Батько стояв увесь багряний від побаченого. Мати взяла його за руку, і просила: – Миколо перестань, остигни, у тебе ж тиск! Давай із нею просто поговоримо!
Але він вивільнив руку, ніби струсив з себе маму, голос у нього став низький, у Тані навіть холодок пробіг по спині, батько раніше ніколи так на неї не сердився.
– Та відпусти ти мене, Ірино, що ти вчепилася? Раніше треба було чіплятися, та не в мене, а в дочку нашу!
– Миколо, ну Микольцю! – мама дивилася то на чоловіка, то на дочку, не знаючи, як їй бути.
Микола зліг півроку тому, йому зовсім не можна було хвилюватися. А вчора він раптом скомандував їй: – Збирайся, щось я місця собі не знаходжу, три місяці одні відмовки, а сама до нас не їде. Недарма це, ти ж мати, що мовчиш, не знаєш, що сказати?
Ірина і справді не знала, що сказати чоловікові. Не тому, що не знала, саме тому, що знала! А ось від Миколи вони з Танею це приховували, думали налагодити все, і відкриються тоді. Ну побурчить але буде вже все добре. А тепер Бог знає, що казати, що робити?
– Та вона просто втомилася, вчиться, та ще й підробляє, скоро обіцяла нас відвідати, ти ж її знаєш, – лепетала Ірина, але Микола вже одягався.
Він узяв барсетку, ключі в кишеню поклав, свій телефон, і забрав у Ірини її телефон,
– І не дзвони їй, не надумай, не попереджуй, я батько чи хто? Бачив я, як вона влітку перед дзеркалом, то боком повернеться, то розпустить волосся, поправить за вухо, потім зав’яже знову. А хто він нам не каже, значить щось негаразд! Поїхали до неї!
Приїхали, подзвонили у двері, Микола Костянтинович бачив, що дружина нервувала. Вона ще в електричці поривалася йому щось сказати, потім рукою на нього махнула:
– Ти поспішаєш, Таня сама все хотіла розповісти, коли все налагодиться. До цього не хотіла, адже в тебе тиск, Миколо.
– Іро, що ти заладила, ну тиск і що тепер? Я теж людина і хочу знати, як справи у моєї дочки, передчуття у мене, що не так щось!
– Ну добре, дзвони у двері! – Жінка взяла чоловіка за руку.
Двері відчинилися не відразу, було схоже, що Таня подивилася в вічко і спочатку не хотіла відчиняти. Але потім пошкодувала, адже мама з татом приїхали, як не відкрити?
І відчинила.
– Я так і знав! Таня, дочко, хто він? Від кого в тебе дитина, чому ти від нас приховала? Хіба ми тебе колись не розуміли?
Микола Костянтинович без сил вийшов на сходовий майданчик і сів просто не сходинки.
– Тату, ну навіщо ти там сів, ну тату! – Таня стояла в дверях, така смішна, розгублена, з уже помітним животиком.
Його донечка, його кохана Таня, вона ж вчитися поїхала, він так нею пишався, а що ж тепер, га?
Микола Костянтинович проковтнув ком в горлі.
Адже крім нього їй ніхто не допоможе, ніхто не заступиться. Він повинен з ним поговорити, ну хоч щось зробити!
– Тату, ну тату, я хотіла пізніше розповісти, коли все налагодиться. А тепер так сталося, він на машині додому їхав і трапилася біда, він у палаті лежить! – Таня більше не могла себе стримувати і розплакалася, як маленька.
Микола Костянтинович підвівся, обтрусив штани, і чомусь раптом заспокоївся. Ну і що, ну дитина, головне, всі живі! Якщо що, і дитину виховають, нічого, витримають, не таке перенесли!
Таня у них з Іриною зявилася пізно. Думали не вийде, а все вийшло!
У перший клас коли пішла, найменша в класі була. Так шкода її було, а вона така важлива, навіть не балувалася. Інші бігають на перервах, спітнілі всі, кудлаті. А Таня сидить і читає, дуже читати любить, на п’ятірки вчилася. Звичайно, вона вступила на бюджет, вони їй грошима допомагали, але Таня плюсом ще й стала підробляти. Квартиру зняла ще з двома дівчинками з її ж курсу, вони до неї минулого року приїжджали, нормально все було…
– Іро, а ти знала? Знала, але не сказала, що ж ти так? — спитав він дружину і одразу пошкодував.
Ірина Олександрівна ще більше засмутилася і почала намагатися пояснити йому: – Миколо, ти ж зліг тоді, сказали тебе не хвилювати…
– Гаразд, я все зрозумів, пішли до квартири, розповідай Тетяна докладно, що трапилося?
І донька розповіла, як вона з Андрієм познайомилась. Він працює там, де вона почала підробляти. Допомагав їй, потім почали зустрічатись, Андрій сказав, що дуже хоче, щоб Таня завжди була з ним, стала його дружиною.
Але…
Він їй одразу сказав, що був одружений, майже одразу після школи мама та її подруга їх засватали. Вони з Мариною і в дитсадку, і в школі разом навчалися. І йому здавалося, що вони справді, як рідні. Але насправді вони просто добрі друзі. Потім Маринка в іншого закохалася всерйоз і вони вирішили розлучитися, а своїм мамам сказати потім. Але все тягли з цією формальністю, і раптом Марина повідомила його, що передумала розлучатися, що вона вагітна. Той хлопець її покинув, і вона вирішила все залишити, як було!
