Віталій виховував свою дочку сам. Його дружини не стало, коли дівчинці виповнилося десять. Соня якраз почала входити у підлітковий вік, який і так не найпростіший, а тут така втрата.
Але Віталій старався. Навчався слухати доньку, вчився домовлятися. Намагався сильно не тиснути, не бути суворим батьком. Хотів лише направляти, щоб допомогти Соні в цьому непростому світі.
Соня дуже любила свого тата. Звичайно, коли мами не стало, їй було дуже складно. Раніше тато мало вникав у її життя, а тут почав навчатися всьому. І йому було важко зрозуміти дівчинку, яка так рано втратила матір.
Але вони впоралися. Соня закінчила школу із золотою медаллю, вступила до ВНЗ. Почала вчитися на перекладача.
Сам Віталій дуже добре знав англійську мову, йому було необхідно по роботі, тому і дочка пішла його стопами. Він же її навчав і тренував. У них навіть були дні, коли вони розмовляли тільки англійською мовою між собою, щоб Соня вільно розмовляла.
Тож дівчинка вчинилася без проблем. З рештою уроків у неї теж все було добре, здавалося, що їй все дається досить просто. Але справа була в тому, просто школа її свого часу дуже відволікала від сумних думок про маму, тому так багато часу Соня приділяла навчанню.
ВНЗ вона закінчила з добрими оцінками. Почала працювати в одній з фірм, де був потрібен перекладач. Довелося вникати у технічну термінологію, але Соні це навіть подобалося. Вона любила вивчати щось нове.
Поки Соня навчалася, вона не мала серйозних стосунків. Дівчина була відповідальною, багато часу приділяла навчанню. Розуміла, що це знадобиться їй у житті. Та й хотілося, щоб тато нею пишався.
Лише на третьому курсі вона півроку зустрічалася зі своїм однокурсником, але ні до чого серйозного це не призвело. Навіть із татом його не знайомила.
Тому Віталій не мав досвіду спілкування з хлопцями доньки. І він, якщо вже чесно, був радий цьому. Тому що Соня була для нього досі дитиною.
Але колись це мало статися. На своїй роботі Соня почала спілкуватися з одним із директорів. Він був старший за неї на п’ятнадцять років – немаленька різниця. Але Соні з ним було зручно. Її ровесники не надто приваблювали дівчину. Здавалося, що вони ще не вийшли із підліткового віку, не мають планів на майбутнє, немає особливих прагнень. Можливо, просто Соня за своїми внутрішніми відчуттями була старша за однолітків.
А ось Дмитро був іншим. Солідний, розумний. До своїх тридцяти дев’яти років він був директором великої філії. Добре заробляв, багато працював, постійно розвивався. Та й виглядав він чудово, стежив за своїм здоров’ям, не мав поганих звичок.
А ще він був дуже цікавим співрозмовником, багато чого знав. Іноді Соня слухала його, відкривши рота. Він розповідав цікаві факти про країни, де побував, розповідав багато про бізнес, роблячи акценти на те, чого не навчать в інституті.
Він мав чудове почуття гумору, він був легкий на підйом. Вечірки та клуби його не цікавили, але він проводив вільний час активно. Сплавлявся на байдарках, катався на лижах, любив вечорами кататися містом, щоб відкрити для себе цікаві кафе та ресторани.
Соня побачила з ним світ зовсім інакше. Він був галантний, ввічливий, ніколи не наполягав на чомусь, завжди давав Соні вибір. З ним вона вперше покаталася на сапбордах, з’їздила до сусіднього міста на гарне озеро, побачила нічне місто з вікна автомобіля.
Загалом Соня закохалася. Та й Дмитро відповідав їй взаємністю. Він вже був одружений, але розлучився за три роки до зустрічі із Сонею. І до неї у Діми ні з ким не було серйозних стосунків.
Звісно, Віталій розумів, що у його дочки хтось з’явився. Кілька разів він заїкнувся, що непогано б і познайомити кавалера з батьком, але Соня все не погоджувалася. Вона знала, що татові не сподобається їхня різниця у віці. Смішно сказати, але Діма за віком був ближчим до її батька, ніж до неї. У них різниця була лише у десять років.
Тому Соня відтягувала цей момент як могла. Все думала, що поки що немає нічого серйозного, то й не варто так ризикувати. Вони ж просто зустрічаються, ще невідомо, що з цього вийде.
Але Діма не хотів довго чекати. Він був уже у тому віці, коли розумієш, що час проноситься миттєво. Моргнув, і ось тобі вже не п’ятнадцять, а сорок. Та й розумів він, що Соня та, хто йому підходить. Розумна, вихована, гарна, цілеспрямована.
Тож несподівано для Соні він зробив їй пропозицію через півроку після початку їхніх стосунків. І відразу запропонував переїхати до нього.
І хоч для Соні це було несподіванкою, вона погодилася. Тому що любила Діму та хотіла провести з ним все своє життя.
Батьку вона не сказала про пропозицію, вирішила спочатку просто їх познайомити.
Одного вечора було призначено вечерю в будинку у Віталія. Він готувався: приготував свою фірмову м’ясну страву (взагалі, після втрати дружини він захопився кулінарією), зробив салат, замовив різні закуски. Дістав зі свого бару пляшку дорогого ігристого, яку йому подарували на роботі, і почав чекати на прихід хлопця своєї дочки.
