– Миколо чому ти вирішив купити саме цей будинок? Поряд із колишньою дружиною? – Катя, роздратовано ходила кабінетом свого директора і, за сумісництвом, коханця.
– Там мої діти і це нормально, що я хочу бути поруч із ними, бачити, як вони ростуть. – здивовано відповів Микола Романович. – Чи тобі не сподобався будинок?
– Ні, будинок, звичайно, шикарний! – Зніяковіла молода жінка, ефектна брюнетка двадцяти п’яти років. – Але ти подумав, що мені може бути неприємно?
– Катю, ти будеш у ньому господиня, я твій майбутній чоловік. Ти отримаєш усі привілеї, все, чого ти хотіла. Які капризи? До того ж перетинатися з Аліною ми практично не будемо, адже діти самі зможуть приходити до нас. – миролюбно описував усі плюси такого проживання чоловік.
– Напевно, ти маєш рацію. – із сумнівом погодилася Катя.
Увечері вона розповіла про рішення нареченого подрузі, з якою вони зустрілися за філіжанкою кави.
– Катю, та ти ж хотіла втерти їй носа? Нехай тепер бачить, яка ти шикарна, молода і як тебе кохає твій Микола. Нехай переживає! – в очах Карини зʼявився злий вогник. – Ти ж переживала, коли твій Миколка щовечора повертався до неї? А вона ще й половину майна у нього відібрала! Вважай, що це їй не пощастило! Вона завжди буде бачити і знати, що ти краще за неї!
– А ти маєш рацію, подруго! – хижо посміхнулася Катя, розуміючи всю красу такого проживання і відчуваючи задоволення, яке вона збиралася отримувати від переживань колишньої дружини її коханого.
Так! Вона молода, красива і сповнена сил і енергії. А колишня дружина – не стінка, посунеться. Катя і так занадто довго чекала їхнього розлучення, щоб переживати за щось ще. І до того ж, хто вона і хто ця старенька?..
…– Що це таке? – ахнула Аліна, побачивши, як до сусіднього будинку підʼїжджає… Її колишній чоловік? – Ще й Катьку свою привів!
Тридцятип’ятирічна жінка, зі світлим волоссям, втомлена і схудла, приречено дивилася на цей переїзд.
– Мамо, там тато? – десятирічний Роман похмуро дивився у вікно. Вона не помітила, як він підійшов. – Він зовсім вже? Ще й з Катькою своєю.
– Романе, він, напевно, хоче брати участь у вашому з Юлею житті. – молода жінка з ніжністю потріпала свого сина по волоссю. – Давай без сварок?
– А давай заведемо собаку? – Несподівано запропонував Роман, серйозно дивлячись на маму.
– Тато не любить тварин…
– Так і нехай сидить у себе вдома! – усміхнувся хлопчик.
– І кота, мамо? Мейн-куна? – насупившись, рішуче додала восьмирічна дочка, яка теж помітила батька.
– А справді? Чому ні? – щасливо посміхнулася Аліна. Вона дуже любила тварин! Та й діти завжди просили: Ромко – собачку, а Юля – кота.
І якщо раніше вони не могли собі їх дозволити через Миколу, то тепер можна?
– Ура! – Настрій стрімко поповз вгору.
– Петряки нещодавно говорили, що мають цуценята Лабрадора на продаж. – Згадала Аліна.
– Дзвони! – одразу попросив син.
І вона зателефонувала, а за двадцять хвилин вони вже їхали за своїм чотирилапим другом.
Чорне цуценя саме вибрало Романа. Смішно виляючи хвостиком, воно підійшло до нього і більше не відходило ні на крок.
Тут навіть сумнівів ні в кого не виникло, хто їде з ними в новий будинок.
Власники цуценя, а за сумісництвом і друзі родини, з легким серцем віддали їм собачку, знаючи, що той у надійних руках.
Цуценя Ромко назвав Гансом.
