До Ніни зайшла побалакати сусідка Валя.
Вони сіли за стіл на кухні, а раптом з кімнати вийшла дочка господині Таня.
– Ох, глянь, Ніно, як твоя донька виросла! – сплеснула руками сусідка. – Сукня он як обтягує її, хлопцям є, на що глянути. За нею зараз дивитися та й дивитися треба!
Сонце світило з вікна прямо на Таню. Волосся виблискувало золотом. По щічках розсипане ластовиння.
Тетянка пішла в батька, навіть брови руденькі, а ніс кирпатенький.
Дітлахи часом посміювалися.
А батько гладив Таню по густому, пишному рудому волоссю й казав:
– Та вони ще бігати за тобою будуть, от побачиш, сонечко, ти дуже гарна!
Але Таня не вірила, і вважала себе нещасливою, а ночами плакала від образи.
Вона мріяла закінчити школу і десь поїхати.
Вона змінить стиль і в неї почнеться щасливе нове життя.
Тієї весни, коли Таня закінчила школу і вмовляла матір відпустити її на навчання, приїхала до них з міста комісія з якоюсь перевіркою по будівництву.
З ними приїхали інженери.
Але для Тані головне в іншому полягало.
Вона зайшла до мами на роботу якраз коли ця комісія приїхала.
І побачила ЙОГО!
Це був тихий скромний молодик, а він як Таню побачив – так більше й очей з неї не зводив.
Тані він спершу не сподобався – невисокий, кволий, в окулярах.
Та ще й цей Павлик теж був рудуватий, як і вона сама.
Але Павлик виявився наполегливим і терплячим. І після робочого дня знайшов Таню і покликав її погуляти.
Тепер він щодня заходив до Тані, пригощав її й маму цукерками.
Розповідав, що живе зі своєю мамою удвох, і мама ніяк не дочекається, щоб Павло одружився. Вона переживає, що її не стане, а син так і залишиться один, а ще вона дуже внуків хоче побавити.
Потім комісія поїхала. Таня знову почала з батьком ходити на річку й на город.
Батько котив тачку, наповнену компостом і курячим послідом.
Таня йшла за ним із сапкою. Вона який день уже ходила полоти і підгодовувати моркву й буряки.
Мати насадила їх по три довгих грядки.
Вдома у мами теж було повно справ. У них і кури, і кролики, і індокачки по подвірʼю ходять.
Мати сподівалася, що Таня з ними житиме. Може, хто зі своїх місцевих і заміж покличе, а одну вчитися батько не хотів її відпускати. А працювати можна і в сільському магазині, продавчиня Галя якраз змінницю шукає.
Таня йшла за батьком по курній доріжці.
З тачки раз у раз вивалювався послід і компост і падав на дорогу.
І їй здавалося, що ось так і буде вона все життя топтати доріжки свого села, посипані купами перегною…
Раптом вона згадала Павлика. Він поїхав разом із комісією, але обіцяв повернутися.
Сказав, що хоче з Тетянкою одружитися.
Вона аж розсміялася тоді, а тепер раптом подумала – а чому б і ні?!
Ну справді, а може іншого й не буде?
Вона ніколи нікому не подобалася, і навряд чи сподобається.
А Павлик добрий, і до того ж руденький, як сама Таня.
Ось він її любити буде. Вона інше життя побачить, не те, що тут в цьому селі…
І Таня радісно додала кроку, бо вона зовсім вже від батька відстала, треба наздоганяти.
Всі думки Тані тепер були про Павлика, вона чекала, коли він за нею приїде.
Павло приїхав через два тижні на вимитій до блиску, хоч і старенькій машині.
Але Таня тепер у ньому бачила одні переваги.
Павлик привіз цукерки і торт до чаю, а батькові вручив гарну пляшку міцненького напою, яку мати в нього одразу забрала.
– Ну ви йдіть хоч до річки прогуляйтеся, а я поки що на стіл накрию, – розхвилювалася мама.
Вона одразу відчула, з чим Павлик приїхав до них, і ніби й зраділа.
Батько строго потиснув руку майбутньому зятю, і запитливо подивився йому в очі.
Але після кількох келихів подобрішав, видно зрозумів, що для його Тетянки Павлик буде хорошим чоловіком.
А якщо так, то хай молоді самі вирішують, як їм жити…
Свекруха, як побачила Тетянку, так одразу розквітла від посмішки. Так їй одразу невістка припала до серця.
