Коли Жанна вперше познайомилася з родичами Романа, вона думала, що всі вони прикидаються. Ну не може бути сім’я такою дружною та доброю.
Жанна згадувала свою рідню. Коли вони всі збиралися за столом на якесь свято, обов’язково хтось сварився. Доходило до таких таких сварок, що деякі кілька років не розмовляли один з одним.
Плітки, осуд – все це було нормою для Жанни. З дитинства вона чула розмову батьків, коли гості розходилися. Вони обов’язково обговорювали всіх присутніх, насміхалися та сварилися. Хоча, за столом просто кивали та посміхалися.
І Жанні завжди здавалося, що це норма. Що так всі роблять.
Допомоги від рідні Жанни було не дочекатися. Якщо хтось просив допомогти з ремонтом, у решти одразу виникала купа справ.
– Ще чого, шпалери просить поклеїти, – згадувала Жанна глузливий мамин голос після того, як вона поговорила зі своєю сестрою. – Я що їй, безплатна робоча сила? До того ж, коли я просила з Жанною посидіти, вона одразу нездужала чи на роботі завал був.
– І що ти сказала? – питав тато.
– Сказала, що Жанна погано почувається, я не можу її залишити, – знизала мама плечима.
І так було у всьому. Зустріч з рідними була схожа справжнє випробування, але чомусь всі на ній були присутні. Очевидно, щоб було про що говорити найближчий місяць.
Із Романом Жанна познайомилася ще в університеті. Він здався їй дуже милим та привітним. Але, враховуючи, в якій сім’ї Жанна виросла, вона ще дуже довго чекала, що він покаже своє справжнє обличчя.
Але нічого не змінювалося. Минав час, а Рома так само залишався милим і надійним хлопцем. А потім познайомив дівчину зі своєю родиною.
Жанну прийняли дуже добре. Батьки та сестра Ромина багато говорили, посміхалися. Всі жартували, але не так, як рідні Жанни, коли в кожному жарті чується неприкрита образа. А по-доброму, дуже приємно.
Ніхто не сварився, ніхто не сперечався. Всі просто вечеряли та насолоджувалися компанією один одного. І Жанна навіть не могла повірити, що вони не прикидаються. Вона думала, що це лише гарна картинка, фальш, щоб Жанну задобрити.
Але що більше вона спілкувалася з рідними Роми, то сильніше розуміла, що помиляється.
Мама Жанни теж усміхалася Роману, але за його спиною говорила своїй дочці не найприємніші речі.
– Якийсь він худенький… Не могла собі когось надійніше знайти? Він за тебе навіть заступитися не зможе.
– Мамо, ми не збираємося ні з ким сваритися, – заперечувала Жанна.
– Ох, не зарікайся. Не знаю, якийсь він нудний.
Звичайно, для мами Жанни він був нудним. Не гульбанив, не сварився і не хвалився. Загалом, не робив нічого з того, що зазвичай робить рідня Жанни.
Дівчина грішною справою думала, що й батьки Роми її обговорюють, коли вона не чує. Адже вона їм явно не може подобатися. Жанна інша, не схожа на них. Немає в ній тієї щирості та доброти.
Але якось вона випадково підслухала розмову мами Романа із сином.
– Жанна чудова, – казала вона. – Тобі дуже пощастило. Не ображай її, синку.
У Жанни тоді навіть сльози на очі навернулись. Навіть її мати про неї ніколи так добре не говорила. А тут, вважай, стороння людина.
Ще Жанна ніяк не могла прийняти, що в сім’ї Романа прийнято безкорисливо допомагати один одному. Коли їхнього вихідного зателефонував батько Романа і попросив допомогти відремонтувати на дачі сарай, Жанна, за звичкою, навіть обурилася. Мовляв, вони мають вихідний.
Але Роман тоді заперечив. Сказав, що допоможе батькові, бо той попросив. І якщо Ромі потрібна буде допомога, батько покине всі справи і примчить до нього.
І так і сталося. Коли в їхній квартирі щось трапилося з електрикою, тато Романа прийшов після своєї роботи і все полагодив.
Жанні було важко все це прийняти, важко перебудуватись. Вона жила зовсім в іншому світі, де кожен сам за себе. І де заздрість схожа на родинні почуття.
Але їй подобалося таке життя, як у молодого чоловіка. І вона намагалася стати його частиною.
І стала. Незабаром Роман зробив пропозицію, і вони запланували весілля.
Батьки Роми, його сестра всіляко допомагали у підготовці до цієї урочистості. У тому числі й грошима. Батьки Жанни сказали, що лише подарують на весілля грошей, більше від них на допомогу чекати не варто. Якщо вирішили одружитися, значить, дорослі. І нехай розраховують на себе.
У чомусь вони, звичайно, мали рацію. Але Жанні так подобалося прагнення допомогти майбутніх свекрів, що вона мимоволі ображалася на маму.
Зі свого боку Жанна покликала мало родичів. Знала, що вони будуть не найприємнішими гостями. І ось тут обурилася мама, мовляв, так не можна, це ж твоя рідня. Але Жанна нагадала, що вона доросла, і сама має право вирішувати, кого кликати.
Чи варто говорити, що мати Жанни все свято була незадоволена. А дівчина, дивлячись на своїх родичів, раділа, що покликала не всіх.
Почалося сімейне життя. Жанна не часто спілкувалася зі своїми рідними, вони рідко ходили із Романом на сімейні свята. Дівчина переживала, що її чоловік буде шокований тим, що відбувається у них під час застілля.
