Юля відчинила двері, вона чекала на кур’єра з доставкою продуктів, але для нього було ще рано. На порозі стояла свекруха.
– Жанно Григорівно, привіт, ви чому не попередили? Раптом нас не було б удома. Олег зустрів би вас.
– Олег працює, а ти вдома. Я сама чудово дісталася. Не така вже я безпорадна.
– О, у вас стільки речей!
– Я, на твою думку, повинна ходити в тому самому весь час. Де моя кімната?
– Поки проходьте до цієї, а потім вирішимо.
– У вас три кімнати, ти одразу вирішити не можеш?
– Олег мене не попереджав про гостей.
– А я й не в гості. Та й не попереджала його. Тож можеш його не сварити.
– Вибачте, мені треба відправити роботу. Буквально півгодини, а ви поки що можете переодягнутися, вмитися… Чайник я ввімкнула.
Останні слова свекрухи підозріло неприємно прозвучали, як і інші, але треба було працювати. Юля не відволікалася і рівно за півгодини вийшла на кухню.
– У холодильнику порожньо…
– Зараз буде доставка.
У двері одразу подзвонили, на порозі стояв кур’єр.
Юля почала розбирати пакети, попутно думаючи, що приготувати на обід. Якби вона була одна, то просто могла б перекусити, але свекруха. Вона швидко порізала ковбасу, сир, хліб. Заварила чай.
– Ви може бути хочете щось інше, кашу, сирники?
– Не старайся. Захочу, сама все зроблю.
– Добре, почувайтеся як вдома… – Юля могла б продовжити, але промовчала, виховання не дозволяло так відверто грубити. А жартів свекруха не розуміла.
– Ось саме. Поки ти там сиділа у своїй кімнаті я вирішила зайняти ту, що поруч із ванною.
– Якщо вам там буде зручно. Там стоїть комп’ютер Олега та всі його прибамбаси. Він там ночами іноді сидить.
Юля злукавила, не іноді, а майже завжди.
– Це помітно. Бруд, посуд. Ти колись заходиш туди?
– Це лише за одну ніч. Він сам все прибере.
– Давно час прибрати, а він чоловік. Зрештою, він гроші в будинок приносить, а ти з дому навіть не виходиш. Продукти і то тобі пані принесли, ліньки дійти до супермаркету.
– Я працюю з дому, в офіс ходжу раз на тиждень.
– А Олег має ще й ночами сидіти і гроші заробляти.
– Вночі він грає. Ось це всі його іграшки. Дорогі іграшки.
– Не наговорюй на нього. Краще прибери тут.
Кімната справді виглядала погано. Три кружки з-під кави, печиво, тарілки, цукерки, скрізь крихти. Юля вже неодноразово попереджала чоловіка, і навіть скаржилася своїй мамі. Вона згадала останню розмову.
– Зате не не гуляє. Грає тихо. – відповіла та.
– А коли діти будуть, він теж гратиме! А потім разом із дітьми! Краще б він працював, як я.
– Він просто не награвся у дитинстві.
– Мабуть. Він усі гроші, що йому мати дала на половину квартири, навіть більше спустив на іграшки свої. Він сказав, що все дитинство мріяв про це.
– Може це і на краще. Квартира куплена на наші гроші, хоч і після весілля. А ти переживала. Якби станеться щось, квартира за тобою залишиться.
– Мамо! Що може статися. Ми кохаємо одне одного. Награється.
– А ні, так піде зі своїми іграшками.
– Мамо, ти знову!
– Вибач, це я так. Олег добрий хлопець. Мабуть, мати його не долюбила в дитинстві, або навпаки. Ось ти у нас правильна, самостійна. Давно сама заробляєш. Та й квартира – це і твоя заслуга. Адже ми з батьком твої гроші, що ти нам давала складали. Звичайно наших тут більше, але ж ти донька наша, єдина. Для кого нам старатися.
– Ну, ти скоро там? – почувся голос свекрухи. – Настав час вечерю готувати, а ми ще не обідали. Я ще хочу відпочити.
– Обід та вечеря вже готові. Прошу за стіл. – сваритися з матір’ю чоловіка вона не хотіла, але жінка поводилася все нахабніше.
– Так собі обід. Сподіваюся на вечерю буде м’ясо?
– Ні. Сьогодні риба Олег любить філе тріски запечене з овочами.
– Рибу він не любить. Я ніколи її не готувала. Його батько мав не переносив її взагалі, а ти не думаєш про здоров’я Олега.
– У нього немає ніяких проблем, а рибу він їсть із великим задоволенням.
Свекруха пішла після обіду в кімнату і незабаром звідти почулося хропіння. Спала довго. Олег встиг навіть повернутись з роботи.
– Юля! Що за шум? Це сусіди спить? Що я смішного сказав?
– Тихіше. Там твоя мати.
– Мама? Що вона тут робить?
– А ти сам спитай у неї. Вона дуже дивно відповідає. Я не зрозуміла.
