Олена сиділа поруч із чоловіком, а він їхав машиною, весело посвистуючи, легко і невимушено тримаючись за кермо. Вони їхали у відпустку з відчуттям приємного почуття свободи та самотності вдвох. Тільки вдвох!
Діти радісно залишилися з бабусею та дідусем, з яких можна «мотузки вити», настільки вони лагідні та терплячі.
Ось про них Олена і думала саме. Навіть у шумі мотора їй чувся їхній веселий сміх!
Вона посміхнулася і подивилася на чоловіка. Ігор був зосереджений, дивлячись на дорогу, але її погляд перехопив.
– Ти чого? Занудьгувала? Може, музику увімкнути? – спитав він дбайливо.
А вона дивилася на його профіль, досить мужній, навіть гарний і думала, як вони прожили ці сім років без відпусток, точніше, без поїздок удвох. Весь час з дітьми, з їхніми витівками та турботами, та й їздили тільки на дачу. Хоча одного разу вивезли дітей на море на тиждень. А так усе робота, просування по карʼєрі, купівля квартири.
І ось нарешті вони вирвалися з цього кола і знову помчали до моря, але вже вдвох! Чи це не щастя! Заграла музика, якась легка. Олена відкинулася на спинку сидіння і прикрила повіки. Було так добре, так спокійно!
– Ти знаєш, уночі мені наснилося, що я пливу в теплих морських хвилях, вони хитають мене. Обертаюся, а берега не видно! Але я навіть не злякалася, знала, що ти десь поряд. І справді, ти з’явився і підставив мені своє плече. Так і попливли вдвох до берега, що з’явився раптом на горизонті.
Олена розплющила очі і подивилася на Ігоря, точніше, на його красиві руки, що спокійно лежали на кермі. А він усміхався і казав їй, що це добрий сон, багатообіцяючий.
Ось він завжди так, у всьому підтримає, скаже щось позитивне, або обійме і пригорне до себе, як зараз, буквально на секунду, але як це приємно…
Знайомі колеги говорили:
– Щаслива ти, Оленко. Чоловік у тебе золотий! Цікавий, успішний і любить тебе та дітей. Як за кам’яною стіною за ним!
А вона й не сперечалася, але й не розповідала, як їй все це вдалося. Так, саме вдалося! Розглянути в Ігорю той самий скарб, який на перший погляд при їхньому знайомстві, в очі не впадав. Та й навіщо про це розповідати? Найкраща подруга і так все знає, а решті й знати не обов’язково, як усе було.
А почалося все доволі банально. Її, тоді ще двадцятитрирічну красуню, покинув коханий чоловік. Ну як кинув? Розлучився. Йому було тридцять два роки, успішний кар’єрист, мама та тато при бізнесах. А вона тільки на ноги вставала, молодий фахівець без особливих амбіцій, хоча тато директор великого підприємства.
– Ми не підходимо один одному, Олено, – сказав їй тоді Євген, одягнений у ідеального крою костюм. – Між нами мало спільного. Ось твоя мама не відбулася навіть за такого чоловіка, звичайний бухгалтер. І ти, швидше за все, туди ж. Вибач, але це нудно. І домогосподарка мені не потрібна.
– А мені не потрібен сноб, – відповіла Олена і потягла за тоненьку ниточку, що стирчала з гудзика його піджака. Нитка швидко розмоталася і гудзик повис на ній. – Приший, а то загубиш, – сказала вона, розвернулась і пішла.
Євген не придумав, що відповісти на таке, і більше вони не бачились. Як же всі співчували їй тоді! Такого чоловіка не змогла втримати! Така пара була! Він такий, він сякий, вона б з ним як сир у маслі каталася. А вона? Ех!
Мама з татом не переживали особливо, філософськи розсудивши, що робиться, все на краще. А ось єдина близька подруга Віра засмутилася:
– А мені подобався Євген. Достойний був кавалер, це правда. Але не переживай, Оленко, іншого зустрінеш, от побачиш! Хочеш, з двоюрідним братом познайомлю. Відівчився нещодавно. Не красень як Євген, але розумний і порядний.
– Ні, Віро. Поки що ні. Хочу прийти до тями трохи, а клин клином – це не для мене. Та й твій кузен, швидше за все, на це не заслуговує.
– Ну так, ти маєш рацію. Не заслуговує.
Але Олена вирішила не сумувати! У своїй маленькій квартирці–студії вона зробила ремонт, поміняла шпалери на світліші, повісила нові штори в тон, кремові із золотавим відливом. На підвіконня поставила орхідею.
