Вікторія прибирала в квартирі, коли пролунав дзвінок телефону. Жінка глянула на екран мобільного і побачила, що дзвонить її племінниця Алла. – Тітко Віка, ви зайняті? – одразу запитала племінниця. – Вирішила трохи прибирати в квартирі, – відповіла Вікторія. – Ми можемо зустрітися? – запитала Алла. – Алло, щось сталося? – запереживала Вікторія, помітивши, що племінниця дуже схвильована. – Не телефонна розмова! Давайте за годину зустрінемося у кафе, адресу я відправлю повідомленням. Мова про мого батька! – повідомила Алла і відключилася. Віка одразу почала збиратися на зустріч із племінницею. Але Вікторія навіть уявити не могла, що збиралася повідомити їй Алла

Свою першу доньку Софія народила майже у шістнадцять років. Ну отак вийшло. Виховувати Аллочку допомагала мати. А у двадцять два роки вийшла заміж за Романа. Прожили разом кілька років, та дітей не було. Не могла завагітніти Софія.

З цього приводу зверталися вони до спеціалістів, зараз є величезні можливості і можна дитину народити за допомогою медицини. І лише на четвертій процедурі у них вийшло. Але це був останній вагон. Софії було тридцять вісім, а Романові сорок один.

Як тільки вона зрозуміла, що вагітна, дуже зраділа, і якраз у цей час її дочка Алла також зраділа:

– Мамо, вітаю, ти стала бабусею, син у нас із Денисом народився.

– Вітаю доню, дякую за онука.

Вагітність Софії проходила важко, вона все ще до кінця не вірила, що чекає на дитину. Вони з чоловіком дуже хотіли дітей, але так сталося. У Софії почалися проблеми.

– Вам необхідно лягти в палату на збереження, інакше можуть бути погані наслідки, – сказав спеціаліст.

Софія покірно погодилася переїхати в палату до кінця терміну вагітності. Вона була на все згодна, аби народити дитину. На цьому вона була зациклена протягом усього сімейного життя з Романом. Йому звичайно це порядком набридло, але…

Так Софія на ці кілька місяців опинилась у палаті. Не можна сказати, що її там робили якісь процедури, але принаймні морально їй там було набагато простіше, та й якщо не дай Боже, що станеться, спеціалісти поряд.

Загалом зажили вони з чоловіком роздільно. Звичайно переживала за чоловіка та за кота.

– Романе, не забувай Мурчику водички наливати, коли корм накладаєш, він теж хоче пити. Дивись за ним добре, не забувай годувати, – говорила вона чоловікові.

– Добре Софія, добре. Ти головне не турбуйся за нас, впораємося. Аби з тобою і малюком було все гаразд, – лагідно відповів чоловік.

Сестра Віка часто відвідувала Софію. Вони двійнята, Віка теж одружена, двоє дітей. Чоловік люблячий, дбайливий та спокійний, тому Вікторія часто відлучалася з дому. Потрібно було до сестри сходити, відвідати племінницю Аллу із сином на прохання сестри, зайти до чоловіка сестри Романа і подивитися чи все в нього гаразд. Так, стільки обов’язків було у Вікторії, але чоловік допомагав їй у всьому.

Вікторії та її матері, тобто тещі Романа, здавалося, що Софія турбується зовсім не про те. Турбуватися треба було не про кота, а виключно про те, що її чоловік не ночував вдома. Роман був помічений за цим ще змолоду. Як тільки вони з дружиною посваряться, причому ініціатором сварки завжди був чоловік, то цього ж вечора він йшов з дому, то до матері, то до друга, то на дачу. Дружина вірила.

Все життя Роман був ще тим ходаком. Але Софія ніколи в це не вірила. Сто разів говорили їй сестра та мати:

– Ну що ж ти беззастережно віриш чоловікові, не потрібен він тобі, зраджує праворуч і ліворуч, не потрібна тобі дитина від нього. Ну чому ти так зациклена на дитині від нього?

