Вона спиною відчувала його погляд, аж мурашки пробігли.
Тетяна почекала кілька секунд, обернулася і одразу зустрілася поглядом з Миколою.
Вона аж почервоніла, а Микола ніяково відвів очі і почав щось шукати на робочому столі.
Тетяні подобався цей хлопець. Микола перейшов до них на роботу нещодавно.
Дівчина одразу зрозуміла, що вона йому теж подобається.
Це було дуже незвичне відчуття. На таких, як вона, ніхто не звертав уваги. Вона непоказна, повненька і трохи повільна, тому що занадто старанна.
А ще вона дуже чесна.
Їй уже казали, що не завжди треба зізнаватися у всіх своїх гріхах. Дещо можна й приховати – подумаєш, якісь дрібниці!
Але Тетяна так не могла, що вдієш.
Мама завжди ставила їй у приклад старшу сестру Віру і говорила, що сама Тетяна на жаль простакувата. Ну не можна бути такою, ніхто не оцінить.
А от Віра у них красуня. Яскрава, висока, струнка і робить все добре і швидко. Свої помилки не виставляє напоказ, згладжує, або в крайньому випадку вміє подати як переваги.
Ну, просто повна протилежність молодшій сестрі!
Тетяна завжди захоплювалася своєю старшою сестрою.
Хоча яка вона старша, у них же ж і різниця всього півтора року. А насправді струнка витончена Віра з віком почала виглядати молодшою за міцну простакувату Тетяну.
Тому Тетяна спершу й не повірила, що вона подобається Миколі.
– Тетянко, а ти чого така якась зачарована? – зразу ж помітила це Віра. – Ти що, закохалася нарешті?!
І скільки Тетяна не відмовлялася Віра тільки більше підʼюджувала її.
– Ну точно закохалася! Хто він? З роботи? Ну, звісно, з роботи, ти ж більше ніде не буваєш.
Може, начальник твій? Ні, навряд, для нашої Тетяни це неприйнятно, тим більше він, напевно, одружений, а ти у нас така правильна!
А-а-а, знаю, напевно це хтось новенький, вгадала? Точно вгадала, бачу по очах, завтра за тобою на роботу заїду і подивлюся. Це ж не можна пропустити! Наша скромна Тетяна нарешті закохалася!
Віра веселилася на повну котушку…
Тетяна на сестру ніколи не ображалася.
У Віри все в житті так легко й елегантно виходить, що нею можна тільки захоплюватися.
Захотіла вступити в університет – вступила. Потім роботу хорошу знайшла.
Вирішила Віра вийти заміж, і одразу їй класний хлопець зустрівся.
Навіть з дітьми Вірі пощастило. У них з Ігорем народилися двійнята, одразу і хлопчик, і дівчинка. За один раз все зробила, а тепер Віктору й Іринці скоро вже п’ять років.
У садок ходять, а коли допомога потрібна – з ними бабусі по черзі сидять. Все ідеально.
А Віра тим часом успішну кар’єру робить.
Єдина подруга Тетяни, Світлана, теж завжди захоплювалася Вірою. Навіть у подруги їй набивалася.
Але потім Віра вийшла заміж, і між Світланою й Вірою якась чорна кішка пробігла – їхня дружба охолола.
Ну взагалі-то так часто буває, що після заміжжя дружба на другий план іде, нічого дивного…
На завтра після роботи Віра вже сиділа у своїй розкішній машині біля роботи Тетяни.
Тетяна її не одразу помітила. Вона забула, що Віра казала, що заїде за нею. Вона йшла поруч з Миколою і вони говорили про якісь дрібниці.
Але їхні погляди і випадкові дотики були яснішими за слова.
– Та-а-аню, – гукнула з вікна автівки Віра і одразу вийшла з неї.
Довгонога, яскрава, вона безцеремонно почала розглядати Миколу.
Тетяна одразу відчула себе повненькою і сіренькою. Та й Микола зніяковів і замовк, так і не договоривши.
– Та годі тобі, я просто трохи скучила, у відрядження їду на тиждень, – весело засміялася Віра і підморгнула Миколі. – У моєї сестрички скоро день народження, не забудь її привітати.
– Ну Віро, навіщо ти сказала, ну Віро! Це Микола з роботи, а це Віра, моя старша сестра, познайомтеся…
– Ну одразу й старша! Ну Тетянко, хіба я схожа на старшу? – Віра стала поруч із Тетяною і виставила одну ніжку вперед.