***
– Ось і син прийшов із роботи.
– Мамо, а що ти тут робиш, чому не попередила. Надовго?
– А чого це ви вигадали – попереджати. Я жити до вас, доки самій не набридне. Я ж нарешті вийшла на пенсію, тепер вільна. Подорожуватиму, а в проміжках житиму у вас.
– Звідки ти маєш гроші на подорожі, невже в тебе міністерська пенсія.
– Ой, не сміши мене. Хіба на нашу пенсію розгуляєшся. Я збиралася продати свою квартиру. Адже всі свої заощадження я віддала тобі. Тож тут по праву є й мої метри.
– Але…
– Жодних, але! І своїй дружині скажи, що слухалася б мене. А то дуже вона в тебе…
– Мамо, тобі не треба продавати квартиру. Цю кімнату ми збиралися зробити дитячою. Юля буде проти твого постійного проживання.
– Мені за мої гроші і місця немає? Проти вона буде! Значить діли з нею квартиру, а мені повертай усі гроші одразу.
– Мамо, я тобі й так повертаю, щомісяця. Але не можу більше, у мене сім’я.
– Сім’я? Дружина сидить вдома, а ти працюєш. Біжи поки дитина не з’явилася. Дайте мені документи на квартиру. Сподіваюся ви все правильно оформили, відповідно до вкладених грошей.
– Мамо, не треба. Ми самі вирішимо наші питання.
– Чому ти так розмовляєш зі мною? Ти завжди слухав мене. Що змінилося? Сказала неси, значить, неси!
– Олег, розкажи їй правду.
– Правду? – здивувалася свекруха.
– Добре. Юля, неси документи. Ця квартира належить моїй дружині. Лише їй.
– Спільно нажите, і мої гроші в це вкладені.
– Ви помиляєтесь, Жанно Григорівно, тут вклалися лише мої батьки.
– А де…
– Ви спали поряд із своїми вкладеннями, якщо це про них.
– Що? Як це? Олеже!
– Мамо, вибач, але я не встояв і купив усе найкраще на твої гроші. У мене в дитинстві не було комп’ютера, усі грали, а я повинен був вислуховувати їхні насмішки. Усі обговорювали, а я заздрив.
– Натомість ти немаєш звички вічно у компʼютерні ігри грати.
– Ось саме вона і з’явилася. – не витримала Юля. – А якщо так і далі буде, то я подам на розлучення. І поїде Олег із своїми іграшками до вас. Тож не треба квартиру продавати.
– Юля, ти це серйозно? А як ми, як наші діти? – запереживав Олег.
– А дітей поки що немає.
– Юля, пробач, я все це продам. Тільки не розлучайся. Там так пахне, ходімо вечеряти. Я тобі обіцяю, що сьогодні близько не підійду до комп’ютера.
Олег обійняв Юлю і вони пішли на кухню.
– Е, ви про мене не забули? Нічого, що я тут?
– Пішли вечеряти, мамо. Юля таку рибку готує.
– Я так розумію, що я тут ніхто.
– Ну що ви, Жанно Григорівно! Ви мати мого чоловіка.
– Мамо, гостям ми раді.
– А я не люблю бути в гостях. Я ж розраховувала тут жити як господиня. Ти мені все зіпсував. Матір треба слухати завжди, а ти тепер потрапив під каблук.
– Мамо, тобі нічого ніколи не подобалося, що я робив. Ти все вирішувала за мене, що носити, що їсти, з ким дружити, але я виріс. Виріс! І краще я під каблуком коханої дружини буду, ніж під твоєю спідницею. Ти на мене тиснула все життя. Тобі головне в житті – твоє рішення. А правильне чи ні, подобається чи ні – тобі не важливо.
– Ось як ти заговорив. Відразу помітно поганий вплив. Нічого, згадаєш про матір. Проведи мене.
– Мамо, а вечеря?
– Я не їм рибу.
– Я приготувала вам м’ясо, поки ви спали.
– Проведи мене. Викличте таксі.
– Юля, сперечатися марно, я швидко.
Свекруха поїхала. Олег провів її до таксі і повернувся додому.
– Я дуже зголоднів, буду рибу, м’ясо та все інше.
– А про ігри ти серйозно говорив чи просто так?
– Серйозно. Я все продам. Адже поки наші діти виростуть, зміниться все. Ти згодна зі мною? У мене раніше цього не було і дуже хотілося. А тепер… Заборонений плід солодкий, отак і в мене вийшло. Що я хотів – забороняла мама, а потім я хотів робити все їй наперекір. Тепер у мене це виходить. Ти мені не заборонила грати, а мені воно вже й не потрібне. Гроші стануть у нагоді майбутній дитині. А мамі я борг віддаватиму із зарплати.
– Я забороняю тобі мати дітей!
– Ну ні, це ти мені не заборониш! До речі, мати сказала, що вистачить одного. Значить буде як мінімум два.
Олег та Юля ще довго сміялися. Заборонений плід солодкий…