Відносини зі свекрухою – досить важке питання для багатьох дівчат. Наталка завжди мріяла про свекруху, з якою зможе потоваришувати. Вона дивилася на подруг, яким не пощастило, шкодувала їх і дуже розраховувала, що мати її коханого виявиться іншою. Адже бували свекрухи, які заступалися за своїх невісток, дружили з ними і дбали про них. Проте Тетяна Павлівна одразу показала себе владною жінкою, яка звикла тримати всіх у своєму сталевому кулаку.
Наталя вирішила, що спробує зробити зі свого боку все можливе, щоб зачарувати маму чоловіка, але якщо не вийде, то вона не наполягатиме. Навіщо нав’язуватися, якщо ти неприємний людині?
Усі гострі кути Наталка намагалася обминати. Вона завжди писала чи дзвонила свекрусі першою, щоб дізнатися, як та поживає, і чи не потрібно вона чогось. Григорій, чоловік Наталки, казав, що його дружина надто добра. Йому приємно було, що жінка не сварилася з його матір’ю, але часом поведінка Тетяни Павлівни навіть виводила його з себе.
Одного разу, якось несподівано, поведінка Тетяни Павлівни змінилася. Наталка навіть не розуміла, що сталося. Свекруху ніби підмінили, і вона почала інакше ставитися до невістки. Запитувала – чи добре Наталка харчується, чи не ображає її чоловік. Запрошувала посидіти разом у кафе і поводилася так, ніби насправді вирішила потоваришувати. Наталка навіть зраділа. Можливо, її дії мали ефект?
– Твоя мама зрозуміла, що я їй не недруг, ось тепер і хоче потоваришувати зі мною, – задоволено посміхалася Наталка. – Здорово так, що вона прийняла мене. Тепер не хвилюватимуся. Мені не хотілося, щоб ви з нею сварилися чи переставали спілкуватися через мене.
– Та облиш ти. Про які сварки йдеться? Ми з мамою ніколи близько не спілкувалися. Вона частенько знаходила причини, щоб приховати на мене образу. Загалом, ти не стала б виною, навіть якщо вона вирішила б припинити зі мною спілкуватися.
– І все одно я рада, що ми потоваришували. Тепер на душі стало якось спокійніше.
Григорій тільки поцілував дружину в маківку і сказав, що якщо їй так краще, то і він теж дуже радий. Він любив Наталку і не хотів, щоб дружина вкотре переживала.
Якось, прогулюючись торговим центром, Тетяна Павлівна запропонувала Наталці зайти до взуттєвого магазину.
– Наталко, приміряй ось ці туфлі. Подивися, які гарні, – кивнула жінка на чорні шкіряні туфлі з гарною квіткою з блискучим камінням по центру.
– Вони такі дорогі! Навіщо мені їх міряти? Та й куди я в туфлях ходитиму? Не на роботу і не по магазинах.
Наталка працювала на заводі по виробництву деталей до автомобілів. Жінки туди влаштовувалися рідко, вважаючи це важкою працею, але Наталці подобалося. Вона з дитинства допомагала батькові лагодити машини, тож одразу вирішила, що стане інженером. Потрапити до команди збірки стало для дівчини величезною радістю. Там вона й познайомилася із Григорієм. Через свою роботу Наталка одразу відштовхнула від себе Тетяну Павлівну, бо та була впевнена, що це не жіноча справа.
– От якби вона працювала керуючою десь… вчителькою… та хоч продавщицею, але збирати деталі до машин? – говорила жінка до сина, але Григорій не став до неї прислухатися. Він заявив, що в будь-якому випадку одружиться з Наталкою, і вони будуть разом, навіть якщо весь світ повернеться до них спиною.
Тепер свекруха готова була миритися з роботою своєї невістки, та й взагалі поводилася так, ніби поруч із нею знаходилася кохана донька.
– А ти приміряй! Хіба за примірку з тебе гроші візьмуть? Хочу подивитися, як вони сидітимуть на твоїй нозі.
