– Ти до кого, синку? – бабуся, що сиділа біля під’їзду старого будинку, мов консьєржка, детально вивчила хлопця з великим букетом.
– До Олі, знаєте, в якій квартирі живе?
– Ольга?! – Погляд бабусі змінився. Від інтересу до засудження. – Ти передай їй, що весь під’їзд скаржиться! Жити неможливо.
Віктор з подивом глянув на бабусю і зрозумів, що вона несе якусь нісенітницю.
– Звісно, передам, дякую. – промимрив він і, не слухаючи бабусю, пішов шукати квартиру коханої. – Ну і бабуся… Недарма в інтернеті повно картинок про бабусь на лавках. Штампи розставляють тільки так…
Ольга та Віктор познайомилися в інтернеті. Вони активно переписувалися і нарешті вирішили зустрітися.
Як тільки Вітя побачив Олю наживо, він одразу зрозумів, що в них може щось скластися. Дівчина була дуже гарною та яскравою. Такі завжди привертають до себе увагу.
Поспілкувавшись із Ольгою у кафе, молодик ні краплі в ній не розчарувався. Вона була такою ж милою, як і під час їхнього двомісячного листування.
Судячи з того, що Оля теж не зводила очей з хлопця і сміялася з усіх його жартів, Віктор дійшов висновку, що і він їй сподобався. Після короткого побачення молоді люди вирішили продовжити спілкування. Вони домовилися зустрітись знову.
Вітя остаточно переконався, що Оля ідеально підходить йому. Висока, струнка та красива дівчина викликала у хлопця шквал емоцій. Вона здавалася йому настільки ідеальною, що Віктор навіть не вірив у своє щастя.
Через місяць романтичних зустрічей та прогулянок молодик запросив дівчину до своєї квартири.
– Як давно ти живеш сам? – запитала Оля, прямуючи з хлопцем до його будинку.
– Вже четвертий рік. Ця квартира дісталася мені від бабусі. Коли її не стало, батьки допомогли мені з ремонтом, і я одразу туди переїхав. А ти? Ти ж теж живеш сама?
– Так, але квартиру купив мені тато. Вони з мамою вже давно розлучені. Батько не особливо брав участь у моєму вихованні, і щоб компенсувати це вирішив подарувати мені нерухомість. Зараз мама живе в іншому місті, і я сама собою.
– Теж непогано, – посміхнувшись, відповів Віктор. – Зараз квартири коштують неймовірні гроші. Приємно, коли батьки дбають про майбутнє дітей.
– Згодна, – Оля посміхнулася у відповідь і грайливо глянула на супутника. Дівчина всім своїм виглядом показувала, що Вітя їй подобався.
Після спільної ночі молоді люди вирішили, що хочуть бути парою. Зустрічаючись вечорами та вихідними, закохані ходили в кіно та в кафе. З кожним днем Оля все більше подобалася Віктору. Він став розуміти, що відчуває до неї не просто фізичний потяг, а й закоханість. Ольга не була такою меркантильною, як попередні дівчата хлопці. Вона не вимагала від нього дорогих подарунків та розкішних ресторанів, тому пара воліла гуляти та насолоджуватися компанією один одного.
Дуже часто після романтичних прогулянок Вероніка залишалася ночувати у Віті. Квартира хлопця знаходилася у центрі міста, і їм було зручніше піти додому, а не чекати на громадський транспорт на зупинці.
– А коли ти мене до себе покличеш? – примружившись, запитав одного разу Віктор. Він досі жодного разу не був у Олі. Її квартира була на іншому кінці міста, і доїжджати туди було проблематично.
– Та хоч завтра! – засміялася Оля. – Якщо, звісно, ти дочекаєшся громадського транспорту. Батько купив цю квартиру і зовсім не подумав, як я добиратимуся туди з центру. Автобуси в цей район ходять дуже рідко, а таксисти завжди завищують ціни. Але нічого! Ось закінчу інститут, влаштуюсь на роботу та продам цю квартиру.
– Продаси? – здивувався хлопець.
– Звичайно! Хочу сама вибрати собі нерухомість. Додам свої гроші та куплю квартиру в новому районі.
– Чудовий план, – схвально кивнув Вітя. Йому подобалися розсудливі думки Олі.
Змінивши тему, молоді люди забули про квартиру та про те, що Віктор напрошувався у гості до Олі. Але за кілька днів хлопець згадав про цю розмову та вирішив влаштувати сюрприз дівчині. Він купив величезний букет червоних троянд, а потім викликав таксі і поїхав у віддалений район, де була квартира коханої.
Ціла година знадобилася Віктору, щоб знайти будинок Олі. Таксист висадив пасажира в іншому місці, і чоловік довго намагався зорієнтуватися у незнайомому місці. Зрештою, він знайшов дев’ятиповерховий будинок коханої.
На лавці сиділа підозріла бабуся. Вирішивши, що спілкуватися з нею і гаяти час немає сенсу, Вітя увійшов у під’їзд.
Піднявшись сходами на останній поверх через непрацюючий ліфт, Віктор перевів дух і постукав.
– Хто там? – почувся знайомий голос.
– Це я, – не своїм голосом відповів Вітя. Він хотів здивувати подругу і прикрив вічко долонею.
Через півхвилини він почув скрегіт замка, що відмикався, а ще через секунду побачив здивоване обличчя Ольги:
– Вітя?! – не до кінця відчинивши двері, дівчина ахнула. – Що ти тут робиш?
– Приїхав до тебе в гості, – самовдоволено відповів він. – Ти ж сама сказала, що я можу заявитись у будь-який час. Можна війті? Чи ти так і триматимеш мене в під’їзді?
