Таня і Степан разом були вже понад сім років.
Відносини складалися, як у всіх. Спершу зустрічалися, потім стали жити разом, а через якийсь час розписалися.
Разом переїхали до іншого міста, разом починали з нуля.
Спочатку жили на орендій квартирі, потім почали збирати на власне житло.
– Ти не вмієш розпоряджатися грошима, – якось заявив Степан дружині. – Усю зарплату перераховуватимеш мені. А я вже вирішу, скільки нам треба на сім’ю.
Таня не сперечалася. Вона довіряла чоловікові повністю.
З цього дня грошима розпоряджався чоловік. Він зумів назбирати на іпотеку, потім на земельну ділянку. Загалом жили вони непогано. Грошей вистачало.
Чоловік без слів виділяв дружині на дрібні витрати. Таня знала, що Степан не витратить жодної копійки на себе.
Коли все змінилося, вона не зрозуміла.
– Таню, – Степан повернувся з роботи трохи раніше навмисне, щоб поговорити з дружиною. – Мама моя приїде.
Самотньо їй у місті одній, може пустимо її пожити до нас на дачу? Будинок там нормальний, не холодний, магазини поряд є.
– Звісно, - спокійно відповіла Таня.
Зі свекрухою у неї були нормальні стосунки, та й у принципі, з ріднею вони не сперечалися ніколи і не сварилися.
Свекруха переїхала в дачний будиночок за тиждень. Тетяні тоді зовсім не було коли: робота, багато справ накопичилося.
А коли видався момент, і вона приїхала на дачу, то дуже здивувалася.
– Валентино Павлівно, – Таня переступала через пакети біля порога. – А що тут діється?
– Привіт, Таню. Нічого такого, – байдуже відповіла жінка. – Степан сказав, що ви віддаєте мені будинок, я всі ваші речі зібрала.
– Що означає віддаємо? – Таня була здивована.
– Тобі хіба Степан не сказав? – Жінка була спокійно, посміхалася. – Квартиру я віддала молодшому. Тепер жити ніде.
– Як віддали?
Молодший брат Степана був одружений, але Таня не знала, що в нього навіть свого житла немає.
Плітки серед рідні ходили всякі, але жінка воліла їх не слухати.
– Отак. Йому жити нема де, а в них діти. Не могла ж я їх залишити на вулиці?
Таня нічого не сказала, а коли повернулася додому із повним багажником речей, висловила чоловікові.
– Ти сам хоч подумав, що зробив? Що означає віддав мамі дачу?
– Ти чого завелася? Це моя мати, я маю право.
– А я? Я маю бодай якісь права? – не вгамувалася Таня. – Я теж хочу ухвалювати рішення.
– О, як заговорила, – чоловік навіть здивувався. – А як гроші відкладай, то я. А як приймати рішення, то одна хочеш? – Степан перейшов на підвищенні тона.
Пара не розмовляла кілька днів. Таня трохи заспокоїлася та підійшла до чоловіка.
– Я просто хочу знати те, що відбувається. І дачний будинок, я дуже люблю його. Я не хочу його віддавати, розумієш?
Степан, мабуть, розумів, але вигляд у нього був незадоволений.
– Як твоїй мамі допомагати, так ми біжимо. А як моїй допомога була потрібна, то відразу ні? – не вгамовувався він.
Сварка продовжилася.
Таня почала часто заїжджати на дачу, сподіваючись що зможе вижити свекруху.
– Ніколи не подумала б, що стану такою, – скаржилася Таня подрузі. – Злісна невістка бідну свекруху дошкуляє.
– За своє треба боротися,- підтримувала жінка.- А то все відберуть, залишишся без штанів.
Таня, отримавши підтримку подруги, знову приїхала на дачу. Свекруха займалася домашніми справами.
Тетяна зазначила, що жінка прибрала у дворі, посадила нові квіточки. Стало якось затишніше.
Але господиня швидко відігнала від себе позитивні думки, насупила брови.
– Це що таке ви тут влаштували? – обурилася невістка. – Вам хто дозволив псувати мою ділянку?
– Таню, ти чого? Мені Степан сказав, що можу…
– Яка різниця, що сказав вам Степан, він не один господар усього цього! Ясно вам? – Таня розійшлася.
Вона бачила схвильований погляд свекрухи, розуміла, що перегинає. Але це їй навіть сподобалося.
– Ви повинні у мене все питати, у мене, а не в нього!
– Добре, Тань, я зрозуміла. Наступного разу обов’язково в тебе спитаю. Просто Степан сказав…
– Мені байдуже, що він каже. Зараз же прибирайте це звідси… Це… Квіти загалом прибирайте, дивитися на них не можу. Весь вигляд зіпсували.
– Таня, я гроші на них витратила…
– Не мої проблеми!
Таня почала приїжджати щодня. Звичайно, чоловікові вона нічого не говорила і свекруха переживала поскаржитися синові.
