Усі п’ятнадцять років шлюбу, слухаючи скарги подруг на чоловіків і дивлячись на чужі розлучення, Марина думала: «Добре, що мій шлюб ідеальний, і в мене найкращий чоловік у світі».
Вона була в цьому повністю впевнена до того моменту, як повернулася додому та побачила Андрія добряче «веселим». На столі стояла пуста пляшка, і в Марини захвилювалася. Її батько був любителем погульбанити, і вона не переносила подібної поведінки.
– Щось сталося? – спитала вона, зачиняючи за собою двері кухні, щоб двоє їхніх синів не побачили батька в такому стані.
– А хіба має щось статися? – із викликом запитав Андрій. – Я хочу розслабитись. Права була Лариса, чоловік всім зобовʼязаний, і ніхто його не пошкодує.
Тепер Марина зрозуміла, звідки ноги ростуть у цієї вистави. Днями, коли вони приймали гостей, її найкраща подруга несподівано заговорила, як важко живеться чоловікам.
– Дружини їх сприймають як даність, не скажуть компліменту, не пошкодують, тільки тягнуть гроші, – сказала Лариса. – Та ще й командують чоловіками, наче ті нерозумні.
– Ну ти загнула! – несхвально зазначила тоді Марина.
Лариса примружилася:
– Так? Ти сама щойно забрала у чоловіка чарку, хоч він доросла людина.
Андрій закивав, і Марині не сподобалося, що той солідарний з її подругою. Вона точно знала, що чоловік своєї міри не знає, тому на всіх святах м’яко натякала йому, коли настав час зупинитися. Але подругу в це посвячувати не стала, оберігаючи самолюбство чоловіка.
«І ось у що Ларисині слова вилилися», – подумала вона несхвально.
Переборовши невдоволення, Марина допомогла йому дістатися до ліжка, принесла мінералки і залишила відсипатися, подумавши: «Напевно, вранці пошкодує про свій вчинок».
Проте чоловік не покаявся.
– Лариса права, ти мене стережеш, ніби я маленька дитина. Я дорослий чоловік, маю право розслабитися, бо дбаю про вас, заробляю гроші. Ти ж тільки командуєш, не дарма Лариса тебе назвала залізною леді.
– Коли це було? – здивувалася Марина.
– Учора ми випадково перетнулися в їдальні поруч із моєю роботою і пообідали.
“Ще не вистачало, щоб подруга лізла в мої стосунки і соромила перед чоловіком”, – промайнуло в голові Марини.
Але Лариса, коли її тицьнули в це носом, не зніяковіла:
– Так, я обідала з твоїм чоловіком. Мені стало шкода Андрія, він був похмурий, стомлений. Сказав, ти хочеш відправити дітей улітку на море, через що йому доводиться працювати понаднормово.
– Мені також доводиться багато працювати, плюс друга зміна вдома, – образилася Марина.
– Ось тільки ти цвітеш і пахнеш, а твій чоловік виглядає так, ніби з нього сили висмоктують. Ти б легше поводилася з Андрієм, приголубила б його, подякувала.
– Дякую за цінну думку, але ти мого чоловіка не знаєш, – сухо відповіла Марина. – І будь ласка, більше не лізь у наші стосунки.
«Але в одному подруга має рацію, я забула, що Андрій не тільки чоловік, а й мій коханий», – подумала вона.
Увечері вона відправила синів до бабусі, а сама влаштувала чоловікові незабутній вечір. Після такого Андрій повеселішав і, здається, забув про свої скарги.
Однак через тиждень він повернувся додому добряче «веселим». Дивлячись, як чоловік в десяте намагається почепити пальто в шафу, Марина сухо запитала:
– Святкував щось?
– Так, підвищення Лариси.
– Ти бачився з Ларисою? – здивувалася Марина. – Я ж просила її не лізти до нашого шлюбу.
– Вона не лізла, ми по-дружньому посиділи. Ти не можеш забороняти мені спілкуватися із друзями.
Лариса сказала майже те саме:
– Ти не можеш заборонити мені спілкуватися з Андрієм. Не моя вина, що він воліє проводити час із подругою, а не з дружиною.
– Ти моя подруга, а не його, – нагадала Марина.
– І тепер мені не можна підтримати Андрія? Йому нелегко, знаєш, він мені все розповів про те, як твоя мама просить допомагати на дачі. Ти зовсім не шкодуєш чоловіка, просиш його горбатитися у вихідні.
Марина не стала слухати далі і поклала слухавку.
«Що відбувається, чому Лариса так уперто лізе у мої стосунки?» – задумалася вона. – «Може, тому що у самої все погано, і вона нещодавно розлучилася з чоловіком, який відмовився з нею одружитися? Але це не виправдання!
– Не спілкуйся більше з Ларисою, вона погано на тебе впливає, – просила Марина у чоловіка.
– А здається, тільки вона мене й розуміє. У мене вчора спину прихопило, ти лише дала гель і запропонувала викликати швидку, а Лариса щиро поспівчувала.
