– Ти знаєш, Вітя, що Оленці нашій майбутній чоловік запропонував переїхати до його квартири? – попиваючи чай з варенням на кухні у невістки, сказала задоволена Неля Юріївна.
– Діма покликав Олену до себе? Та ну! Ну що він попав! – з гумором відповів Віктор. – Міг би до весілля почекати. Пожив би ще як людина. А тепер сестра його дістане своїми капризами та бажаннями.
– Нічого не дістане. Олена у нас скромна дівчина, ось тому й чоловіка собі такого гарного знайшла, забезпеченого, – з гордістю промовила Неля Юріївна.
– Ну, ну, забезпеченого. Та тільки багатство все йому не належать. І Олені нашій мало що перепаде, надумай вона від Діми піти, – уїдливо помітив чоловік Юлі, яка зараз мовчки слухала діалог матері з сином.
– Ні, сину, ти не правий! Якщо двоє люблять одне одного, то між ними має бути повна довіра та взаєморозуміння! – поглядаючи тим часом на невістку, сказала Неля Юріївна. – Ти, любий, ще не знаєш головного.
Свекруха в цей час замовкла, щоб витримати паузу і наступна її заява мала зовсім інший ефект.
– Ну, скажи, скажи нам вже. Бачу, що тебе прямо розпирає зсередини, – сказав Віктор. – Не терпиться тобі поділитися з нами цією радістю.
– Так, це радісна новина. Дмитро одну зі своїх квартир переписує на Оленку. Подарунок їй такий робить весільний. Щоб його дружина теж була власницею своєї власної квартири. Ось як він її кохає! – задоволена жінка знову з гордим виглядом глянула на Юлю.
– Ну, це ще вилами на воді писано. Сказати можна все, що завгодно. А я поки документа не побачу, не повірю, – зачеплений за живе подібною заявою матері, сказав Віктор із незадоволеним виглядом.
– Та буде документ, нікуди не дінеться! Правильного супутника життя моя донечка вибрала.
Свекруха замовкла, і решта теж нічого поки не говорили. Пауза на кухні затяглася. А Юля зрозуміла, в чий город цей камінь. Вся ця вистава була розіграна для неї, непокірної невістки, якій зовсім начхати на те, що її чоловік Віктор так обділений.
Рік тому Юля вийшла заміж за нього з великого і красивого кохання. Вони познайомилися на роботі, в офісі логістичної компанії, куди Віктор приїхав із бригадою лагодити електропроводку. Він широко посміхався блакитноокій та привітній дівчині, яка сиділа в кабінеті, де вони працювали, а потім наважився і взяв її номер телефону.
Почалася дружба. Молоді люди стали часто зустрічатися, ходили в кіно та кафе, багато гуляли. А потім Юля запросила Віктора разом із нею та своїми друзями та подругами зустріти Новий рік у її квартирі.
Коли майбутній чоловік дізнався, що його кохана дівчина має у власності двокімнатну квартиру, був здивований і радий. Він розповів батькам, що Юля має своє житло, яке їй купили батьки. Невелике містечко, звідки була родом Юля, вважалося не дуже перспективним щодо роботи. Тому, закінчивши інститут, дівчина залишилася жити та працювати тут, а батьки зробили їй щедрий подарунок у вигляді квартири.
Майбутня свекруха Юлії Неля Юріївна наказала синові негайно їх з нею познайомити, щоб не прогаяти такий вигідний варіант для сина.
– Ти сам чого чекаєш, я ніяк не зрозумію? Зробив їй пропозицію? – насідала на сина мати.
– Ні, – розгубився він. – Ще думаю. Ми ж недовго зустрічаємось.
– І що ж, дозволь дізнатися, ти думаєш? Тобі доля такий щедрий подарунок підкинула, а ти ще сумніваєшся? – здивувалася Неля Юріївна.
Віктор тоді спішно зробив пропозицію Юлі, і вона, що було для нього дивовижно, швидко погодилася.
Зіграли весілля, і молода сім’я оселилася у квартирі Юлі. Свекруха щоразу чіплялася до неї із запитанням – коли вони її зроблять бабусею. Але молода жінка мала свою думку щодо цього.
