Ірина наводила порядок у квартирі. Втомилася. Вирішила випити чай із ромашкою. Дзвінок у двері. Цікаво, хто там завітав? Син у відрядженні, і нікого вона не чекала у гості.
Відчинила двері. Там стояла висока симпатична жінка, років тридцяти п’яти, у строгому пальті, з довгим русявим волоссям.
– Здрастуйте. Ви мати Андрія Мельника?
– Здрастуйте. Так, це я.
– Я хотіла б поговорити з вами про Андрія.
– Проходьте. Пальто ось сюди можете почепити
Не схожа на якусь пройдисвітку. Ірина спокійно запустила її.
– Сідайте. Чай будете? – ввічливо запропонувала гості.
– Ні, дякую. Мене звуть Катерина, я працюю разом із Андрієм. Справа в тому, що він хоче одружитися зі мною.
Ірина з подивом подивилася на жінку. Ось це новини! Нічого син не говорив про це. І взагалі вона не знала, що в Андрія стосунки. Два роки тому він переніс важке розлучення.
Дружина пішла від нього, заявивши, що він не виправдав очікувань, безперспективний і бідний чоловік їй не потрібний. Добре, що хоч не встигли народити дитину.
Квартира, в якій вони жили, належала Ірині та дісталася їй від бабусі. Тож дружині нічого не дісталося. Андрій зробив там ремонт та продовжував жити. Періодично приїжджав у гості до матері, зідзвонювалися.
– І що ви йому відповіли?
– Категорично відмовилася. І зараз ви зрозумієте чому і схвалите моє рішення.
Три роки тому не стало мого чоловіка. Я залишилася одна з двома дітьми, сином та донькою. Дуже допомогла мені робота. Я поринула в неї з головою, і навіть обійняла керівну посаду.
Звичайно ж, мені було самотньо. Дуже сумувала за чоловіком. Допомагали батьки та свекруха. У неї, крім мого чоловіка, не було дітей. Батьки переїхали потім далеко від нас, а свекруха завжди поряд.
І ось до нас у колектив прийшов Андрій. Розумний, освічений, веселий. Влився, як рідний. З перших днів він став надавати мені знаки уваги. Зізнаюся, що це було приємно. Не більше. Про нові стосунки я й не думала. На той момент минуло два роки, як я стала вдовою.
Але поступово я придивлялася до Андрія, і зрозуміла, що він дуже хороша людина, добра, і моя душа відтанула. Ми почали зустрічатись. Але я одразу сказала, що діти у мене на першому місці, і серйозних стосунків я не планую.
Його це влаштовувало. До певного часу. Він вирішив, що хоче одружитися зі мною. Та слухати нічого не хоче.
– Так, а від мене ви чого хочете? – Ірина не розуміла, до чого Катерина веде.
– Впевнена, що вам не сподобається невістка з двома дітьми, та ще я й старша на три роки. Народжувати більше не планую. А це несправедливо буде, адже Андрій ще молодий чоловік, який може знайти іншу жінку і матиме дітей.
І вам, як матері, природно захочеться своїх рідних онуків, а їх не буде. Андрій виховуватиме чужих дітей. Вам це потрібно? Ну яка свекруха захоче, щоб син одружився з вдовою з «причепами»?
Тому переконливо прошу поговорити із сином, щоб він зрозумів мою ситуацію. Вас, як матір, він точно послухає. Або йому доведеться звільнитися. Бо стосунки далі продовжувати ми не зможемо. Він наполегливо вимагає уваги, я вже втомилася пояснювати йому…
Ірина розгубилася. Ось справді, ситуація…
– Добре, Катерино, я поговорю із сином.
– От і чудово. Я знала, що ви зрозумієте мене. Як мати. Дякую. Ось мій номер телефону, про всяк випадок. Усього доброго.
Катерина пішла. А Ірина довго дивилася у вікно, переварюючи інформацію. Звичайно ж, їй хотілося онуків, своїх, рідних. І те, що Катерина вже має двох своїх дітей, їй не зовсім подобалося. Це ж серйозний крок. Виховувати та утримувати їх.
І головне, що вона не збирається більше народжувати. Андрій все життя роститиме чужих дітей. І навіщо це потрібне? Жінка, звісно, гарна. Але невже світ клином на ній зійшлося?
