– Здрастуйте, кур’єр турбує. Вчора оплата за замовлення не пройшла, – на екрані відеодомофону зʼявився юнак.
– Здрастуйте. Ви помилились. Вчора я нічого не замовляла та не отримувала.
– Вибачте, будь ласка. Ось чек. Подивіться, – кур’єр почав тикати в камеру невелику квитанцію, проводячи нігтем по рядку, де була вказана адреса, наче щось можна було розглянути. – Я вчора сам привозив замовлення. Вибачте, це ж Вітряна 6. Чоловік розплачувався карткою, платіж не пройшов. У мене є копія чека, подивіться, будь ласка.
Юний кур’єр був розгублений. За кількістю разів, скільки хлопець вибачився перед незнайомою жінкою, було зрозуміло, що він працює в доставці нещодавно. Та й працює в принципі також.
Ілона з великим скептицизмом відчинила двері і вичікувально подивилася на кур’єра у фірмовому одязі. На худих плечах висів величезний терморюкзак. Виглядав юнак так, наче на маленьку гілочку почепили великий кошик. Ілона мало не засміялася, представивши цю картину.
Але від думок відвернув кур’єр, простягнувши чек, виданий із терміналу, де в рядку «Оплачено» значилося «Код помилки: 55. Неправильний ПІН-код».
– Я вам вже сказала, юначе, що ви помилилися. Вчора ніхто замовлення зробити не міг, мене вдома не було.
– Вибачте, – знову вибачився юнак і почервонів. – Оплату проводила інша дівчина…
– Тим більше ви помилилися, – засміялася Ілона.
– Ось, – кур’єр простягнув чек, виданий у самій доставці, де була вказана адреса. – Вибачте, якщо чесно, то я шукаю її, або того чоловіка… Може я можу їх побачити? Вони б мене точно впізнали… Чоловік ще виніс карту дівчині. Такий, темноволосий. Вибачте, я обличчя добре запам’ятовую… Оплата не пройшла, вибачте, якщо не вирішу питання, із зарплати знімуть, – затараторив хлопчина, але в одну мить замовк.
Кур’єр раптом усвідомив серйозність ситуації.
А Ілона поринула у власні думки: темноволосий чоловік у цій квартирі жив, але досі дівчат не було. Ілону у свої сорок два роки важко було назвати дівчиною. Хоча, можливо, юнак із ввічливості називає всіх жінок світу дівчатами. Але щось все одно не складалося.
Ілона подивилася на замовлення: вона побачила лише найменування, суму, час та адресу замовлення. Звичайна доставка японської кухні, нічого незвичайного. З приміток прилади на дві особи, оплата карткою. Хоча ні, з незвичайного було те, що чоловік нелюбить японську кухню. І внизу була позначка, що замовлення зробив Євген.
– Я вам все оплачу, – спокійно сказала Ілона. – Де там ваш термінал?
Хлопець із занепокоєнням глянув на жінку. У його сприйнятті, коли дізнаєшся про зради чоловіка, то повинні бути сльози та голосіння. Принаймні так поводилася його мати кілька років тому, коли дізналася, що її благовірний завів роман на роботі. Але перед ним стояла жінка, яка виглядала зовсім зібраною, ніби їй було байдуже, хто розважає її чоловіка.
Провівши кур’єра, Ілона розсміялася. Сміх наростав з більшою і більшою силою, і вже наприкінці у жінки, з очей потекли сльози. Ілона зробила глибокий вдих, потім видих, витерла сльози та дістала телефон.
– Євгене, привіт, ти сьогодні до котрої години на роботі будеш? – Ілона зателефонувала чоловікові.
– Привіт-привіт. Години до сьомої, якщо шеф знову нараду улюблену не організує і нас усіх не затримає. А що?
– Хотіла запропонувати повечеряти разом.
– У тебе плани скасувалися?
– Так, весь вечір буду вдома. От подумала, що було б чудово разом увечері провести час.
– Я тільки за, але поки не знаю в скільки звільнюся.
– Нічого страшного. Ближче до вечора вирішимо. Тільки готувати не хочу, я все готове куплю, гаразд?
– Домовилися.
Ілона поклала телефон на полицю, відкрила шафу і стала рухати вішалки, вибираючи собі вбрання на вечір. Її погляд упав на чорну блискучу сукню, яка на світі грала смарагдовим блиском. Вона його вдягала на новорічний корпоратив.
«Святкувати, то святкувати», – погодилася сама з собою Ілона.
І знову схаменулась. Ілона повернулася до коридору, подивилася на назву доставки в чеку та взяла телефон до рук. За хвилину жінка вже оформляла ідентичне замовлення, як було у чоловіка напередодні, із приміткою «покласти прилади на дві персони».
…Вже ввечері замовлення приніс той же молодий кур’єр, який вранці з десяток разів вибачився перед жінкою. Він очікував побачити будь-кого, але не Ілону. На цей раз він швидко прийняв оплату, перевірив двічі, що термінал провів платіж, і поспішно пішов. Ця родина виглядала максимально дивною, і він вирішив швидко піти, щоб не стати свідком ще якоїсь їхньої жахливої таємниці.
А за годину повернувся з роботи Євген. Ілона з усмішкою привітала чоловіка, ще раз наголосивши, що у чоловіка точно з’явилася жінка. Щоразу, коли чоловік затримувався на роботі чи їхав у непланові відрядження, він намагався кілька наступних днів бути ідеальним чоловіком – повертався вчасно з роботи, приносив гостинці, погоджувався на будь-які авантюри.