– Встигнемо, куди нам поспішати? Треба і для себе пожити, адже ми ще такі молоді з Віктором, – по-доброму відповідала невістка.
– У мене складається враження, що ти або не любиш нашого сина, або чогось вичікуєш, тому й народжувати від нього не хочеш, – заявила Юлі свекруха вже через чотири місяці після весілля.
– Ви помиляєтесь, – холодно відповіла їй невістка.
З цього часу протистояння свекрухи та невістки почало лише наростати. Але справа тут була не лише в майбутніх онуках, про яких так мріяла Неля Юріївна. Мати чоловіка з чогось вирішила, що, коли Віктор тепер чоловік Юлі, вона неодмінно має частину квартири оформити у його власність.
– Це якось неправильно! У вас тепер одна родина, Юля. А це означає, що має бути все спільне і житло в тому числі. А то виходить, що ти живеш із моїм сином, користуєшся його немаленькою зарплатою, меблі сюди купуєш, ремонт, може, зберешся робити, де знову без грошей мого сина не обійдеться. А потім виженеш його, і жодних претензій до тебе, – міркувала вона з милим і добродушним обличчям.
– Не збираюся я його виганяти, – дивувалася Юля подібним нахабством свекрухи, але мовчала до певного часу, щоб не розвивати сварку.
– Ну не збираєшся, тоді тим більше треба половину квартири на Віті оформити! – впевнено заявляла Неля Юріївна. – А то й більшу частину. Бо він глава вашої родини. Розуміти треба!
– От і нехай цей глава сам заробить на квартиру, майбутнім дітям не завадить, – примирливо казала Юля, але підтримки в очах матері чоловіка не бачила.
– Ти простофіля. Так не можна. Постав її на місце, – невдоволено вчила мати сина. – Вона ж тебе будь-якого дня на вулицю вижене, і ти слова їй не зможеш сказати. Що це за сім’я така, де один із подружжя перебуває в такому невиграшному становищі?
– Мамо, відчепись! Як я можу її переконати? Закон на її боці, – без ентузіазму відповідав їй Віктор. – Квартира дошлюбна, і цим все сказано.
Але у спілкуванні з дружиною він все частіше почав говорити про те, що було б непогано і його вписати у власники квартири.
– Ти розумієш, що з мене вся рідня сміється, – наводив він дружині дивний аргумент.
– А що вони сміються? Ти до весілля був без житла і зараз нічого не змінилося. Тебе ж ніхто не обманув, не позбавив житлоплощі за допомогою обману. У тебе її не було раніше, немає і зараз, – відповіла йому Юля зі здивованим обличчям.
– Ти знаєш, мама, напевно, має рацію. Дитину ти не хочеш від мене народжувати, квартирою, в яку я вже стільки вклав сил і коштів, і ще вкладу чимало, не хочеш ділитися. Може, ти мене не любиш, га Юля? – використовував головний аргумент Віктор.
– Господи, ну що ти кажеш! У чому сенс тоді мого заміжжя? – дивувалася дружина.
– От і я теж думаю – у чому? – філософськи вимовляв Віктор.
– І я можу поставити подібне запитання. І тобі, на відміну від мене, крити буде нічим. Може, це ти одружився зі мною, бо в мене є квартира? Готова, з ремонтом та меблями. Не треба брати іпотеку та горбатитися на неї півжиття, не треба думати, як заробити кошти для першого внеску. Все, що ми з тобою зараз заробляємо разом, ми витрачаємо лише на себе. Мандруємо, купуємо все, що захочемо. Ти он машину собі купив нову, нехай і в кредит. Але якби в тебе зараз була іпотека, ти навряд чи так би розвернувся. Так ось у мене питання, дорогий мій чоловік, – ти одружився зі мною через квартиру?
Віктор образився тоді на Юлю, та ненадовго. Бо незабаром у гості до свекра приїхала його тітка з іншого міста. І вся увага переключилася на цей факт.