Але варто було Дмитру переступити поріг, як Віталій зрозумів, що це не хлопець. Це чоловік, до того ж, мало не його ровесник.
– Тату, це Діма. А це мій тато – Віталій Євгенович, – прощебетала Соня, явно хвилюючись.
– А вас як по батькові? – сухо спитав батько.
– Не треба по-батькові, просто Діма, – посміхнувся наречений Соні.
– Ну тоді Віталій. Проходьте.
Весь вечір тато просидів із кам’яним обличчям. Соня розповідала про Діму стільки гарного, і сподівалася, що тато пом’якшиться. Що зрозуміє, чому Соня обрала саме цього чоловіка, і що їхня різниця у віці нічого не означає.
Тато поводився ввічливо, але холодно. І коли Дмитро збирався додому, тато з радістю його випроводив.
Як тільки зачинилися двері, Віталій витріщився на свою дочку.
– Я знаю, що ти скажеш, – заторохтіла Соня. – Він за мене старший. Але ми одне одного любимо, і Діма – мій ідеал. Мені з ним добре, весело. Він шикарний чоловік.
– Ось саме – чоловік! Господи, та ми майже ровесники! Він міг би бути твоїм батьком!
– Не вигадуй, тату, – насупилась Соня, – у нас різниця в п’ятнадцять років.
– А це мало? Вибач, Соня, але я проти. Ти молода, гарна дівчина, а він вже за десять років на пенсію піде.
– Щось ти не на пенсії, – огризнулася Соня.
– Ти зрозуміла, про що я! Він просто користується твоєю молодістю та невинністю, от і все!
– А ти думаєш, що, крім молодості, у мене нічого й немає? – Запитала Соня. – Я йому подобаюсь, бо я цікава! Бо йому зі мною добре!
– Соня, це помилка! Так, він доросла людина, що відбулася! Але такі не одружуються з молоденькими! Вони з ними просто розважаються!
– А тут ти точно помилився, тату, – промовила Соня. – Діма зробив мені пропозицію.
– Що? Сподіваюся, що ти відмовилася?
– Ні, погодилася. І весілля відбудеться за чотири місяці, подобається тобі це чи ні. І я, до речі, переїжджаю до нього!
– Ти не посмієш!
– А хто мені заборонить, га? Я вже доросла, тату. І можу сама обирати чоловіка. І можу одружитися, якщо цього хочу.
– Але я не повинен дивитися, як ти руйнуєш своє життя, – похитав Віталій головою. – Так і знай, я на твоє весілля не прийду.
По щоках Соні потекли сльози.
– Як хочеш. Але я була б рада побачити тебе на своїй урочистості. Тому що ти моя найближча людина, хоч ти зараз і думаєш інакше.
Соня зібрала свої речі та поїхала. Віталій же сидів один, ледве стримуючи сльози. Він не хотів, щоб його доньці було важко. Не вірив він у ці стосунки. Навіщо цьому впевненому чоловікові така молоденька і недосвідчена дівчинка? Навіщо?
Соня та Діма почали готуватися до весілля. Соня не дзвонила батькові, вважала, що це він винний у сварці. А він теж не наважувався зателефонувати, не знав, що сказати. Обманювати і лицемірити він не хотів, але й прийняти все це не міг.
Запрошення на весілля Соня все ж таки відправила татові. І той одержав його, але нічого не відповів.
У день весілля Соня намагалася радіти. Діма намагався її підбадьорити, пропонував навіть сходити до батька, щоб поговорити. Але Соня відмовилася. Вона хотіла, щоб тато насамперед повірив у неї. Щоб зрозумів, що його дочка заслуговує на щастя з тим, кого любить.
Церемонія була гарною. Наречена з нареченим стояли біля вівтаря, збираючись вимовити клятви. Тато так і не приїхав на початок, і Соня вмовила себе не засмучуватися з цього приводу.
Перед тим, як почати, Соня ще раз обернулася на гостей, і її душа відразу зраділа. Тато прийшов…
Їй хотілося, як маленькій дівчинці, відразу кинутися до нього в обійми, а потім довго-довго говорити. Але зараз цього було не зробити, тому Соня лише усміхнулася батькові, а той відповів їй усмішкою.
Діма, простеживши за поглядом нареченої, помітив тестя. І він уважно на нього подивився, намагаючись своїм поглядом передати, що ніколи не образить його дочку. Що любитиме і оберігатиме.
І Віталій повірив. А нічого іншого не лишалося.
Після церемонії, коли були сказані клятви та прозвучало заповітне «так», усі пішли вітати молодих. Але Соня чекала лише на одну людину, яку найбільше була рада бачити тут.
– Ти прийшов, – прошепотіла вона, обіймаючи батька.
– А як же інакше… Ти така гарна. Я тебе так люблю.
– І я тебе, тату.
Віталій змахнув сльозу, а потім обернувся до зятя.
– Бережи її.
– Обіцяю.
І Віталій повірив. Передав свою дочку у надійні руки чоловіка. А сам намагався усвідомити, що його дівчинка справді виросла.