Поліна прокинулась і солодко потяглася у ліжку. Сьогодні на календарі було восьме березня – жіночий день.
Романа поряд не було, і це був добрий знак.
“Може, він вирішив зробити мені сніданок у ліжко?” – подумала Поліна.
Взагалі, останнім часом їхні стосунки були не найкращими. Зустрічалися вони вже два роки, останніх місяців дев’ять жили разом.
Роман ніколи не був романтичним. Вважав, що квіти та якісь милі сюрпризи – марна трата грошей. Навіть на свій день народження Поліна не отримала букету, натомість Роман подарував їй пилосос. Який вона загалом і не хотіла.
Дівчина навіть засмутилася, а її молодик відразу ж розповідав, який він класний подарунок їй зробив.
– Він потужний, ще й миючий! Тепер тобі набагато легше буде прибирати.
Тобі – не нам. Власне, Роман ніколи і не прибирав. Взагалі, як виявилося, до переїзду Поліни до нього, до Романа приходила його мати. Готувала йому їсти, прибирала квартиру, прала речі. І він вважав це абсолютно нормальним. Мовляв, жіночий це обов’язок. А він працює, коли йому це все робити? Та й не повинен чоловік з віником по квартирі гасати.
Звісно, Поліна вважала, що це не зовсім правильно. Але Романа вона любила і своїх статутів йому не нав’язувала.
Коли Поліна переїхала до чоловіка, вся турбота про будинок лягла на її плечі. Але працювати вона не припинила, бо на особисті потреби Роман не планував давати їй грошей. Так, він оплачував квартиру, найчастіше купував продукти (але тільки те, що вважав за необхідне, якщо Поліна чогось хотіла, вона мала купити сама), але не більше.
Турботи від нього дівчина теж не бачила. Він не водив її ресторанами, а якщо вони кудись і йшли, то ділили рахунок навпіл. Вечори вони разом не проводили, точніше вони були в одній квартирі, але займалися різними речами. Роман зазвичай грав у комп’ютерні ігри, а Поліна дивилася телевізор або малювала. Її заняття заспокоювало, хоч і не вміла вона особливо малювати.
Загалом, напевно, сторонньому спостерігачеві було незрозуміло, чому Поліна все ще з Романом. Власне, їй і без нього було б не гірше. Але вона його любила, щиро сподівалася, що в них щось зміниться. Та й не було їй із ним погано. Він не гуляв, з друзями допізна не засиджувався, додому приходив вчасно.
Щоправда, останнім часом виявилася ще одна неприємна риса Романа: він почав ревнувати Поліну. До того ж, вона йому й приводів для цього не давала. З подругами вона бачилася рідко, з роботи одразу йшла додому. Ніхто вечорами їй не дзвонив, жодних таємничих шанувальників не було. Та й на роботі колектив був жіночим. Але Роман все ж таки знаходив до чого докопатися.
То Поліна надто яскраво нафарбувалась, то кофта з відвертим вирізом. То якось не так подивилася на сусіда, то посміхнулася, дивлячись на екран мобільного.
Звісно, це ображало дівчину. Вона намагалася пояснити Роману, що це їй неприємно. Вона любить його і не збирається йому зраджувати. Але, здавалося, Роман цього не чув.
Але це траплялося нечасто, тому Поліна не надто звертала увагу. Вважала, що він заспокоїться, коли зрозуміє, що вона буде тільки з ним.
Через п’ять хвилин, не дочекавшись жодного сніданку, Поліна встала. Романа не було вдома, на плиті, звичайно, було порожньо.
Спочатку дівчина хотіла йому подзвонити, але потім подумала, раптом він по квіти їй поїхав! І вирішила не псувати собі сюрприз.
Вона випила каву, поснідала. Включила на фоні якийсь фільм і почала прибирати.
А тут і двері гримнули.
Кинувши все, Поліна вискочила у коридор. Але жодного букета в руках у Романа не побачила.
– А де ти був? – Запитала вона, стираючи усмішку з обличчя.
– На тренуванні. А що?
Поліна проковтнула. Хоча на що вона розраховувала?
– Нічого… Просто я думала…
– Що? – Запитав чоловік, проходячи у ванну кімнату.
– Думала, що ти по квіти поїхав.
– Квіти? З чого це?
– Ну як? – Поліна пішла за ним. – Сьогодні ж восьме березня…
Роман посміхнувся, витираючи руки.
– А ти взагалі історію свята знаєш? Я не розумію, чому цього дня всіх жінок і навіть дівчаток заведено вітати. Нісенітниця яка…
Дівчина кивнула. Було так прикро, що хотілося плакати. Тому вона повернулася до прибирання, щоб хоч якось відволіктися.
І коли посуд був вимитий, у двері подзвонили. Рома сидів у навушниках біля комп’ютера, тому Поліна пішла відчиняти сама.
А за дверима був кур’єр. І в руках він мав шикарний букет.