Алла Юріївна була жінкою сильною та владною. На думку Юлі, її боялася навіть рідна сестра.
– Ну, що молоді, як живете? – спитала вона у Віктора та його дружини, коли вони приїхали до батьків, які накрили стіл на честь приїзду рідні.
– Нормально живемо, – відповів Віктор. – Квартиру ось купили двокімнатну. Ну як купили … Там в основному мої гроші були, Юля так, трохи додала, – нахабно і цинічно обманув її племінник.
– Молодець, Вітя, поважаю. Ось що означає наша порода, сильна, смілива, заповзятлива! Мої Петро з Сашком вже по другому будинку будують, ти знав? Отакі вони в мене молодці! Ви також із цим не затягуйте. А то дітлахи підуть, там вже не до будівництва буде, – голосно ділилася з родичами своїми новинами Алла Юріївна.
Юля тільки дивувалась від того, що відбувалося за столом. Її чоловік безбожно обманював свою тітку про те, який він успішний і скільки він всього досяг у житті. І зарплата у нього найбільша на фірмі, і машина у нього нова та дорога. Ну і як вишенька на торті – квартира його, а не Юлі.
Свекруха з хвилюванням поглядала на невістку, переживаючи, що та спростовуватиме слова Віктора. Навіщо потрібна була вся ця вистава, Юля не знала. Єдине, що могла припустити, це те, що вони всі не хотіли зараз виглядати гірше за успішну тітку і її не менш успішних нащадків.
Вона вирішила тоді, що нічого не говоритиме. Яка по суті різниця цій тітці, хто є власником квартири, де вони з Віктором живуть. Це важливо було тільки її чоловікові та свекрам.
Ця картина повторилася, і коли в гості до них приїхав давній друг Віктора Андрій.
– Привіт, друже! – чоловіки міцно обнялися в коридорі, коли товариш прибув до них прямо з вокзалу. – Молодець, що приїхав.
– Та ось, довго думав, розмірковував, куди поїхати у відпустку. Тай, думаю, об’їду своїх старих товаришів, поки не одружений, – підморгнув усміхненій Юлі Андрій. – Ти в мене, Вітя, другий на черзі. Потім ще Дмитро та Іван.
– Та ти що? Ти й до них поїдеш? – здивувався Віктор.
– Так, наважився. Справа молода. Мені зібратися недовго, рюкзак до рук, і готовий! Вони теж на мене чекають.
– Ну, проходь, будь як удома. Тим більше, що квартира друга – це практично твоя квартира, – засміявся Віктор, з гордістю вимовляючи ці слова.
– Молодець, друже! Все вже встиг за три роки – і одружився, і купив квартиру. А мені тільки мріяти про таке з моєю зарплатою.
– Так, я такий, – серйозно відповів Віктор. – Ти ще мою машину не бачив. А квартира – що? Це так тільки початок. Я ще ось будинок незабаром збудую, коли діти підуть, щоб їм було де рости.
– Пощастило тобі, Юля, – посміхаючись, промовив Андрій. – Тримайся за такого чоловіка, з ним не пропадеш.
– Так вже … – тільки і змогла вимовити дружина, здивована цим театром абсурду.
Вона тоді зібралася і поїхала на пару днів до батьків, щоби не заважати друзям спілкуватися. Та й настрій був поганий. Виявляється, вона жорстоко помилялася, і чоловік, який перед весіллям був зовсім іншим, зараз показав своє щире обличчя.
– Юля, ну може, не варто поки що квапитися? – запитала у неї мама, коли дочка заїкнулася про розлучення. – Поживи, подивися. Може це все пройде. Злетить з нього як лушпиння ця пиха і показуха. Та й потім, зрозуміло, що його мати накручує. Сам він непоганий хлопець.
– Не знаю, мамо, нічого не знаю. А тільки мені цей спектакль зовсім не подобається. Він і одружився на мені тільки через квартиру. Це очевидно! Усім тепер намагається сказати, що це його житло, хоча багато хто знає, як насправді. Свекруха намагається влаштувати синочка, просить від мене частину квартири на нього оформити. А що? Просто нахабно відтяпати частину квартири на його користь? Вже дістала мене цим. Скільки можна?