– Ти роли замовила? – здивувався Жвген, оглянувши стіл.
– Так, учора у мами поки сиділа, вилізла реклама доставки. Згадала, що давно не замовляли. Ти не любиш, я пам’ятаю, але тобі я м’ясо запекла.
– Ну чому ж, поїм трохи. На роботі якось замовляли, розкуштував, начебто сподобалося.
– Зміни це добре, так, Євгене? – усміхнулася Ілона. – Іди мий руки і пішли за стіл. Я дуже голодна!
Чоловік глянув на жінку. І її безтурботний, спокійний вигляд насторожував його. Плюс ще ці роли. Те ж замовлення. З того ресторану. У збіги Євген не вірив, але Ілона ніяк не могла дізнатися про те, що минулого вечора він провів у компанії молодої подруги.
Євген пройшов до столу, мовчки сів і подивився спідлоба на дружину. Але вона, всупереч його очікуванням, не сварилася і не докоряла йому за зраду. Навпаки, поводилася так, ніби нічого не знала. А потім упустила фразу, ніби ненароком:
– Як її звуть? – рівним тоном запитала Ілона, нанизуючи рол на вилку, всупереч правилам японського етикету.
Євген проковтнув слину. Більше не було сенсу обманювати, вона все знає.
– Оля.
– Гарне ім’я, – так само спокійно сказала Ілона. – Давно ви з нею?
– Ілоно… – сказав Євген, не знаючи, як підібрати слова.
Він не був готовий до такої розмови.
– Євгене, давай без виправдання, гаразд? Просто розкажи мені про неї, мені хочеться знати, що у вас все серйозно, а не на кілька вечорів.
– Хочеться знати, що все серйозно? Це жарт якийсь? Чому ти така спокійна? У чому каверза, Ілоно?
– Немає ніякої каверзи, – засміялася жінка. – Ну, розкажеш про… Олю? Вона звідки?
– Їй двадцять вісім років, – видихнув Євген. – Не думаю, що у нас серйозно…
– Чому ж? Легковажна? Повелася на крутого дядечка? – Ілона пильно дивилася на чоловіка, тримаючи в руках вилку.
На її обличчі відобразився смуток і прикрість.
– Ні, вона … хороша, – зніяковів чоловік.
Говорити про коханку з дружиною, та ще й нахвалюючи її, було дуже дивно.
– То в чому проблема?
– Про що ти?
– Вона гарна, я бачу, що ти про неї говориш із теплотою. Так про інтрижки не розповідають. У чому проблема? Я тобі спокійно дам розлучення, розбіжимося тихо, майно можемо хоч зараз поділити, доки час у обох є.
– Ілоно, з тобою все гаразд? Ти якась… дивна.
Євген глянув на дружину. Він за неї захвилювався, внутрішній голос підказував йому, що такий невластивий їй спокій може вилитися в експресію – грандіозну сварку, підступи та спроби осоромити перед усіма його знайомими.
Таке вже було, вони це проходили.
Ілона, вловивши погляд чоловіка, сказала:
– Євгене, я тебе більше не люблю. Не люблю вже років як три. Дивно, наскільки класно це вимовляти вголос! Але щоразу ти повертаєшся, а я тебе приймаю назад. Нам слід було розлучитися ще минулого року. Але ти не йдеш і не йдеш. У тебе свої якісь принципи щодо сімейності. Відпусти мене, будь ласка. Я тебе також відпускаю.
Євген дивився на Ілону. Так, останні три роки вони часто сварилися і кілька разів розходилися, але до розлучення справа так і не дійшла. Чоловіку завжди здавалося, що Ілона буквально не витримає, якщо він піде від неї. Та й йому було некомфортно жити поза сім’єю.
Євген з Ілоною побралися, коли обом було вісімнадцять років. Але вони були знайомі з третього класу. Іншого життя, окрім життя один з одним, вони просто не знали. І розлучення обіцяло невідомість, до якої ніхто не був готовий.
Але сьогодні вранці, коли на порозі з’явився молоденький кур’єр, Ілона зрозуміла: вона більше не любить Євгена. Вона давно його не любить. І як легко було прийняти цей факт. Ось чому Ілона засміялася, від того, що ця істина виявилася такою простою, як порошинка на шафі. Просто потрібно взяти та змахнути її з поверхні, от і все.
– Мабуть, так не можна, Ілоно? Може, ми поспішаємо? Чи у нас, як її, криза середнього віку? – Євген з занепокоєнням оглянув дружину, він за неї дуже переживав.
– Ми давно мали це зробити. Я так зраділа сьогодні, коли дізналася, що вчора ти був із жінкою. Спочатку засмутилася, а потім стало так легко. Я. Тебе. Більше. Не. Кохаю! – з натхненням сказала Ілона.
– Вибач, мабуть, я тебе теж більше не люблю, – видихнув Євген.
– Пропоную це відзначити, – посміхнулася Ілона і жестом запросила чоловіка доїсти вечерю. А сама вийшла з кухні і повернулася за кілька хвилин із листком паперу та ручкою.
– Поки жуєш, давай швиденько накидаємо, хто що собі забирає.
“Ось так просто, як змахнути пил рукою”, – подумала Ілона.
І почала виписувати до стовпчика все, що купувалося в шлюбі за стільки років, і збереглося до сьогоднішнього вечора. А Євген розповідав про Ольгу так, ніби сидів не з дружиною, а зі старим найкращим другом, з яким був знайомий із третього класу…