вважаєш? – Запитала Світлана, поправивши окуляри.
– Ти що, кохана? Ні, звісно!
– Ясно…
Після дружини, заміні підлягала машина. Іван купив низький седан, промінявши сімейний автомобіль на цю подобу машини.
– Світлано, бачила, яку тачку Іван купив? – одразу спитав Микита.
– Так. Але нам така не потрібна. У нас син і великий собака.
– Та я це… – почав Микита, але побачивши обличчя Світлани, одразу ж підняв руки, – зрозумів. Отже, подивлюся позашляховики. Адже нам час машину міняти…
І ось тепер Іван Іванович зайнявся ремонтом…
Минуло кілька тижнів. Микита Михайлович займався своїм проєктом. Світлані не було часу стежити за цим – вона працювала, бізнес був на ній.
Та ще й відрядження… Треба було виїхати на тиждень. Сина вона відправила до бабусі, а чоловіка залишила «сторожити хату».
Інна з’являлася у їхній квартирі майже щодня. Так сказала приятелька, Рита, із сусіднього під’їзду, коли Світлана повернулася.
– Завтра вивозимо меблі. Треба сплатити кошторис, – того ж вечора Микита поклав перед дружиною папери.
– Я так само проти. Мені не подобається цей проєкт, – сухо сказала Світлана.
– Все тому, що ти маєш старомодні погляди.
– Я й сама вже не дівчинка. І не бачу сенсу викидати гроші на вітер!
Цього вечора подружжя здорово посварилося.
– Світлано, ти, звичайно, сама вирішуй… Але Микиту бачили з цією дизайнеркою у кафе. Можливо, вони обговорювали проєкт, але ти начебто сказала, що ремонт на стопі?
– Я не знаю, Рито. Микита вперся. Можливо, він вирішив сплатити ремонт сам?
Світлана подивилась на приятельку. Вона не любила слухи, але було очевидно, що чоловік не мав таких грошей. Заощадження були на рахунку Світлани. Чоловік заробляв непогано, але всі його витрати були спрямовані на себе: фітнес-клуб (бо друг пішов), новий одяг (бо приятель завів стиліста), стрижка помодніша (по телевізору сказали, що неправильна зачіска старить чоловіка).
І все ж Світлана помилилася. Прийшовши додому, вона зустріла вантажників.
– Що відбувається?!
– Я голова сім’ї і я вирішив, що ми робимо ремонт. Якщо не хочеш оплачувати все, то дай бодай половину.
– Світлано, ваш будинок потребує оновлення. Я внесла правки до проєкту, щоб було більше світла… – потік слів линув із вуст Інни. Вона була вдома з Микитою і попивала чай із улюбленої чашки Світлани.
– Отут буде диван. Ми вже все обрали, дуже вдало! А там Інна хоче поставити великий стіл!
Світлана весь цей час мовчала.
Потім все зрозуміла: він робить ремонт не заради стилю. Він робить гніздо. Для нового життя. А ось чи є у цьому житті місце старій дружині?
Увечері Світлана взяла папку із проєктом.
“Наш дім”. Колір інтер’єру – зелений. Світлана ненавиділа цей колір. Замість красивих, добротних меблів – незручна «неокласика», гострі кути та моторошні форми.
– Інна сказала, що їй дуже подобається! Що вона робила цей проєкт як собі… Чого ти морщишся? – спитав Микита.
– Вона й робила це собі! – Світлана жбурнула у чоловіка папку. – Ти хочеш жити тут із нею, так?
Микита з подивом дивився на дружину.
– Світлано, ну ти що… Ну навіщо так одразу…
– Знаєш, що найгірше? Ти навіть не можеш придумати сам. Іван Іванович одружився з молодою, і ти вирішив – а чому б і мені? Тільки в нього свої гроші. А в тебе – мої.
Він змінився на обличчі.
– Світлано, не перегинай…
– Ти хочеш жити з нею у цій квартирі, так? А куди мене? Сина? Тут немає кімнати для Сашка! Замість неї що? Кімната для йоги? Та я в житті не займалася йогою!
Він застиг. Потім невпевнено знизав плечима.
– Світлоно… Ти і так завжди зайнята, у тебе бізнес, я почуваюся ніким… А тут… Інна зрозуміла мене на всі 100%.
– Ти і є ніхто, Микито. Ти завжди жив чужим життям. Стригся, як друг. Купував меблі, як у сусіда. Сина повів на футбол, бо «усі так роблять». Але тільки всі ці «всі» самі заробляють, самі будують. А ти? Ти живеш чужим життям, мрієш чужими мріями і тепер вирішив поміняти дружину як костюм? Я тобі нагадаю: твій бізнес – це вивіска на офісі, який я орендувала. Гроші мої. Машина моя, хоч і куплена в шлюбі, але я доведу, що ти не вклав ні копійки! У мене добрий юрист! Ти прорахувався, любий. Дружину не можна “оновити”, як кухню! Я жива людина, а не меблі!
Її голос здригнувся.
– Світлано…
– Іди. І з роботи також. Все, що в тебе є завдяки мені.
Світлана звільнила Микиту. Спокійно, юридично бездоганно. Зупинила ремонт. Інна у її квартирі більше не з’являлася.
Через рік Іван Іванович приїхав до будинку не з Ніною. Із його машини вийшла… Валентина.
Світлана на той момент чистила сніг зі свого авто і не повірила своїм очам.
– Здрастуйте…
– Привіт, Світлано! Рада тебе бачити. Іване, сумки з багажника дістань, а ми зі Світланою побалакаємо…
Валентина була в добрій формі, вдпочивша. Розповіла про відпустку.
– Я вирішила повернутися до чоловіка. Погуляв і годі, – сказала вона.
– Ось як? Ну… мабуть, правильно. Успіхів вам… Я поїду, спізнюся вже… – Світлана сіла в автомобіль і поїхала. Незабаром їй зателефонував колишній чоловік. Він дізнався, що Іван повернувся до дружини, і подумав, що сусід розумний чоловік. Стара дружина – краще за нових двох. Якщо має гроші, досвід і розум.
Ось тільки Світлана на відміну від Валентини, назад до Микити Михайловича не захотіла. Тому що вона мала досвід, розум і гроші.