Олена приїхала в місто вчитися. Довелося вступати на платне. З гуртожитком теж оказія вийшла – не вистачило місць. Дівчина випадково знайшла житло. Вона оселилася на квартирі у Віри Павлівни. З жінкою вони подружилися, Олена допомагала їй по господарству… Якось Олена мила на кухні посуд. Віра Павлівна в цей час була у ванні. Раптом пролунав дзвінок у двері. Олена швидко витерла руки рушничком і побігла у коридор. Дівчина відкрила двері. На порозі стояв незнайомий їй молодий чоловік. – Ого! А це що за красуня у нас в гостях?! – здивовано запитав він. Чоловік дивився на Олену і явно не розумів, що відбувається

Подруги казали, що Олена наївна, а знайомі посміювалися за спиною.

І тільки мама була впевнена – її дочка вчинила правильно.

Та й мама, якби була на місці Олени, то вчинила б так само!

А от чоловік Олени Ігор розізлився.

Мало того, що вона зіпсувала всі його плани, так ще й забрала все те, за що він так посилено сперечався зі своїм старшим братом…

…Олена познайомилася з Ігорем і одразу ж закохалася, як то кажуть з першого погляду.

Ігор тоді часто був на заробітках, й іноді приїжджав до матері погостювати.

Ось і цього разу він приїхав до матері в гості…

…Олена мила на кухні посуд. Віра Павлівна в цей час була у ванні.

Раптом пролунав дзвінок у двері. Олена швидко витерла руки рушничком і побігла у коридор.

Дівчина відкрила двері. На порозі стояв незнайомий їй молодий чоловік.

– Ого! А це що за красуня у нас в гостях?! – здивовано запитав він.

Чоловік дивився на Олену і явно не розумів, що відбувається.

– Здрастуйте, я Олена… А ви напевно Ігор, син Віри Павлівни… Що ж ви стоїте в дверях? Проходьте, роззувайтеся. Я такий смачний пиріг спекла! А Віра Павлівна у ванні, але скоро вийде…

Олена все щебетала і щебетала, а Ігор навіть забув, навіщо приїхав.

І те, що йому зрадила наречена теж забув. І що у неї весілля післязавтра і він збирався зіпсувати їй це весілля, і саме тому він і приїхав.

Віра Павлівна побачивши сина, аж побіліла. Вона знала про майбутнє весілля, але мовчала, не хотіла псувати сину настрій.

Та й якщо чесно не подобалася їй ця Оксана. Балувана вона була, одні гуляння їй тільки й треба були.

Однак побачивши, як Ігор ласкаво спілкувався з Оленкою, і як він зголосився допомогти їй на кухні, у жінки потепліло на душі.

Від такої невістки вона б не відмовилася.

Дівчина хоч і приїжджа, але не нахабна. Не прагне отримати все й одразу.

Олена приїхала в місто вчитися. Довелося вступати на платне.

А з гуртожитком оказія вийшла – не вистачило місць, бо насамперед туди заселяли бюджетників, а потім вже решту.

Віра Павлівна, як вчора пам’ятала – йде вона до автобусної зупинки, а там Оленка, намагається набрати номер за наклеєним оголошенням, і почувши відмову, одразу в сльози.

Звичайно Віра Павлівна розпитала дівчину, що й до чого, а потім запропонувала їй пожити в себе.

А що, квартира в неї простора, старший син одружився і переїхав в інше місто, молодший на заробітках вічно, приїжджає тільки погостювати.

І умови жінка поставила нехитрі – не гульбанити, не диміти, хлопців не водити, чистоту підтримувати.

За оренду Віра Павлівна грошей з Оленки не брала, було видно, що й так дівчині не солодко.

Сім’я у неї не з багатих, батька не було, мати працювала на двох роботах, щоб абияк на оплату навчання дочки грошей назбирати.

А ще ж треба харчуватися, одягатися і витрати на проїзд.

Ось Олена після навчання й поспішала додому, щоб віддячити Вірі Павлівні за її доброту.

Вона прибирала, прала, ходила в магазин або в аптеку, а ще готувала й прасувала одяг.

Завдяки допомозі Олени Віра Павлівна змогла більше відпочивати, могла вийти прогулятися.