До того ж, змінилася зовні. Зробила нову стрижку, гарне мелірування, придбала кілька нових офісних костюмів, італійські човники, сумку. І почала ходити на роботу не як звичайний клерк, а як мінімум менеджер середньої ланки. Щоправда, за кар’єрою так і не гналася. А їй і не пропонували. Але начальство дивилося з цікавістю, начебто обмірковуючи варіанти.
А думали вони ось про що: чому дочка відомої в місті людини не прагне нагору, і тато за неї не клопочеться? І просували тих, за кого просили.
Але тільки жіноча самота з часом почала напружувати Олену. Але й їй прийшов кінець, і ось тепер вона щаслива мати сімейства, кохана та любляча дружина. У них із чоловіком велика квартира, двоє діток. І вони їдуть на море!
Віра теж вдало вийшла заміж та поїхала до чоловіка. Тепер вони бачилися рідко, але часто зідзвонювалися. І в тієї, і в іншої з’явилося нове коло знайомих. І ось ці знайомі, молоді, але здебільшого самотні, часто питали Олену:
– Як ти змогла знайти такого чоловіка? Все при ньому, і зовнішність, і золоті руки, і любить тебе. По знайомству, мабуть, не інакше?
Олена посміхалася у відповідь і незмінно відповідала те саме:
– Чоловік буде саме таким, яким його дружина зробить. У хорошому значенні цього слова. Ось ви, дівчата, ганяєтеся за успішними, чогось уже досягли, амбітними. На інших і не дивіться. А придивіться уважніше до простачків, як ви їх називаєте. Якщо віддати частинку себе, упорядкувати, допомогти, підтримати, то, дивишся, і принц намалюється.
– Ой, та облиш ти, Олено, – відповідали їй. – Легко міркувати, коли поряд чоловік крутий. А з бридких каченят лебеді тільки в казках виростають.
– Ну, по–перше, не крутий, а просто людина, який досяг всього сам. А по–друге, ви запитали, я відповіла. Шкода, що ми раніше не були знайомі, а то зрозуміли б, про що я.
А міркувала Олена зі знанням справи. Коли подруга Віра вийшла заміж і поїхала, довкола Олени утворився якийсь вакуум. Їй було двадцять п’ять, вона любила свою роботу, просто була на своєму місці. Хоча з простого клерка її все ж таки перевели до вищих співробітників і додали зарплату.
Саме тоді вона і взяла відпустку і на радостях вирушила до моря. Туди ж приїхала і вагітна на третьому місяця Віра. Чоловік з острахом, але відпустив. Час подруги провели чудово.
Жодних курортних романів, тільки вдвох! Віра була щаслива у заміжжі. Кузен її теж одружився. І вона трохи співчувала подрузі, що тій ось не щастить!
Час відпустки закінчився, вони розлучилися, і Олена повернулася додому, засмагла, схудла, відпочила. І того ж вечора до неї прийшов Євген! Побачивши його на порозі, Олена розгубилася, він цим скористався і зайшов, як нічого й не було. Оглянув її прискіпливим поглядом і посміхнувся, висловлюючи своє задоволення.
– Я, здається, не запрошувала тебе, – сказала Олена.
– Тобі не здається. Я сам прийшов. Як живеш, Олено? Чув, ти ще одна. А я розлучився не так давно. Не вийшло, виявилася нерозумна. Адже все пізнається в порівнянні, тому я й вирішив повернути наші стосунки, вони були майже ідеальними. Кавою пригостиш?
Олена дивилася на нього і не вірила своїм вухам: як можна бути таким нахабним та безцеремонним? Вона зібрала всю свою мужність у кулак і заявила, кинувши прямо в обличчя цьому зухвалому типу:
– Пішов геть!
Євген розгубився, але зробив крок назад. Двері були ще прочинені, і Олена злегка підштовхнула його до виходу. Зі словами «Ти явно пошкодуєш» чоловік все ж таки пішов, і вона зачинила за ним двері. А потім раптом засміялася. Мабуть, це було нервове. Але його кроки, що віддалялися, вже гулко стукали по сходах, віддаючись луною в під’їзді.
Літо було ще в розпалі, і найближчого вихідного батьки покликали її з собою на дачу. Олена любила туди їздити. Дача у них була що треба! Великий будинок гарний, присадибна ділянка, працювати на якій батько наймав свого сусіда, самотнього та працелюбного, платив йому добре. Тому ділянка була доглянута, плодоносила і пахла.
Але коли приїхали, їх спіткало невелике розчарування: замок не піддавався, вони не змогли відчинити двері. Батько пішов до свого знайомого, чи той не допоможе. Але він лише знизав плечима:
– Із землею поратися – це я будь ласка. А слюсарна справа не до мене. Але ти не хвилюйся. Племінник скоро з риболовлі прийде, у нього золоті руки. Він гляне. А поки давайте до мене, чаю з дороги попийте.