– Віка, це мій останній шанс, і взагалі я маю народити дитину, я що не жінка, я хіба не можу виносити дитину? – впевнено говорила Софія.

– Доню, це тобі Бог каже, що не треба тобі народжувати від цього чоловіка, а ти своє… – казала їй мати.

Та й донька Алла теж не розуміла матір.

– Є маленький онук, радій, займайся з ним, ні, їй потрібне своє маля, – ділилася вона з чоловіком.

Між собою мати з Вікторією говорили:

– Напевно, якби Романа не стало, чи покинув її, то всім стало б легше від цього постійного напруженого бажання Софії – народити, народити, народити. Поплакала б та й поступово забула. А тут – ну просто якась проблема. Вона там лежить в палаті, а в нас тут градус напруги зростає.

– Мамо, що робитимемо, коли Софія раптом сама дізнається про зради чоловіка, ну раптом застукає чи ще якось. Хоча нам вона не вірить. Вміє він викрутитись перед дружиною.

– Не знаю донько, не знаю. Якщо майже за двадцять років не повірила, а потім тим більше не до цього їй буде.

Вікторія напружено думала і свого чоловіка напружувала, з ним теж радилася.

– Я гадки не маю, та й набридло вже, чесно кажучи, напружуватися через Романа. Зрештою, всі дорослі люди, всіх роками все влаштовує. Роман вдає, що їздить до матері. Його мати плутано і невпевнено підтверджує це. Софія мабуть теж вдає. Ну ось народить дитину і займеться нею. Тоді може всі заспокоїмося.

На прохання Софії, сестра доглядала її чоловіка, і батьки теж. Батько ніби випадково привозив з села картоплю, Віка занесе корм коту, донька Алла прибіжить начебто за рештою речей або книгою. Так чи інакше всі намагалися контролювати Романа.

Квартира велика та світла належала Романові. Ще до весілля він продав стару квартиру бабусі та купив цю, додатково взявши кредит у банку. Тож родичі Софії завжди переживали, якщо вони розлучаться, чи доведеться їй повертатися до матері в село чи винаймати квартиру, а якщо ще й з дитиною?

Вікторія іноді не заставала Романа вдома, мало де міг бути чоловік, у якого дружина в палаті. Але підозри в неї були, аж надто чисто прибрано було в квартирі, навіть пилу не видно. А якось застала у квартирі сусідку з квартири навпроти стареньку бабусю Віру, та їй пояснила:

– Роман попросив мене прибирати в квартирі, ну іноді приготувати щось, звичайно, я йому допомагаю і знижку роблю по-сусідськи. Я цим заробляю, – Вікторія полегшено зітхнула і забрала змінний одяг сестрі.

Вікторія поверталася з роботи, коли їй зателефонувала схвильована Алла, дочка Софії та попросила зустрітися.

– Не телефонна розмова, мова про мого вітчима, – повідомила вона і відключилася.

Вікторія одразу зрозуміла, що цього разу Роман проколовся серйозно. Ніколи раніше Алла не цікавилася походами вітчима на сторону, хоч і був він їй замість батька.

Зустрілися в кафе неподалік будинку Алли, вона пила колу і поглядала нетерпляче на двері. Нарешті побачила Вікторію.

– Ну що сталося, Алло?

– Він крутить із сусідкою Оксаною, що на три поверхи вище, – нервово засміялася Алла. – Тітка Віка, уявляєш, йому нікуди ходити не треба. Там така Оксана!

Вікторія знала цю Оксану, вона цілком могла бути в смаку Романа. Оксана цілком респектабельної зовнішності та багатьом чоловікам подобається, живе одна, заміж не хоче.

– Як ти дізналася, Алла?

