Про те, що в сім’ї її хлопця керує жіноча рука, Ліза зрозуміла одразу.
Микола тільки й робив, що говорив про свою матір, а ще про те, як він любить її і як Марію Ігорівну цінує чоловік і поважає більшість її підлеглих.
– Маму не можна засмучувати, – повторював Микола і уточнював, – у неї слабе серце, тому дуже багато їй прощається.
Ліза кивала і у всьому погоджувалася зі своїм хлопцем, у якому вона бачила потенційного майбутнього чоловіка. Коли Микола заговорив про те, що його батьки хочуть познайомитися з Лізою, вона розхвилювалася.
Не хотілося осоромитися перед майбутніми свекрами, та й самого Миколу засмучувати не можна було. Ліза була закохана, вона вже бачила себе в білій весільній сукні і з новим прізвищем.
Прокопчуки були небідною родиною. Андрій Анатолійович, батько Миколи, керував солідною фірмою, Марія Ігорівна була власницею мережі манікюрних салонів.
Сестра Миколи працювала у будівельній галузі, а сам Микола очолював відділ у великій компанії.
Загалом, сімейство було дуже цікавим, поважним і найпридатнішим для того, щоб увійти в нього на правах дружини Миколи.
Головною умовою майбутньої благополучної спорідненості з Прокопчуками було обов’язкове узгодження нареченої Миколи з його матір’ю. Ні з батьком, бабусями, дідусями чи сестрою, а виключно з Марією Ігорівною – головною дійовою особою і сірим кардиналом родини.
– Мої батьки до тебе в гості зібралися, – сказав Лізі Микола приблизно за тиждень до офіційного візиту майбутніх родичів, – ти як? Готова?
Ліза відчула, як холодок пробіг спиною, але постаралася впевнено кивнути.
– Звичайно, – відповіла вона і схвильовано озирнулася на всі боки.
Терміново потрібно запросити працівників, щоб ті зробили в квартирі Лізи ідеальний порядок, а ще слід було заздалегідь замовити в перевіреному місці шикарну вечерю.
– Тільки май на увазі, – по-змовницькому сказав Микола, – мама терпіти не може ресторанну їжу. Тож готувати доведеться тобі самій. І тортик приготувати – це в нас традиція.
Ліза могла б і відмовитися від цих умов.
Ну де це бачено, щоб зараз молода сучасна дівчина, яка мала власне житло у великому місті й успішну кар’єру, стояла перед плитою і готувала вечерю.
Ліза і готувати до ладу не вміла: не вважала за необхідне занурюватися в тонкощі кулінарної майстерності і витрачати час на те, щоб помішувати суп або стежити за тим, щоб не пересмажилося м’ясце.
– Тортик? – повторила Ліза і навіть зіщулилася.
Ні, тортик вона точно не потягне…
Можна було запекти курку, приготувати салат, на крайній випадок, відварити спагетті і зробити до них м’ясний соус, але торт!
Ні, на такі хитрощі вона не піде, та й часу на втілення кулінарних ідей у неї не було…
– Тортик, – кивнув Микола і радісно посміхнувся, – ти можеш щось приготувати? В інтернеті зараз повно усіляких рецептів, там все розписано, це не так складно.
Ох, якби не почуття до цього зеленоокого молодого хлопця, Ліза точно знайшла б причину для того, щоб не займатися нісенітницями.
Але Миколу вона любила, тож хотіла виглядати в його очах тією ідеальною майбутньою дружиною, якою була його власна мати.
Судячи з розповідей Миколи, в їхній родині вже багато років панували мир і гармонія, і завдяки старанням Марії Ігорівни, яка зуміла побудувати справжню сімейну фортецю.
– Тільки не треба розповідати мамі правду про те, як ми познайомилися, – одразу попередив Микола, – вона засмутиться, рознервується, а їй не можна, у неї серце.
Ліза кивнула. Вони з Миколою у найкоротші терміни вигадали легенду про знайомство, що трапилося пів року тому.
