– Віро, термінова справа! Ну виручи ще разочок… — просила Жанна на тому кінці дроту.
Віра вже знала цей тон. Так подруга поводилася, коли їй потрібне було прикриття для чоловіка та залізне алібі.
– Михайло у поїздку знову покликав? – припустила Віра. — Куди цього разу?
– У Туреччину, – похвалилася Жанна. — То ти знаєш, що робити? Все за старою схемою. Мені потрібні заготовлені фотографії з тобою та кілька голосових повідомлень, щоб я могла їх переслати Сергію.
– Гаразд, коли в студію купальник тягти? – поцікавилася Віра. — У мене післязавтра лише одна зйомка та день майже порожній.
– Чудово, я прийду після полудня, – зраділа Жанна. — І автозагар візьми. Не білі ж ми будемо після кількох годин на пляжі?
– Домовилися, – Віра поклала слухавку.
А потім склала руки і від’їхала на стільці від робочого столу. Щоразу Віру починала хвилювати совість. Хоча з іншого боку, Жанна ж її найкраща подружка. І йди тут розберись, на який бік стати? На бік дружби чи бік справедливості? Відповідь Віра не могла знайти вже півроку.
Спочатку, коли Жанна сказала їй, що завела коханця, Віра любила слухати ці історії про романтичні побачення, подарунки, жести уваги, запаморочливу близькість. Але потім, поступово Жанна почала просити її покривати свої гулянки, тоді совість і стала її хвилювати.
…Віра та Жанна товаришували з інституту вже майже десять років. Обидві дівчини освоїли професію фахівця з реклами. Але Віра захопилася дизайном та фотографіями, не ставши працювати за фахом. Дівчина підзбирала грошей, купила обладнання, зняла гарне приміщення та облаштувала там студію з кількома зонами та фонами. Віра віддавала всю душу улюбленій справі і навіть стосунки заводити не поспішала. Хоча романи у неї траплялися. Але як правило, кавалерам не подобалася її творча натура, зйомки о п’ятій ранку та яскрава самостійність. Тож надовго ніхто не затримувався. Через це уявлення про стосунки у Віри було дещо поверхове, тому що довго вона ні з ким у них не була.
Жанна теж працювала сама на себе, але займалася піаром та рекламою різних молодих брендів та особистостей. Вся її робота була зосереджена в телефоні, з якого кучерява красуня не вилазила з ранку до ночі. Жанна вийшла заміж близько п’яти років тому, за хорошого хлопця та молодого бізнесмена Сергія. Той душі не чув у дружині. Відносився до неї трепетно та дбайливо, майже як до скарбу. Але… напевно був занадто м’який, інакше Жанна б не завела коханця Михайла.
– Розумієш, Віра, – повчала подружку Жанна, сидячи у тієї в студії на дивані для гостей із пляшкою ігристого. – Сергій він… він зручний, надійний, але я з ним сумую!
– То ти Михайла як розвагу завела? – Віра закинула ноги на край робочого столу. — Як собачку чи кішечку?
– Ну, можна сказати й так, – погодилася Жанна. — Один чоловік для спокійного життя, другий — для емоцій. На жаль, не всім щастить знайти такий варіант, де поєднується все.
– І щось одне ти вибрати не можеш? – примружилася Віра.
– Я не звикла собі в чомусь відмовляти, – засміялася Жанна.
Розмови такого плану повторювалися неодноразово. Віра розуміла, чому на Жанну задивлюються чоловіки. Яскрава, галаслива, як свято, Жанна завжди тонко відчувала чоловіків, вміла говорити, що вони хотіли чути.
Допомога подружки, яка майстерно володіє фоторедакторами, знадобилася їй, коли Михайло запросив поїхати на добу на базу відпочинку за містом. Віра працювала кілька годин, клепаючи правдоподібні фотографії для чоловіка Жанни, на яких вона сидить з нею вдома і дивиться кіно з попкорном.
Сергій не відрізнявся прискіпливим характером, сам часто їхав у робочі відрядження і беззастережно дружині вірив. Вірив він і Вірі, яку Жанна представила йому чи не відразу після заручин.
– А ось і я! — Жанна з’явилася у призначений час у студії з пакетом різного одягу, сліпуче посміхаючись. — Сказала Сергію, що ти вихопила путівку, за копійки на двох, але оскільки пари у тебе немає, то ти покликала свою найкращу подружку — мене.
– І коли ми виїжджаємо? — Віра замкнула двері студії.
– Завтра о пів на одинадцяту, – повідомила Жанна. – Ей, ти чого така кисла? Я привезу тобі купу сувенірів, все, що забажаєш, тільки скажи.
– Та, нічого, – відмахнулася Віра. – клієнт прискіпливий попався.
– Для таких випадків, тобі не завадить завести тут міні-бар, – хихикнула Жанна. – Ну що, поїхали?
– Так, не будемо гаяти час, – кивнула Віра.
Бракувало ще, щоб Жанна запідозрила щось. Хоча малоймовірно. Вона перебуває у передвідпускній ейфорії і мало про що замислюється.
