Коли мами не стало, світ Катерини перевернувся. Їй було всього 23 роки, і вона втратила найближчу людину, ту, хто був її другом, наставником і опорою.
Мама була її захистом від усього поганого у світі, і тепер, коли її не стало, все довкола здавалося якимось чужим і порожнім. Катя відчувала, що втратила не просто рідну людину, а й частину себе. У її житті настав момент, коли все змінилося.
Після поминок світ ніби став сірим. Все навколо продовжувало існувати, але це було лише тлом для її горя. У перші дні родичі, знайомі та колеги приходили до неї, висловлювали співчуття, обіцяли допомогти. Але все це здавалося пустими словами.
– Не хвилюйся, Катрусю, ми завжди поруч. Якщо щось потрібно – звертайся, – говорила їй тітка Олена, але в її очах не було того щирого співчуття, якого вона чекала від близької людини.
– Ми з тобою все буде добре, – казав дядько Мишко, обіймаючи її.
Та її горе був занадто велике, щоб слова могли його полегшити. Катя не могла зрозуміти, чому слова їхньої підтримки так легко сходили з язика, але не приносили полегшення.
А за кілька днів, як завжди, буває в таких випадках, родичі почали зникати. Всі вони вірили, що «час все лікує», і, схоже, їх підтримка теж була лише тимчасовим заходом. Катя залишилася одна з цією величезною порожнечою всередині себе, не знаючи, як жити далі.
Минуло кілька тижнів після поминок, і Катя намагалася повернутися до нормального життя, але все здавалося чужим та нереальним. Мама була не тільки її опорою, а й її єдиною близькою людиною, з якою вона могла розділити всі радощі та труднощі.
Катя завжди була вдячна мамі за допомогу, зокрема у фінансових питаннях. Мама підтримувала її у навчанні, допомагала оплачувати кредит та повсякденні витрати. Після того, як вона пішла, всі заощадження, які залишалися в Каті, пішли на організацію поминок, адже ніхто з родичів не потурбувався про це. Все лягло на плечі молодої дівчини. Коли настав час платити за кредит на навчання, Катя зрозуміла, що їй бракує коштів.
Катя не могла приховати свого розпачу, коли, відкривши банківську виписку, побачила, що залишок на її рахунку наближається до нуля. Вона знала, що буде складно, але не могла уявити, наскільки важко їй справлятися з цим. Перше, що вона зробила, це зателефонувала рідним, сподіваючись на допомогу. Вона таки не втрачала надії, що хтось із них відгукнеться.
Вона почала з дядька. Він був старшим братом її мами і завжди обіцяв, що підтримуватиме. Але коли Катя зателефонувала, щоб попросити про допомогу, його відповідь була несподіваною.
– Вибач, Катю, але зараз не можу нічого зробити, – сказав він, його голос був стомлений і сповнений жалю. – Мене щойно звільнили з роботи, і я сам у дуже складній ситуації. Тримайся, я все розумію, але допомогти не можу.
Катя відклала телефон, не знаючи, що робити. Дядько, на якого вона завжди могла розраховувати, виявився не в змозі допомогти.
Наступною людиною, до якої вона звернулася, була її хресна. Але її відповідь виявилася такою ж розчаровуючою.
– Пробач, але всі мої гроші на банківських вкладах, – почала хресна, коли Катя звернулася до неї. – І, знаєш, я не отримаю відсотки, якщо зніму їх раніше за термін. Тож допомогти тобі я не можу.
Катя слухала її слова, і в голові вирували думки. Хресна говорила так, ніби дотримання умов банківського вкладу було важливішим, ніж допомога хрещениці, яка залишилася без матері і з величезною фінансовою проблемою.
Серце Катерини стислося від розчарування, і вона відчула, як світ довкола неї продовжує руйнуватися. Проблеми з грошима, порожнеча в душі – все це здавалося нестерпним. І не було жодної людини, яка могла б підтримати її, у тому числі ті, хто колись обіцяв завжди бути поряд.
Останньою надією було звернення до маминої сестри, але вона не взяла слухавку. Катя набирала її номер кілька разів, але щоразу на іншому кінці були лише гудки. Тоді вона зрозуміла, що залишилася зовсім одна. Усі ті, хто здавався їй близькими людьми, тепер були зайняті своїми справами. Дівчина була у розпачі.
Замість здатися, Катя вирішила набрати номер Світлани. Світлана була колишньою дружиною її дядька, і хоча останніми роками вони майже не спілкувалися, колись вони були досить близькі. Катя не чекала, що та зможе допомогти, але не знала, до кого ще можна було б звернутися. Вона набрала номер Світлани тремтячими пальцями, не вірячи, що ця жінка відгукнеться на її прохання.
Коли Світлана відповіла, її голос був несподівано теплим і співчутливим.
– Я розумію, як тобі тяжко, – сказала вона. – Я теж рано втратила свою матір, і знаю, як це. Ми не були близькі останнім часом, але якщо тобі треба буде щось, я завжди поряд. Ти можеш на мене розраховувати.