Нібито зустрілися у супермаркеті, де Микола допоміг Лізі з покупкою гарного сиру. Для Марії Ігорівни, яка обожнювала готувати і любила тих, хто особисто ходить по магазинах і ретельно вибирає продукти для майбутніх страв, це стало б ідеальною казкою про знайомство сина зі своєю нареченою.
Насправді, Микола і Ліза познайомилися зовсім інакше.
Дівчина запізнювалася на роботу, але все одно забігла в улюблену кав’ярню по склянку кави.
Вийшла на вулицю, вона почала переходити дорогу, переконавшись у тому, що було зелене світло, а тут нвче нізвідки з’явилася машина, яка не встигла загальмувати на слизькому асфальті. Була середина зими, на дорогах була ожеледиця, і Микола, який сидів за кермом, не встиг вчасно оцінити ситуацію і зупинити свій автомобіль.
Пригода була несерйозною. Ліза тільки випустила з руки скляночку з кавою і пролила весь вміст на свій білий пуховик.
Дівчина просто послизнулася, утримавшись на ногах, але так і не зумівши втримати в руці склянку.
– Боже мій, я так винен! – Микола, що вибіг з машини, за лічені секунди стояв поруч із Лізою і з тугою дивився на темну пляму, що розтікалася по поверхні новенького пуховика.
Після цієї неприємності була купівля ще однієї склянки кави, обмін номерами телефонів і зустріч у найближчі вихідні для того, щоб здати пуховик Лізи в хімчистку.
З того дня молоді почали спілкуватися, а потім прийшла романтика, почуття і, як наслідок, знайомство з батьками.
– Чому вони до тебе пруться? – запитала в понеділок у Лізи її приятелька та колега Світлана Романівна. – Чому не можна зустрітись на нейтральній території? І що за вибрики з приготуванням?
Ліза тільки зітхнула:
– Такі у них принципи. Марія Ігорівна любить готувати, її цьому ще мати вчила, а сама вона потім доньку привчала до кухні. У мене ж із цією справою труба: мати постійно була на роботі, харчувалися ми нерізноманітно, і готувати я, як не вміла, так і не вмію.
– Може, на курси записатися? – запропонувала Світлана. – Є всілякі експрес-курси, де ти за кілька днів вивчиш ази кулінарної майстерності?
Ліза похитала головою:
– Часу нема. У мене звітність, та й на яких курсах мене за чотири дні навчать того, чого навчаються роками? Треба вигадати щось інше.
Світлана задумалася, а потім її обличчя засяяло:
– Слухай, а в мене телефон дівчинки є, яке має свою кондитерську. У неї там тістечка, тортики, випічка – таке смачне, ну наче домашнє! Купи там торт і не морочся, просто попроси заздалегідь, щоб вона не перестаралася, зробила тортик схожим на шедевр звичайної домогосподарки.
Ліза кивнула. З тортом справді морочитися вона не збиралася. Нехай буде кондитерська, а от із основною стравою і салатом щось доведеться думати.
У п’ятницю, напередодні приходу в гості Прокопчуків, Ліза пішла по магазинах. Купила деякі продукти, але потім, сумніваючись кілька годин, все ж таки набралася нахабства і зробила замовлення в ресторані.
Навіщо ганьбитися, якщо все одно нічого не вміє? З салатом вона впорається, а от м’ясо або рибу готувати не стане: зіпсує ж!
У суботу зранку вона вирушила на інший кінець міста по торт. На це пішло півтори години – і це тільки в один бік.
– Милий тортик, – з усмішкою сказала Ліза, якій простягла її “шедевр” господиня кондитерської, – і справді схожий на приготовлений мною.
Дівчина, яку звали Наталією, посміхнулася:
– Я старалася. Адже ви сказали, що ваші гості повинні повірити в те, що цей торт готувала не майстер, а, скажімо, любитель. Я постаралася втілити побажання в реальність якнайкраще. Але за смакові властивості навіть не хвилюйтесь, він ідеальний!