– У них сім’я, не буду ж я заважати, – плакала жінка похилого віку щоразу, коли йшла невістка.
Валентина Павлівна не просила у Степана нічого. Не просилася жити на їхній дачі. Молодший син справді прийшов жити з дружиною до неї.
Було незручно, місця мало. Та й молода невістка постійно сварки закочувала.
Валентина тихенько плакала ночами в подушку, але не скаржилась.
Це син подзвонив Степанові і сказав, що треба щось вирішувати, що матері подітися нема куди.
Степан тоді не зміг відмовити матері, відразу зателефонував і сказав, що мама житиме окремо.
– Ти нас виховала, виростила. Навіть чути твоїх відмовок не хочу. Залишай їм квартиру та приїжджай.
З Танею я домовлюся, вона не влаштовуватиме сварок на рівному місці.
Як же Степан помилявся? Він і не подумав, що його дружина здатна на таке – довести маму чоловіка.
– Ти чого так пізно почала з роботи приїжджати? – якось спитав Степан.
– А я не з роботи. Я заїжджала до твоєї мами, – байдуже відповіла Таня.
Вона вже звикла до того, що свекруха погана і треба її вижити.
– Навіщо? Продукти їй возила? Вона просто якось попросила у мене грошей у борг, я забув перевести, замотався. А потім, коли згадав, вона відмовилась.
Степан усміхнувся. Яка ж дружина в нього таки хороша, перестала злитися. Підійшов до дружини, обійняв її.
– Дякую, Таню, що зрозуміла.
– Що зрозуміла? – Таня здивовано глянула на чоловіка. – Я їздила перевіряти, як твоя мати розпоряджається нашим майном.
Обличчя Степана різко змінилося.
– Що означає перевіряти? Вона доросла людина!
– Так-так, доросла, вихована. Але при цьому весь город нам перевернула з ніг на голову.
Подекуди паркан зіпсувала, а ще птахів почала підгодовувати. А від них знаєш скільки бруду потім?
Але ж вона не замислюється, доросла і вихована.
– Ти сварила мою маму? – Чоловік ледве стримувався. – Та як ти взагалі могла? Я ж до твоєї матері не їжджу, сварки не влаштовую!
– Моя мати не живе у твоїй квартирі.
– Моя мама живе не в твоїй квартирі, вона живе на дачі, куди ти хочу зазначити, їздила вкрай рідко!
Зате як дізналася, що там житиме мама, одразу розійшлася, що любиш дачу.
Та нічого й нікого ти не любиш, окрім себе!
Степан не витримав і поїхав до матері. Побачив, що та зовсім засмучена.
– Степане, я не хотіла… – сумно говорила мама. – Даремно взагалі все це затіяли.
– Не хвилюйся мама. Я щось придумаю.
Через три тижні Степан забрав маму з дачного будинку і перевіз до невеликого будинку у приватному секторі.
– Тут ти можеш жити спокійно, будинок я оформив на тебе. Ніхто не прийде і не качатиме права.
Жінка подякувала синові.
Таня помітила, що Степан заспокоївся.
– Мами більше на дачі немає, можеш туди їздити стільки, скільки тобі хочеться. І речі я всі перевіз назад.
Таня раділа, навіть із подругою поділилася.
– А я тобі казала, – підтримувала подруга. – З ними так і треба, бо на шию сядуть.
Сімейне життя у Тані знову нормалізувалося. Але за якийсь час вона побачила оголошення про продаж земельної ділянки біля будинку зовсім за копійки.
– Потрібно швидше купувати, подумала вона. Зі Степаном якось давно вони обговорювали таку можливість.
Жінка зателефонувала продавцеві, про все домовилася. Але Степан був у душі і дізнатися в нього, скільки грошей вони назбирали, не було можливості.
Таня залізла до його телефону.
– Де гроші? – сварилася Тетяна. На рахунку чоловіка було трохи більше двадцяти тисяч. – Ми стільки часу збирали, де всі?
– Тобі хтось дозволив мій телефон брати? Дай сюди, – чоловік відібрав у неї телефон. – Краще перевірила б свою пошту, тобі повідомлення прийшло.
Таня схопила свій телефон і побачила повідомлення про розлучення.
– Що? Це як?
– Отак. Я подав на розлучення. Майно ділити не будемо. Я купив мамі будинок за спільні гроші, тож квартира твоя. Собі дачу забираю. Щодо грошей порахував, все чесно.
– Як розлучення? З чого це? Знайшов собі когось? Ах ні, тобі мама порадила?
– Ти матір мою сюди не приплітай. Вона вихована, на відміну тебе.
А розлучаюся я через твоє ставлення. Їй йти було нікуди, а ти. Ти ще більше ображала її.
Я з такою людиною не хочу жити. Вибач, але іншого виходу не знайшов. Степан пішов того ж дня, зібравши всі речі.