Молода жінка у темно-синій сукні та чорній хустці стояла перед незнайомими їй дверима. Точніше, адресу цю вона чудово знала, але ніколи тут не була. Катерина ледве трималася на ногах. Здається, ось-ось і вона опиниться на підлозі. А треба було вистояти. Одна її рука стискала носову хустку, друга безперервно тиснула на дверний дзвінок, а він мовчав. Про те, що дзвінок зламано чи відключено, Катерина здогадалася не відразу. Вона весь час витирала сльози, думала, що їй доведеться зараз побачити. Все ж таки Катя зібралася з духом і постукала.
Ніхто не відкрив, довелося постукати ще раз і голосніше. Нарешті, двері відчинилися.
З коридору квартири потягнуло якимись запахом. Висока вродлива жінка в блакитному спортивному костюмі дивилася зверхньо. Її темне волосся було поспіхом вкрите гіпюровою чорною хусткою.
– Хто ви, що вам потрібно? У нас вже працює агенція.
– Я Катя. Катерина Мельник.
– О. Катя, зрозуміло, – сухо сказала господиня, і жоден м’яз на її обличчі не здригнувся. Вона продовжувала стояти і просто дивитись на ту, що прийшла.
– Я… я-я-я,- почала заїкатися Катерина. – Я хочу попрощатися з Вадимом.
– Попрощатися? – посміхаючись, відповіла господиня. – Дорогенька, попрощатися з моїм чоловіком я не дам. І на цвинтар не приходь. Я всім родичам скажу, щоб нікого чужого близько не підпускали. Це мій чоловік. Був і є! Зрозуміло?
Катя навіть не зрозуміла одразу, що відбувається. Сліз стримати вона не могла.
– Будь ласка, прошу, лише одну хвилину, я піду і більше вас не потурбую. А в нас із Вадимом син.
– І що? – абсолютно беземоційно відповіла господарка квартири.
– Ірино Павлівно, привіт, можна я зайду? – Катя побачила маму Вадима в коридорі і тут же почала її вмовляти.
– Іди! Та як ти смієш сюди приходити? Через тебе не стало мого сина!
Літня жінка дивилася на Катю невдоволено.
Катя зробила крок назад.
– Чому через мене? Я просто хотіла попрощатися із Вадимом.
– Я ж сказала – не дам, це мій чоловік, пішла звідси! – прошипіла дружина Вадима.
Двері перед Катею зачинилися, закривши всі спроби побачити коханого востаннє.
Катерина обхопила обличчя руками. Сил уже плакати не було.
Ще недавно вона була щасливою, коханою. В одну мить все змінилося. Хотілося від відчаю завити. Але що вона могла?
***
– Дівчино, залиште й іншим фрукти, ви не донесете ці апельсини та яблука навіть до каси.
– Візьму візок, – відповіла Катя чоловікові, що стоїть за спиною. – Тут фруктів на всіх вистачить.
– Я бачу, – усміхнувся він, коли вона обернулася. – Просто вперше бачу, щоби стільки фруктів за один раз купували, у вас свято?
– Ні. Просто вирішила сісти на фруктову дієту.
– І дарма. У вас чудова фігура, та й у цих фруктах цукру стільки, що дієтою це назвати складно.
– Так? Ви знаєте?
– Трохи. Зайнявся спортом нещодавно, також на правильному харчуванні.
Катя усміхнулася у відповідь.
Чоловік явно був старший за неї, причому років на десять або більше. Виглядав він чудово: високий, підтягнутий, добре одягнений брюнет.
Зненацька Каті стало соромно за свій зовнішній вигляд. Бриджі та футболка були явно одягом не на вихід. Вона зніяковіла. Чоловік їй сподобався.
– Все ж таки зважилися забрати цю купу, – кивнув у бік фруктів Вадим, коли підійшов до каси.
Вона знизала плечима.
Чоловік довго сидів у своєму автомобілі та дивився, як Катерина намагалася розподілити фрукти на своєму велосипеді. У кошик біля керма увійшло зовсім небагато, щось вона поклала до свого рюкзака, і тепер залишилося закріпити апельсини на багажнику.
– Давайте я довезу вас до дому, не можу дивитися, як ви тут маєтеся.
– Ой, що ви, не треба, я якось сама.
– Давайте, – забрав рюкзак у Катерини Вадим.
– А велосипед?
– І велосипед в багажнику, заберемо, – впевнено сказав він, і вона зрозуміла, що цей чоловік впорається з будь-якою проблемою легко та граючи.