Ці слова пролунали як грім серед ясного неба. Катя не знала, як реагувати на них. Вона ніколи не думала, що Світлана, колишня дружина її дядька, раптом виявиться тією людиною, яка виявить турботу. Катя слухала, не вірячи своїм вухам. Вона не чекала такого від жінки, з якою вони не підтримували близьких стосунків уже багато років.
– Ти справді готова допомогти мені? – спитала Катя, відчувши, як її голос тремтить від недовіри. У її голосі було більше подиву, ніж подяки.
Світлана, не образившись, спокійно відповіла:
– Так, звичайно. Я розумію, що ти маєш сумнів. Я не можу залишитися осторонь. Якщо тобі треба поговорити, якщо щось трапиться, то ти завжди можеш до мене звернутися. Мої двері завжди відкриті для тебе. Я ж знаю, як це тяжко. Я сама через це пройшла, – відповіла Світлана, і її слова пролунали щиро.
– Дякую… я не знаю, що сказати. Ти не уявляєш, як це зараз важливо для мене, – прошепотіла Катя, не приховуючи своїх почуттів.
Тоді Катя відчула, як важкий тягар, який вона несла на своїх плечах, спав. Світлана запропонувала свою допомогу без вагань, без зайвих слів. Вона не поставила зайвих питань, не намагалася збудувати дистанцію. Вона просто погодилася допомогти.
– Скільки тобі треба? – запитала Світлана, коли Катя розповіла про свої проблеми.
Гроші від Світлани надійшли швидко. Катя не очікувала, що допомога виявиться настільки швидкою. Того ж дня вона спромоглася заплатити за навчання і видихнути від того вічного стресу, в якому вона жила останні дні, як у тумані.
Але, що було важливіше, Світлана не просто переказала гроші і зникла. Вона справді цікавилася, як у неї справи.
Згодом Катя почала все частіше звертатися до Світлани. Їхнє спілкування стало більш щирим і частим. Світлана не тільки рятувала фінансово, а й підтримувала її морально. Вона була готова вислухати, допомогти порадами.
Катя відчувала, що Світлана стала для неї кимось більшим, ніж просто людиною, яка простягла руку у скрутний момент. Світлана була її наставником, підтримкою та другом.
Катерина відчувала, що її життя поступово налагоджується. Вона продовжувала навчання, підробляла, намагалася збудувати своє життя заново. Але найголовніше – вона почала розуміти, що навіть якщо її рідні не змогли її підтримати, вона не залишилася сама. Світлана стала для неї тією самою людиною, яка допомагала не тільки матеріально, а й душевно.
Світлана стала справжньою опорою в цей складний період. І хоча Катя ще не зовсім усвідомлювала, як сильно її життя змінилося, вона вже розуміла: у житті, незважаючи на розчарування та втрати, завжди можна знайти тих, хто буде поряд. І цим людям можна довіряти.
Через кілька років, Катя закінчила навчання і влаштувалася працювати перукарем. Це був момент, який вона так довго чекала і який, здавалося, мав стати поворотним у її житті. Робота приносила стабільний дохід і відчула, як її життя поступово налагоджується. Катя почала набувати незалежності та фінансової стабільності, про які вона колись могла тільки мріяти. І що найважливіше, вона більше не залежала від інших людей.
Її життя круто змінилося, але головне, що її більше не можна було назвати самотньою. Світлана, колишня дружина її дядька, як і раніше, залишалася поруч.
Дівчина ставала все більш впевненою в собі. У міру того, як зміцнювалися стосунки з колишньою дружиною дядька, її життя наповнилося новими людьми, які стали справжньою підтримкою та близькими їй.
Доньки Світлани, Ірина та Оля, були трохи молодші за Катю, але вона відчувала, що вони як рідні сестри. Спочатку їхня дружба була досить поверхневою, але поступово, з кожним роком, Катя відчувала, як цей зв’язок зміцнюється, і вона стала для них не просто старшою подругою, а справжньою сестрою.
Ірина була молодшою, закінчувала школу, а її енергія та активність завжди надавали зустрічам особливої атмосфери. Її сміх і нескінченні питання створювали атмосферу затишку та радості, а Катя завжди із задоволенням відповідала на її розповіді, підбадьорюючи її у маленьких, але важливих перемогах.
Катя часто ділилася з Олею порадами щодо життя, кар’єри, кохання. Вона ставала для Олі не просто порадником, а й тією людиною, з якою можна було по–справжньому поговорити на всі важливі теми.
– Ти знаєш, Катю, ти ж така… – якось почала Оля, сидячи з нею за чашкою чаю у вітальні. – Ти ж для нас як старша сестра. Ти мене багато вчиш. Ти завжди знаєш, що сказати, щоб стало легше.
Катя посміхнулася. Ці слова були такими важливими, і вона розуміла, як багато для них значить.
– Я рада, що можу бути поряд, – сказала вона, обіймаючи Олю. – Ви стали для мене справжньою родиною. Я завжди буду поряд, якщо що.
