Борис ліниво водив мишкою по сторінках соціальної мережі. Раптом на очі потрапив обліковий запис його шкільного кохання Жанни.
– Анітрохи не змінилася за тридцять років! Просто вражаюче! – здивувався він.
Ті ж очі з хитринкою, біляве довге волосся і шалено красиві блакитні очі!
На душі стало хвилююче. Ось це справжня жінка! Не те, що його дружина Людмила! Ні, колись і Люда була красунею з тонкою талією, але після пологів талія загадковим чином випарувалася.
А зараз так і взагалі без сліз не глянеш. Зморшки, круги під очима, рідке волосся. Та й нудно із нею. Поговорити нема про що, кожен сам по собі.
Борис зайшов на сторінку Жанни і завис там на півгодини. Вона мала трохи фотографій, але їх вистачило, щоб зрозуміти — ось вона, жінка його мрії! Адже їй майже п’ятдесят, а як шикарно виглядає!
Вирішив написати, вона якраз була онлайн. Жанна одразу ж відповіла. І тут Бориса понесло… Він написав, що в розлученні, живе один, у нього свій бізнес, дорога машина, все є, крім щастя в особистому житті.
Жанна написала, що теж у розлученні, син навчається, а вона працює перукарем. І теж мріє про кохання.
Борис пригадав їй, що вона кинула його одразу ж після випускного у школі, проміняла на приїжджого мотоцикліста. Як же він переживав, адже думав, що все в них серйозно.
Жанна пожартувала, що не розумна була, молода. Вже зараз вона розуміється на чоловіках, і відчуває, що Борис той, хто їй потрібен!
Бориса окриляли її слова! Він спілкувався до глибокої ночі. Дружина звикла, що він часто сидів за ноутбуком, лягала спати сама.
Вранці Борис був натхненний, хоч і не виспався. Він був твердо переконаний, що має право на щастя. Адже він ще чоловік у самому соку, і жити поруч із набридлою дружиною не збирався.
Увечері він іде до Жанни! Вона написала йому адресу і сказала, що цю зустріч він запам’ятає надовго!
– Боже, дістала своїми сирниками! Весь одяг пропах! – невдоволено загарчав Борис на дружину, що крутилася біля плити.
– То ж тобі сніданок готую! Завжди любив сирники, а тут бурчить…
– Раніше любив, а зараз розлюбив!
“Як і тебе”, – мало не сказав він, але промовчав.
– Я ввечері прийду пізно. До Генадія заїду, попросив допомогти в одній справі.
– Добре, Борисе!
Ледве дочекався закінчення робочого дня. Купив букет троянд, коробку цукерок та пляшку ігристого. Стандартний набір ловеласа. На нього чекає чудовий вечір із прекрасною жінкою!
Борис нервово постукав у двері квартири Жанни, поправляючи краватку. Хвилювався, як підліток. Двері відчинила повненька жінка в розтягнутому светрі, з недбало зібраним у пучок посивілим волоссям. Обличчя все у дрібних зморшках, які не приховував навіть товстий шар тонального крему.
– Ти… Жанно? – видавив він.
– Борисе? – хрипкуватий сміх оглушив його. – Заходь, чого в дверях тупцюєш!
У квартирі пахло смаженою рибою та дешевим тютюном. Жанна сіла на диван.
– Ну, розказуй, мільйонере. Який бізнес розкрутив?
– Та, не дуже і великий… – Борис крутився на краєчку стільця, дивлячись, як вона закочує очі.
– Не дуже великий? – Жанна пирхнула. – А я думала, на яхті покатаєш. Син мій он в інституті вчиться, гроші потрібні. Допоможеш?
Борис розгублено озирався на всі боки. Старі облізлі шпалери, обшарпаний диван, на столі пляшка з недопитим ігристим, порізані скибочками яблука.
– Що дивишся? Не схожа на ту Жанну, що ти на сайті бачив? Так тим фоткам уже п’ятнадцять років. Роки нікого не прикрашають. Втім, ти теж змінився, лисина видніється, живіт стирчить, сивієш… Наречений… Ой, не можу!
Що ти приніс у пакеті? Давай подивимось… Так, ігристе дороге, цукерки… Відкривай поки що пляшку, я рибу принесу, тільки посмажила. Ти ж, мабуть, голодний?
Добре вам, багатіям, а я одна сина виростила, чоловік недолугий виявився. Ось стрижу вдома, а що робити… Ну, нічого, тепер ти є, допомагатимеш. Так, Борисе? Чого засмутився?
І Жанна розкотисто засміялася. Борис аж спітнів від хвилювання. Що ця жінка не випустить його із цієї жахливої квартири.
Жанна метушилася, накриваючи на стіл, розповідала про сина, кредити і слабу спину. Борис слухав, стискаючи склянку з ігристим, доки пальці не побіліли.