Їхнє знайомство в магазині швидко переросло у взаємну симпатію, а потім вже й у кохання.
Про те, що Вадим одружений, Катерина дізналася практично відразу — він сам розповів. Вадим на той момент вже понад рік жив один. Вони з дружиною вирішили розлучитися, але оформити все офіційно ніяк не могли. Потрібно було домовитися про поділ майна, а дружина на це не йшла. Віддати все, що вона просила, Вадим теж не хотів.
Невеликий, але все ж таки бізнес, він будував сам, з нуля, а дружина вела бухгалтерію. Тепер вона вимогливим тоном хотіла отримати після розлучення фірму до рук, і квартиру заразом. Квартиру Вадиму не було шкода, а ось фірму.
Юрист на консультації одразу запропонував піти до суду. А Віктор щось тягнув.
Катерина у справи Вадима не вникала. Та й що вникати, вона кохала. Вперше у свої двадцять сім вона закохалася так, що жити не могла без Вадима. Та й він, зрештою, теж закохався.
Переїхати до Вадима Катерина погодилася майже одразу. За рік народився Андрій. Дружина так і тягла, не давала згоди на розлучення. Тепер питання офіційного розлучення стояло дуже гостро, довелося побігати, щоб у сина було прізвище батька.
Продати готовий бізнес також стало проблемою. Бо клієнти не розуміли, хто керує фірмою, хто приймає рішення. Вадим наполягав на своєму, офіційна дружина на своєму. У результаті справи фірми пішли вниз, покупці в чергу не вишиковувалися, а віддавати фірму за копійки ніхто не хотів. Катерина намагалася підбадьорювати Вадима, але як допомогти не знала. Рятувало те, що Вадим мав відкладені гроші, на життя вистачало. Єдиним вірним рішенням було розпочати все з нуля. Вадим так і вирішив.
Нове життя, нова сім’я, новий бізнес. Катерину та сина Вадим дуже любив. Вранці він бігав у парку, поруч із будинком, заходив у булочну дорогою, брав ранкову випічку, щоб вони всією сім’єю могли поснідати і поспішав додому.
Того ранку він як завжди вийшов з дому о сьомій, мав о восьмій повернутися, але так і не з’явився.
Катерина прокинулася о дев’ятій, почала дзвонити Вадиму, але телефон не відповідав, був вимкнений. Цілий день вона просиділа не знаходячи собі місця. Потім все ж таки вирішила зателефонувати друзям, телефони яких у неї були.
– Ти не знаєш? Як? Тобі не повідомили? А, мабуть, дружині сказали офіційній. З Вадимом трапилася біда, коли він переходив дорогу, він був у навушниках, мабуть не почув, коли наближалася машина.
Катерина навіть одразу не повірила у те, що почула. Вона тремтячими пальцями набрала телефон матері Вадима. Відповів батько і підтвердив.
Щастя, що тривало два роки, в одну мить перетворилося на одне суцільне пережиття. Цілий день Катя плакала і ніяк не могла прийти в себе. Довелося попросити маму забрати сина до себе. Батьки Вадима бачити Катерину не хотіли, приймати допомогу теж відмовлялися.
Ніхто не казав, що там сталося і як вона може побачити коханого. Офіційна дружина заборонила всім спілкуватися із Катею. Один із друзів Вадима все ж таки зглянувся і розповів їй де і коли відбудеться прощання.
***
Катерина ще кілька хвилин стояла навпроти зачинених дверей, не розуміючи, за що так з нею.
О першій годині дня за дверима почали метушитися, ходити, Катерина побачила у вікно, як під’їхала машина до під’їзду.
Дружина Вадима відчинила двері і, побачивши перед собою Катерину, обернулася і, покликавши до себе чоловіка, тихо сказала:
– Вікторе, любий, ти ж залишаєшся вдома, відведи її до себе в квартиру і закрий, а як я тобі подзвоню, тоді випустиш. Не хочу зайвих сварок. Ірині Павлівні дуже тяжко, як би погано не стало. Їй треба із сином попрощатися.
Віктор, величезний чоловік, підхопив Катерину, як пірʼїнку і, переступаючи через сходинку, пройшов два поверхи, пручатися Катерині вже не було сил.
Віктор відкрив ключем якусь квартиру на два поверхи вище і, поставив туди Катю, швидко зачинив двері.
Вікна були з іншого боку від входу до під’їзду. Високо. Сусідів на балконах немає, Катерина дивилася вниз, але нікого не було видно. Коли автомобілі рушили від підʼїзду, Катя знову нестримно заплакала. Вона почала тарабанити у двері, марно.
