Марія поверталася на батьківщину в засмучених почуттях, в Італії нічого не вийшло, та й Микола все не виходив із голови. Здавалося, все, що було між ними, лише курортний роман – він розповів, що на батьківщині на нього чекає наречена, вона згадала, що переживає важке розставання з хлопцем, як кажуть клин клином. І начебто ніхто нікому нічого не винен, але… Хто б знав, що банальна інтрижка приведе до таких наслідків?
Марія не встигла вийти з ванни, як почула звук дзвінка. І хто це дізнався, що я вже повернулася в Україну – пробурчала Марія, і щільніше закутавшись у білий рушник, обережно підійшла до вхідних дверей. По той бік дверей стояла миловидна шатенка в ніжно-ліловій сукні, яка раз у раз поглядала на золотий годинник – подарований нареченим.
– Наталко! Боже, як я рада тебе бачити! Ти як дізналася, що я повернулася?
– Марія, ти ж сама тиждень тому писала, що приїздиш у середу. Ну як ти? Розповідай! Я так скучила, ти навіть не уявляєш!
– Так вже й скучила?! А наречений? А приготування до весілля?
– Це інше. До речі, я не з пустими руками, ось!
– Французьке?
– Воно саме! Олег привіз із поїздки, а я приберегла для нас. Думала приїде подруга, і ми під келих обговоримо всіх і вся.
– Ти давай проходь на кухню, я одягнуся і миттю до тебе.
Через кілька хвилин нерозлучні подруги вже сиділи на балконі в плетених кріслах і милуючись вогнями нічного міста дегустували подарунок Олега.
Їм стільки всього потрібно було обговорити, з таким поділитися, адже подруги не бачилися майже чотири роки. Марія поїхала в Італію відразу після того, як не стало батьків. Вона й раніше планувала туди перебратися, ось тільки батьки не хотіли відпускати єдину дочку, а після тієї злощасної біди, переїзд був єдиним шансом почати життя з нуля і забути все як кошмарний сон.
Так, було нелегко, так, Марію весь час тягнуло назад, але вона вистояла. Влаштувалася на роботу, завела друзів, навіть закохалася в колегу, з яким у неї все було серйозно, у будь-якому випадку вона так думала, а виявилося, вона для нього була просто однією з багатьох. Марія навіть крадькома до весільних суконь придивлялася, бо якось почула, що Джуліо вибирав обручку в ювелірному, а кому була призначена ця обручка, як не їй?
Виявилося обручка була для іншої. Його давня подруга, з якою вони були разом зі школи. Просто на якийсь момент вони розлучилися через його численні пригоди, але потім знову помирилися. Марія була пригнічена і морально втомлена через таку звістку, і добре б Джуліо сам би їй у цьому зізнався, так ні, вона все дізналася від колег.
Просто Джуліо запросив усіх відзначити його заручини, а Марію ні, а наступного ранку всі кому не ліньки обговорювали «справжнє» кохання Джуліо та Емілі, яке пройшло через сварки та розставання, але стало тільки міцнішим. На Марію почали коситися, ніби то вона була причиною, через яку закохані колись розлучилися, хтось навіть написав на її столі «Тобі тут не місце». І якщо раніше Марія насилу, але все ж таки намагалася тримати себе в руках, то після цього вона ніби зламалася. Вона вперше відчула себе чужою, а потім просто взяла відпустку за свій рахунок та поїхала відпочивати, де й познайомилась із Миколою.
Молоді люди швидко порозумілися, може тому що там крім них українців більше не було, а може це просто доля вирішила зіграти з ними злий жарт. Тиждень пролетів як один день, Микола поїхав на своє весілля, а Марія повернувшись, написала заяву з власного, вирішила повернутися на батьківщину. Ось про це Марія і розповіла своїй подрузі.
– Знаєш… завдяки Миколі я навіть забула про Джуліо…
– Що ти хочеш сказати?
– А те, що якби не його одруження, то я думаю, у нас би з ним може щось і вийшло б. Отака я нещаслива, наречених багато, але всі чужі.
– Не бери на думку, зустрінеш ще свого принца на білому Мерседесі.
– У наш час легше Мерседес купити, ніж собі пару знайти.
– У цьому я з тобою солідарна. Слава Богу, мені пощастило. Мій Олег, він такий… такий… Коротше зараз таких не роблять. Хоча… може на нашому весіллі ти й зустрінеш своє кохання, у Олега так багато симпатичних друзів.
– Ага! Головне знову не нарватися на одружених.
– Навіть не хвилюйся про це, в їхній компанії з одружених тільки Сергій ну і мій Олег, а решта вільні, хоч зараз забирай.
Настав день весілля. Марія стояла біля Наталки та підправляла їй фату. Ось-ось має під’їхати наречений за нареченою, і почнеться весільна метушня, завдяки якій на світ з’явиться ще один осередок суспільства.
– Приїхали! Приїхали!
– Марія, як я виглядаю?
– Як принцеса! Твоєму Олегу дуже пощастило з тобою.
