Христина їхала на роботу, керуючи своєю не найновішою, але дуже улюбленою машиною. Водила вона непогано, але все ж таки намагалася за кермом не відволікатися. Тому телефон лежав у сумці, навіть якщо хтось зателефонує, краще вона передзвонить потім, коли буде можливість.
Засвітився червоний сигнал світлофора, і Христина терпляче разом з іншими водіями чекала на дозвільний сигнал. І тут у неї завібрував мобільний, і одразу ж надійшло повідомлення на смарт-годинник. Поки була можливість, Христина кинула погляд на годинник і дуже здивувалася.
«Сьогодні приїду до тебе ввечері, чекай!».
Але найдивовижніше, що повідомлення було від її чоловіка, який і так щовечора з нею.
Дивлячись на цифри на світлофорі, жінка зрозуміла, що встигне поглянути на мобільному. Було ще півхвилини до зеленого сигналу.
І яким було її здивування, коли на телефоні від чоловіка не було жодних повідомлень. Точніше взагалі нових повідомлень не було.
Пролунав гудок ззаду, і Христина зрозуміла, що відволіклася. Вона стартувала з місця, відчуваючи, як у душі здіймається тривога.
Звичайно, вона знала про те, що повідомлення можна видалити і в себе, і в того, кому надіслав. Але не думала, що колись це побачить особисто.
Хотілося зателефонувати чоловікові та попросити пояснень. Але це було швидкоплинне бажання, якому вона, на щастя, не піддалася. А коли Христина дісталася роботи, їй знову написав чоловік. Щоправда, на цей раз не видаляв повідомлення.
«Як доїхала, люба? Що у нас на вечерю сьогодні буде?
Христина відклала телефон убік і замислилась. А може, їй все це здалося? Дивно це все. Та й чоловік питає про вечір, ніби збирається додому.
Вона вирішила, що діяти треба обережніше. І акуратно все дізнатися. Христина була не з тих, хто міг би заплющити на таке очі. Вони одружені лише два роки, дітей поки що немає. І зараз саме час з’ясувати, чи вірний її коханий чоловік Ігор.
«Все добре, затори скрізь. Не знаю, може, щось замовимо?».
Вона вдала, що нічого не сталося. Начебто вона й не бачила того повідомлення.
«Давай, я тільки за! Може, піцу?
«Домовилися!»
Звісно, весь день Христина була сама не своя. Але вона нічого нікому не розповідала. Не хотіла бути обманутою у цій ситуації. А як не крути, вона не в кращому становищі.
Весь день Ігор їй не писав і не дзвонив. І вона навіть трохи заспокоїлася. Може, повідомлення справді було помилковим, просто прийшло від іншої людини. На годиннику ж погано видно, може, їй здалося, що воно було від чоловіка. Може який колега, наприклад, помилився номером. А коли зрозумів, видалив текст.
Адже Ігор її кохає. За ці два роки вони до ладу і не сварилися. Та й стосунки у них добрі, їй із ним комфортно.
Питання лише в тому, чи думає він так само, як і вона.
І коли Христина вже виходила з роботи, їй зателефонував Ігор.
– Сонечко, мене тут на роботі затримали, трохи запізнюся.
У Христини все всередині обірвалося. Ось воно, доказ того, що це повідомлення було від її чоловіка. Ось тільки призначалося воно не їй.
Вона сіла в машину та розплакалася. Було дуже важко та прикро. Христина була впевнена, що Ігор та сама людина, з якою вона проведе все життя.
Христина згадала свою подругу Олю, яка спіймала чоловіка на зраді. Той теж постійно з кимось листувався, телефон ховав. Але жінку нічого не зможе зупинити, коли вона хоче з’ясувати правду. Ось і Оля змогла все ж таки увійти в телефон чоловіка, підглянувши пароль. І багато чого тоді дізналася.
Як їй було погано! Христина пам’ятала, як вона заспокоювала її і в душі дуже шкодувала. І їй не хотілося, щоб хтось також і її шкодував.
Але діяти треба було. Те повідомлення ще нічого не означає, потрібно знайти докази.
Першою думкою було простежити за чоловіком. Але вона не настільки досвідчений водій, щоб зробити це непомітно. Швидше за все, вона його на першому ж повороті загубить.
Тоді залишався єдиний дієвий спосіб – телефон.