– Не знаю, доню. Тобі вирішувати. А тільки, перш ніж розлучитися, добре подумай. Ну і квартири їм нашої, звісно, не бачити, це однозначно!
Свекруха з’явилася раптово, без дзвінка та попередження. Виглядала вона погано, обличчя було заплаканим, погляд загубленим.
– Вікторе, у нас біда. Оленка заборгувала велику суму. Треба допомогти сестрі.
– Що сталося, мамо? Про яку біду ти говориш? – здивувався і розгубився син.
– Вона позичила гроші, взяла два кредити, купила собі шикарну машину, дорогий телефон, прикраси. Потім ще до весілля дещо, ти знаєш, як зараз все дорого!
– Ну і що? Нехай Дмитро її проблеми розгрібає, до чого тут ми? Що ти так переживаєш? – дивуючись, уточнив Віктор.
– Та все, немає більше Дмитра! Кинув він мою донечку. Ані квартири, ані грошей. Вона сама, звісно, винна, запишалася, багато собі дозволяти стала. Ось і не витримав. Всі ці її подружки та друзі, вечірки, гулянки…
– То він що, скасував весілля? – почула розмову Юля.
– Так, скасував. І сказав, щоб Олена більше його не турбувала, – свекруха заплакала. – Вона ж йому повірила, думала, що він із серйозними намірами. Успішний бізнесмен з грошима. Ось вона і почала шикувати, думала, що Дмитро всі її борги покриє після весілля.
– Ось справи! І що, багато сестра банкам винна? – спитав розгублено Віктор.
– Ох, багато, синку, – заплакала Неля Юріївна.
– Ого! – свиснув син. – Вона чим думала?
– Нехай продає машину, прикраси, що там ще має? Більшу частину суми можна набрати сміливо, – запропонувала Юля, якій зовсім не подобалося те, що свекруха прийшла з цією проблемою саме до них.
– Так намагалася вона. Дещо продала, але це все не так швидко! А потім, адже це набагато менше, ніж Олена винна. Тепер все доведеться продавати набагато дешевше, ніж вона купувала.
– Ну, а ми чим можемо їй допомогти? – спитав Віктор, поглядаючи на дружину, яка теж не розуміла, що відбувається.
– Нехай Юля половину цієї квартири на тебе оформить. Ти закладеш свою частку, і ми виплатимо борг. А потім розрахуємось з вами.
Свекруха ніби навіть трохи заспокоїлася, видавши те, навіщо сюди прийшла.
– Ні, цього ніколи не буде! Ця квартира куплена моїми батьками, і оформляти навіть десяту її частку я ні на кого не збираюся! – різко відповіла Юля і вийшла до іншої кімнати.
– Ось яка ти бездушна! Начхати їй на проблеми нашої родини! – вигукнула свекруха.
Крізь зачинені двері Юля чула, як мати із сином щось бурхливо обговорюють. Потім свекруха збиралася йти. І Юля вирішила підслухати, про що вони шепочуться біля дверей.
– Ну я все зробила, синку. Більше нічого вигадати не можу. Як то кажуть, все, що могла. Але в жодну твоя дружина не погоджується. Ми тут безсилі, на жаль.
– Так, мабуть, нічого не вийде. Хоча, я спробую ще щось придумати, – прошепотів Віктор матері.
– Ах, ось воно що! – вискочила Юля зі спальні. – Вирішили мене провести. Борги якісь вигадали. Казки вигадуєте на ходу. Ну те, що Олену Дмитро кинув, це справедливо, заради неї. А ось квартири моєї вам не бачити ніколи! Закатайте губу та забудьте про це! – вигукнула Юля, вже не стримуючись. – Самі заробіть на квартиру і тоді що хочете з нею робіть! Хоч у фонд милосердя віддайте!
Цього дня Віктор був змушений зібрати валізу та поїхати до матері.
Юля подала на розлучення. Давно треба було це зробити. А то це минула родина незабаром речі почне виносити з її квартири під якимось гарним приводом.