– Я чекала на нього в машині, чекала, коли він прийде з роботи. А він, під’їхавши, якось швидко вискочив із машини з квітами. Я теж слідом. Він зайшов до ліфта, а я поїхала за ним на другому. Він вийшов на шостому, я також. Він швидко увійшов до нашої квартири, потім вийшов із квітами і якоюсь коробочкою в руці, попрямував пішки нагору, я тихенько за ним. На дев’ятому поверсі він подзвонив у квартиру, там і живе ця Ксенія. Звідти він довго не виходив, мені набридло, я пішла.

– Так, гаразд. Давай ми з тобою завтра ввечері відвідаємо його. Я можу й одна, але раптом він скаже, що я все вигадала, а ти скажеш своє слово.

Наступного вечора Вікторія та Алла були у Романа в гостях. Розмову почала Вікторія, а він навіть і відмовлятися не став, розумів сам, що не вперше був спійманий. Аргументи його були простими – Оксана не відмовляє, вона самотня, а він також самотній.

– А як же мати? – Запитала Алла.

– Софіє народжувати за два місяці, нехай спершу народить, – промовив спокійно Роман. – Та й що у нас зміниться? Софія була постійно зайнята біганиною по спеціалістах, щоб завагітніти, більше ніж мною. Ну а тепер займеться пелюшками та памперсами. Вона не помітить, що чоловік живе в іншому місці, – іронічно сказав він. – А Оксана заміж не проситься і не хоче, у неї дочка доросла, і кар’єра на першому місці. Та й я знаю, що я в неї не один такий, просто мені зараз так зручно і їй. А раніше до неї кур’єри з квітами часто приїжджали, спілкується вона переважно з чоловіками, господарська та добре готує.

Роман замовк і трохи подумав продовжив:

– Моя дружина теж гарна і теж гарна господиня, але вона зациклена на дитині. Я їй скільки разів пропонував взяти з дитбудинку. Так ні, потрібний свій, рідний. Переживала, що свекруха на неї косо дивитиметься. Ніби зараз вона по-іншому на неї дивиться, моя мати ніколи не любила Софію. А я не зважаю. Я завжди хотів сина, ну не виходить. Ну навіщо протягом усього часу хвилювати себе?

Вікторія з Аллою сиділи мовчки. А що сказати? У словах Романа була правда, причому така спокійна та втомлена правда. Його і сварити нема за що. В Оксані він знайшов не жінку, а друга. Перепочинок від постійних процедур. Розлучатися він не планував.

Вікторія з Аллою вийшли з дому у вечірню прохолоду мовчки.

– Алло – взявши за руку її, промовила Вікторія.

– Тітко Віка, та я все розумію, не маленька, у самої дитина. Але дядько Роман любить мого сина, вважає своїм онуком, все купив йому, грає з ним, а той теж до нього тягнеться. Коли мій Денис на роботі, він нас і в поліклініку відвезе і накупить продуктів. Давай нічого не скажемо мамі. Якщо що, нехай сама розбирається з своїм чоловіком.

Вікторія кивнула мовчки і посміхнулася:

– Я саме це й хотіла тобі сказати.

Софії вони нічого не сказали, батьки теж. Зрештою Софія народила хлопчика. На Романа варто було подивитись у цей час. Від радості стрибав, як хлопець, мало не до стелі. А як любив сина, виявився чудовим батьком. Обидва душі не чули у своєму синові Андрійку. Ніхто не міг подумати, як Роман порине у своє пізнє батьківство. Він навіть вирішив:

– Потрібно розглянути питання купівлі квартири більшого розміру, Андрійку потрібна велика площа, ми ж з ним у футбол гратимемо, коли він підросте. А потім буде видно, а раптом знаменитий футболіст з нього вийде…

Роман звичайно і не думав йти з сім’ї, але як усі чоловіки вирішував проблеми не з дружиною, а на стороні. Та й дружина була у палаті довгий час. Але зараз у них у сім’ї ідилія, ситуація розвивається добре, кожен із подружжя отримав те, що хотів. Так. Так буває у житті.