Вона дуже вигідно виглядала на фоні сестри і Таня це розуміла. Ну що робити, що вона ось така незграбна?!
Тетяна усміхнулася, а Микола спіймав її погляд і розуміюче усміхнувся у відповідь.
– У тебе дуже красива сестра, Тетянко!
Коли сестри вже вдвох їхали додому, Віра схвально відзначила:
– А твій Микола нічого такий, не купився. На мене нуль емоцій, хоча я мужиків зазвичай одразу зачаровую! А на тебе дивиться, як на коштовність! Чим ти його зачепила? Ну, як? Зізнавайся?
Тетяна засміялася. Вона не могла приховати радість. Якщо Віра це помітила, значить, все правда.
Віру вона любила всіляку. Навіжену і різку. Горду і розгублену. Бо вважала, що її Віра у всьому прекрасна!
Ніколи Таня на неї не ображалася ні за що, знала, що Віра добра, а це вона так… Піджартовує. А її слова були правдою і йшли від щирого серця.
– Треба Миколу на день народження запросити, може там він стане більш говірким, – подумала Тетяна.
– Якщо святкуватимеш свій день народження, запроси мого Ігоря, щоб він не нудьгував, гаразд? А подарунок я з відрядження тобі привезу, буде сюрприз! – немов прочитала її думки Віра…
Микола зрадів, коли Тетяна запросила його на день народження.
Він прийшов з букетом квітів. Хлопець сидів поруч з Тетяною і осмілівши приобійняв її, коли хтось пішов танцювати.
Тетяна раптом помітила, що серед гостей немає подруги Світлани і чоловіка Віри – Ігоря…
Вони кудись зникли, а вже прийшли, коли нарізали торт.
– А ви де були? – простодушно запитала Тетяна.
Але Світлана раптом якось дивно засміялася, а Ігор збентежено відвернувся…
– До мене ходили додому! Сусіди подзвонили, що ми їх залили. А що таке? – зухвало запитала Світлана.
І тут Тетяна зрозуміла несподіване. Вона раптом зрозуміла, що… Світлана бреше!
Тим більше, що Ігор до кінця вечора не досидів, сказав, що теща не може вкласти дітей, і пішов додому.
– Ти що наробила?! У них діти? – запитала Світлану Тетяна, і зрозуміла, що потрапила в ціль.
– А що таке?! Та вона сама винна, пам’ятаєш, це ж я Ігоря тоді в компанію привела. А твоя Віра в мене відвела його. Нічого їй не станеться, не збідніє, хай справедливість переможе! Ти ж їй не розкажеш, правдолюбко? – з викликом запитала Світлана.
Вона розвернулася і пішла, гримнувши дверима.
Ось такий вийшов день народження…
Микола потім допомагав їй мити посуд і прибрати в квартирі.
А через тиждень додому повернулася Віра. Вона привезла Тетяні шикарне кольє, як сказала сестра – до весільної сукні.
Віра дякувала, що Тетяна запросила Ігоря і «подивилася» за її чоловіком.
А Тетяна мало не плакала через те, що Віра виявилася такою вразливою і незахищеною…
Плакала ще й від того, як несправедливо все влаштовано і що, напевно, не завжди потрібна ця правда!
Наплакавшись у подушку, Тетяна зрозуміла – вперше в житті вона не зможе сказати Вірі правду.
Як тоді, в дитинстві, її люба Віра не сказала правду батькам, а брехала мамі й татові, що це не одна Тетяна з’їла цукерки куплені до свята, а й вона, Віра, та ще й придумала їх взяти.
– Яка ж Віра вразлива, її краса – це тяжке випробування, а не щастя, – думала Тетяна, тримаючись за руку Миколи.
Вони їхали знайомитись з його батьками, і Тетяна щасливо посміхалася.
Микола сказав, що вперше в житті він зустрів дівчину, з якою мріє прожити все життя.
Виростити дітей, онуків, бачити її щасливі очі й бути завжди поряд і в горі і в радості.
Тетяна вірила кожному його слову, бо відчувала кожною клітиною його любов до себе.
І сама окрім Миколи просто не бачила більше нікого…
Вона теж закохалася вперше, і ніхто до Миколи не розгледів у ній красу її душі…
Справжня любов – це єдиний надійний притулок у нашому шаленому світі.
І дається вона не всім, а тільки обраним…