Віра взяла фотоапарат, встановила його на один штатив. Смартфон Жанна з гарною камерою на іншій навколо білого полотна фону. Його найпростіше було прибирати зі знімків. Вони зробили заготівлі для селфі на вокзалі, кілька десятків майбутніх пляжних кадрів у різних купальниках, з різними зачісками, капелюхом і без. Зробили знімки на дивані, який потім треба було підставити на фото номери в готелі. Зробили кадри для передбачуваної екскурсії. Словом, заготовок вистачило б на десять відпусток та десять чоловіків.
– Фух, я навіть трохи втомилася, – Жанна сіла в крісло-мішок поруч із освітлювальним «журавлем». — Ми години три працювали?
– Приблизно, – Віра присіла поряд на куб-пуф. — Слухай, а як ти почуваєшся, коли ти… ну з Михайлом… а Сергій живе і ні про що не здогадується?
Жанна труснула кучерявою гривою.
– Я насолоджуюся моментом, – подумавши, відповіла дівчина. — Тим, який чоловік поряд. Його турботою, силою та своєю непомітною владою над ним. Про чоловіка я в такий момент думаю в останню чергу. Він має інше завдання.
– Але з ним ви теж їздите відпочивати? — Віра клацала коліщатком на фотоапараті, переглядаючи кадри.
– Так, – погодилася Жанна. — Але набагато приємніше насолоджуватися владою над левом, ніж над слухняним песиком, який прибіжить до ніг за першим словом. Я не кажу, що Сергій поганий. Просто… ну просто немає в ньому цієї іскри, яка мені потрібна. А в Михайлу немає сталості. Ось і доводиться якось поєднувати.
Вона знову хихикнула.
– А ти чого, Віра, очну ставку мені вирішила влаштувати? Сама думаєш так зробити?
– Та куди мені до тебе, – Віра постаралася невимушено посміхнутися. — І одного не можу знайти, куди другого ще…?
– Нічого, знайдемо ми і тобі пачку гарних, багатих коханців, – Жанна легковажно махнула долонею. — Тільки й встигатимеш туфлі міняти, та на пісочку ніжитись.
Ще через півгодини, коли всі розкидані студією речі були зібрані назад у пакет, фотографії перекинуті на ноутбук, Жанна давала подружці останні настанови.
– Так, ретушуй поетапно. Завтра аеропорт та готель, післязавтра пляжна серія з червоними купальниками. У вівторок прогулянка містом. Потім ще щось з пляжу зроби. Та й якщо що, пам’ятаєш про фокус із подвійним дзвінком? Це якщо Сергійко мені подзвонить і захоче почути тебе поряд? Це звичайно малоймовірно, але все ж…
– Я все зрозуміла, не турбуйся, – запевнила її Віра, розуміючи, що вона має багато годин праці.
– Ну тоді бувай, люба моя, – засяяла Жанна. – Я побігла. Побажай мені гарної відпустки!
Вона обняла подружку і пірнула до таксі з пакетами. З вікна студії Віра проводила її поглядом, розуміючи, що, швидше за все, бачить Жанну востаннє.
Переконавшись, що подруга пішла, Віра підійшла до ноутбука і торкнулася миші.
Чорний екран ожив, демонструючи вікно запису через веб-камеру. Віра натиснула мишкою на білий квадратик. Звук було чутно чудово, завдяки новому мікрофону, захованому поряд у канцелярській гірці на столі.
Дівчина сіла за робочий стіл, обрала кілька фото. Через десять хвилин на екрані вже було дуже правдоподібне селфі двох подружок із аеропорту. Віра склеїла оригінал та обробку. Потім зробила ту ж маніпуляцію ще з кількома кадрами з їхньої численної серії: пляж, місто, готель.
Очі щипало. Віра стримувалася.
Вона вибрала сторону. Совість підказувала, що так буде правильно. Так буде слушно. Жанна просто не заслуговує на ту людину, за яку вискочила заміж. Сергій обов’язково ще зустріне ту дівчину, яка буде його поважати, цінувати, любити і не обманювати.
А вона… вона втомилася бути зручним прикриттям для чужого фонтану емоцій. Сидіти ночами, ретушуючи обман і отримувати за це хвилювання совісті та дешеві дрібнички із закордонних курортів.
До півночі все було зібрано до папки. Віра створила нову анонімну електронну пошту, ввела адресу Сергія, прикріпила до листа відео, фотографії, деякі скрини листування з подружкою, де йшлося про зради.
Рука дівчини навела курсор на кнопку «надіслати», пальці затремтіли, дихання почастішало.
“Ти маєш право знати” – закусивши губу, написала вона в тексті листа.
Мишка клацнула, надсилаючи віртуальні файли адресату.
Завтра буде важкий день. Натомість вільний від обману та лицемірства.
***
P.S. А ви як зробили б? Чию сторону взяли? Вважаєте вчинок Віри правильний чи це зрада стосовно подруги? Чи Жанна чинить підло, а в боротьбі з підлістю всі засоби хороші?