– Я чула, що батьки Ігоря відкладають вам на квартиру. Це так? – мати Алли примружилася, явно вираховуючи щось в голові.
Алла втомлено зітхнула. Розмова тільки почалася, а в неї вже не було сил її продовжувати. Будь-які питання, які стосувалися грошей, у розмові з мамою закінчувалися неприємними обговореннями. Вона не сварилася, але краще б сварилася… Кожна подібна розмова змушувала Аллу відчути себе жалюгідною, нікчемною.
– Так, але ми про це не просили, вони самі запропонували, – спокійно відповіла вона. – Просто хочуть допомогти.
– Ну, якщо так… – мати задумливо хмикнула, підібгавши губи. – Значить, і я збиратиму для вас!
Алла стримала чергове важке зітхання. Вона наперед знала, у що це виллється. Тепер їй постійно розповідатимуть про те, як матері доводиться нехтувати собою заради неї, охкатиме і ахкатиме про ціни, що ростуть, і натякати, що без цієї допомоги їм ні за що не впоратися. А ще – хвалитися перед сватами, сусідами та родичами, показуючи, яка вона «дбайлива» мати.
Цей сценарій повторювався змалку. На новорічні корпоративи мати завжди купувала найдорожчі вбрання, щоб виглядати «не гірше за інших», а потім тижнями економила навіть на їжі та дорікала доньці. На ювілеї мама влаштовувала бенкет горою, але після свята влазила в борги.
Всі рішення приймалися не зі зручності, не зі здорового глузду, а з хвилювання, що хтось подумає про неї погано. Віддуватися нерідко доводилося дочці: її мати виливала весь негатив.
– Мамо, не треба, ми самі впораємося, – спробувала відмовити її Алла.
– Ти що, вважаєш мене гіршою за батьків Ігора? – мати ахнула, ніби її дочка образила.
– Я нічого такого не казала! – Алла моментально напружилася, відчуваючи, що це безвихідь.
– От і чудово, – одразу пом’якшала мати, вирішивши, що суперечка вже виграна.
Алла знала: заперечувати марно. Мати просто переговорить її, задавить почуттям провини, скиглитиме і капатиме на мізки, поки дочка не здасться. Тож простіше промовчати і просто спостерігати, як мама знову робить щось не заради неї, а заради свого героїчного образу в очах оточуючих.
Звісно, цією розмовою справа не закінчилася. Коли мати прийшла в гості наступного разу, вона вирішила прямо уточнити, скільки їй обійдеться її «щедрість».
– Ну, то скільки свати вам дадуть? – вона подалася вперед, стискаючи ремінь сумки в руках.
В Алли всередині все стислося. Мати не приховувала цікавості і вже кілька днів підводила розмову до цієї теми. Алла майстерно вдавала, що не вловлює натяки, тому мама перейшла до прямої розмови.
– Не знаю, ми про це не питали, – ухильно відповіла Алла, вдаючи, що захоплена приготуванням обіду.
– Та гаразд, не вигадуй! – посміхнулася мати. – Звичайно, питали, це важливо.
– Мамо, вони самі вирішать, скільки і коли дати, – спокійно сказала Алла, але в її голосі вже відчувалося напруження. – Ми не можемо просити.
Мати скривилася, але промовчала. Алла знала: її цікавість не пройшла, просто вона на якийсь час відступила. Матері було важливо не продешевити, щоб не виглядати скупердяйкою, але водночас вона тряслася над кожною копійчиною.
Минув місяць. Одного вечора пролунав фатальний дзвінок від свекрухи. Голос її був звично м’яким, але в ньому відчувався важкий тягар. Вона попросила приїхати, сказала, що хоче поговорити особисто.
Алла одразу відчула тривогу. Тільки-но побачивши свекруху, вона зрозуміла, що занепокоєння було не марним. Жінка виглядала стомленою, засмученою, з темними колами під очима.
– Батько Ігора занедужав, – почала свекруха, нервово смикаючи поділ кофти. – Недуга серйозна, але спеціалісти кажуть, що шанси добрі, вчасно виявили. Головне – вчасно розпочати процедури.
Алла глянула на чоловіка. За виразом його обличчя стало очевидним: він уже все знає. Значить, свекруха переживала через реакцію невістки.
– Гроші, які ми відкладали вам на квартиру… – свекруха глибоко вдихнула, збираючись із силами. – Ми пустимо їх на процедури. Вибачте нас, але інакше не можна.
Ігор відразу схопив матір за руку, підбадьорливо стиснув її пальці.