По дорозі назад заїхали в розплідник, по мейн-куна.
І тут їм пощастило!
У зв’язку з раптовим переїздом, вранці замовник відмовився від сірого хлопчика, в якого закохалася вже Юля, назвавши красеня Бароном.
Так що додому їхали весело і з пустим гаманцем.
Заїхали по дорозі в зоомагазин, купили хвостатим все необхідне і додому повернулися надвечір, з новими членами сім’ї і дуже задоволені!
Цілий вечір вони всі дружно знайомилися, читали рекомендації і з розчуленням дивилися, як пухнасті друзі вивчають свій новий будинок.
Їхню веселість зупинив дзвінок, встановлений на воротах.
Подивившись на екран домофона, Аліна важко зітхнула від побаченого.
– Тато? – запитав Роман.
Аліна кивнула головою.
– З Катькою? – Вже Юля і знову кивок.
Аліна відчинила ворота. Все ж таки Микола батько, не пускати його теж неправильно.
– А де ви пропадали? Ми ось вирішили з вами відзначити наш переїзд. – Микола самовдоволено пройшов до будинку, а за ним і Катя.
– Чого це в будинку тварини? – враз розізлився він, побачивши пухнасту братію.
– У мене на кішок алерг ія! – ахнула його коханка.
– Негайно винесіть їх надвір. – звично гукнув до дітей Микола.
– А ти не вдома, щоб тут командувати! – Холодно сказала Аліна, сміливо дивлячись на колишнього чоловіка. – Не подобається – на вихід! І нема чого тинятися сюди і галасувати до дітей. Он, до Катьки своєї кричи, тепер вона твоя родина.
– Я не Катька, – поправила Катя колишню дружину Миколи. – І так! Ми – сім’я!
А Микола тим часом здивовано дивився на Аліну. Схудла, з давно забутим блиском в очах, сильна і впевнена в собі.
– Микольцю, скажи їй! – вихопила його з роздумів коханка.
– Гаразд. Ми йдемо. – раптом сказав він і поспішив на вихід.
– Як, ти чого? Ти чому дозволив їй так із нами спілкуватися? – обурювалася дорогою Катя.
– Вона вдома, а ми – гості. Непрохані й несподівані. – знизав плечима Микола. – Просто не ходитимемо до них і все.
…Час минав.
Діти з батьком спілкувалися нечасто.
Роман займався Гансом, відвідуючи з ним заняття у кінолога, а Юля на повну виховувала Барона, точніше він її, але вона про це не здогадувалася.
Зате чудово знала, який корм він любить, де його можна чухати, і що спати він любить на своїй лежанці, з її маленьким плюшевим зайченятком, яке так само перейшло до кота, як і Юлині капці.
Їх кошеня, вже розміром із звичайну велику дорослу кішку, любило тягати.
Незрозуміло навіщо, і незрозуміло куди, але любило. Просто бігало з капцем в зубах повз здивованих господарів, але де ховав, ніхто не знав…
Втім, кіт із собакою подружилися і часто гралися разом, а Юля з Романом потім прибирали наслідки їхніх ігор.
І всіх це влаштовувало!
Аліна працювала з дому, дизайнером інтер’єрів, але періодично виїжджала то в офіс, то до замовників і вільного часу на переживання через розлучення й нових сусідів у неї просто не залишалося.
Це дуже сердило Катю, адже вона хотіла довести, хто тут головна жінка Миколи.
– Давай запросимо до нас на вечерю дітей? – стоячи біля вікна й дивлячись на будинок колишньої дружини, запропонував Микола.
– Ти хотів сказати, колишню дружину? – сказала молода жінка.
– Чому ні? Ми ж сусіди! – зрадів чоловік.
– Микольцю, поїхали в ресторан? Ми давно нікуди не вибиралися. – Запропонувала вона йому.
– Я втомився, Катрусю. Ти б краще чогось домашнього приготувала, плов або голубці.