Чому не знайде молодшу і без дітей. Ну, чи хоча б з однією дитиною. А тут двоє одразу… Ну якій матері справді таке сподобається? Дивно просто, що вона так прийшла і сама все розповіла.
І що вона повинна тепер сказати синові – не одружуйся, у неї діти? Чи він послухає її?
Ірина зателефонувала мамі та все розповіла. Вони мали добрі стосунки, і вона завжди прислухалася до її думки.
– І що мені тепер робити, мамо? Андрій приховував від мене цю жінку, і тут я почну відмовляти його одружуватися? Абсурдна ситуація, звісно.
– Коли не стало мого батька, мати залишилася із трьома дітьми. Тяжко було, дуже. Допомогти нема кому. Вона ж дитбудинку. А родичі батька її не визнавали з перших днів.
Я старшенька була, жаліла матір, з дітьми помагала по господарству. Ще й у школі на п’ятірки навчалася. Коли мама раптом заявила, що вирішила зійтись із чоловіком, я категорично була проти. Навіщо він потрібний? Адже живемо дружно, навіщо чужа людина в будинку?
Не розумна була, не розуміла, що мама – жінка, якій хотілося кохання та турботи. Він був непоказний на вигляд. Але з золотим серцем виявився.
Мама до останніх днів прожила з ним і була щаслива. Стільки турботи та любові нам дав, як не всякий рідний батько дасть. І ми полюбили його усією душею. А якби мама так і залишилася сама? Ми після школи роз’їхалися, хто куди, своє життя почалося.
А вона була не самотня. Він доглядав, коли вона злягла, готував, прав, все по дому сам робив. І жодного разу мама не пошкодувала про свій вибір. І він також. Видно було, що кохають одне одного. І не побоявся трьох дітей.
Тож донько, не лізь. Самі розберуться. Любить він її сильно, якщо готовий взяти з дітьми. І вона кохає. Це очевидно. Просто боїться. Це ж така відповідальність і з її боку. Їй легше покинути його та жити далі.
Ірина нічого не сказала синові. І справді, він доросла людина, самостійна. І не їй вирішувати, з ким йому жити. Не факт, що взагалі послухає її, лише стосунки зіпсують. Нехай сам розрулює.
Яким же було здивування Ірини, коли до неї заявилася колишня свекруха Катерини. Це сталося за тиждень після тієї розмови. У Ірини був вихідний, займалася домашніми справами.
– Здрастуйте, Ірино. Я до вас із серйозною розмовою. Звати мене Рита. Я свекруха Катерини. Чи можемо поговорити?
На порозі стояла невисока повненька жінка, в квітчастій куртці та береті. У руках нервово стискала сумку.
– Здрастуйте. Ну, проходьте, якщо вже прийшли.
Рита зняла куртку, обережно почепила на вішалку. Ірина запросила її до вітальні, вказавши на крісло.
– Катя прекрасна мати, дбайлива, любляча. І все їм вистачає. Я постійно на зв’язку, допомагаю як можу. Після того як не стало мого Віті, все кохання віддала онукам. Син у мене єдиний був, – Рита відразу почала говорити, сівши в крісло.
– І з Катею ми ладнаємо. Я хороша свекруха, завжди підтримаю і допоможу порадою. Але я проти її відносин з вашим сином. Не потрібний він їй. І дітям також. Розумієте мене, сподіваюсь?
Я Каті відразу сказала, коли дізналася про Андрія – ну навіщо йому потрібна вдова з двома «причепами»? Подумай головою! Ну, чого тобі не вистачає? Навіщо незрозуміло, кого в будинок тягнеш? Він же дітям іграшки приносив солодощі. Так хотів підкупити.
Тим більше вона більше не народжуватиме. Навіщо йому це треба? Ось я живу одна багато років. Чоловік залишив мене, негідник. І нічого. І вона чудово зможе прожити без чоловіка!
Ось і підтримайте мене та Катю, нехай він відстане від неї. А то дивлюся, очі у неї світяться, коли він про одруження заговорив. А я вправила їй мозок і до вас відправила. Щоб сина зрозуміли. Адресу вона знала вашу.
І що толку? Він як дзвонив та приїжджав, так і продовжує. Ви що, не переконали його? Мати ви чи хто? Навіщо вам невістка з чужими дітьми? Це мої онуки! І жодні інші бабусі їм не потрібні! І свекруха у Каті лише одна! І взагалі, пам’ять про мого сина не дозволю стерти! Вигадала теж шашні заводити з підлеглим! Сором!
