Коли Оля одружувалася, вона була впевнена, що це раз і назавжди. Чоловіка свого, Віктора, Оля дуже любила, намагалася стати для нього доброю дружиною, тією, на яку завжди можна покластися.
Та й загалом Оля була з тих людей, яких усе люблять. Вона була позитивною, доброю, завжди прагнула всім допомогти.
І навіть своїй свекрусі, Надії Сергіївні, Оля часто допомагала. Зателефонує та, поохає в трубку, мовляв, спину прихопило, нічого робити не можу, і Оля летить на допомогу. Забереться, їжу приготує, до магазину за продуктами піде.
– Як же мені пощастило з невісткою, – говорила Надія Сергіївна, – Від сина допомоги не дочекаєшся. Та й чого з чоловіка взяти? Помічники вони ніякі! Я завжди мріяла про доньку, та бог не дав. Але ти в моєму житті з’явилася.
Звісно, Олі було приємно все це чути. І вона намагалася й надалі радувати свою свекруху. До того ж, та мала рацію: від Віктора допомоги й справді не дочекаєшся.
Втім, не лише своїй матері він не хотів допомагати. Вдома він теж нічого не робив, вважав, що це не чоловіче заняття. Власне, Оля і сама була не проти виконувати все по дому. Але проблема була в тому, що Віктор нічого не робив, проте постійно висловлював якісь претензії.
То підлога погано помита, то їжа несмачна.
Потім він почав обурюватись, що Оля надто багато грошей на себе витрачає, хоч це було зовсім не так. Та й заробляла вона сама на все, що їй було потрібне.
– Ось скільки твій манікюр коштує, га? – питав чоловік.
– Тисяча, – ніби відчуваючи провину, відповіла Оля.
– Мінус тисяча щомісяця! А могли б відкласти!
– Але ж ти теж на свою рибалку гроші витрачаєш, – тихо говорила Оля.
– Не порівнюй! У манікюрі ніякої користі немає, а риболовля – це спорт, хобі, риба!
Загалом, чіплявся Вітя дедалі більше. Потім почалися претензії щодо зустрічей із подругами. Була у Олі і її подружок така традиція: раз на місяць вони збиралися в якомусь кафе. Начебто і нечасто, але Віті і це не подобалося. Мовляв, нема чого без чоловіка кудись ходити!
Хоч Оля була доброю і зовсім неконфліктною, навіть її терпінню з часом настав кінець. Вони стали часто сваритися, не було в їх пари більше порозуміння.
Власне, через два роки спільного життя було прийнято рішення розлучитися. Рішення це прийняла Оля, Віктор довго чинив опір. Проте сім’ю зберегти не намагався, не хотів іти назустріч своїй дружині. Хотів, щоби все було так, як він скаже, а Оля просто з усім погоджувалася. Але, звісно, Олю це не влаштовувало.
У результаті, вона все ж таки добилася розлучення. І Віктор, мабуть, одразу нажалівся мамі. Бо як тільки вони остаточно все вирішили, і Вітя зібрав свої речі, Олі подзвонила Надія Сергіївна.
– Олю, та як же так! – заголосила вона. – Що ж ви відразу розлучаєтеся?
Оля зітхнула. Найменше їй хотілося все розповідати свекрусі, але вибору не було.
– Та це не одразу, Надія Сергіївно. Все вже давно йшло до цього. Я намагалася зберегти сім’ю, але Вітя не хоче йти на компроміс. Я втомилася від його постійних звинувачень, його претензій. Мені просто вже некомфортно поряд із ним.
– Але ж ви такою гарною парою були… – мало не плакала свекруха. – Та й тебе я так люблю! Як же я без тебе?
По-хорошому, це Олю треба було заспокоювати, але Надія Сергіївна перетягла ковдру на себе.
– Ну чому ж без мене? Ніхто не забороняє нам спілкуватися, – заспокоїла її Оля. – Те, що я розлучаюся з Віктором, не означає, що я і вас не захочу бачити. Ви завжди можете мені дзвонити, зустрічатимемося. Якщо треба буде, то я допоможу.
– Ох, як же мені з тобою пощастило, Олю. А ось мій синочок – не розумний, відпутив тебе! Тоді, я сподіваюся, ми не прощаємось?
– Звісно, ні.
Розлучення проходило важко. Віктор ніяк не міг вгамуватися. Його зачіпало, що це його покинули. Він вважав себе подарунком долі, а Оля так з ним вчинила.
Але невдовзі все ж таки все закінчилося. Оля видихнула, розуміючи, що навіть не відчуває жалю. Вітя так вимотав її останнім часом, що вже ніякого кохання і не залишилося. Адже коли вона виходила за нього заміж, він їй здавався чоловіком мрії. Чи він прикидався, чи на ній були рожеві окуляри.
Оля постаралася розпочати своє життя заново. Віктора скрізь заблокувала, щоби він і не думав до неї лізти. Але він і не збирався, а ось колишня свекруха просто так Олю не хотіла відпускати.
Вже за тиждень після розлучення, Надія Сергіївна зателефонувала своїй колишній невістці.
– Оля, привіт! Ну як ти там?
– Та нічого, – відповіла вона. – А як ви?
Взагалі, це питання було поставлене з ввічливості, але Надія Сергіївна тільки на нього й чекала.
