– Так вже…
Оксана важко зітхнула, розглядаючи себе у дзеркало. Куди поділася та струнка дівчинка з довгими ногами і ключицями, що виступають? Тієї красуні вона не бачила вже два роки, відколи завагітніла.
Оксана згадувала, як усім доводила, що материнство – це не привід забути про себе. Що, будучи мамою, можна правильно харчуватися та займатися спортом. А ще, що сидіти з дитиною зовсім нескладно. Працювати набагато важче, треба щодня кудись вставати, їхати, чимось займатися.
Але все виявилося зовсім інакше. І зараз Оксані було соромно за свої слова.
По-перше, працювати виявилося куди легше. Мабуть, тому мами сидять у декреті з дітьми, бо вони сильніші за характером, ніж батьки. На роботі ти можеш сходити на перерву, спокійно пообідати, побалакати з колегами. Та й бог із ним, із робочим часом. Адже існують вихідні та відпустки!
А у декреті про це можна забути. Гаразд, відпустка! У декреті навіть лікарняного немає! Буквально тиждень тому Оксана занедужала, але це не привіт щоб не доглядати малюка, бо чоловіку її, бачите, треба виспатися.
А ще виявилося, що чоловік пізнається у декреті. Оксана завжди думала, що Максим – дбайливий та добрий чоловік, який завжди їй у всьому допоможе.
Але виявилося, що допомагати він готовий тільки в тому, що його несильно напружує. Тому вся турбота про дитину та будинок лягла на плечі Оксани. А чоловік лише дивувався, чому це його дружина так стомлюється. Їй на роботу ходити не треба.
Ну і, власне, те, через що сьогодні сильно сумувала Оксана – зовнішній вигляд. Так, час справді є, щоб зайнятися спортом. Наприклад, коли дитина вдень спить. Щоправда, тоді можна забути про їжу та прибирання. Та й сил і бажання на цей спорт просто немає. Оксана відчувала себе ледаркою, яка тиняється по квартирі туди-сюди, мріючи просто поспати.
А харчування? Правильно харчуватись це здорово, було б кому готувати. А зазвичай Оксана нічого не встигає, і коли з’являється вільна хвилинка, щоб поїсти, вона їсть те, що погано лежить. Зазвичай, це хліб і якась ковбаса.
Було б, мабуть, простіше, якби бабусі були. Але батьки Максима жили в іншому місті, а мати Оксани постійно працювала. Та й до онука вона була байдужа.
Залишається допомога чоловіка, але той не поспішав її надавати. Зате дуже любив висловлювати претензії, в тому числі про зовнішній вигляд його дружини.
– Треба б тобі на дієту сісти, – похитав він головою, коли Оксана вийшла з душу в одному рушнику. – Скільки ти набрала? Кілограмів двадцять?
Оксана тоді навіть почервоніла. Вона й сама знала, що виглядає не дуже, але чути таке від чоловіка.
– Я б у спортзал пішла, та ось тільки коли? Може, я у вихідний ходитиму, а ти з сином посидиш?
– А я коли відпочиватиму? – хмурився Максим. – Та й взагалі, навіщо витрачати гроші? Поки дитина грає, увімкнула на телевізорі тренування та займайся.
– Але ж ти ходиш!
– Та тому що як я буду вдома займатися? Ти вічно бурчиш, Ромчик лізе.
– Ну так і я про що…
– Ох, Оксано, це все відмовки! Якби я цілий день сидів вдома, то і я займався б тут.
Оксані було водночас і соромно, і прикро. З одного боку, Максим має рацію, треба якось приводити себе в норму. Хоча, як це зробити, якщо їжа зараз – це єдине, що приносить задоволення?
Але й на чоловіка вона злилася. Він хоче, щоб Оксана привела себе у форму, але допомогти при цьому не бажає. Місяць тому вона спробувала купувати тільки корисну їжу, щоб не спокушатися, тож він першим почав обурюватися, що йому їсти нічого.
І той же спортзал. Оксана б із радістю туди ходила (хоча б тому, що там ти без дитини перебуваєш), але так Максим навіть пару разів на тиждень не погоджується посидіти із сином. При цьому запевняючи, що нічого складного у цьому немає.
Загалом, Оксана дуже нервувала через свій зовнішній вигляд, але при цьому розуміла, що немає в неї сил щось змінювати. Якби хоч підтримка була, а тут і її не допитаєшся.
Але це хвилювання то виникало, то пропадало. Іноді вона думала про те, що й все гаразд, нехай вона буде з зайвими кілограмами. Натомість щаслива. А часом важкі думки долали її, мовляв, і негарна вона, і здоров’я своє губить.
Їй би розвіятися, зустрітися з подругами, трішки вдихнути свободи, але знову ж таки, ніяк. Максим не відпускав її нікуди, мовляв, треба з дитиною сидіти.