Двері у вітальню відкрилися, і здавалося час, ніби зупинився. Це був він – її Микола, той самий чоловік, з яким вони провели кілька чарівних вечорів, і завдяки якому Марія нарешті зрозуміла, що переїхати в Італію, де чужа культура та абсолютно чужі люди були величезною помилкою.
– Кохана…
– Олег, познайомся, це моя найкраща подруга – Марія. А це мій Олег.
– Дуже приємно.
Марія намагалася триматися невимушено, ніби вона й справді побачила Олега, тобто Миколу вперше. Олег спочатку змінювався на обличчі, поступово почав рожевіти, мабуть, через те, що зрозумів – йому нічого не загрожує і Марія так само, як і він хоче зберегти все в таємниці. Весілля пройшло ідеально. Марія намагалася вдавати, що все добре, вона навіть танцювала до упаду з одним із друзів нареченого, а потім… Потім, вона дала собі обіцянку, що зробить все можливе і неможливе, щоб більше не перетинатися з Олегом. Однак у долі завжди свої плани на наше життя, і ось і на цей раз вона вирішила підкинути Марії ще один рівень у квесті під назвою життя.
Марія не одразу зрозуміла, що вагітна, а коли зробила тест, то вирішила – процедуру вона не робитиме. Заміж вона не збирається, а дитина, дитина їй була потрібна як ковток свіжого повітря. З Наталкою вони більше не бачилися, бо одразу ж після весілля вони поїхали в Італію разом із чоловіком, у якого там був свій бізнес, тому приховати від Олега наявність вагітності було дуже навіть легко.
Минуло п’ять років. Наталка з чоловіком вирішили повернутися на батьківщину, і перше що вони встигли покликати всіх друзів у гості.
– Наталю, тільки не ображайся, мені Миколу нема з ким залишити.
– А няня… Ти ж казала, що у вас є няня.
– Говорила, тільки от проблема, вона взяла вихідний на кілька днів.
– Зрозуміло, ну тоді я сама якось заїду до тебе днями.
– Добре, чекатиму.
Однак і тут доля вирішила перевірити Марію на міцність. Наталя приїхала в гості до подруги не одна, а з чоловіком, і тільки той хто не бачить, міг би не помітити схожість між Олегом та Миколою.
– Олеже, ти тільки подивися, як Микола на тебе схожий! Ті самі очі, ті ж губи, брови, ніс! Господи, вилитий ти!
Олег і сам це чудово бачив і допитливо дивився на Марію, мовляв, чому ти мені не сказала, що в мене є син, он навіть сина назвала на честь Миколи, іменем якого я назвався.
– Так, буває таке… А давайте пити чай, я торт сама спекла.
Марія намагалася перевести розмову на іншу тему, але розмова не клеїлася. Олег весь час допитливо дивився на Миколу, намагаючись знайти в ньому свої риси, Марія хвилювалася, переживала, що її таємниця розкриється і тільки Наталя весело розповідала подрузі про життя в країні, яка так і не змогла стати для неї рідною.
– Ми вирішили перевести бізнес сюди, адже як у гостях не добре, а вдома краще, та й із усиновленням треба щось вирішувати. Хотілося б усиновити нашу дитину, а не іноземця.
– Ти ось молодець, народила для себе, а я не можу мати дітей. Проходила процедури, а все без толку.
– Не впадай у відчай, все ще буде.
– Не буде, сказали, що моя проблема не подається лікуванню.
Здавалося, розмова про дітей для Наталки була важкою темою. На її очах тут же з’явилися сльози і вона, вибачившись, пішла у ванну.
– Марія, чому ти мені нічого не сказала?
– Про що?
– Ти чудово розумієш про що.
– А сенс? Щоб ти зробив, дізнавшись про дитину? Пішов би від Наталки і одружився зі мною? Ми знаємо, що все, що було між нами, було помилкою, нашою помилкою, про яку їй знати зовсім не обов’язково.
– Але це й мій син теж!
– Ні, ні і ні! І якщо ти не вгамуєшся, я поїду з країни, і ти навіть здалеку не зможеш спостерігати за тим, як він росте.
– Це несправедливо!
– Про що йде суперечка?
– Та ось Олег пропонує віддати Миколу у футбол, а я ось думаю на бокс.
– Ну, і правильно, матір захищатиме.
– Ось і я про те саме.
Роки пролітають непомітно. Наталя так само не здогадується про те, яку таємницю приховують її дві близькі людини. Олег у таємниці від дружини допомагає Марії грошима, хоча та спочатку відмовлялася від його допомоги, а зараз махнула рукою – хоче допомагати, нехай допомагає, коли відчуває потребу. А останнім часом Олег все частіше і частіше ловить себе на думці, що хоче уникнути дружини, щоб бути з сином. Марія теж про це мріє, мріє про міцну справжню сім’ю, ось тільки знати про це нікому не потрібно. Це таємниця, її таємниця, про яку ніхто не повинен знати. А ви як вчинили б на її місці?