За тиждень до Каті прийшла подруга. Мати Каті пішла у справах, залишити одну дочку не змогла, поки жила з нею і онуком.
– Це все гроші, Катю. Що хочеш кажи. Вона ще до тебе не заявлялася, на цю квартиру не претендувала?
– Ні. Вадим, її знімав. – Як закінчиться оренда, доведеться з’їхати.
– Сумно.
– Із батьками я вже домовилася. Залишилося зібрати речі, – роздивляючись кухню, відповіла Катя. — А ми тут ремонт тільки зробили.
– Слухай, а з грішми, як у нього було?
– Нам вистачало.
– Зате тепер фірму точно відтяпає собі, як і хотіла. Ось. Все собі гребе. Вона й не пустила тоді тебе до квартири. Не хотіла зайвих пересудів. А так. Законна дружина. Ось! Говорила я тобі, що треба було терміново розлучатися Вадиму, на будь-яких умовах.
– Мені гроші й не були потрібні, ти ж знаєш, що я Вадима кохала… кохаю. І завжди буду.
– Знаю, Катю! – Подруга сіла ближче і обняла її. – Щоб попрощатися, виявляється, треба було це зробити, щоби проводити його в останній путь, розумієш.
Катя знову розплакалася.
– Ну гаразд. А дружина ця поплатиться, що образила тебе та дитину.
– Мені все одно на неї.
– Та я знаю, що ти в нас готова останнє віддати. Але в тебе син.
Повернулась мати, пішла подруга, а Катерина вирішила, що відкладати збори немає сенсу. За десять днів треба буде з’їхати.
“Попереджу господиню”, – подумала Катя і набрала її номер.
– Доброго дня, Катю. Щось сталося?
– Та…, – Катя не змогла розповісти, що трапилося, просто сказала. – Ми з’їжджаємо.
– Як? Чекайте, нічого не розумію. Давай, так. Я приїду завтра і ми поговоримо, – схвильовано відповіла господарка квартири.
Катерина поклала сина спати і почала збирати речі. Вирішила розпочати з паперів Вадима. Все важливе та гроші Вадим зберігав у невеликому сейфі. Код Катерина знала. На його рахунках та на картах завжди було порожньо, лише на дрібні витрати. Після того, як дружина Вадима кілька разів зняла з його карт гроші, він написав у банк заяву і зберігав все на картах Катерини чи вдома.
У сейфі була одна дивна папка “Квартира”. Катерина відкрила її. Розписки, розрахунок, планування тієї самої квартири, в якій вони зараз жили. У цій же папці конверт із грошима, які Вадим зняв за кілька днів до того, як його не стало.
Господиня приїхала рано-вранці спантеличена і схвильована.
– Вибачте, що рано. А Вадим Сергійович не вдома? – спитала вона.
– Я не встигла повідомити вас. Вадима Сергійовича не стало, вибачте, мені не було до цього. Тому я не зможу більше винаймати у вас квартиру, нам потрібно буде з’їхати.
Жінка змінилася в обличчі, замовкла і стиснула губи.
– Тут таке діло. Ми ж із ним домовилися. Він все переживав, що якщо дізнається дружина, то квартиру доведеться ділити. І вам не казав, не був упевнений, що вийде. Ви мене зрозумійте, у мене таких грошей вам повернути нема.
– Яких грошей?
– Мені потрібні були гроші, не дуже багато, але взяти не було де, і я надумала продати квартиру. А у Вадима Сергійовича була потрібна мені сума. Ось він і вирішив частинами викупити квартиру у мене і потім оформити на вас із дитиною. Щоб це була ваша власність, він мені сказав, що з дружиною поки що не розлучився.
До Катерини нарешті стало доходити. Вона принесла ту саму папку, що знайшла у сейфі.
– Я так розумію, чи це залишок за квартиру? – Протягла вона господині конверт.
Та зраділа почала перераховувати гроші.
– Так все правильно. Тоді не відкладатимемо і оформимо угоду. Я все дізнаюся. Залишок, як і домовлялися, оформимо, як і раніше, офіційно, тоді й віддасте.
Хазяйка квартири пішла, обіцявши зателефонувати, коли все буде готове, а мати Катерини важко зітхнула.
– Ось бачиш, дочко, скільки проблем через відсутність статусу офіційної дружини. Як у деяких випадках він важливий.
– Так, мамо, на собі відчула. Хоча б для того, щоб можна було попрощатися з коханою людиною.