Наталка приміряла туфлі, і їй сподобалося. Вони були такі легкі, що вони майже не відчувалися на ногах. Останнім часом подружжя виплачувало іпотеку великими платежами, тому їм доводилося заощаджувати на всьому. Дозволити собі таку дорогу покупку Наталка не могла. Навіть шкода трохи стало, але з іншого боку – їй справді нікуди ходити у такому взутті.
– Ну що, тобі подобається? – запитала свекруха, задоволено усміхаючись.
– Вони зручні дуже й гарні, але надто дорогі. Та й як я сказала раніше – мені таке носити нікуди. Переживаю, що стоятимуть без діла.
– А ти обов’язково знайдеш застосування! Зовсім скоро сяятимеш, як справжнісінька королева. Щодо їхньої ціни ти навіть не турбуйся. Це буде мій подарунок для тебе. Адже я все-таки твоя свекруха! Мені хочеться подбати про жінку, яка робить мого сина щасливою.
Наталка з Григорієм переглянулись. Навіть чоловік помітив дива у поведінці матері. Він покашляв у кулак і знизав плечима:
– Якщо хочеш їх купити, то бери. Цього разу внесемо платіж за іпотеку менший. Адже нам все одно трохи залишилося.
– Що ти таке кажеш? – насупилась Тетяна Павлівна. – Я ж сказала – це мій подарунок.
Жінка схопила туфлі та побігла на касу, щоб сплатити покупку.
– Не розумію, що трапилося з твоєю мамою, – прошепотіла Наталка. – Мені подобалося спочатку, що вона стала ставитись до мене інакше, а тепер здається це дивним і навіть хвилює трохи.
– Не хвилюйся. Я нікому не дозволю тебе образити. Упевнений, що мама не зі зла так поводиться. Напевно, справді вирішила подружитися?
Хотілося в це вірити, але відчувалася у всій цій ситуації каверза. Подарунок Наталя прийняла неохоче. Ображати свекруху не хотілося, але з’явилося дивне почуття, ніби тепер жінка зобов’язана відплатити свекруху. Все-таки подарунок недешевий, навіть якщо це спроба довести щирість своїх намірів.
Жінку кілька днів хвилювали погані сни, в яких свекруха звинувачувала її в крадіжці, говорила, що тепер їй за ці туфлі Наталка на все життя винна… Наталя підстрибувала, але розуміла, що це лише сон, заспокоювалася і казала собі, що все обов’язково буде добре.
Свекруха продовжувала поводитися доброзичливо по відношенню до невістки і досить скоро Наталка звикла. Вона вже перестала чекати каверзи, розслабилася і просто раділа, що стосунки налагодилися. Григорій і сам дивувався. Складно було повірити, що мама змінилася до невпізнання.
Причину дізналися на спільній вечері з батьками Наталки. Вона виявилася настільки безглуздою, що захотілося провалитися крізь землю.
– Коли вже Наталка отримає спадок? – запитала Тетяна Павлівна у матері своєї невістки.
– Спадщину? – здивувалася жінка. – Про яку спадщину ви кажете?
– Як це про яку? Мені ж її тітка, Марина, яка працює в центральному торговому центрі, сказала. Вона переконала мене, що Наталя отримає незабаром великий будинок на морі у спадок від якогось діда, та й грошей той ніби залишив своїй онуці чимало.
Наталка почервоніла. Тітка її любила вигадувати всяку нісенітницю. Зазвичай робила це не зі зла, але якщо починала, то зупинити її було неможливо. У неї будь-хто міг стати мільйонером.
– Я ж казала вам, що тітку не слід слухати. Вона та ще фантазерка, – посміхнулася Наталка.
Згадавши свою розмову з тіткою, вона відчула себе неважливо. Все буквально миттю пролетіло перед очима.
– Наталко, а хочеш, зроблю так, що тебе свекруха твоя на руках носитиме?
– Тітко Марино, ну як ви зробите таке?
– А ти довірся мені і дізнаєшся! Перед тобою доріжки червоні вистилатимуть.
