Лежачи в напівдрімоті після сну, Вероніка ніжилася в ліжку.
Як приємно їй блукати десь між сном та реальністю…
І хоч вона зовсім ще не розплющила очі, думала:
– Як добре, що сьогодні вихідний, можна відпочити і зайнятися своїми справами. Не треба нікуди поспішати, вислуховувати на прийомі скарги пацієнтів.
Глянувши на годинник, вона зрозуміла, що спала довго, але все одно не хотілося вставати, але раптом дзенькнув телефон, надійшло повідомлення.
Воно було від Олега:
«Запрошую на риболовлю, у тебе ж вихідний, виїжджаємо за годину. Погоджуйся, прошу тебе!»
Вероніка, прочитавши повідомлення, посміхнулася і уявила Олега з вудкою, колись вона вже бачила це в шкільні роки.
Тоді, навчаючись у десятому класі, вони часто були влітку разом на річці, а Олег завжди з вудками.
Він ловив рибу, і вони на багатті варили юшку, звичайно Олег варив, вона не вміла. Але здається смачнішою за ту юшку вона не їла нічого. Тоді їй так здавалося…
Тоді вони мали шкільне кохання і не думали вони, що доля їх розкидає в різні боки. Ганна-однокласниця завжди вставала між ними, але Олег спритно її відважував.
– Ганно, йди далі, не в моєму ти смаку, – казав він, коли вона наполегливо запрошувала його погуляти після уроків.
– Гаразд, поживемо–побачимо, хто в твоєму смаку, – казала, не ображаючись вона, і хитро кидала погляд у бік Вероніки.
Вероніка іронічно поглядала на неї, знала, що Олегу подобається тільки вона.
Після закінчення школи Вероніка вступила до медичного інституту, це була її мрія змалку. Олег – до місцевого коледжу на механіка, вчився слабко, знав, що інститут не потягне. Так і розлучилися Вероніка з Олегом, але дзвонили, переписувалися. Вона приїжджала на канікули із обласного центру. Олег жив удома, тут у невеликому районному містечку, де багато хто знав один одного.
– Віро, ти там дивись у місті своєму, не забувай про мене, – казав їй Олег, я сумую за тобою.
– Ну, про що ти, Олежику, я тільки про тебе і думаю, як ти тут, а я там. Теж сумую. Жаль на вихідні не можу приїжджати, далеко занадто, тільки на дорогу вісім годин іде.
На літніх канікулах вони майже не розлучалися. З ранку до ночі разом. Олег приходив до неї на подвір’я, вони весело балакали, сидячи в альтанці, дивилися фото в телефонах, йшли на річку, а там можна хлюпатися цілими днями, та ще й приходили хлопці і дівчата. Влітку всі приїжджали додому на канікули. Час проводили чудово.
День народження Олега мав у вересні. Вероніка завжди засмучувалася.
– Олежику, ми тепер навіть твій день народження не можемо разом відзначити, – дзвонила вона та вітала його по телефону, надсилаючи гарні листівки.
Цього разу він відзначав свій черговий день народження у кафе із друзями.
Туди й прийшла Ганна з подругою. Вона нікуди не вступила після школи, працювала продавчинею на базарі, торгувала фруктами.
– О-о-о, однокласники, привіт, – підійшли вони, – а чому без дівчат, не годиться це, – сказала посміхаючись. Ганна.
– Ну так сідайте, – запропонував Олег чисто з ввічливості перед хлопцями.
Вони сиділи в кафе до закриття. Коли розходилися по домівках, Ганна відправила свою подругу кудись, а сама підхопила Олегу під руку.
– Олеже, ти маєш мене сьогодні провести, не кинеш же ж ти одну дівчину на дорозі саму? – пригортаючись до нього, сміялася вона.
– А де твоя подруга?
– А вона з кимось із хлопців пішла, проведуть її.