– Миколо я не готую, ти ж знаєш? – обурилася та.
– Та вже ж. – мляво кивав головою Микола, згадуючи оладки на сніданок чи смачний борщ на обід, які готувала Аліна.
Катя ж, похмуро спостерігаючи за своїм чоловіком, думала, як насолити Аліні.
Втрачати Миколу вона не збиралася і тепер відверто злилася, відчуваючи перевагу його колишньої дружини.
Катя старалася щосили. Вона завжди виглядала з голочки, з усмішкою спостерігаючи за тим, як Аліна, у шортах, футболці і з недбалим пучком на голові, задумливо вивчає свою ділянку.
Вона злилася, коли партнери Миколи, владні, успішні акули бізнесу, які приїжджали до них на ділову вечерю, весело базікають з Аліною, яка переробляє ділянку біля будинку своїми силами, а їхні дружини неодмінно забігають до неї на чашечку кави.
Вона помічала, як поважно спілкуються з нею і як тепло з Аліною, радіючи тій, як найкращій подрузі чи навіть сестрі.
І тоді Катя, дізнавшись, що у сусідки через два тижні день народження, вирішила саме цього дня організувати новосілля та знайомство з батьками.
Знаючи, що батько Миколи успішний бізнесмен, який передав синові у володіння одну зі своїх компаній, Катя постаралася на славу, не забувши підготувати до вечері і своїх батьків.
– Катю, давай не зараз. – намагався зупинити коханку Микола, але він здався. Та й уміла вона вмовляти, коли дуже чогось хотіла, якщо чесно!
Настав день Х!
Катя прискіпливо стежила за тим, як працюють кухарі й офіціанти, накриваючи на стіл, і нервово поглядала на годинник.
Незабаром мали під’їхати гості.
Першими прибули батьки молодої жінки.
Одягнені у вечірні сукні пані ділилися плітками та новинами, коли під’їхав найкращий друг Миколи, Кирило з дружиною й дітьми.
– Люба, ти не казала, що тут будуть діти. – Здивувалася Марія Олексіївна.
– Вони й не мали бути. – не менш здивовано відповіла їй Катя.
І вони вже разом спостерігали за тим, як діти, разом із дружиною Кирила, попрямували у бік будинку Аліни.
– Катю, це тобі! – Кирило, у спортивному костюмі і неймовірно задоволений, вручив господині шикарний букет і пакет із відомого магазину. – Це тобі від нас. Ти пробач, просто там діти скучили за Романом з Юлею. Вітаємо з новосіллям! А у вас все одно знайомство з батьками, тож спілкуйтесь! Не заважатимемо!
І він, поплескавши друга по плечу і привітавши того з такою важливою покупкою, поспішив до сім’ї.
Те саме сталося і з важливим партнером Миколи.
Він теж тепло привітав молодих із новосіллям, вручив подарунки і, разом із сім’єю, поспішив на день народження до Аліни.
У результаті зібралися переважно друзі Каті та її родичі.
Навіть сестра Миколи, Ліза, привітавши брата і проігнорувавши Катю, весело помчала до колишньої невістки на свято, звідки вже чувся веселий сміх, регіт дітей і звідки долинав дивовижний запах смаженого на багатті м’яса.
Коли під’їхали батьки Миколи, Катя вже була на межі істерики.
– Романе Олександровичу! Анастасіє Борисівно! – Катя, трохи боязко, вийшла на зустріч до гостей.
Присутність батьків чоловіка трохи виправила становище і знайомство все ж таки відбулося.
Ось тільки якесь натягнуте. Роман Олександрович часто дивився на годинник, а його дружина – на двері.
– Ну що ж! Дім хороший, тебе, Катю, ми й так знаємо, а тепер дозвольте вас залишити. – відсидівши належний час, батьки зазбиралися.
– Тату, мамо, ви куди? Катя вам приготувала кімнату, ми думали, що ви в нас залишитеся. – засмутився Микола.