– Ой, погано все!
– Що сталося? – запереживала Оля.
– Та тиск сьогодні скаче, ледве з ліжка встала! Попросила Вітю приїхати, привезти мені ліки. То він відмовився, уявляєш? Не знаю, як і до аптеки дійти.
Оля зітхнула. Такий тонкий натяк неможливо було не помітити.
Але вона і справді була доброю дівчиною, тому не змогла залишатися осторонь.
– Я вам привезу, Надія Сергіївно, – промовила Оля. – Напишіть мені, що потрібно, і я за годину заїду.
– Правда? Ох, дякую, Оля! Так здорово, що я можу покластися на тебе!
Довелося Олі кидати свої справи та їхати до колишньої свекрухи. Звісно, вона попила з нею чай, вислухала її скарги, і лише за дві години Надія Сергіївна її відпустила.
Але якщо Оля сподівалася, що колишня свекруха нечасто користуватиметься її добротою, вона робила це даремно. Тому що Надія Сергіївна почала звертатися до колишньої невістки постійно.
То продукти їй треба було привезти, то допомогти прибрати. Якось Надія Сергіївна попросила Олю звозити її по магазинах, і ось тоді Оля не витримала. Запитала, чому рідний син не може цього зробити. Колишня свекруха щось зніяковіло пролепетала, і Олі стало соромно. Їй же не складно, не потрібно сваритися на жінку похилого віку.
Власне, Надію Сергіївну Оля бачила частіше, ніж свою маму. До того ж їй завжди потрібно було щось терміново зробити, заздалегідь вона ніколи не попереджала. І якщо Оля з якоїсь причини не могла приїхати, Надія Сергіївна починала так плакати, що Оля здавалася. Рухала свої плани, скасовувала зустрічі.
Адже, як кажуть, ми відповідаємо за тих, кого приручили. А Оля сама дала свекрусі зелене світло, коли сказала їй, що вони спілкуватимуться. Щоправда, Оля сподівалася, що Надія Сергіївна нахабніти не буде, але дарма.
Невідомо, як довго все це тривало б. Але Надія Сергіївна сама все зіпсувала.
Якось вона знову зателефонувала Олі.
– Оля, у мене тут сестра приїхала. Ми завтра хочемо поїхати на дачу, ти нас зможеш відвезти?
– Тільки якщо не рано-вранці, – відповіла Оля.
– Ох, ми хотіли раніше… Може, хоча б годині о дев’ятій?
– Гаразд, – погодилася Оля, подумки прощаючись зі своїм бажанням виспатися.
– Дякую! Щоб я без тебе робила!
– Будь ласка.
Оля хотіла покласти трубку, але не встигла, бо почула щось цікаве.
Мабуть, Надія Сергіївна забула скинути виклик чи думала, що Оля це зробила. Але вона все ще була на зв’язку і вже розмовляла зі своєю сестрою.
– Ну, що, погодилася? – Запитала сестра.
Зазвичай Оля не підслуховувала чужі розмови. Але тут мова була про неї і стало дуже цікаво. І не дарма вона цього разу вирішила все ж таки підслухати.
– Звісно, погодилася! – хмикнула Надія Сергіївна. – А куди вона подінеться?
– І як тобі це вдається? З сином твоїм вона розлучилася, а до тебе все одно бігає.
– Та бо не розумна вона, – відповіла свекруха, а Оля аж рота відкрила від обурення. – Усім догодити намагається. Я навіть рада, що вони розлучилися, Віті хтось розумніший потрібен. Ну а мене нехай обслуговує, краще я її напружуватиму, ніж сина. Йому нові стосунки треба будувати, а на цю хто подивиться?
Оля навіть не почала слухати далі. Вона скинула виклик і відчула, як агресивність заповнює всю її душу.
Вона ж з усією душею, старалася, допомагала, а Надія Сергіївна ось такої думки про неї! Гаразд, ще пошкодує!
Вранці Оля, звісно, нікуди не поїхала. Спала собі спокійно. А коли прокинулася, то побачила десяток пропущених дзвінків.
– Надія Сергіївна, вибачте, проспала, – єлейним голосом промовила Оля.
– Ну як же так? Ми ж домовлялися.
– Але я вже виїжджаю, за п’ятнадцять хвилин можете виходити!
– Так, ми вже давно готові, – буркнула жінка.
Оля хмикнула і пішла варити собі каву. За п’ятнадцять хвилин знову посипалися дзвінки.
– Оля, ну ти де?
– Як, де? Біля вашого під’їзду стою. Ви подивіться краще.
– Та не бачимо ми тебе!
– Дивно, я вас теж, – попиваючи каву, промовила Оля. – Ось, капець, я біля іншого будинку встала, сусіднього! Плутаю їх постійно. Підійдіть сюди, я на вас тут чекаю.
Вкотре, коли Надія Сергіївна почала дзвонити, Оля зрозуміла, що їй набридло вже грати в ігри. Тому вона просто скинула дзвінок, а потім написала повідомлення, де розповіла, що все чула. І щоб відтепер Надія Сергіївна забула її номер. Ну а потім занесла номер колишньої свекрухи до чорного списку.
Оля пила каву і думала, як їй зараз добре. Виявляється, треба було спочатку позбавлятися не тільки чоловіка, але ще й свекрухи.