Кафе «Фіалка» вважалося розкішним закладом для цього містечка.
До нього й прямувала Наталя, з великим небажанням, але з почуттям справедливості.
Так, нехай її потім осудять, що відплата – це остання справа, що не треба було брати гріх на душу. Але цей гріх узяв на свою душу її колишній і колись коханий чоловік Артем, коли після двадцяти з лишком років шлюбу пішов до іншої.
Вони з дочкою зазнали цієї втрати, добре, що Настя вже доросла була, в університеті навчалася. І вона тоді мудро сказала:
– Мамо, відпусти його. Ти ж молода ще, гарна. Живи та й радій. А йому ще цей тягар на плечах тягти років двадцять. Дівчина–підліток і дитя однорічне. Втомиться він.
– Ну, дитя – це щастя, а не тягар. А дружина так, у доньки годиться. Невже таке неземне кохання? – Замислено відповіла Наталя, сплакнула востаннє і відпустила.
Так, було шкода прожитих років, було прикро, що його вважала за порядного чоловіка. Познайомилися вони відразу після закінчення інститутів, вона медичного, а він юридичного.
І тоді ж її батько влаштував Артема до себе у фірму, навчив усьому, допоміг закріпитися у цьому бізнесі і пізніше відкрити філію. Нею Артем і досі керує.
А Наталя працює лікаркою у міській лікарні, встигла здобути науковий ступінь, але про жодні приватні клініки не мріяла. Її все влаштовувало. Так і жили душа в душу, доки не прогримів грім серед ясного неба.
Хоча, якщо бути до кінця чесними, останні пів року Наталя помітила зміни і в настрої чоловіка, і в його поведінці: то замкнеться в собі, то дратується через дрібниці. Затримки вечорами стали звичайними і пояснювалися великою зайнятістю, як і робота по суботах.
Потім, правда, свою провину він намагався загладити квітами і парфумами, і вона списувала це все на проблеми на роботі. Клієнти у нього були серйозні, і не всі їхні проблеми вирішувалися одразу, над деякими доводилося попрацювати. Але Артем був дуже досвідченим юристом, і майже все йому вдавалося. Тесть допомагав порадою і ділом.
Але одного разу чоловік прийшов додому дуже пізно, і на ньому не було лиця. Він покликав Наталю на кухню, щільно зачинив двері, щоб дочка не чула їхню розмову, і заявив:
– Наталю, все дуже погано. Я йду, вибач. Приховувати далі немає сенсу. У мене друга сім’я, в якій у нас син, йому лише рік, і зараз він дуже заслаб. Його мати зовсім молода, вона не справляється. Я там потрібний…
Наталії не вистачало слів щось відповісти. Вона дивилася на чоловіка, тепер уже майже колишнього, і не шукала слів. Як, як таке могло статися? Друга родина… Це не вкладалося в голові! Вона мовчала, Артем смикався на стільці, як підліток, що нашкодив, і ховав очі. Так, нелегко далися йому ці слова.
– Ну, чого ти мовчиш? – Нарешті запитав він. – Ти ж не чинитимеш перешкод?
– Яких? Ти будь–які перешкоди обійдеш, як професійний лижник прапорці. Забирайся! Тільки речі забери одразу, щоб сюди більше не повертатись. Все інше через суд.
Отак вони тоді розлучилися. Батьки були вражені! Щоправда, батько вже був на пенсії, але все ж таки запропонував:
– Хочеш, я підніму свої зв’язки, і в нього в контори ще ті проблеми будуть. Все починатиме з нуля.
– Не треба, тату. Життя його саме покарає, якщо вважатиме за потрібне.
…Це сталося два роки тому. Так, Наталя пережила це. Але треба віддати належне колишньому чоловікові: сильно він не розмінювався дрібницями при розділі майна.
Подруга Тамара, яка мала невеликий салон краси, підтримувала Наталю. Запропонувала змінити імідж, перефарбуватись у блондинку. Але це не допомогло, настрій не піднімався.
Тамара мала щасливий шлюб, і раніше вони обидві раділи, як їм пощастило з чоловіками. А тепер вона теж занепокоїлася:
– Слухай, а що як і мій Геннадій не янгол? Після сорока у них часом дах зносить.
Але потім заспокоїлася: її Геннадій не такий видний, не такий успішний, як Артем. Усі вечори вдома, у сім’ї, у відпустки вдвох, на вихідні на дачу. Але ось рік тому Тамара повідомила подрузі, що постійною клієнткою в її салоні стала Руслана, дружина Артема.
– Купила одразу абонемент на рік. Сама така – без сліз не глянеш. Щупленька, худенька …
– Тамаро, давай без подробиць, – сказала подрузі Наталя. – Тим більше, мене вони не цікавлять.
На тому б усе й закінчилося, Тамара намагалася не згадувати про цю Руслану, але потім її ім’я знову спливло.
Подруга запросила Наталю в гості, причому якось несподівано поговорити, мовляв, треба. Ну а чому б і не сходити, а то все робота–дім–робота і батьки у вихідні. Настя вже закрутилася у своєму студентському житті: друзі, подружки, зустрічі, вечірки.