– Кімната у нас поруч із онуками, сину. Та й Аліну привітати хочемо. – усміхнулася Анастасія Борисівна. – Ми туди підемо.
– А як же ми?
– А що ви? Ми приїхали, познайомились, вас привітали. – хмикнув батько. – Але тільки ми теж відпочити хочемо з близькими нам людьми, з сім’єю. А ви святкуйте. Ми ж не забороняємо.
З цими словами вони пішли до невістки з онуками.
А у Каті трапилася справжнісінька істерика, після якої навіть її гості поспішили залишити вечірку.
– Мамо, ну чому так? – плакала молода жінка.
– Може, тому, що ти влізла в сім’ю? Так, ти зруйнувала їхній шлюб, але не сім’ю. – відповів дочці батько.
– Тату, ти на її боці? – від подиву вона навіть плакати перестала.
– Ні. Я на твоєму боці. Я – так. Але не правда. Тому вибирай: або ти разом із Миколою, але на других ролях, або без нього. – важко зітхнув чоловік. – Ми, певно, теж поїдемо.
Батьки Каті поїхали.
Тепер вона вже спостерігала з вікна за тим, як до будинку Аліни все під’їжджають машини, як з посмішкою гості поспішають у будинок. Спостерігала і не розуміла, чим Аліна краща?
– Може, теж сходимо привітати? – запропонував Микола. – Там уся моя сім’я.
– Гаразд. – погодилася Катя.
У гарній, великій альтанці сиділо безліч людей, щасливих, задоволених, розслаблених, у спортивних костюмах і футболках, з мінімум косметики.
Діти гралися поруч, повністю захоплені дитячим містечком, збудованим зовсім недавно.
Хтось смажив м’ясце, хтось грав на гітарі, хтось співав, поруч весело скакав лабрадор, що значно підріс.
Жінки, сміючись і розмовляючи, оновлювали стіл.
Ліза ж сиділа в обіймах з котом.
Чомусь Миколі з Катею ніхто не здивувався, а Аліна, яка вийшла з дому, запросто вручила їм чисті склянки і запросила за стіл.
Микола радісно спілкувався з друзями, а Катя похмуро сиділа за столом і спостерігала за тим, що відбувається.
– Катю, розслабся. – Звернулася до неї Ліза, від якої втік кіт. – Змирися й отримуй задоволення!
Тільки змиритися з цим Катя не могла і не хотіла. Демонстративно попрощавшись з усіма, вона пішла додому і тільки на вулиці зрозуміла, що Микола не пішов за нею.
Ніхто не помітив, що вона пішла. Ніхто про неї не згадав.
Навіть батьки поїхали, не залишившись погостювати.
І тоді вона зрозуміла, що ніколи не буде на першому місці для Миколи, його друзів і її родини. Воно почесно зайняте колишньою дружиною!
А ще вона зрозуміла, що зовсім до цього була не готова.
І розлучитися з Миколою вона була не готова.
І що робити, вона не знала…
Але розуміла, що заради свого чоловіка, заради достатку й становища, їй доведеться змиритися і постаратися бути схожою на його колишню, хоча б навчитися готувати для початку.
Тільки ось не розуміла Катя, що бути схожою на когось, не означає бути нею.
І не знала вона тоді, що руйнуючи сім’ю, ніколи не стане першою для свого чоловіка.
Колись ефектна жінка, смілива й зухвала, може запросто втратити себе в гонитві за чужим щастям.
Або як кажуть? На чужому нещасті щастя не збудуєш?
– Але я все ж таки спробую. Заради сім’ї, заради Миколи, заради достатку, заради майбутнього, – наважилася Катя, згаслим поглядом спостерігаючи за тим, як веселиться Микола, серед друзів і рідних, на дні народження колишньої дружини, так і не згадавши про неї – Катю.
Але вона чекатиме, терпітиме і спостерігатиме за чужим щастям, тому що виходу в неї немає…