– А пам’ятаєш, як ти читав на випускному вірші? – зітхнула вона. – Шкода, тоді все інакше склалося…
Раптом гримнули вхідні двері. Жанна вийшла із кімнати. Борис почув розмову з якимось чоловіком.
– Віктор, ну чого ти прийшов? Я ж казала – завтра! Все буде завтра!
– Жанно, ти не одна? Хто він?
– Заспокойся, це клієнт до мене прийшов на стрижку…
У кімнату влетів невисокий чоловік. Очі його налилися від невдоволення. Борис захвилювався не на жарт.
– Я вже йду. Передумав стригтися.
І швидко вилетів із квартири. Слідом щось вигукувала Жанна, але він нічого не чув.
Справді, зустріч вийшла незабутньою, як вона й казала. Вік не забуде!
Прийшовши додому, виявив записку від дружини. «Борисе, ти залишив ноутбук увімкненим і я виявила там листування з Жанною. Не хочу заважати вашому щастю. Поїхала до мами. На розлучення сам подаси.
Борис сів на стілець, прочитав ще раз. Людмила кинула його! У голові не вкладається. Тепер він один. Ну і добре. Не пропаде. Дивись, яка уразлива…
Перші три дні він звикав, що готувати тепер нема кому. А сам він не вмів. У хід йшли бутерброди, пельмені із морозилки, піца із магазину.
На четвертий день набридла така їжа. Хотілося борщу з пампушками, смажену курку з пюре. І сирників, його улюблених. Як же не вистачало Люди.
Жанна писала щось йому, але він не відкривав повідомлення. Нема про що розмовляти. Так підло обманула його. І через неї пішла Люда. У результаті він залишився зовсім один.
Увечері було тужливо. Нічого не тішило. Нема з ким навіть словом обмовитися. Хоча раніше він не мав бажання спілкуватися із дружиною. Раптом він зрозумів, що її не вистачає.
Взяв із полиці альбом із фотографіями та почав гортати. Які ж вони молоді, красиві, щасливі… Якої миті між ними з’явилася стіна? Адже кохали одне одного. Стільки пережили разом…
Душа стислася від спогадів про той день… Їхнього єдиного сина Олена, не стало, коли він повертався на мотоциклі додому. Врятувати не вдалося. Борис почав гульбанити від горя, а Люда зникла, замкнулася.
Він намагався затримуватись на роботі, щоб не чути її плач. А вона переживала все це сама. До нього тільки зараз дійшло, як насправді їй було тяжко тоді. А він думав тільки про себе.
А коли він занедужав, лежав у палаті, вона щодня носила йому бульйон, фрукти, підтримувала. І коли його вигнали з роботи, вона втішала, підбадьорювала. А він не цінував…
І так йому стало шкода свою Люду. Скільки ж їй довелося пережити… А тут він зі своєю Жанною… Зрадник, одним словом! Що він зробив, щоб зробити її трохи щасливішою? Бурчав вічно, то фігура не подобається, то нудна вона. А з чого їй бути веселою, коли таке ставлення…
Коли він востаннє казав їй щось добре? Зате Жанні купу компліментів написав, і Люда все це читала… Сором якийсь…
Всю ніч Борис крутився, переживання совісті не давали заснути. Вранці він поїхав до тещі, де Люда зараз була. Купив букет хризантем, її улюблених.
Двері відчинила сама Людмила.
– Людо… Я тут це… Квіти купив. Пробач мені… Сам не знаю, що найшло. Шкода дуже…
- Що, їсти вдома нічого, то й примчав?
– Ні, я сам навчився вже яєчню смажити, пельмені варив. Мені тебе не вистачає. Дуже. Повертайся, га… У мене з цією Жанною нічого не було, клянусь!
– Я подумаю.
І зачинила двері. Не запросивши навіть усередину. Такою він ще не бачив своєї дружини. І виглядала вона інакше. Волосся нагору зачесала, трикотажний костюм брючний по фігурі. Наче скинула навіть. Від нервів, мабуть.
Виявляється, вона й нічого, шкода, не помічав раніше. Не те, що Жанна. Дивитися неприємно.
Минуло кілька днів. Борис міцно спав, вихідний, працювати не треба. Прокинувся, почувши знайомий аромат. Смажені сирники. Схопився з ліжка та бігом на кухню. Люда стояла біля плити.
– Ти повернулася! Кохана моя!
Борис кинувся до неї з обіймами. Щастя яке!
– Іди вмивайся, і за стіл! Забудемо про цю історію. Але вдруге не пробачу, знай.
Борис почував себе найщасливішою людиною! Виявляється, все, що йому треба, було поруч, а він не помічав і не цінував. Напевно, їм потрібен був цей струс. Тепер все буде інакше. І вони зможуть бути щасливими!