– Звичайно, проходь, – Оля відчинила двері і впустила Вітю в квартиру. Але щойно хлопець опинився всередині, одразу відчув неприємний запах. А через пару секунд чоловік і зовсім остовпів від побаченого.
Весь коридор дівчини був завалений сміттям. На підлозі валялися речі, взуття, одноразовий посуд, м’які іграшки, обгортки та інший мотлох, якому було місце на звалищі, але ніяк не в квартирі Олі.
– Проходь-проходь, – не звернувши ніякої уваги на сум’яття хлопця, дівчина поманила його за собою і зникла на кухні. Щоб повторити той самий шлях, Віті довелося перестрибувати через сміття. Чоловік погребував ходити в шкарпетках у такому брудному місці і не став знімати вуличне взуття.
– Зараз я чайник поставлю, – з-за рогу почувся спокійний і навіть радісний голос Олі.
Віктор дістався кухні і прийшов у ще більший подив. Весь гарнітур, мікрохвильова піч, холодильник і плита були в жирі і в якійсь кіптяві. Брудний посуд, який місяцями не мили, лежав горою на столах та в раковині.
Цілком випадково погляд Віті впав на вікно. Там висіла клейка стрічка з величезною кількістю комарів та мошок.
– У тебе тут хтось живе?
– Я живу. А що?
– Ну… Якось багато речей,- намагаючись знайти слова, відповів Вітя.
– Ой, так… У мене не дуже чисто. Я так рідко буваю вдома, що я не маю на це часу, – Оля вирішила прояснити ситуацію. Але легше від цього Віктору не стало. Навпаки, він запереживав ще більше. Його кохана і така гарна дівчина стояла біля засмальцьованої плити і намагалася налити чай у брудні чашки. Ця картина викликала дисонанс у голові хлопця. Він не хотів вірити у те, що відбувається, і відчайдушно намагався виправдати Олю.
– Ти знайди місце, куди можна сісти, – господиня кивнула у бік столу, який теж був захаращений сміттям.
– Ем… Може, не треба? Я не дуже голодний, – сказав Вітя. Він не хотів ображати Олю, але і вдавати, що нічого не відбувається, хлопець теж не наважувався.
– Як це не треба? – дівчина посміхнулася, а потім підійшла до стільця і, взявши його за спинку, скинула всі речі на підлогу. – Ось, сідай. Зараз я знайду якесь печиво, і ми з тобою чай поп’ємо.
Здивований Вітя слухняно сів на брудний стілець і почав мовчки спостерігати за коханою. Та метушливо перебиралася по кухні і намагалася знайти щось їстівне.
– О, а ось і солодощі! – Раптом вигукнула Оля і вийняла м’яту коробку з ящика. Але тільки-но вона поставила коробку, з відкритої пачки вибіг «вусатий» гість.
– Ой! – Віктор не очікував такого повороту. Він схопився з місця і позадкував до виходу. Чоловік завжди відчував неприязнь до комах.
– Та ти не хвилюйся, – засміялася дівчина і виклала печиво на тарілку. – Вони ж не нашкодять.
– Оля, але ж це таргани?! Вони були у коробці з печивом!
– Печиво в індивідуальній упаковці. Вони його навіть не торкалися, – з дивовижним спокоєм відповіла Оля. – Вони мене вже дістали! Чим тільки я їх не виводила, а вони все лізуть і лізуть.
– А ти не пробувала прибирати вдома? – не витримав Віктор. – Так не можна ж жити, Оля!
– У якому сенсі? – очі дівчини виражали щире здивування. Вона не розуміла, чим був незадоволений її хлопець.
– Ти серйозно не помічаєш цього сміття?
– Звісно, помічаю, – ображено видала Оля. – Кажу ж, я не маю часу на прибирання. Та й що тут такого? Живу я сама, а в гості до мене рідко хтось приходить.
– Не дивно, – пробурчав Віктор. – Тобто, ти вважаєш, що це все нормально? Бруд, сміття, таргани? У тебе так скоро миші заведуться!
– Не заведуться. На такій висоті вони не живуть. А ось із комахами справді щось треба робити…
– Що робити? – передражнив Вітя. – Тут треба прибратися, Оля! Вигрібати все сміття! Тут навіть ступити нема куди. Невже тебе влаштовує це звалище в будинку?
– Слухай, я вже не маленька, щоб мене вичитувати! – сказала дівчина. – Чистота у будинку – це не головне у житті. Хіба через це ти мене розлюбиш?
Питання подруги застало зненацька хлопця. Наразі Віктор справді не розумів, що він відчуває до дівчини. Ще десять хвилин тому Оля була для нього ідеальною, але тепер хлопець бачив, що це далеко від правди.
– Я краще піду, – сухо відповів Вітя. Він поклав букет троянд на гору сміття і, маневруючи, подався до виходу.
– Куди? А чай? – Оля квапливо вийшла в коридор за хлопцем. – Що трапилося, я не зрозумію?
– У тому й річ, що ти не розумієш, – сказав Віктор. Він розчаровано глянув на Олю, переступив поріг і мовчки зник за сходовим прольотом. Дорогою додому він згадав усе, що було між ними. Тепер він зрозумів, чому дівчина жодного разу не помила посуд у нього вдома, чому могла залишити коробки з-під піци та інше сміття на столі. Він думав, що вона поспішає в інститут або перевіряє, який він господар, а ні! Це її звичка, яка, на щастя, залишилася тільки з нею і не встигла поширитись на квартиру Віктора.
Цей випадок поклав край відносинам між закоханими. Дівчина ще намагалася зберегти їхній роман із Віктором, але у хлопця вже не було бажання підтримувати зв’язок із подругою. Він так і не зміг змиритися з дивним потягом до безладу та побуту Олі, а та не захотіла боротися за чистоту заради коханого.