– І від чого спина пройшла, від мазі чи від співчуття? Отож, не смій говорити, що я про тебе не дбаю. І не зустрічайся більше з Ларисою у мене за спиною.
– Гаразд, – процідив Андрій.
Марина визнала інцидент вичерпаним. Однак, хоч чоловік більше не бачився з її подругою (або так говорив), проблеми у стосунках лише почалися.
Спочатку Андрій став затримуватись, хоча раніше завжди приходив так, щоб перед відходом до сну побалакати з дітьми. Потім він почав вирушати у вихідні, відмовляючись то рибалкою, то зустріччю з друзями. Коли Марина натякнула, що їй також потрібен відпочинок, а дітям – батько, Андрій розлютився:
– Я головний годувальник у сім’ї, буде справедливо, якщо решту обов’язків ти візьмеш на себе!
– Але я теж працюю і стараюся.
– Значить, старайся краще! – сказав Андрій.
Потім чоловік скасував візит молодшого сина до зубного та пояснив:
– Не потрібні йому брекети. Краще витратити гроші на важливі речі.
Важливим, на думку Андрія, виявився квадроцикл.
– Навіщо він тобі, ми навіть за місто не вибираємось! – здивувалася Марина.
– Я давно хотів квадроцикл, але відмовляв собі у задоволенні. А тепер настав татовий час.
«Коли ж настане маминий час?» – стомлено подумала Марина. Відколи Андрій пішов врознос, на неї лягло подвійне навантаження у домашніх справах та вихованні. А ще доводилося пояснювати дітям, чому тато більше з ними не грає і навіть не хоче спілкуватися.
“Це в Андрія такий період, все минеться, і все піде як раніше”, – спробувала вона переконати себе. – “Але чому він раптом так змінився?”
Відповідь знайшлася сама собою. Напередодні дня народження Андрій повернувся додому з дорогим годинником на руці.
– Дуже красиво, – похвалила Марина, про себе зітхнувши, що за суму цього годинника вони точно могли б сплатити старшому синові футбольну секцію.
– І дорого! Я казав Ларисі, що не треба дарувати таку цінну річ, а вона…
Андрій осікся, зрозумівши, що проговорився.
– Годинник подарувала тобі Лариса? – не повірила Марина вухам. – Ви й досі зустрічаєтеся? Між вами щось є? Скажи чесно!
– Яка ти обмежена, насамперед думаєш про бруд! – пирхнув Андрій. – Лариса просто мій друг, вона єдина мене підтримує, цікавиться справами, каже, що я маю приділяти час собі.
– Ти маєш на увазі цим твоїм гулянкам? Я помітила, що ти почав часто повертатися добряче «веселим». Лариса тебе до цього схиляє?
– Вона просто мене не обмежує, не рахує, скільки я чарок підняв. А знаєш що ще? Вона каже, що я маю втілювати в життя свої мрії, і вона має рацію.
– І про які ж мрії йдеться? – Запитала Марина.
– Я звільнюсь і займуся тим, чим завжди мріяв, тобто музикою! Навчуся грати на гітарі та створимо свою групу.
– Ти серйозно? Чи змінюєш роботу банківського менеджера на сумнівну кар’єру гітариста? Тобі сорок п’ять, скільки часу мине, перш ніж ти навчишся грати? Залиш це як хобі, не кидай роботу.
Але Андрій затявся:
– Ти так кажеш, бо зараз я тобі як гаманець на ніжках. Я молодший не стаю, коли ж настане час виконувати мої мрії?
– Якщо ти звільнишся, на що ми житимемо? – жахнулася Марина.
– Тепер ти зароблятимеш, – заявив Андрій.
Марина сподівалася, що чоловік проспиться і забуде свою безглузду ідею, проте наступного дня той повернувся з роботи раніше і страшенно задоволений.
– Все! – Оголосив він, поставивши сумку на підлогу і розв’язуючи краватку. – З цього дня я вільний птах. Пішов з роботи, висловив начальству все, що думав. Вони навіть не просили мене відпрацьовувати два тижні.
Марина випустила з рук тарілку, яка розлетілася на маленькі шматочки.
– Чому таке похмуре обличчя, не рада за чоловіка? – розлютився Андрій.
– Я не знаю, на що ми тепер житимемо!
– Викрутимося, – відмахнувся чоловік. – Головне, я щасливий!
Наступного дня Андрій купив гітару та дорогі музичні курси. Потім він переробив кімнату молодшого сина на свою студію, до якої заборонив входити домашнім.
Марно Марина вмовляла його піти до начальства на уклін і проситися назад або хоча б не витрачати так активно заощадження, але чоловік тільки сказав:
– Дружина має підтримувати чоловіка!
Марина навіть не могла ні з ким обговорити цю ситуацію, надто соромно було йти з такою історією до мами чи подруг. Коли її питали, як у них справи, вона фальшиво посміхалася, запевняла, що все добре, а сама молилася, щоб знайомі не дізналися про перформанс Андрія.
«Жалості та цікавості в їхніх очах я не переживу», – подумала вона. – «Нам і так доведеться несолодко».