– Здрастуйте, Поліна?
Дівчина закивала, не відводячи погляду від квітів.
– Вам букет! Розпишіться.
Тремтячою рукою вона поставила свій підпис, а потім взяла квіти.
Значить, Роман все ж таки влаштував їй сюрприз! І, головне, як ховався! Вона навіть засмутитися встигла!
Поліна посміхнулася, вдихаючи аромат квітів. Такий великий букет їй ніколи не дарували!
Вона примчала до Романа в кімнату і обняла його ззаду вільною рукою.
– Поліна! Я ж граю! Ти мені заважаєш! – невдоволено буркнув чоловік, а потім осікся, побачивши букет в її іншій руці.
– Дякую, коханий! Мені так приємно! Квіти такі гарні!
– Це від кого?
Поліна насупилась і зробила крок назад.
– Як … Я думала, від тебе!
– Я ж тобі сказав, що я такою нісенітницею не займаюся! Хто він?
Рома підвівся, і Поліні на мить навіть стало страшно.
– Я… Я не знаю.
Дівчина лише зараз помітила, що у букеті є картка. Тремтячими руками вона її дістала і прочитала вголос.
– Найкрасивішій дівчині на планеті.
– І все? – вихопив Роман записку.
– Ну, так…
Чоловік виглядав, розлючено.
– Зізнавайся, хто він?
– Рома, я, правда, гадки не маю… Може, помилилися?
– Тобі просто так віддали квіти?
– Ні? Запитали ім’я.
Роман вихопив квіти і жбурнув їх на підлогу.
Поліна сумно дивилася на букет, а в очах стояли сльози.
– Або ти кажеш, хто тобі їх надіслав, або забирайся з мого будинку.
– Роман, я повторюю…
– Та годі повторювати! Говори!
Поліна подивилася на чоловіка і похитала головою.
– Я не знаю. Але хто б то не був, він мені на мить підняв настрій.
Роман хмикнув.
– Збирай свої речі та провалюй. А я знав, що ти мені зраджуєш. Чуття в таких випадках ніколи не підводить.
Поліна хотіла просто вийти з кімнати, але потім подумавши, підняла квіти. Вона дійшла до кухні, поставила букет у банку (вази в цьому будинку не було), а потім повернулася до кімнати і дістала валізу.
Сльози котилися по щоках. Від образи, розчарування. Адже вона ніколи не давала приводів, а Роман так з нею вчинив. Навіть не вислухав її.
Але навіть не це було найприкріше. Найприкрішим було те, що вона на мить повірила, що її чоловік все ж таки її любить, що він хоче її радувати, що не все втрачено. Але дарма.
Коли Поліна зібрала більшу частину речей, у двері знову подзвонили. Вона хотіла відкрити, але Роман її випередив. Напевно, вирішив, що коханець завітав своєю персоною.
Поліні теж стало цікаво, і вона вийшла за чоловіком.
Але на порозі стояв кур’єр, той самий.
– Вибачте, – нервуючи, сказав він, – Я вам годину тому доставив букет. Вимушений перепросити, він був доставлений вам помилково. Я номер будинку переплутав, і, ось збіг, вас також Поліна звати.
Дівчина кивнула. Власне, як і думала.
– Вам треба повернути квіти?
– Ні, ми вже зробили новий букет. Цей залиште. Просто мав вам повідомити, щоб не було непорозумінь.
Спочатку Поліна хотіла сказати, що вони все ж таки виникли. А потім подумала, що це ніяке непорозуміння. Ця помилка розплющила їй очі на їх з Романом стосунки, а ще вона зрозуміла, що він ніколи не зміниться. Хоч би що трапилося.
Вона мовчки повернулася до кімнати та продовжила збирати речі. Потім увійшов і Роман.
– Гаразд, з’ясувалося все. Я погарячкував. Давай, розбирай валізу.
Але Поліна не відповідала. Натомість, вона акуратно складала свій одяг, не звертаючи уваги на чоловіка.
– Поліно, та годі тобі дутися! А що я мав подумати?
Дівчина встала і подивилася на Романа.
– Ти мав вислухати мене, повірити мені. А ще, ти мав би влаштувати мені свято, хоча б раз на рік. І квіти – це не марна трата грошей, ти навіть уявити собі не можеш, як я була щаслива в ті секунди, коли думала, що букет від тебе.
– Гаразд, якщо тобі так важливо, будуть тобі квіти. Але, звичайно, не восьмого березня, не збираюся купувати букети за космічну вартість.
– Ні, Романе, – мотнула дівчина головою. – Мені це вже не важливо. Я йду.
Поліна пішла, забравши з собою той багатостраждальний букет. І коли, у перші дні без Романа, ставало нестерпно важко, вона дивилася на квіти, як на нагадування того, чого вона ніколи не буде з цим чоловіком мати. Кохання, турботи, ніжності. І одразу ставало набагато легше.