– Мені набридло це все! Знаєш, я зрозумів, що не готовий до сім’ї, – заявив чоловік.
– Сергію… – прошепотіла Віка, колихаючи однорічного сина Мишка. – І що ти пропонуєш? Тільки-но зараз зрозумів, що не готовий до сім’ї. Може, психолога хорошого пошукати через знайомих?
– Збирай речі і йди. До мами чи куди хочеш. Мені байдуже!
– Ти що, серйозно? – здивувалася Віка.
– Звичайно! Я так втомився від вас. І від тебе, і від малого! Від вас тільки галас. Жодної допомоги! Жодної підтримки!
– Допомоги? – зашипіла Віка. – Ти живеш собі на втіху. А я одна з дитиною сиджу! Тільки мама твоя іноді допомагає, хоч їй дякувати!
– Я зрозумів, що тобі більше не потрібний! – поскаржився чоловік. – Не спитаєш, ні як у мене справи, ні що в мене на душі… Тобі все одно стало!
– Та тому що я втомлююся, уяви собі! Сиджу з однорічною дитиною, поки ти зникаєш невідомо де!
Коли Сергій почув цю фразу, у нього заграли жовна.
– Я незрозуміло сказав, чи що? Збирай речі і йди!
– Прямо зараз? – запитала Віка. – Десята вечора. Що, виставиш нас в ніч?
– Так, – холодно відповів Сергій. – Ще одну ніч із тобою я не витримаю.
– Ну, дивись! – Віка змахнула сльозу. – Ти сміливий, тільки поки твоя мати у від’їзді…
– Навіщо тобі ця дитина? – Дивувалася мама Віки.
– Ну чому відразу «дитина»? – хмурилася Віка. – Ми з ним однолітки.
– Він у дитинстві застряг досі, тому й дитина. Ти через рік університет закінчиш, а вже стажуєшся. А він нічого не знає, нічого не хоче.
– Ну то й що! Я люблю його! Ніколи так не закохувалась, мамо. Нехай він буде хоч повним невдахою. Своє майбутнє я без нього не уявляю.
Мати похитала головою і розчаровано зітхнула.
Потім Віка воліла цю розмову не згадувати. Та й ніколи було. Курсові, прогулянки з подружками, стажування… А ще незабаром у мами Сергія день народження, і Віка вже бігала по кондитерських магазинах, щоб самій спекти майбутньої свекрухи величезний торт.
Точніше, про майбутню свекруху поки що ніхто не говорив, але… Віка була впевнена, що коханий обов’язково зробить їй пропозицію, і одного прекрасного дня вони одружаться.
У них все серйозно.
Сергій і справді зробив їй пропозицію – просто у всіх на очах, коли їм вручали дипломи. Став на коліно із червоною коробочкою. Віка розплакалася від щастя і сказала: “Так”.
Молоді вирішили одразу не розписуватись, а подати заяву ближче до кінця осені – Віка якраз хотіла зимове весілля.
Її швидко взяли на роботу у ту фірму, де вона стажувалася під час навчання.
Віка все життя мріяла про цю роботу. Їй пощастило – знайшла гарну роботу одразу після університету, ще й із непоганою зарплатою.
Справдилися всі мрії!
Трохи бентежило тільки те, що Сергій поки не говорив про спільне проживання.
Коли вона запитала, він відповів:
– Якраз грошей назбираємо, поки що окремо поживемо. А там підберемо гарну однокімнатну квартирку в центрі.
Ця думка здалася Віці розумною, і вона відкладала гроші з кожної зарплати на майбутню квартиру та весілля.
Хотіла купити шикарну весільну сукню, а просити гроші у нареченого чи майбутньої свекрухи соромилася.
Тижні летіли швидко. І якщо Віка намагалася брати додаткову роботу, щоб зібрати гроші, то Сергій, як не дивно, тільки прогулювався співбесідами.
Він вивчився на фізика, чим дуже пишався, тому «за першу ліпшу роботу хапатися не збирався». Йому завжди все не подобалося: то графік, то зарплата, то колектив.
– Одразу видно, які вони всі недолугі, – скаржився він Віці. – Як із ними працювати?
– Ну, Сергію, – Віка заспокійливо гладила його по маківці. – Ти ж їх двадцять хвилин бачив. Звідки ти знаєш, що вони погані? І тим більше – що з ними нестерпно працюватиме?
– Знаю! Інтуїція.
