Роман солодко спав.
– Підйом, володар жіночих сердець! – раптом почувся строгий жіночий голос.
– Валю, ти чого? – витріщився чоловік на свою дружину, яка простягала йому шорти й майку.
– Нічого. Поки ти тут дрихнеш, всіх коханок розберуть! – дружина стягнула ковдру і Роман зіщулився.
– Про що ти взагалі?! – ахнув він.
– Після твоїх вчорашніх слів, що колись настане та година, що ти заведеш коханку, я прийняла рішення. Година настала, Ромчику! Опів на шосту – настав час вставати і йти займатися романтичними справами.
– Та я ж не всерйоз сказав! Ми ж посварилися, забула, чи що? Вибач, я був не правий…
– Ні-ні-ні, все ти правильно сказав! Це я не права. Закинула наші з тобою любовні пристрасті… От, виправляюсь. Вставай.
– Ти мене виставляєш, чи що? Та що взагалі робиться?! – Роман не розумів, що відбувається.
– Я тебе розворушити збираюся. Щодня будеш займатися, поки животик твій не піде. Коханка не дружина, вона не буде поряд із собою животики терпіти. Вставай, кому кажу!
Розуміючи, що дружина не відчепиться, Роман слухняно зісковзнув з ліжка і, щоб спокутувати гріхи праведною фізкультурою, натягнув шорти поверх сімейок.
– Нагадай, щоб ми тобі купили плавки. У таких парашутах, боюсь, тебе з любовного ложа ще вітром винесе.
Після десяти хвилин бігу навколо будинку під уважним наглядом «тренера», дуже втомлений Роман зайшов у дім, і попрямував до ліжка.
– Ти куди це? – зупинила його дружина.
– Та я вже не можу…
– Не можна лягати, ми коханку шукаємо. Бігом у душ. Тепер доведеться приймати його щонайменше двічі на день. Мене не шкодував, то хоч чужу людину пошкодуй від природних ароматів. І зуби чистити тепер вранці і ввечері доведеться! – пролунало вже ззза дверей. – Голову добре мий, сьогодні йдемо у фотостудію.
– Навіщо?!
– Робити нормальне фото для сайту знайомств. Я не зможу нормально зазнімкувати, тому що знаю тебе як облупленого, і через об’єктив все одно бачитиму короля пінного і любителя смажених макаронів з маслом, а нам треба зафіксувати справжнього альфача.
– Валю, ну, може, годі вже?..
– Досить свій словниковий запас марно витрачати. Прибережи для ніжних дівочих вух. Давай обирати кандидатку…
Тут Ромко трохи підбадьорився – він любив іноді заради невинних фантазій погортати фото на сайтах знайомств, а тут можна було вперше офіційно і без наслідків. Він почав вказувати пальцем.
– Може, цю?
– Жартуєш, чи що?
– А що не так?
– Ромчику, побачивши твою коханку, мені має бути соромно за себе, а не за тебе. Ти сам глянь.
– Тоді цю.
– Господи, Ромку, я як потім в очі знайомим дивитимуся, якщо мій чоловік мені буде зраджувати з такою? Ось, дивись, чудовий варіант!
– Зовсім вже?! Така мені в житті не відпише.
– Господи… І що я в тобі, такому невпевненому в собі знайшла? Чим ти мене привабив, що ми п’ятнадцять років протрималися?
– Почуттям гумору? – припустив Ромко.
– Ромчику, давай будемо чесними – якби сміх реально впливав на терміни життя, то через свої жарти ти б овдовів уже під час медового місяця. Думаю, не варто випробовувати долю і шукати причини. Ходімо краще купимо тобі нормальний костюм, а коханку на живця ловитимемо.
– Досить, Валю, давай уже миритися…
– А де ти бачиш сварку? Наявність коханки – це ознака успішного чоловіка. А дружина успішного чоловіка – це також статус. Мабуть, однією коханкою обмежуватись не будемо.
У торговому центрі Валя повела чоловіка до найдорожчого відділу.
– Валю, ці штани і піджак коштують, як комплект зимової гуми, – опирався Романа, коли його завели в кімнату для примірки.
– Нічого страшного.
– Валю!
– Що, Валю?! Ти, до речі, начальникові вже дзвонив?
– З якого питання? – спитав Роман, запихаючи руку в піджак.
– З фінансового, зрозуміло ж. Тобі ж підвищення тепер потрібне. Як ти зібрався двох жінок на свою зарплату утримувати? Я ще хай, вдома борщ посьорбаю, а з коханкою не пройде. Там формула така: вечеря, ігристе, п’ять зірок у готелі. І якщо заощадиш на чомусь, все зійде нанівець.
Роман нарешті одягнувся і поправив краватку.
– Красень – як у день нашого весілля, – витерла сльозу дружина.
– Вам пасує, – підтвердила жінка із сусідньої примірочної.
– Хочете забрати? Він у нас коханку шукає.
– Ні, дякую, у мене вже є коханець, – безсоромно посміхнулася та. – Три.
– Ромку, ти таку в жодному разі не бери, – строго сказала Валя. – Нам вірна потрібна, надійна, як картка з іншого банку, на яку можна без остраху частину грошей перекласти. Все, ходімо зараз у парфумерію, бризнемо на тебе парфумами, і можна у вільний політ відправляти.
Вони ходили по торговому центру ще цілу годину, поки Валя задоволено не кивнула.
– Все, Ромчику, тепер ти готовий. Навіть без фото. Іди і пам’ятай все, чого я тебе навчила – будь наполегливим, галантним і самовпевненим, як у день продажу нашої машини.
Валя пішла додому готувати борщ, а Роман вирушив на пошуки коханки, до якої його готували весь цей довгий і важкий день.
За годину у квартирі Валі пролунав дзвінок домофона.
– Доброго дня, люба дівчино. Скажіть, а чоловік ваш удома? – голос здався Валі незнайомим.
– Ой! – вихопилося у Валі. – Ні, він пішов до коханки.
– Може, впустіть мене, я хочу вам дещо запропонувати.
Валя натиснула кнопку домофону. Роман з’явився на порозі квартири через три хвилини. Рука тримала пишний червоний букет. Чоловік зайшов, акуратно посунувши Валю за талію. У тісному коридорі різко стало жарко.
– Ви що, плакали? – здивувався Роман, дивлячись на червоні очі дружини.
– Трошки… Просто вирішила, що наламала дров, але тепер розумію, що вони були потрібні для багаття.
– Що ж, я так розумію, що ви не проти провести цей вечір у компанії приємного й цікавого співрозмовника? – в очах Романа блищала пристрасть. – Я запрошую вас у ресторан, де розповідатиму дивовижну історію вашої краси. Це документальна історія, але вона вам сподобається.
– З-з-годна, – відповіла Валя, включаючись у гру чоловіка. – Я тільки борщ з плити зніму і вії підфарбую.
– А я поки що викличу таксі, – кивнув Роман.
– Куди поїдемо? – з обличчя Валі не сходила усмішка.
– У ресторан п’ять зірок!
– У нас у місті таких немає. Тільки піцерія п’ять сирів.
– Значить, туди. Для моєї коханки – тільки найкраще!
– А ваша дружина не ревнуватиме? – хитро спитала Валя.
– Ми будемо дуже старатися, щоб ревнувала, – хитро підморгнув їй Роман…