– Наталю, дякую вам величезне! – з усмішкою озвалася Ліза. – Заради цього варто було їхати на інший кінець міста. До речі, а чому ви так далеко? Тут багато людей?
– Не дуже, – Наталя махнула рукою, – але я більше працюю на доставлення, а не на живих покупців. Мені так зручніше і спокійніше, а за величезними грошима я не женусь, у мене є чоловік, який мене повністю забезпечує.
Ліза ще раз подякувала їй і побігла додому. Треба було ще зустріти прибиральниць, а потім сісти за нарізку овочів для салату – єдиної страви, приготовленої Лізою власноруч.
Чим ближче маленька стрілка годинника присувалася до цифри сім, тим більше починала хвилюватися Ліза.
Що якщо Марія Ігорівна здогадається про те, що не Ліза готувала їжу, а ще про те, що вони з Миколою познайомилися за неприємніших обставин?
Розчаровувати їх Лізі не хотілося, але й вибору не було: до приходу батьків Миколи залишалося менше години.
Мати й батько Миколу здалися Лізі людьми без претензій, але це лише на перший погляд.
Тільки-но Марія Ігорівна зайшла у вітальню, Ліза одразу помітила прискіпливий погляд своєї майбутньої свекрухи, яким та оглядала обстановку.
«Ніби на базарі товар вибирають», – майнула в голові у Лізи думка, але вона швидко її відігнала.
Сіли за стіл, і Ліза, помітно нервуючи, почала розкладати гаряче по тарілках.
– Як Миколі пощастило з дівчиною! – розхвалювала Лізу Марія Ігорівна. – І готує чудово, і вдома чистота! Лізо, вам, між іншим, теж пощастило. Микола – чудовий чоловік, дуже вихований, перспективний у кар’єрі та зі своїм житлом. У нас із Андрієм взагалі діти прекрасні: донька – юристка, як хотів Андрій, а Миколка – керівник у свої тридцять два. Молодці дітки, маму тішать.
– Я хотів, щоб Наталя була юристкою? Хіба не ти, Марійко? – здивовано спитав Андрій Анатолійович і відразу замовк, зловивши на собі незадоволений погляд дружини.
– Що за м’ясце? – одразу ж перевела розмову в інше русло мати Миколи. – Яловичина? Де купували її, Лізо? Які ціни зараз? Завжди там купуєте?
Ліза намагалася відповідати спокійно, щоб не викликати підозри. Здавалося, що Марія Ігорівна була цілком задоволена, а потім раптом вона насупилась і уважно подивилася на Лізу.
– Вибачте, Лізо, а в цій страві є горіхи?
Ліза похолола. Вона взагалі не знала, чи могли в ресторані покласти в запечене м’ясо з овочами горіхи. Сама б вона не поклала, але хто знає, що і з чим мішають на кухні ресторану.
– Ні, а що таке?
– У Андрія на горіхи непереносимість. Знаєте, починає важко дихати, швидку доводиться викликати.
Ліза відчула, як побіліла. Не дай Боже, у майбутнього свекра зараз станеться таке. І Микола ж впевнений у тому, що Ліза сама готувала їжу, ну, окрім торта, зрозуміло.
– Я… я не знаю, – під пильним поглядом Марії Ігорівни Ліза помітно занервувала.
– Не знаєте? – голос майбутньої свекрухи скидався на звук горна. – Готували самі й не знаєте?
Ліза не встигла відповісти, бо у двері подзвонили.
– Хто це міг би бути? – Ліза одразу скочила з місця, а потім відчула на своєму зап’ясті руку Миколи.
– Це моя сестра, – відповів він, – я нікому не говорив, вирішив зробити сюрприз.
Ліза зраділа. Можна було нарешті втекти з-за столу і не ловити на собі повних підозр погляди Марії Ігорівни.
Ліза відкрила двері і очам своїм не повірила.
Перед нею стояла сестра Миколи. Але це була… Та сама власниця кондитерської, яка зранку віддавала свій торт Лізі!
Дівчата дивилися одна на одну, намагаючись збагнути, як так вийшло, що вони знову зустрілися.