Через таку «інтуїцію» весілля довелося перенести на кілька місяців, бо Сергій взагалі не працював і не міг дозволити навіть скромно посидіти в кафе після розпису. Весілля влаштували його батьки. У Віки ж була шикарна сукня, яка коштувала як три її зарплати.
– І навіщо тобі потрібне це весілля? – не вгавала мама, навіть коли допомагала доньці одягнути білу сукню. – Навіть весільну сукню довелося самій купувати. Ти такому чоловікові замість матері будеш… А коли діти з’являться, то всіх їх бавитимеш, і старшого, і молодшого. Може, передумаєш, поки не пізно?
– Мамо, ну навіщо ти так! – обурилася Віка крізь сльози. – Сьогодні найщасливіший день у моєму житті. Будь ласка, не псуй його!
Коли Віка крутилася в танці з чоловіком, вона і справді була щаслива як ніколи. Здавалося, нічого в житті немає такого, що вона не подолає. Особливо коли поряд її коханий, її чоловік!
Свекор та свекруха організували пишне весілля – орендували великий будинок у передмісті з видом на гори. Гуляли два дні. Коли треба було збирати речі і виїжджати у місто, Віка схаменулась:
– Любий, а коли ми будемо квартиру шукати? Вибач, щось я з усією цією весільною метушнею закрутилася. Ми ж у центрі хотіли? Ох… Думаю, вже сьогодні доведеться дзвонити орендарям.
– Я знаєш, що тут подумав… – почав Сергій. – Давай поки що з моїми батьками поживемо. У нас чотирикімнатна квартира, простора.
– Але я думала, у нас буде своє гніздечко! Ми ж уже сім’я…
– Я поки не можу знайти хорошу роботу… – він і справді пропрацював на новому місці тільки тиждень, і щось підказувало Віці, що незабаром він піде на іншу фірму. – А поки що з батьками жити зручніше й дешевше.
Віка знехотя погодилася. Але настрій до самого вечора було зіпсовано.
Спільне проживання було легким. Свекор працював до пізньої ночі, а у вихідні його було не видно, й не чути. Зі свекрухою не довелося «ділити кухню» – вона була приємною і несварливою, нікого не чіпала і з моралями не лізла. Але серце все одно було не на місці – хотілося якнайшвидше переїхати, жити окремо, сім’єю.
Але шанси були невеликі. Її зарплати не вистачило б, щоб винаймати квартиру та ще й годувати себе та чоловіка.
А Сергій, як не дивно, продовжував міняти місця роботи, як рукавички.
Коли він забракував всі вакансії за фахом, почав ходити іншими компаніями.
Рекорд – місяць.
Довше на одному місці не затримувався. Віка вже кілька разів збиралася влаштувати сварку і поскаржитися, але в останній момент завжди замовкала: вони тільки недавно побралися, навіщо сваритися? Може, Сергій сам усе зрозуміє, нарешті подорослішає?
Поступово все начебто потихеньку налагодилося. Сергій влаштувався на постійну роботу, щоправда, скорочений робочий день.
Віка не стала сваритися: сподівалася, що головний етап минув – Сергій хоча б просто знайшов постійне місце.
Потім, може, й на повний день працюватиме. Віку і так останнім часом почало нудити через нерви. Ще б пак, це й не дивно, якщо накопичувати претензії, замість того щоб їх висловити…
Через кілька тижнів вона дізналася, що нудота вранці – зовсім не через нерви…
Віку ця новина налякала – вона хотіла хоча б кілька років почекати з дітьми. Але що робити, трапилося так сталося.
Вона того ж дня розповіла все чоловікові, і той прямо засяяв від щастя.
– Як це добре! – усміхався Сергій. – Я стану татом! Хіба це не чудово?
Віка пробурмотіла щось невиразне. Її думки блукали десь далеко.
– Що трапилося? Ти що, не рада?
– Рада, але… У мене стаж маленький, – пробурмотіла Віка. – Хтозна, які декретні будуть. А залишатися без доходу, особливо зараз лячно…
– Не хвилюйся через гроші! Зараз же влаштовуюсь на дві роботи!
Само собою, після таких новин ні про який переїзд на орендовану квартиру і не йшлося. По-перше, вагітність справа недешева, а по-друге, Віка розуміла, що свекруха допоможе з малюком, хоча б морально.
Сергій і справді влаштувався на повний робочий день і навіть узяв підробіток… Щоправда, його вистачило на пів року. Потім він втомився. Став нервовий та роздратований.
Тож фінансово Віці допомагали здебільшого свекор та свекруха, яка, незважаючи на пенсійний вік, почала частіше їздити у відрядження та брати додаткові доручення, щоб більше заробити.