Отак і жила Оксана, звинувачуючи себе у всіх гріхах. І не думала, що головний чинник її стресу живе поряд із нею. І це навіть не син.
Але все з’ясувалося випадково.
Якось Максим заявив, що буде корпоратив на природі. Вирішили з колегами відпочити.
– А ми з тобою їдемо? – запитала Оксана, мріючи вирватися хоч кудись. Та й Ромчику на природі добре буде, та й вона поговорить із людьми, в голові у яких не лише мультики.
Максим якось зам’явся.
– Не думаю. Там начебто без сімей збираються.
– Але ти дізнайся. Максиме, мені дуже треба кудись вирватися. Я теж хочу хоч трохи розвіятись.
– Я дізнаюся, – впевнено сказав він. І вже наступного дня повідомив, що йде один.
– Пробач, я питав про вас. Але мені сказали, що лише співробітники.
Оксана дуже засмутилася. Вона вже мріяла, як сидітиме десь на траві, а поруч невпевнено ходитиме синок. Так, можна і самим кудись виїхати, але все ж таки тут захід, багато людей. Може, навіть удалося б з кимось познайомитися.
Але ні, то ні.
У вихідний Максим поїхав на природу, а Оксана залишилася із сином. З’їла шматочок пирога, потім сама себе посварила за відсутність сили волі. А вдень, коли Ромчик заснув, вона вирішила посидіти у соцмережах. Добре б справи поробити, але ж і відпочити трохи хочеться.
І зовсім випадково Оксана натрапила на обліковий запис колеги Максима. Вона кілька разів його бачила, навіть якось перетиналася з його дружиною.
І ось у нього на сторінці вона побачила, що він відпочиває на корпоративі із дружиною та донькою. Та й, судячи з того, скільки дітей на фото, усі колеги взяли своїх других половинок та дітей. Окрім Максима.
Оксана була настільки злою, що словами не передати. Значить, чоловік просто не схотів їх брати з собою! Тобто без нього Оксані нікуди не можна (якщо тільки з дитиною), і з собою він її не бере.
Звичайно, коли Максим повернувся, у Оксани були до нього питання.
– Слухай, ну там все в останній момент змінилося, я просто не став вас смикати.
– Смикати? Максиме, я казала тобі, що мені не вистачає спілкування, що я замкнена в чотирьох стінах! Звичайно, я в таких умовах просто не можу виглядати добре!
– Та ось у цьому і річ! – не витримав чоловік. – Мені соромно було кликати тебе! Ти ж так сильно набрала зайвого, перестала доглядати за собою! У всіх дружини такі гарні, такі стрункі, з ними приємно поряд перебувати. А мені б за тебе було соромно! Та й відпочинок із дитиною – це не відпочинок! Тому, так, не захотів я вас із собою брати!
На Оксану, ніби, відро крижаної води вилили.
Так ось, у чому річ! Соромно йому за дружину, він не хоче відпочивати з дитиною. Наче Оксана хоче.
Та й добре б сам був Аполлон. Так ні, звичайний чоловік. А на дружин колег задивляється, мовляв, доглянуті. То може, бо за ними чоловіки доглядають? А не звалюють усі турботи на їхні плечі.
– Іди, – крізь зуби процідила Оксана.
– Що?
– Я сказала, збирай свої речі та йди. Квартира моя, ти на неї ніякого права не маєш. І якщо тобі соромно за свою дружину, то настав час розлучатися.
– Оксано, та ти неправильно зрозуміла…
– Все я правильно зрозуміла. Іди, я сказала!
Оксана і не думала, що в неї вистачить духу ось так вигнати чоловіка. Але в неї вийшло, і коли двері за Максимом зачинилися, Оксана навіть жалю не відчула. Тільки злість.
Максим думав, що вона охолоне. Але, через пару днів, Оксана раптом зрозуміла, що їй без чоловіка краще. Толку від нього все одно ніякого не було, аліменти він платитиме, буде на що жити, зате ніхто не тикатиме в неї пальцем і ображатиме.
І, що дивно, коли чоловік пішов, Оксана почала змінюватися. Вона з легкістю скинула зайве (може тому, що не треба було тонну їжі готувати), а ще у неї з’явився вільний час. Тому що тепер тато забирав сина, щоб побачитися з ним (на поріг його Оксана не пускала), і ось у цей час вона займалася тим, що їй хотілося.
Через рік Оксана знову стала стрункою красунею. Максим навіть спробував її знову повернути, але він їй вже не був потрібен.
А ще вона зрозуміла, що більшість проблем у голові. І коли причина стресу усувається, то життя налагоджується. Сумно, що іноді тією самою причиною виявляється, начебто, близька тобі людина.