Жанна стояла біля вікна, дивлячись на вулицю, де сонце гралося в листі дерев.
Її думки металися, не знаючи, куди приземлитися. Перед нею стояв вибір, який здавався неможливим: кохана людина чи собачка, яку обожнює дочка.
Все почалося п’ять років тому, коли Жанна втратила свого чоловіка.
Тоді їй довелося взяти на себе всю відповідальність за виховання дванадцятирічної дочки Марійки.
Життя було важким, але вони справлялися.
Марійки подобалося проводити час із мамою, і вони стали справжніми подругами. Єдиною світлою плямою в їхньому житті був собачка, подарована Марійці на день народження батьком незадовго до його відходу.
Песик на ім’я Малюк став справжнім членом сім’ї, другом та захисником для дівчинки.
Проте якийсь час тому в житті Жанни з’явився Олексій – чоловік, який почав активно доглядати за нею.
Спочатку це були звичайні зустрічі в кафе, прогулянки в парку, розмови про все на світі.
Жанна була рада, що в її житті знову з’явилася романтика, і, головне, Марійці сподобався новий знайомий матері.
Вони разом ходили в кіно, відвідували музеї, і дівчинка почувалася комфортно в компанії Олексія.
Проблеми почалися, коли Олексій запропонував з’їхатись. Здавалося б, логічний крок для пари, яка бажає будувати серйозні стосунки. Але тут з’ясувалося, що в Олексія сильна непереносимість на тварин, особливо на шерсть собак.
Ця новина стала несподіванкою для всієї родини. Жанна знала, що віддати Малюка неможливо – це означало б дуже засмутити Марійку.
Дівчинка настільки полюбила вихованця, що навіть думка про розлучення викликала у неї сльози.
Ситуація ускладнювалася тим, що Олексій взагалі не міг витримати проживання з тваринками.
Гостьовий шлюб теж не влаштовував жодну зі сторін. Жанна розуміла, що Олексію потрібна стабільність та впевненість у стосунках, а вона сама мріяла про сім’ю, де всі будуть щасливі.
Щовечора Жанна проводила години у роздумах. Вона уявляла, як буде Марійки без Малюка, і як важко буде Олексію.
Іноді вона ловила себе на думці, що, можливо, варто пожертвувати щастям одного заради іншого. Але щоразу, глянувши на Марійку, яка гралася з Малюком, вона розуміла, що це неможливо.
Якось увечері, коли Жанна сиділа на кухні, задумливо дивлячись у порожнечу, до неї підійшла Марійка.
Дівчинка обійняла маму і прошепотіла:
– Мамо, розумієш, я не можу відмовитись від собаки. Краще вже від дядька Олексія. Він людина, він проживе і без нас.
Сльози нахлинули, але Жанна стримала їх, посміхнувшись до Марійки.
– Ні, моя люба, – відповіла вона. – Ми знайдемо рішення, яке влаштує всіх. Просто треба трохи подумати.
Наступного дня Жанна зателефонувала Олексію й запропонувала зустрітися.
– Я не можу йти проти Марійки, вона – моя дочка. Я її люблю. Якщо не знайдемо рішення, то, мабуть, доведеться розлучитися.
– Знаєш, – почав він, – я теж думав над цим. І, здається, знайшов вихід. Мій друг має заміський будинок, де він тримає кількох собачок.
Він згоден взяти Малюка собі. Так ми зможемо бути разом, а Марійка знатиме, що її друг у надійних руках.
Жанна здивовано подивилася на Олексія. Його пропозиція видалася їй ідеальним компромісом.
Вона обійняла його й подякувала за розуміння та підтримку.
Але де там, Марійка категорично відмовилася віддавати Малюка.
Якось Марійка гуляла із собачкою в парку. Проїхав велосипедист із великим рюкзаком.
Малюк смикнувся, вихопив повідець із рук дівчинки і помчав за велосипедистом. Марійка бігла за собачкою, галасувала, але Малюк мчав все далі і далі, поки не зник з очей.
Засмучена Марійка прийшла додому у сльозах. Всю ніч Жанна, Марійка та Олексій шукали Малюка, але так і не знайшли.
– Може, й на краще, – сказав Олексій. – Тепер я у вас є я. Ви будете дбати про мене.
Сказав і засміявся.
– Зовсім несмішно, – знову заплакала Марійка.
Жанна обійняла дочку і з докором подивилася на Олексія.
– Та годі вам, прибіжить ще ваша собацюга, – відмахнувся Олексій.
Марійка з друзями й однокласниками влаштували пошуки. Знайшли собачку в приватному секторі у старенької бабусі. Коли дякували бабусі, що вона прихистила собачку, бабуся сказала:
– Так це чоловік мені її привів, ще грошей дав, щоб я її годувала. Обіцяв корму привозити.
– Який чоловік?! Чи не цей?! – Марійка показала у телефоні фотографію дядька Олексія.
– Він, люба, він. Гарний такий чоловік, дбайливий. Знаєш його? Хороший чоловік не покинув собачку, а мені привів. Якщо вам собака не потрібна, залишайте, я подбаю, – бурмотіла бабуся, але її вже не слухали…
…Ось так дядько Олексій зник із життя Жанни, Марійки та Малюка.