Ірині стало зрозуміло, звідки вітер дме. Усі ці слова – вдова з причепами та інше, говорила свекруха, а Катерина лише повторила. Переконала, що вона не може більше вийти заміж і бути щасливою. Тому що так хочеться свекрусі. Переживає втратити невістку. І онуків.
– Знаєте, Рито. Катя та Андрій дорослі люди, і вони самі можуть розібратися у своїх відносинах. Я не маю права лізти у це. Так само, як і ви. Адже ніхто не заборонить спілкуватися і бачитися з онуками. І я не претендую на цих дітей. Вони ваші онуки.
І мені хотілося б рідних мати. Але якщо син так вирішив, то я прийму цей вибір. Подобається це мені чи ні. Адже це його життя. Тож я ніяк не можу вплинути. Вони явно люблять одне одного, і, можливо, житимуть довго і щасливо.
І мій син дуже порядна і добра людина, не альфонс якийсь. Тому не дозволю відгукуватися так про нього. Я шкодую про вашу втрату. Але у вас є онуки, вони продовження вашого сина.
І вони хочуть бачити свою маму щасливою. Тож дайте їй цей шанс.
– Ну, як я можу бажати їм щастя, як? Я тоді стану не потрібна відразу, адже я колишня свекруха.
– Ні, звичайно, ви дуже потрібні дітям, вони вас люблять. А Катя може і має бути щасливою. Подумайте про це. Не псуйте їй життя.
Рита пішла. Видно було, що їй було неприємно слухати Ірину. Але, можливо, вона посадила їй зерно сумніву.
Вона була самотня. Онуки та невістка – все, що в неї залишилося. І тут якийсь тип хоче влитися в їхній такий затишний і спокійний світ.
Ірині захотілося допомогти їм. Увечері, коли Андрій був удома, вона все розповіла йому.
– Мамо, вибач, що приховував. Я дуже люблю Катю, а вона мене. Справді, що вона каже – це її свекрухи. Вона вигадує всякі небилиці. Бачиш, і до тебе дісталися. Вибач, що втягнув у це. Катя вже втомилася і вирішила здатися, і закінчити стосунки.
Але я бачу, як вона цього не хоче. І тому такий наполегливий. І мене зовсім не лякають діти. Я зможу стати добрим вітчимом. А там, дай Боже, може й народить ще. Ця свекруха вселяла, що не зможе народити більше, ні до чого це. А їй ще й сорока немає.
– Складна ситуація, синку. А знаєш, що… Давай запросимо Катю до нас у гості. Із дітьми. А раптом погодиться? Свекруху я з одного боку можу зрозуміти, переживає втратити і х. Але, з іншого боку, вона не має права вказувати, як їй жити і з ким.
Андрій знизав плечима.
– Навряд чи Катя погодиться. Але спробуй. Ти ж дипломат у мене, може й домовишся.
Катя відмовилася прийти.
– Вибачте, Ірино, але це ні до чого. Нічого не вийде.
– Катю … Давайте так. У суботу я чекатиму на вас з дітьми. Накрию стіл. А ви подумайте, що ви відчуваєте насправді до Андрія. Якщо є почуття, то не роздумуйте, приходьте.
А якщо ні, тоді Андрій назавжди залишить вас, звільниться, і ви його ніколи більше не побачите. І, будь ласка, не кажіть нічого Риті. Вирішите самі собі, ви хочете бути щасливою чи жити весь час за її вказівкою? Ми вас чекатимемо.
Хоч як дивно, але Катерина прийшла. Із дітьми. Вони спочатку соромилися, а потім із задоволенням уплітали пюре з курочкою.
– Я поговорила зі свекрухою, сказала все, що відчуваю. І переконала її, що ми завжди будемо поряд, будемо раді їй. І що я хочу простого жіночого щастя… Андрію, я зрозуміла, що не повинна відмовлятися від шансу стати щасливою…
А потім було скромне весілля, на якому були присутні батьки Каті, Ірина, близькі родичі та друзі. Усі бажали їм щастя. Рита не прийшла, хоч Катерина запрошувала її.
Через рік Катя народила синочка, і клопоту побільшало. Але це був радісний клопіт. Ірина і колишня свекруха допомагали чим могли, і всі непорозуміння залишилися в минулому.