– І ти віриш у це? – уточнив Микола Костянтинович, – Ти віриш, що дитина не його?
– Так, тату, я вірю Андрію, він ніколи не обманює! І потім він завжди був зі мною, а вона в іншому місті. Він поїхав з нею поговорити у своє рідне місто, а там вже сталася ця біда, і він лежить у палаті. Але як видужає, він відразу приїде, я не сумніваюся!
– Я все зрозумів, Таня, ти головне не хвилюйся, зрозуміла? Говори, як його звуть повністю, яке місто та номер його телефону.
– Тату, не треба, тату!
– Не хвилюйся, я нічого поганого йому не зроблю, тим більше якщо і справді він у палаті лежить. Я просто хочу з ним поговорити. Адже, як я розумію, він батько мого онука чи онуки? А може, навіть майбутній зять?
Микола Костянтинович витер Тані сльози і посміхнувся. – Ти пам’ятаєш нашу пісеньку? Тихіше Тетянко, не плач, татко у тебе силач!
– Пам’ятаю, тату, – крізь сльози посміхнулася Таня, – Я тобі зараз напишу телефон Андрія і все інше, ось тримай. Дякую, тату!
– Я тебе нікуди одного не відпущу, з тобою поїду, – одразу сказала Ірина Олександрівна.
– Добре, поїхали, але тільки з хлопцем, із цим Андрієм, я один зустрінусь. Хто їх там розбере, раптом він вигадав все це про машину? Ну або він звичайний негідник, яких достатньо, треба ж з’ясувати. А ти зі мною на зв’язку будеш, Ірино.
Андрій і справді опинився у міській лікарні, його щойно перевели в звичайну палату.
Микола Костянтинович на посту показав своє посвідчення: – Майор у відставці Мельник Микола Костянтинович, я можу поговорити з Бондаренком Андрієм Вікторовичем? Звісно недовго, п’ята палата кажете? Хто в нього? Дружина? Ну нічого, я не заваджу, мені всього на пару слів!
Микола Костянтинович увійшов до палати і побачив, що поруч із хлопцем сидить симпатична дівчина.
Але він не посоромився і одразу до справи: – Добридень, ти Андрій Бондаренко? А я батько Тетяни, ще пам’ятаєш таку?
Микола Костянтинович зробив розрахунок на першу реакцію.
І його розрахунок виправдався, хлопець явно зрадів, ні тіні занепокоєння:
– Здрастуйте, адже вас звати Микола Костянтинович? А це Марина, моя подруга з дитячого садка та колишня дружина. Вона мені правда влаштувала хвилювання. Зустріла непорядного хлопця і в результаті вирішила, що краще за мене немає нікого на світі. Довелося їхати та розбиратися, але не пощастило, сталася ця біда, добре, що обійшлося! – Андрій спробував підвестися, але не зміг, – Ви пробачте, я Тані пообіцяв, що все буде добре і вона мені вірить!
– Стоп, а що за дитина у твоєї так званої колишньої дружини? Думаєш я не в курсі? – посміхнувся Микола Костянтинович.
– Та це Марина не розумна, ляпнула, щоб я приїхав. Немає в неї жодної дитини, вона все вигадала. І я впевнений, що вона скоро зустріне справжнє кохання, а на розлучення ми щойно подали онлайн. Я люблю вашу доньку Таню, Миколо Костянтиновичу, і мрію стати її чоловіком, у нас скоро буде дитина! Ви віддасте за мене Таню? – і Андрій знову спробував підвестися.
– Він дуже гарний, він правда тільки Таню любить, це я винна, – заступилася Марина.
– Ну, ви влаштували, ну діти, діти! – Похитав головою Микола Костянтинович, – Що ви робите?
– Я доведу, я скоро приїду та доведу. І Таня буде щаслива зі мною!
– Подивимося, якщо що, ми й самі дитину виростимо, а з тобою розберуся, коли не лежати, а стояти зможеш! – і Микола Костянтинович попрямував до виходу.
– Дякую, Миколо Костянтиновичу! – гукнув йому вслід Андрій, – Я всім життям доведу, що гідний Тані!
Андрій дотримався свого слова, вони з Танею до її пологів встигли розписатися. Тож із пологового будинку Андрій зустрічав Таню та маленьку доньку на повних підставах – чоловіком та батьком.
– Батько твій класним дідом буде, треба йому потім ще онука народити, – шепнув Тані Андрій, приймаючи рожевий пакунок з рук нянечки, – Він у мене повірив, а я його ні в чому не підведу. Головне – ми з тобою разом.
Тут до них підійшов Микола Костянтинович, руку простяг потиснути, – Ну що, зять, з донькою тебе!
Андрій потиснув міцну руку тестя, – А вас із онукою, Миколо Костянтиновичу! І дякую вам за Таню, і за все!
– Будьте щасливі, діти! – усміхнувся їм Микола Костянтинович. – Коли у дітей все добре, і у батьків все чудово.