Як там вже вийшло, але затягла Ганна хлопця до себе на веранду. Швидко дістала ігристе зі старенького столу і стаканчики, мабуть заздалегідь приготувала.
– Давай ще раз за твій день народження, – налила ігристе в одноразові стаканчики вона. Вони посиділи.
Олег і не помітив, як став веселий, а Ганна вдало скористалася цим, вона вже мала досвід у таких справах…
Олег прокинувся, коли на вулиці почався світанок, поряд на дивані спала Ганна, йому стало від цієї думки недобре…
– Ну все, тепер Вероніка дізнається про це. Ганна сто відсотків донесе їй, – він виразно зрозумів, Вероніка не пробачить йому цього.
Швидко вставши, він одягнув дещо з одягу, схопив легку куртку і побіг геть. Ганна прокинулася і побачила, як він гарячково одягався і біг.
– Біжи-біжи, тепер ти від мене далеко не втечеш, – подумала вона і тихо засміялася.
Олег намагався не зустрічатися з Ганною, але вона його знаходила сама, іноді зустрічала на дорозі, телефонувала. А якось прийшла до нього додому, двері відчинила мати Олега.
– Ганно? А чого ти прийшла, Олежик на навчанні, скоро має підійти.
– Прийшла, бо я чекаю дитину від Олега, ось вирішила з нею поговорити відкрито, вона мене уникає, – мало не зі сльозами на очах сказала та.
Ганна знала, що в Олега мати одна, він єдиний син і жила мати тільки ним, але жінка вона вихована, викладала у школі.
– Не може бути, Ганно, – злякано сказала мати.
– А ось і може, а до речі он і Олежик, – побачила вона його у вікно.
Розмова була важка, Олег чесно зізнався матері в тому випадку, а мати наполягала:
– Олежику, ти маєш одружитися з Ганною. За свої вчинки треба відповідати, вона чекає дитину.
Не зміг Олег відкрутитися, довелося йому одружитися з Ганною, мати плакала через нього, а він не міг цього допустити.
Вероніці зателефонувала однокласниця Ліда і сказала, що Олег одружився з Ганною. Та спочатку не повірила, але потім мати підтвердила.
– Ну значить Олега для мене більше не існує, – плакала вона у себе в гуртожитку, а дівчата по кімнаті заспокоювали:
– Розумієш, Вероніко, так буває, тим паче ви далеко один від одного. Ти ж не знаєш, як усе там сталося.
Не просто пережила вона розрив з Олегом.
Довгий час не зустрічалася ні з ким.
Але в кінці четвертого курсу Антон розвіяв її тугу, хлопець залицявся красиво і довго, розтанула вона.
Наприкінці п’ятого курсу Антон запропонував їй вийти за нього заміж – вона погодилася.
Антон був із сім’ї, де гроші не рахували, у нього вони завжди були на кишенькові витрати, причому у чималих сумах.
Батько займав посаду гендиректора величезної фірми, а синові підготував місце у місцевій поліклініці, а в перспективі обіцяв допомогти відкрити йому в місті приватну клініку.
Весілля було шикарним, але з перших днів сімейного життя, Вероніка чітко зрозуміла, що зробила у своєму житті головну помилку. Антон з Веронікою працювали в одній поліклініці, але не минуло й року, як вона дізналася про пригоди свого чоловіка. Він звичайно не зізнавався, але вона одного разу застала його з медсестрою в його ж кабінеті – забули зачинити двері.
Вдома чоловікові вона сказала:
– Я з тобою розлучаюся, не хочу всього цього бруду…
– Тоді звільняйся з поліклініки, нам там із тобою буде тісно, та й не тільки у поліклініці. Їдь до себе додому в село, – хитро сказав він їй в обличчя.
– У нас не село, а місто, просто менше за це, – спокійно відповіла Вероніка, дивуючись сама собі. – І ти маєш рацію, мені краще поїхати.