Тому Наталя погодилася, купила пляшечку ігристого і вирушила до Тамари.
Та зраділа невимовно. З кухні чувся аромат пирога, стіл був уже накритий, і подруги віддалися жвавій бесіді віч–на–віч. А то все по телефону та по телефону.
– Ти так і не стала моєю постійною клієнткою, Наталко, – нарікала Тамара. – Ось, подарунковий сертифікат, тримай! Лялечку з тебе зробимо, шкіра вимагає догляду, запам’ятай!
– Дякую, люба, прийду. Але ж ти не за цим мене покликала. Що сталося?
– Розумна ти моя, – посміхнулася Тамара. – Так, сталося. Не знаю як сказати. Розумієш, ця Руслана…
– Ти знову за своє! – зупинила її Наталя.
Але подруга не відступала:
– Послухай, тут все погано, якщо чесно. Люда робила їй масаж, а я за ширмою проводила ревізію її масажних олій, кремів та інших прибамбасів. Якраз хороша пропозиція щодо закупівлі надійшла, треба було терміново відповісти.
– І що? Руслана запропонувала тобі вигіднішу угоду?
– Вона саме розмовляла по телефону з якимсь Сашком. Уся така щаслива! І ось телефоном вони домовилися про зустріч завтра в «Фіалці» о дванадцятій дня.
– Ну і? Мені це навіщо знати? – втрачала терпець Наталя.
– А для того, що вона призначила йому зустріч і додала: «З сином прийду, звісно. Татко ж сумує за ним, чи не так?», і при цьому так неприємно засміялася…
У Наталії все попливло перед очима, а Тамара продовжувала:
– Не хочеш Артема туди запросити? Нехай на власні очі переконається, що собою його дружина являє. Помста – це страва, яку подають холодною. Ось і скористайся нагодою.
Артем щойно закінчив свій робочий день, як пролунав дзвінок телефону. Навіть у суботу йому немає спокою! На його величезне подив на екрані висвітлилося ім’я його колишньої дружини.
– Наталя?! – трохи здивовано відповів він, а в грудях защеміло: чи не з Настею проблеми?
Але ні, слава Богу. Наталя рівним, холодним голосом сказала:
– Артеме, у мене до тебе важлива розмова. Завтра за чверть дванадцята чекаю на тебе в кафе «Фіалка».
– Це у твоїх інтересах? – Запитав він.
– У наших спільних. До зустрічі, – сказала та і поклала слухавку.
Чоловік довго думав, що це могло б означати, але так ні до чого й не додумався. А Наталя міркувала так: якщо ця Руслана все ж таки заявиться зі своїм ненаглядним у кафе, її колишній чоловік відчує, як це, коли тебе зраджують.
Ну, а якщо не з’явиться, то вона скаже, що хотіла обговорити з ним покупку для доньки, тій давно потрібен новий телефон, нехай розщедриться.
Артем прийшов вчасно, Наталя вже зайняла столик і чекала на нього. Він увійшов, став озиратися на всі боки, але вона не стала махати йому. Знайде, не сліпий. Через хвилину він уже сидів навпроти і трохи здивовано дивився на неї. В очах був і легкий інтерес і питання: що трапилося.
Замовили каву. Наталя намагалася тягнути час, розповіла про Настю, але клянчити гроші на телефон поки не хотіла. Але доведеться, якщо ця солодка парочка не з’явиться. Артем слухав уважно, сказав, що він у курсі, вони іноді зідзвонюються.
І тут у залу увійшла ця трійця: жінка, мініатюрна та щаслива, яка тримала під руку чоловіка років тридцяти. А він вів за руку хлопчика років трьох, який озирався на всі боки. Артем сидів спиною до входу і їх поки що не помітив. Вони пройшли до столика біля вікна у супроводі офіціанта.
Наталя чекала слушної нагоди, щоб звернути на них увагу раніше, ніж Руслана помітить Артема сама, і нарешті сказала:
– На столик праворуч біля вікна подивися. Як тобі ідилія?
Артем повернув голову і ахнув. Пара за столиком захопилася замовленням, ні на кого не звертаючи уваги. І тільки маленький хлопчик, сидячи на колінах у чоловіка, чіплявся до нього із запитанням: «А морозиво буде, як минулого разу?».
І не потрібно бути великим знавцем, щоб не помітити, як цей малюк схожий на чоловіка, який дбайливо тримає його на колінах.
– Ну, наша зустріч добігла кінця, – сказала Наталя, підвівшись.
Вона кинула на стіл гроші за каву і попрямувала до виходу. У дверях обернулася і побачила, як Артем прямує до столика біля вікна. Ну, а подальший розвиток подій її вже не цікавив…
Після цієї зустрічі вона прийшла до Тамари і все їй розповіла.
– Молодець, Наталю. Ти все правильно зробила. Нехай тепер переживає!
Але в Наталі чомусь було недобре на душі. І на запитання «чи правильно вона вчинила?» у неї досі немає відповіді…