Таня ходила їхньою міською квартирою, і ледве вірила в те, що відбувається – вона вийшла заміж, вона тепер міська, аж не віриться!
Свекруха влаштувала Таню на роботу, якісь знайомі їй допомогли.
Тепер у Тані була чиста робота і заочне навчання, а вдома – чоловік, який її дуже любив.
На вихідні Павлик і Таня їздили до її батьків, у село.
Батьки завжди на них чекали, Павлик допомагав батькові по господарству, він хоч і міський, але Павло дуже старався.
Таня з мамою разом готували їжу та розмовляли. Потім батьки вантажили їм у машину сумки з овочами та яблуками. З соліннями, яйцями, курочкою чи качкою.
Зарплата у Тані була зовсім невелика. Та й у Павлика не набагато більша.
Дуже вже він був скромний, просити соромився, а підвищували більш наполегливих і впевнених у собі.
За два роки у них народилася донька Люба.
Таня вже зрозуміла, що у місті життя не таке вже й солодке.
Але Павлик щосили старався, він навіть роботу змінив, там платили трохи більше, але й цього ледве вистачало.
Незабаром свекруха вийшла на пенсію і почала сидіти з Любою.
Таня вже закінчила навчання і її трохи підвищили.
Її тепер навіть іноді кликали з матеріалами до начальства.
Подруга Жанна якось сказала:
– Щось часто наш Валерій Іванович став тебе замість мене викликати? А що, він дядько щедрий, якщо на тебе око поклав, то користуйся. Від тебе не втомиться, а сім’ї своїй допоможеш. Що так на мене дивишся? Всі так роблять!
– Що ти взагалі таке кажеш?! – ахнула Таня.
Але Жанна тільки засміялася, а в її вушках, у такт сміху, мило розгойдувалися нові сережки з камінчиками.
Таня тільки зараз зрозуміла, звідки у Жанни такі сережки…
У результаті Таня не спала пів ночі.
Вона думала про те, що вийшла вона за Павлика не з великого кохання, а просто щоб із села поїхати.
Хоча він у неї, звісно, дуже хороший, вірний і люблячий чоловік. Вона це знала.
Але в них з Павликом зовсім не було грошей.
І може й права Жанна, може і справді треба заради сім’ї піти на це?
Заради чоловіка і доньки можна піти багато на що.
Просто скаже, що їй дали премію, оце буде радість у домі!
А тоді Таня зупинила себе.
У неї раптом проскочила думка – та вона любить свого чоловіка!
Вона тільки про нього й думає!
Вона й сама не зрозуміла, як це сталося, але вона любить Павлика, і не потрібні їй якісь чужі подарунки та гроші.
Як вона взагалі могла таке подумати?!
А через тиждень Таню підвищили на посаді і в зарплаті.
Незабаром і Павло набрався сміливості і запропонував начальникові свої нові розробки.
Начальник їх оцінив і запропонував Павлу очолити робочу групу.
Через три роки у Павла і Тані народився довгоочікуваний син Денис.
– Молодець ти, Таню, поважаю таких, хто заради сім’ї готовий на все, – якось сказала їй Жанна. – Ти ж була в начальника так, що тобі підвищили зарплату? Бач, після того в тебе одразу удача поперла, не подумай, що я заздрю, просто рада за тебе. Я й сама така, а що робити?
Таня усміхнулася. Жанна дуже хороша подруга. Вона й позичить завжди. І взагалі жодного разу не підставила. Вона добра, сина одна виховує. І це її справа з ким і що вона робить…
Тож Таня й не розповіла Жанні, як було насправді, коли вона ходила до Валерія Івановича.
Бо ж начальник взагалі-то сказав, що Жанна робить багато помилок, а Таня грамотно і швидко готує звіти.
Що він дуже задоволений її роботою і пропонує їй підвищення.
Краєм ока вона помітила на його столі фотографію. На ній був він, жінка і… Руденька дівчинка.
– Це моя дружина і донька, до речі ви, Таня, на неї схожі, та й взагалі мені здається руденькі – чудові працівники.
Вони тоді обоє розсміялися, потім про роботу говорили, і Тані було соромно згадувати свої попередні думки.
Але Жанні це було не можна говорити, вона б напевно просто образилася.
Все це проскочило в думках Тані, коли вони з Павликом відзначали срібне весілля.
Люба і Денис вже були дорослі, напевно скоро онуків їм подарують.
Гості на весіллі кричали: «Гірко!»
І Таня думала, що вона завжди була і буде готова на все заради сім’ї і коханого чоловіка.
Ну майже на все…