Так ось чому різко змінилася поведінка свекрухи! Тепер багато стало на свої місця. Тітка навмисне обманула Тетяну Павлівну, а та повірила і розраховувала, що дружина її сина ось-ось стане багатою спадкоємицею з власним будинком біля моря.
– Та як же ви могли так підло обманути мене? – вигукнула свекруха, на все кафе. – Я ж розраховувала. Думала, що на подяку за мою доброту, ти про мене подумаєш і відправиш на море жити. Я ж не просто так тобі казала, що мрію про це!
– Але ж я вам такого не казала. Могли спитати в мене, а не сліпо довіряти моїй тітці, – спробувала виправдатися Наталя, але чоловік узяв її за руку і заперечливо похитав головою.
– Мамо, ти якщо заради спадщини, якої і немає в помині, так поводилася, мені дуже шкода. Не думав, що одного разу так розчаруюся в тобі, – промовив Григорій тремтячим голосом.
– Та яка мені справа до твого розчарування? Ви мене обманули! Як можна жити на білому світі зі спокійною душею після такого?
Тетяна Павлівна вибігла з кафе, а Наталя знову відчула себе винною, хоч і не зробила нічого поганого.
Чому ж свекруха не уточнила у неї, чи є насправді спадок? Вибудувала вже мрії у своїй голові, а тепер жорстоко розчарувалася.
З того дня Тетяна Павлівна не хотіла бачити ні невістку ні сина. Вона вважала себе глибоко ображеною та осоромленою. Якби не перспектива жити в будинку біля моря, вона б ніколи не стала так поводитися перед невісткою.
Минуло півтора місяці, і подружжя разом зі своїми друзями вирішило сходити до театру. Наталя одягла гарну вечірню сукню. Вона довго думала, що взути, а чоловік кивнув на туфлі, подаровані мамою.
– Вдягни їх, чому б і ні? Чого взуттю стояти просто так?
– Незручно мені якось… вона купила мені їх не від щирого серця.
– Але ж вони твої. Одягай і навіть не хвилюйся.
Наталка погодилася. Все-таки шкода було, якщо річ просто зіпсується згодом у шафі.
Погода була похмура, а асфальт сирий після дощу. Наталя стояла з друзями недалеко від театру, поки Григорій побіг у магазин, щоб купити води, дуже захотілося пити. Там Наталка і зустрілася зі своєю свекрухою.
– Ось так зустріч! – почула Наталка такий знайомий голос і обернулася в бік своєї свекрухи, Тетяни Павлівни. – Що дивишся на мене? Туфлі швидко знімай! Це я тобі їх купила!
– Туф-флі? Знімати? Але ж сиро і брудно, – розгублено пробурмотіла Наталка.
– Тетяно Павлівно, ви це чого? Це ж невістка ваша… – заступився друг Григорія, Максим.
– Та яка мені різниця, хто вона така? Обманула мене, посміялися з мене і пораділи моїй доброті. Ну нічого! Туфлі швидко знімай, я тобі сказала! Вони мої! Якщо я їх оплатила, то я їх носитиму, а ти, негідниця, босоніж йди. Знімай зараз же!
Вже навіть перехожі почали обертатися на вигуки жінки, а Наталка схвильовано дивилася на неї, не знаючи, як правильно поводитись.
– Знімай, доки я сама їх не зняла з тебе.
Максим встав так, щоб прикрити Наталку, спробував залагодити сварку, якраз у цей час повернувся Григорій. Дізнавшись, у чому справа, чоловік швидко зняв свої туфлі, допоміг дружині перевзутися в них і повернув матері подарунок, зроблений, щоб виставити себе хорошою.
До машини він йшов босоніж, притримуючи дружину, адже їй теж незручно було у величезних чоловічих туфлях. На спектакль вирішили сходити іншим разом, адже того, що влаштувала Тетяна Павлівна, вистачило з лишком. Друзі все чудово зрозуміли та пообіцяли, що обов’язково ще раз зберуться разом. Тетяна Павлівна стояла, тримала забрані у невістки туфлі і плакала, але зовсім не з жалю до сина чи його дружини… вона оплакувала вигоду, яку так розраховувала отримати…