– Ви – Наталка? Прокопчук? – про всяк випадок спитала Ліза, і дівчина кивнула.
Вона потягла Лізу за руку, і обидві вони опинилися на сходовому майданчику.
– Прошу вас, – сказала Наталка, продовжуючи тримати Лізу за руку, – не говоріть мамі про те, що я готувала торт. І про кондитерську їй знати не треба. І про чоловіка мого теж. Для неї я – юристка, хай так і буде.
– Я знаю, – Ліза кивнула і посміхнулася, – я ж про торт теж говорити не буду. Його ж я готувала. І про серце вашої мами я знаю. Наталя, не переживайте, я все розумію.
Вони повернулися у квартиру, і тут же стали свідками дивної сцени: батьки Миколи й Наталі сперечалися між собою.
– Я не маю непереносимості на горіхи! – голосно казав Андрій Анатолійович. – Досить вигадувати!
– Наче ти не знаєш, навіщо я це зробила! – підвищила голос Марія Ігорівна, яка не звернула уваги на те, що в кімнаті з’явилася її дочка. – Андрію, я ж перевіряла Лізу. Не готувала вона це м’ясо. І овочі не готували. Мабуть ще й торт купила в якомусь сумнівному місці.
Ліза з подивом дивилася на злого батька Миколи і його роздратовану матір. Сам Микола сидів за столом мовчки, хмурився і відводив очі убік.
– Мені взагалі набридла ця брехня, Марійко! – Андрій Анатолійович підскочив з-за столу. – Там брехня, тут брехня, тут недомовленості. Наш син доросле життя починає, сім’ю своє створює, нехай хоча б він житиме в правді, а не у брехнях.
Обличчя Марії Ігорівни почервоніло. Вона жбурнула на стіл серветку і вичікувально подивилася на чоловіка:
– Андрію, ми йдемо. У цьому будинку нас обманули.
– Нікуди я не піду, – огризнувся Андрій Анатолійович, – мені все подобається. І м’ясце, і салат, і Ліза мені сподобалася. А тобі вже досить розігрувати з себе матір-героїню, яка дбає про щастя своїх дітей. Ти ж не знаєш нічого про їхнє життя, бо сама їм брешеш!
Ліза, Микола й Наталя перезирнулися між собою. Усі вони знали, що знають дещо більше, аніж було відомо Марії Ігорівні, а тут, як з’ясувалося, це знали не всі.
– Тату, що ти таке кажеш? – нарешті зміг запитати Микола, явно схвильований подіями, що відбуваються.
– Немає у вашої матері жодних проблем із серцем, – зморщивши лоб, відповів Андрій Анатолійович, – як у мене немає на горіхи цього, а у Наталки немає посади юристки. Та й освіти юристки в неї немає, вона все життя готувати любить, тому торти пече, причому чудові! Марійка брехала всім про серце, щоб ви під її дудку танцювали, а я просто так танцював, щоб не ображати мою дружиноньку. Тільки щось мені це вже набридло.
Лізі стало ніяково.
На її очах розкривалися таємниці, про які багато років мовчали. Обманювали один одного, охороняючи сімейне щастя та граючи роль ідеальних батьків і дітей.
Так, така собі ситуація…
Марія Ігорівна мовчала, Микола теж мовчав, а Андрій Анатолійович, який закінчив свою промову, потягнувся по добавку салату.
– А торт? – тишу в кімнаті порушила своїм запитанням Наталка. – Ви куштували торт?
Ліза одразу підскочила зі свого місця і кинулася у бік кухні:
– Я увімкну чайник. Наталю, допоможи мені з тарілками і чашками. Пробувати будемо твій шедевр. Бо ж я все одно готувати не вмію, зате ти – прямо чарівниця якась.
– Давай неси столове приладдя, Микольцю, – почувся з вітальні голос Андрія Анатолійовича. – Будемо вашу маму тортом пригощати. Підсолодимо їй пігулку, щоб не так гірко було правду «їсти»…