***
Передчуття її не обдурили. Ентузіазму Андрія вистачив на кілька тижнів, після чого той закинув курси та гітару і просто лежав цілими днями на дивані. Цього Марина і боялася, вона чудово знала чоловіка і те, що працювати він здатний лише під тиском.
Її настрій сильно падав, адже тепер їй доводилося багато працювати, а вдома на неї чекав чоловік, який бажав побалакати.
– Ти зовсім не звертаєш на мене уваги, мені нудно! – поскаржився він одного разу з дивана.
– Якщо нудно, приготував би вечерю чи виправ речі, – запропонувала Марина.
– Ну ні, це жіночі обов’язки, – сказав Андрій і повернувся на інший бік.
Того вечора Марина вперше задумалася, що їй було б простіше самій, ніж із чоловіком.
Вона не підозрювала, що кінець шлюбу вже близький.
***
Через кілька днів у середині зміни вона отримала повідомлення від чоловіка: «Терміново приїжджай додому».
На телефонні дзвінки Андрій не відповів і Марина кинулася додому. Уява малювала їй картини одну гіршу за іншу. Але воно вже точно не підготувала її до того, що чекало вдома.
Вона відразу побачила в коридорі чужі туфлі, потім почула зі спальні дивні звуки, які не залишали сумнівів у тому, що відбувається. Стало гірко, прикро, а ще неприємно через те, що Андрій не знайшов у собі сміливості піти як чоловік, а влаштував інтрижку за спиною дружини.
Марина пройшла до кімнати і не здивувалася, побачивши з чоловіком Ларису. Та помітила її першою, вдавано ойкнула і прикрилася.
– Яка ж я не розумна, раз не здогадалася про все одразу! – нарікала Марина, ні до кого не звертаючись.
– Це все несерйозно, – промимрив Андрій. – І взагалі, ти сама винна, якби не прийшла без попередження, нічого б не побачила!
– Ти ж сам мені написав і просив приїхати, – нагадала Марина.
– Не було такого!
Лариса опустилася, і цей погляд усе пояснив.
– Молодець, подруго, грамотно розіграла карти! – похвалила Марина та вийшла з кімнати.
Зрадники за її спиною почали сваритись, але її це не хвилювало. Марина вирушила збирати речі дітей, вирішивши поїхати до мами.
Хвилин за десять до неї заглянула повністю одягнена Лариса.
– Ти вже вибач, але в нас кохання, – нахабно посміхнулася вона.
– Чому саме Андрій? – стомлено спитала її Марина. – П’ятнадцять років він тебе не цікавив, а зараз ти вирішила зіпсувати все.
– Я втомилася шукати єдиного та жити від зарплати до зарплати, – відповіла Лариса. – А ти тим часом як сир у маслі каталася з багатим чоловіком. Настав і мій час користуватися багатієм. От побачиш, ми з Андрієм заживемо солодко на його банківську зарплатню!
– Банківську? – здивувалася Марина.
Її осяяло: «Я нікому не сказала, що чоловік звільнився і шукає себе. Лариса думає, що спокусила багатого чоловіка, вона не знає, що Андрій – бідний музикант. Може, варто їй сказати?
– Взагалі, ти сама винна, від добрих дружин чоловіки не йдуть, – продовжила Лариса. – Ти недостойна Андрія! Я вмовлю його відмовитися від аліментів, щоб тобі й копійки не дісталося, на заощаджені гроші ми поїдемо на Гоа!
Марина глянула в радісно-злісне обличчя колишньої подруги і вирішила: «Не буду Ларису ні про що попереджати, вона заслужила неприємний сюрприз».
Після цього вона здивувала Ларису тим, що дружелюбно посміхнулася і промовила без сарказму:
– Бажаю вам із Андрієм щастя, ви будете чудовою парою.
***
Як не обіцяла Лариса позбавити її всього, колишній чоловік віддав Марині половину майна і був зобов’язаний платити аліменти. Щоправда, грошей вона так і не побачила, кар’єра музиканта не задалася, на іншу роботу Андрій влаштуватися не схотів, і незабаром йому довелося розпродати майже все майно.
Марина не скаржилася на аліменти, адже Ларисі довелося набагато гірше. Новина про бідність Андрія стала для неї важким здивуванням, колишня подруга вже накупила купу дорогих речей у кредит, сподіваючись, що чоловік впорається з її боргами. Її життя з Андрієм виявилося коротким і повним сварок.
А Марина зуміла побудувати просте, не таке багате, як раніше, але щасливе життя зі своїми синами. Вона навіть тішилася, що шлюб закінчився, їй не подобалася людина, на яку перетворився раніше коханий чоловік. Коли Андрій спробував помиритися і повернутися до сім’ї, вона відмовилася без роздумів.
– Будеш розлученою жінкою з дітьми, а не шанованою заміжньою жінкою? – хмикнув колишній чоловік.
– Є речі важливіші за статус я “одружена”, – відповіла Марина. – Наприклад, самоповагу.