Вони збирали гроші на відпустку. Мріяли злітати у Італію.
І коли велика частина суми була вже накопичена, трапилася неприємність.
Роман повернувся додому похмурим. Жанна одразу зрозуміла, що щось сталося.
– Що сталося? – схвильовано спитала вона.
– З сестрою біда сталася, коли вона поверталася додому на машині…
– Господи, вона ціла?
– Так, що дивно.
– Слава богу, – видихнула Жанна. Сестра Роми їй подобалася, як і всі його родичі. І вона справді захвилювалася за її здоров’я та життя.
– Але машина відновленню не підлягає. І, найімовірніше, страхова нічого не виплатить. Не той випадок…
– Це сумно.
– Так. А їй треба дитину до садка возити і самій на роботу через все місто добиратися. Та й її робота пов’язана із роз’їздами.
– Ти до чого ведеш? – запитала Жанна, відчуваючи щось погане.
– Ми вирішили скинутися разом із батьками та купити їй машину. Просту, на що грошей вистачить. Жанно, вибач, але нашу відпустку доведеться відкласти.
Жанна усією душею була проти. Вона навіть слів не могла підібрати, щоби висловити своє обурення. Сестра жива, це головне! А багато хто живе без машини, і нічого!
Але вона мовчала. Розуміла, що в їхній родині так заведено, і що вона нічого не може вдіяти.
– Гаразд, – крізь зуби промовила вона.
– Я розумію, ти засмучена. Але ми ще зможемо відпочити, а сестрі потрібна допомога прямо зараз.
Жанна і справді засмутилася. І навіть настільки, що розповіла усе мамі.
– Яка нісенітниця! Це її проблеми! Навіть не надумай віддавати гроші, ти теж збирала! Так і своїй родині допомагатиме, а дружина ні! Я б ніколи твоєму татові не дозволила це зробити!
Жанна мовчала. У чомусь вона була з мамою згодна, але й Рому розуміла. І якщо вона вибрала його в чоловіки, то повинна і допомагати.
Час минав, образа Жанни вщухла. Особливо, коли сестра і її особисто подякувала. Обіцяла, що як стане на ноги, то все віддасть. Але батьки та брат лише відмахувалися, мовляв, нічого не треба.
І хоч Жанна була незгодна, вона їм підтакувала.
Час минав. Жанна з Ромою встигли побувати у Італії та ще у кількох країнах. А потім Жанна завагітніла. Народила чудового хлопчика Максима.
А в рік у Максима виявили дуже погану недугу. Потрібна була термінова процедура. І коштувала вона космічних грошей.
Вдалося отримати квоту, але вона покривала лише частину витрат. Частина, що залишилася, була дуже великою.
Жанна та Роман виставили квартиру на продаж. І все одно цього не вистачало.
Жанна не знала, що робити. Таких грошей їхні родини не мали. Батьки Жанни теж мали двокімнатну квартиру, як і батьки Романа. Жанна поговорила зі своєю мамою, але вона відмовилася продати її та купити поменше.
– Нам із твоїм батьком потрібно дві кімнати. Та й стільки ми тут живемо. У нас є невеликі накопичення, в родичів позбираємо. Але квартири продавати не будемо.
Жанна була у розпачі. Те, що вони зможуть зібрати – крапля у морі.
І коли ввечері Роман залетів у квартиру, широко посміхаючись, Жанна подивилася на нього з надією.
– Мені зателефонувала сестра. Вони з батьками вирішили, що вона продає свою квартиру та переїжджає до них. Гроші вони віддадуть нам. А ще батьки продадуть дачу. Нам вистачить, Жанно, ми допоможемо Максимові.
Жанна не вірила своїм вухам. Вона, як у тумані, зателефонувала сестрі чоловіка. Щось мямлила, якось невпевнено дякувала. Мабуть, бо не вірила, що це правда. Не вірила, що його сестра готова переїхати зі своєю дитиною до квартири батьків, віддати своє житло, аби врятувати їхнього сина.
– Не треба, – зупинила її зовиця. – Ми сім’я. І йдеться про життя та здоров’я. Впораємося.
Все вийшло. Максимові зробили процедуру, він пішов на поправку. Жили вони поки що на орендованій квартирі, але це не сильно їх не непокоїло. Головне, їхній син житиме повноцінним життям.
Мама Жанни теж не могла повірити, що хтось попрощався зі своїм житлом заради племінника.
– Мати Тереза, їй богу, – бубоніла вона. – Мені здається, адекватні люди так не роблять.
– Знаєш, мамо, я зрозуміла, що я така щаслива, що потрапила, на твою думку, до неадекватної родини. У мене нарешті є люди, на яких я можу розраховувати. Які не образять, не зрадять. Які завжди прийдуть на допомогу. А ось цю сім’ю, в якій я росла, я не хочу більше знати. Мені в тій краще.
Звичайно, мама образилася, але Жанні було вже байдуже.
І через роки Жанні все ще було соромно, що вона тоді, давно, шкодувала грошей, відкладених на відпустку. Навіть хотіла забрати свою частину. Але вона тоді просто не розуміла, що цей кругообіг добра в їхній родині невичерпний. І коли ти знаєш, що за твоєю спиною стоїть багато людей, готових зробити для тебе все можливе, готових тебе врятувати, це дорогого варте. Дорожче відпустки, грошей, квартир.