Жаль тільки відівчиться Олена й повернеться в рідні краї, бо ж вона завжди так говорила – отримаю диплом і одразу ж додому – вчитиму дітлахів.

З одного боку Віра Павлівна була рада за Олену, а з іншого, вона вже звикла до неї, полюбила всією душею. Ледь не донькою її вважала…

…І от новина – старший син Віри Павлівни закохався в Оленку і навіть зробив їй пропозицію!

Зіграли весілля. На тиждень молодята поїхали на море, а після того Ігор забрав свою кохану дружину у місто, де він працював.

Сказав, що ненадовго – допрацює і вони повернуться. А насправді вийшло зовсім не так…

Насправді Ігор купив в тому місті квартиру, хоча Олена й була проти.

Мовляв, шкода Віру Павлівну – зовсім одна залишилася.

Та й обіцяли вони їй, що повернуться.

Ігор доводив Олені протилежне, що тут і можливостей більше, та й не діло це під наглядом матерів жити, їм і про себе треба подумати.

А потім Олена народила доньку – Поліну, а через пару років близнюків – Славка й Миколку.

З Вірою Павлівною вона зідзвонювалася щодня, як і зі своєю матір’ю.

Олена цікавилася, як у неї справи, часом їздила в гості.

Кілька разів Олена кликала свекруху до себе, мовляв, переїжджайте до нас, а то ви там, ми тут.

Але Віра Павлівна не хотіла, а рідна мати й поготів відмовлялася переїжджати з села, бо не хотіла залишати своє господарство.

Хоча якщо чесно Віра Павлівна може б і переїхала, просто не хотіла заважати сину.

А може вона розуміла, що її сини не дуже й хочуть жити з матір’ю під одним дахом, інакше давно б уже перевезли її до себе.

Однак зараз ситуація була безвихідною – Віра Павлівна занедужала.

Тепер хтось із синів мав забрати матір до себе.

Старший син одразу сказав, що не може, у нього справи, та й дружина вічно зайнята.

Молодший син теж не бажав перевозити матір до себе.

Олена, звичайно ж, думала зовсім інакше. Вона навіть була готова звільнитися, щоб доглядати свекруху, хоча сама недавно влаштувалася на роботу.

– Ну, скажи, навіщо тобі це треба? Навіть брат не хоче поратися.

– Ти зовсім чи що? Це ж твоя мати!

– Ну і що? Так, мені її шкода, але я не можу їй нічим допомогти. Треба знайти нормальний спеціалізований заклад…

– Ігорю, не треба нічого шукати, я звільнюся, ми заберемо Віру Павлівну до себе і я сама за нею доглядатиму.

– Ні! Маму ми сюди не привеземо, а якщо ти захочеш суперечити мені, то тоді…

– Що тоді?

– Завтра я поїду до матері у лікарню, і домовлюся про її перевезення у якийсь заклад, який порадять. На цьому ми поставимо крапку в нашій розмові.

Олена проплакала всю ніч.

Начебто Ігор був завжди дбайливим чоловіком і батьком, а зараз повівся, як справжнісінький зрадник.

Вона навіть уявити собі не могла, що колись і її діти можуть так з нею вчинити.

Вранці чоловік поїхав, а Олена вже знала, що зробить. Вона зателефонувала матері, пояснила їй ситуацію, зібрала речі і разом з дітьми поїхала у рідне село.

Чоловікові вона залишила записку, в якій пояснила, що жити з людиною, яка так вчиняє з рідною матір’ю, не має наміру, і якщо він передумає, то готова повернутися.

Ігор був сам не свій, казав, навіть, що забере дітей.

Олена змінила номер телефону і подала на розлучення.

Віру Павлівну вона забрала в село. Там свіже повітря, тиша.

Ось так у неї була одна мати, а стало дві.

Й обох Олена любила однаково.

Як і планувала колись, жінка влаштувалася на роботу у сільську школу.

Проте вона встигала не лише працювати, а й доглядати Віру Павлівну й дітей.

З Ігорем вони розійшлися. Він так і не приїхав до матері і навіть не вибачився.

Через півтора року Вірі Павлівні полегшало.

А невдовзі вона написала заповіт, де відписала все своє майно Олені й онукам.

А що, все чесно. Олена до неї поставилася як до рідної матері, коли її рідні діти відвернулися від неї і навіть забули про її існування…