Племінник з’явився приблизно за годину. Олена глянула на нього і застигла.
Вона аж посміхнулася – мокрий, почервонілий, у майці і старих шортах та ще й у калошах на босу ногу!
Він поставив на підлогу відро з рибою, в куток вудки, роззувся і прямо до столу.
– Ось, знайомтеся. Ігор, син моєї сестри. Порибалити приїхав.
Потім швидко пояснив про замок, і після чаювання всі вирушили до їхнього будинку. Сусід відразу на грядки, бур’яни почав висмикувати. Олена з мамою вмостилися в альтанці, а батько з Ігорем зайнялися замком. Як виявилось, нічого страшного.
– Проіржавів трохи. Зараз змащення принесу, спробуємо відкрити тільки без зусиль, щоб ключ не зламати.
При цьому він обернувся і подивився на Олену. Навіть здалеку було видно, що цікаво. Потім прийшов з якоюсь оливою, повозився хвилин десять, і замок піддався. Олена з мамою піднялися та підійшли до чоловіків.
– Все гаразд, – сказав Ігор і знову глянув на Олену так, що вона опустила очі. – А взагалі поміняти треба. У дядька є запасний. Хочете, поставлю?
Звичайно ж, вони погодилися, і Ігор зайнявся заміною, поки батьки розбирали речі, а Олена сиділа все в тій же альтанці з телефоном, намагаючись додзвонитись до Віри. Але його погляди вона постійно ловила. Нарешті із замком було закінчено. Він підійшов, уже переодягнений у спортивні штани та футболку.
– Як вас звати? – пролунало запитання, і вони познайомилися.
Цього ж вечора Ігор запросив її на прогулянку, наступного дня на риболовлю, де Олена не так рибалила, як купалася в теплій річці з піщаним дном. А він розповідав про себе.
Відслужив в армії, мріючи вступити до інституту. А коли повернувся, дізнався, що мама занедужала, за нею ось цей його дядько доглядав, мамин брат. Ігорю довелося вступити на заочне й піти працювати слюсарем.
– А що, професія затребувана, слюсарі скрізь потрібні. Навчився, тепер працюю на заводі. Щоправда, не слюсарем, а токарем. А ви?
Олена неохоче розповіла про себе. Жодних планів щодо Ігоря вона не будувала. І коли, їдучи, він дав їй свій номер телефону і запропонував зустрітися, вона посміхнулася. І його робота їй не подобалася, і зовнішній вигляд. Простакуватий, недоглянутий якийсь. І дзвонити вона йому не стала.
Зустрілися вони у місті випадково.
І ось тут у Олени відкрилися очі. А чоловік цілком пристойно виглядає, охайний, у гарному джинсовому костюмі з нагоди вихідного, в новеньких кросівках. Він зрадів, побачивши її, і відразу запросив на каву. Вона запитала, як мама, тоді не спромоглася.
– Мама гаразд. Вона давно одужала вже. Як ви?
І ця випадкова зустріч стала вирішальною. Так, на жаль, зустрічаємо ми по одязі часом. Але якщо придивитися, прислухатися, то поряд цілком може виявитися і розумна, і дбайлива, та й взагалі цілком пристойна людина. Його Олена і розгледіла нарешті. І закохалася.
Життя у них склалося чудово. Ігоря за його заслуги в цеху невдовзі після одруження перевели в інженери. Нині він уже очолює відділ. Дітей ростили разом, на втому ніколи не скаржилися, завжди поряд, пліч–о–пліч.
Звичайно, їй довелося трохи допомогти Ігорю і з манерами, якими він не виблискував, і з одягом, до якого в основному ставився з легкою байдужістю. Але він завжди слухав її, в усе вникав. Іноді був і не згоден із чимось, але вона не наполягала на своєму. І все–таки чоловік змінився багато в чому.
Згадалися слова Віри: «Токар?! Та ти зовсім вже! Навіщо він тобі? І зараз Олена чудово розуміла, навіщо. Щоб ось так безтурботно їхати у відпустку з коханим чоловіком, щоб провести час разом, удвох, насолоджуючись морем, сонцем та один одним.
Олена подивилася на молоду, сильну руку свого чоловіка, яка щойно обіймала її, не втрималася і припала до неї щокою.
А вже сьогодні ввечері вони сидітимуть на морському березі, слухатимуть звуки прибою і скажуть один одному тихе «люблю».
Високо в нічному небі їм усміхнеться Місяць, накине на плечі пухову хмару і до ранку пануватиме серед мерехтливих красунь зірок, як одного разу в літньому парку, коли ось так само під місяцем Олена раптом зрозуміла, що любить цього простого хлопця і він любить її…