Вона подала на розлучення і поїхала додому. Батьки її жили у своєму будинку, батько колись давно мріяв про велику родину, але народилася тільки Вероніка.
Приїхавши додому, Вероніка заявила:
– Любі мої батьки, ніяких ахів-охів, я розлучилася з Антоном, житиму вдома! Не зійшлися характерами!
– Швидко ж не зійшлися, – почала невдоволено мати, але батько так глянув на неї, що вона замовкла.
– Ну і добре, дочко, – відповів батько. – Зате всі разом знову, ми з матір’ю за тобою сумували.
Вероніка влаштувалась на роботу і жила з батьками.
Жила спокійно, доки не зустріла Олега…
Вона не знала, спеціально він на неї чекав, або це була випадкова зустріч, але коли вона вийшла з магазину, він раптом опинився перед нею.
У неї мало не потемніло в очах від несподіванки. Вона давно знала, що з Ганною він розійшовся швидко, дитина виявилася не його, а сама Ганна вона поїхала з міста.
Вони довго розмовляли того вечора, сиділи в кафе. Обоє дізналися, що розлучені…
…Вероніка скочила з ліжка, витерла піт з чола. Вона не помітила, як витягла спогади з глибини душі.
Відразу вирішила, що поїде з Олегом на риболовлю і написала, що згодна.
Мати, побачивши, що дочка швидко поснідавши, кудись поспішає, сказала:
– Дочко, ти куди це так збираєшся?
– На риболовлю з Олегом домовилися, – спокійно відповіла та.
– З Олегом?! Все-таки ти не викинула його з голови. Не дарма мені сусідка сказала, що бачила тебе з ним. І що він приїхав? Адже не було його в місті, – невдоволено виказувала мати.
– Мамо, а що ти маєш проти Олега? – Вероніка змінилася на обличчі.
– Так він тебе тоді покинув!
– Ну що було, те було. Я теж була заміжня, і що тепер, не пощастило нам з першого разу, а раптом це доля? Зараз ми подорослішали і більш свідомо дивимося на життя…
Олег під’їхав до її будинку і чекав, коли вона вийде, а вона ще з матір’ю не закінчила розмову, але поспішила вийти з дому.
– Не розуміє вона, що я переживаю за її долю, а раптом знову не пощастить, – думала мати, дивлячись у вікно, як дочка сіла в машину…
…Цей день Вероніка з Олегом провели чудово. Він і справді впіймав кілька рибок, одна навіть величенька була, і зварив смачну юшку, яку вони їли сміялися і раділи, як діти.
Потім згадували про своїх однокласників. Згадали і Ганну, але Олег не захотів говорити про неї.
– Не питай, нічого хорошого в нас не було. Потім розповім наступного разу. Давай не згадуватимемо про це.
Вона погодилася, не хотілося псувати настрій.
Олег ніжно обійняв її за плечі, їхні губи зустрілися…
Це був довгоочікуваний поцілунок. Вероніка чудово розуміла, що може статися далі, і їй навіть хотілося цього, але знала, що ще не час. Тож вчасно взяла себе в руки.
– Не треба, Олеже, не треба, – ласкаво прикривши долонею його губи, сказала вона.
Він поцілував її в щічку і посміхнувся…
…Минув тиждень, вони зустрічалися, якось Олег запросив її до себе додому.
Матері не було, вона на той час поїхала до сестри в село.
Ось тут і кохали один одного Вероніка з Олегом.
Вона навіть не знала, і уявити не могла, що він може бути таким ніжним.
Це був їх перший раз, обоє розуміли, що вони створені один для одного.
Залишок ночі пролетів в пристрасній ніжності…
…Вранці Олег, ніжно цілуючи Вероніку, прошепотів:
– Ну от тепер я зобов’язаний з тобою одружитися, ти не проти?!
Вони обоє голосно засміялися.
Закохані були щасливі й розуміли, що тепер їх ніщо і ніхто не розлучить…