– Мамо, та про що ти? Звісно, ніяких грошей нам не потрібно!
– Ми навіть можемо допомогти, якщо треба, – додала Алла.
– Ні, навіть не думайте про це. Ваше житло теж важливе, ми не хочемо, щоб ви залишилися ні з чим. Просто… не ображайтеся на нас, гаразд?
Алла здивовано скинула брови. Вона й не думала ображатись. Будь-яка сума у світі не могла зрівнятися з життям близької людини.
Дівчина довго думала про те, чи варто говорити про це матері. У результаті вона дійшла висновку про те, що та має бути в курсі, якщо вже вирішила взяти участь у спільних планах.
– Мамо, у свекра серйозні проблеми зі здоров’ям… – Алла говорила повільно, намагаючись стримувати емоції.
Вона сиділа навпроти мами на кухні, нервово помішуючи ложкою холодну каву. Мати уважно слухала, трохи схиливши голову, але в її очах не було співчуття. Лише напружене очікування.
– Усі гроші, які вони збирали нам на квартиру, тепер підуть на процедури, – продовжила Алла. – Тому поки що ми не впевнені, чи будемо найближчим часом час купувати житло. Краще почекати, раптом їм знадобиться допомога. Та й самим тепер буде складніше.
Мати кивнула, взяла в руки чашку, зробила повільний ковток. Здається, це її зовсім не стурбувало. Навпаки, вона ніби видихнула з полегшенням.
– Ну… – сказала вона, не зводячи очей. – Якщо свати вам не допомагатимуть, то і я не буду.
Алла розгублено моргнула, намагаючись усвідомити зміст сказаного.
– Що?
– А що таке? – знизала плечима мати. – Виходить, мій внесок у ваші стосунки буде більшим, а це несправедливо. Не повинна ж я віддуватися сама за всіх.
У голові Алли все перевернулося. Вона щойно розповіла про важку недугу свекра, про те, як сім’я кинула всі сили на його порятунок, а мати просто прикинула, хто кому скільки винен. Жодного співчуття, жодних пропозицій допомогти. Тільки холодний розрахунок та егоїзм.
– Мамо, ти зараз серйозно? – голос дочки здригнувся.
– Звісно, серйозно, – спокійно відповіла мати. – Якби вони дали гроші, я теж дала б. А так… Навіщо? Я ж поставлю цим їх у незручне становище. Люди будуть хвилюватися про те, що вони не допомогли, я вклалася сама.
Алла дивилася на неї в повному здивуванні. Дочка почала здогадуватися про справжню мотивацію матері. Дівчину й раніше хвилювали підозри, але не думала, що все так погано.
– Чекай… Тобто ти хотіла зробити це не для нас, а просто щоб не виглядати гірше?
Мати втомлено зітхнула, ніби їй було ліньки пояснювати очевидне.
– Звісно. А ти думала, я просто не стримуюся від бажання роздавати гроші просто так?
– Тепер все ясно, – тихо сказала дочка.
Мати лише кивнула і відвернулася, подивившись у вікно. На її обличчі було видно, що для неї в цій ситуації немає нічого дивного. Алла ж відчула, як у їхніх стосунках зламалося щось, що не полагодити.
Дочка не плакала, не злилася, не намагалася щось довести. Після розмови з матір’ю всередині неї ніби клацнув вимикач, який залишив лише холодну байдужість. Алла ніколи не розраховувала на чужі гроші. Однак тепер вона розуміла, що і на саму матір покладатися теж не варто. Все, що та робила, завжди було не заради близьких, а заради того, щоб виглядати добре в очах оточуючих.
На відміну від неї, свекруха відмовилася від своїх планів та обіцянок заради близької людини, заради життя чоловіка. То був вибір, який ніхто не міг засуджувати.
Алла та Ігор купили квартиру меншої площі, ніж планували, але це не стало проблемою. Вони розуміли: все, чого вони досягнуть, буде результатом лише їхніх зусиль. І це навіть краще. Жодних чужих грошей, жодних прихованих мотивів, жодних очікувань довічної подяки за нав’язану допомогу.
Покладатися можна лише на себе. Так буде спокійніше.
Мати продовжувала жити так, як звикла. Хвалилася сусідам своєю «мудрістю», нарікала на складні часи, відкладала гроші, які ніколи і нікому не збиралася давати. Вона залишилася при своїх переконаннях, за своєю залізною логікою та у своїй зоні комфорту.
Ось тільки Алла більше не виправдовувала і не намагалася зрозуміти її. Їй це стало зовсім не потрібне.