Коли на народився Мишко, Віка вже не мала сил думати ні про гроші, ні про психологічний вік чоловіка. Вона вся поринула у турботу про малюка. Син погано їв і повільно набирав вагу, тому Віка постійно ходила сама не своя і турбувалася про його здоров’я. Часу на чоловіка, звісно, залишалося мінімум.
Бачачи, що за ним ніхто не стежить, Сергій кинув працювати повний день і знову перейшов на вільний графік.
Якось він рано прийшов з роботи і одразу сів за комп’ютер. Віка з осудом подивилася на нього, заколисуючи піврічну дитину.
– Знову немає роботи? – спитала вона крізь зуби.
– Втомився! – відмахнувся Сергій. – Зараз хоч за компʼютером посиджу, відволічуся. У мене тут така гра є…
– Гра?! – не витримала Віка. – У тебе син народився. Посидь із ним хоч іноді! Ти його на руках буквально кілька разів у житті тримав!
– Сидіти з дітьми не чоловіча справа.
– Он як? Якщо ти такий строгий мужик, чому тоді не працюєш до пуття? Чоловік, якщо з дітьми не допомагає, повинен працювати, забезпечувати дружину й дітей!
– Звідки в мене сили працювати? – не вгавав Сергій, а його рука вже потяглася до мишки й клавіатури. – Мишко репетує всю ніч безперервно. Не можу заснути. А куди потім втомленому працювати, тим більше понаднормово? Якщо ти така розумна, то й поводься, як хороша мати. Заспокой малого.
– У нього перші зубки йдуть, звісно, він плаче!
– Ну, раз нічого зробити не можеш, тоді хоч не заважай відпочивати! – сказав Сергій і відвернувся до комп’ютера.
Віка почала робити зауваження чоловікові все частіше, але до серйозних сварок поки що не доходило.
Але чомусь, коли Сергій сказав збирати речі і йти, вона не дуже здивувалася.
Мовчки зібрала документи та цінності, пару костюмів Мишку й замовила таксі до будинку мами.
Вона не плакала. Навіть не злилася – тільки якщо зовсім трохи, і то на себе і за те, що весь цей час сподівалася, що недолугий чоловік подорослішає.
Чомусь Віка була впевнена, що, коли свекруха повернеться з відрядження і дізнається про те, що сталося, то влаштує Сергію.
Вона вмовить сина просити вибачення.
Але очікування Віки не справдилися. Свекруха не показувалася кілька тижнів, хоча вже мала повернутися.
Коли минув місяць, вона зателефонувала невістці і веселим голосом заявила:
– Привіт, Вікусю! Пробач, що довго не дзвонила, справ було повно. Як ти?
– Дивне питання, знаючи обставини… – майже прошипіла Віка.
– Зараз пару вихідних візьму і з Мишком посиджу, дам тобі відпочити.
– Дякую, звісно, але…
– Жодних «але», – засміялася свекруха. – Я посиджу з малюком, а ти поки поїдь сюрприз свій оглянь.
– Який ще сюрприз?! – Віка не розуміла, що відбувається.
– Нову квартиру, – сказала свекруха.
– Яку ще квартиру? Ви про що взагалі?
– Та я як із відрядження приїхала і дізналася, що Сергій начудив… – свекруха зробила театральну паузу. – Зрозуміла, що довго ваш шлюб не протримається. Та й навіщо? Я б сама не стала на таке час витрачати.
Ти нас із чоловіком вибач, що не змогли єдиного сина мужиком виховати.
Ну я і вирішила – міняю чотирикімнатну на дві двокімнатні.
Квартира – моя, за документами. Ось і по-чесному виходить: одну вам із Мишком, іншу нам із чоловіком.
Незабаром на тебе дарчу оформлю. Роби що хочеш: можеш жити, а можеш здавати в оренду – якраз дохід буде, поки в декреті, а твоя мама буде поруч.
Хоча я обіцяю також іноді з малюком допомагати.
– Ви серйозно?! Ви жартуєте, так? Може, це у вас сімейне…
– Швидко збирайся і йди оглядай квартиру, – свекруха тихо засміялася. – Їх дві на вибір, яка більше сподобається – таку й онуку залишу.
– А як же ж Сергій? – ахнула Віка.
– Вже дорослий, – відмахнулась свекруха. – Нехай на орендовану йде! А ти подавай на розлучення і шукай нового чоловіка, поки молода…
Віка посміхнулася – а й справді, у неї ще все життя попереду!