Ірина, сидячи на дивані та малюючи щось в альбомі, раптом сказала:
– Катю, а ти мені можеш допомогти із зачіскою на випускний? Мама каже, що ти така крута у цій справі!
Катя засміялася, дивлячись на Іру, яка виглядала такою серйозною, але це було характерно для її віку – вона була сповнена ідей та амбіцій.
– Звісно, я допоможу, – відповіла Катя. – Ти будеш найкрасивішою випускницею, обіцяю!
Озираючись назад, Катя розуміла, як багато вона придбала за ці роки. Її життя наповнилося любов’ю та підтримкою. І хоча вона знала, що ніхто не зможе замінити її маму, але Катя відчувала, що знайшла нове місце у житті – у сім’ї Світлани.
Завдяки колишній дружині дядька Катерина вже не була тією дівчиною, яка шукала допомоги у всіх поспіль. Вона стала незалежною, впевненою у собі жінкою, яка могла впоратися з будь-якими проблемами.
…Але одного разу в її житті знову з’явилася людина, яка колись здавалася їй частиною сім’ї, але обманула її довіру.
Це була тітка Олена – сестра мами.
Кілька років тому, коли Катя переживала свою важку втрату і була в розпачі, коли їй не вистачало грошей, тітка Олена не відповідала на її дзвінки!
І навіть не передзвонила!
Здавалося, що вона не цікавиться долею племінниці…
…І ось одного разу, після всіх цих років, коли життя Каті налагодилося, коли вона отримала підтримку в Світлани та її дочок, тітка Олена раптом… Подзвонила!
Телефон задзвонив вранці. Катя, глянула на екран, і застигла.
Там висвітилося ім’я її тітки.
Катя відчула, як її серце стрепенулося. Вона не вірила своїм очам. Було дивно бачити це ім’я після того, що сталося…
Сміливо взявши слухавку, Катя слухала, як її тітка, з якою вони не спілкувалися кілька років, із неприхованим хвилюванням починає говорити:
– Привіт, Катю, це я, Олена! Ти як? Давно не спілкувалися! Розумієш, у мене виникла проблема, і я подумала, що може ти зможеш допомогти?
Тітка перейшла одразу до справи.
Катя відчула, як всередині щось перевернулося.
На мить їй стало ніяково, бо вона вже ніколи не очікувала почути цей голос.
Тепер ця жінка, яка колись її ігнорувала, просила допомоги. Катя стримала емоції. Вона не хотіла показувати, як сильно її здивувало це прохання.
– Привіт, тітко Олено, – спокійно відповіла вона. – Чим можу допомогти?
У голосі тітки відчувалася невпевненість.
– Ну, ти знаєш, у мене тут виникла ситуація, – почала вона. – Я хочу купити автомобіль, але мені не вистачає грошей. Я б попросила тебе трохи дати. Ти ж зараз добре заробляєш, напевно, можеш допомогти, правда?
Ці слова вразили Катерину. Тепер вона стояла перед вибором: допомогти чи відмовитись. То був момент, коли минулі образи знову спливли на поверхню.
Катя зробила глибокий вдих.
– Тітко Олено, – почала вона, збираючи всі сили, щоб говорити спокійно. – Ти знаєш, так, мені вдалося налагодити своє життя. Але я не можу допомогти тобі зараз.
В слухавці запала тиша.
Катя продовжувала, не даючи тітці нічого сказати:
– Ти не взяла слухавку, коли я потребувала. Ти не підтримала мене ані морально, ані фінансово. А тепер, коли тобі потрібно, ти чекаєш, що я тобі допоможу? Я тобі що, чимось зобов’язана? Ти реально вважаєш, що я маю тебе підтримувати, після всього, що сталося?
Після паузи, тітка Олена різко відповіла:
– Ти що собі вигадала, дівчинко?! Невже не можеш допомогти рідні?! Ну як хочеш!
Катя відчула, як її голос стає твердішим, як її гнів росте.
– Рідні? Ти не рідня, ти – та, хто кинув мене у найважчий момент. Ти навіть не допомогла мені з поминками! Ні ти, ні дядько, ніхто! А тепер що ти взагалі хочеш від мене?
Слова, які Катя стримувала стільки років, вихопилися назовні.
Тітка Олена замовкла, не знаючи, що відповісти. У цей момент Катя зрозуміла, що, можливо, вона давно чекала на цю розмову. Вона більше не боялася показувати свою образу, своє невдоволення.
– Знаєш, – сказала Катерина, її голос уже був спокійнішим, – я не збираюся гратися в ці ігри. Я сказала “ні”, тому що ти заслужила це. А зараз, прощавай.
Катя не чекала на відповідь.
Вона поклала слухавку, відчувши, як у неї відлягло на душі.
Це була не просто відмова. Це було визволення.
І хоча вона відчувала гіркоту та розчарування, вона знала, що вчинила правильно.
Це був момент, коли вона усвідомила, що не можна дозволяти маніпулювати собою, навіть якщо це рідня…