Дуже складно було вдавати, що нічого не сталося. Але Христина впоралася. Зустріла чоловіка в коридорі з усмішкою, обняла його, а сама принюхувалась, намагаючись відчути чужий парфум.
Але начебто чужих запахів не було. Хоча, Ігор такий чистюля, він явно прийняв душ. Від однієї думки, що він мився після якоїсь жінки, ставало погано.
– Ти сьогодні якась розгублена… Що сталося? – Запитав Ігор десь через годину, коли вони стали дивитися якийсь серіал. Христина навіть не розуміла про що він, бо думками була зовсім не тут.
– Та втомилася просто… – вона посміхнулася, але усмішка вийшла кривою.
– Може, тобі зробити масаж? – Запропонував Ігор.
А вона зрозуміла, що не хоче, щоб чоловік її торкався.
– Не варто. Я краще у ванні полежу. Дивись без мене, якось мені не зайшов серіал.
І хоч Христина цього й не хотіла, у ванні вона знову заплакала. Її життя валилося, як картковий будиночок. А вона той самий клоун, що посміхається на публіку і плаче наодинці із собою.
Але все ж таки вона не забувала про те, що потрібно знайти докази зради. Пароль від телефону чоловіка вона не знала, але пам’ятала свій досвід й подруги.
Тому, коли вони лягли в ліжко, Христина попросила Ігора:
– А можеш мені грошей перекинути? Завтра зарплата, а я якось витратилася все цього місяця.
– Звісно, скільки потрібно? – Охоче промовив чоловік.
– Ой, тільки на завтрашній день гроші потрібні. Тисячі вистачить.
Але гроші Христині були не потрібні, у неї вистачало. Їй треба було, щоб чоловік узяв телефон у руки.
І коли він почав вводити пароль, вона постаралася запам’ятати цифри. Але він так швидко це робив, що Христина сумнівалася, що все побачила правильно. Але варто спробувати.
Гроші Ігор відправив, а потім, побажавши дружині «на добраніч», ліг спати. Христина дочекалася, поки її чоловік заснув, і непомітно стягла телефон із його тумбочки. Вона ввела пароль, але він не підійшов. Тоді вона спробувала змінити одну цифру, в якій сумнівалася, але знов не те.
– Що ти робиш? – пролунав голос.
Від несподіванки телефон випав із рук Христини, і вона зрозуміла, що шпигун з неї поганий.
– Та я… Тут твій телефон…
Ігор увімкнув світло і з подивом подивився на свою дружину.
– Христино, ти вирішила перевірити мій мобільний?
Відпиратися було безглуздо, та й не хотілося, якщо чесно.
– Так, вирішила! Я знаю, що ти мені зраджуєш!
– Що?
Ігор настільки добре зіграв здивування, що Христина йому навіть повірила на якусь мить.
– Що чув. Будь чоловіком, зізнайся!
– Та я б зізнався, тільки нема в чому, – хмикнув Ігор.
– Так? Я бачила твоє повідомлення вранці! Яке потім чарівним чином зникло! Адже воно не мені призначалося.
Ігор засміявся.
– Оце так! А я думав, що ти його все ж таки не побачила.
– Тобі смішно? – вигукнула Христина. – Смішно, так? Напевно, і з коханкою цією з мене сміявся!
А потім, не стримавшись, жінка заплакала. Хоч і обіцяла собі, що цей негідник жодної сльозинки не побачить.
– Ну, ти чого? – спробував обійняти її Ігор. Але Христина його відсторонила. Їй було неприємно.
– Так, я зараз все поясню, тільки заспокойся, будь ласка. По-перше, я тобі не зраджував! Я тебе люблю, і ніхто інший мені не потрібний! Ти ж знаєш!
– А по-друге? – хлюпнувши носом, спитала вона.
– А по-друге, повідомлення справді призначалося не тобі. Воно призначалося Сергію, хлопцю з роботи.
Щось у голові у Христини не сходилося.
– І чому ти тоді просто не сказав, що то не мені повідомлення? І навіщо він на тебе повинен чекати? Що ти мені локшину на вуха вішаєш?
Ігор зітхнув, а потім розблокував телефон. Виявляється, Христина помилилася аж на дві цифри.
– Ось, читай.
І справді, записаний Сергій, але це нічого не означає. А потім Христина прочитала листування, і до ладу нічого не зрозуміла.
– Ви про що говорите? – насупилась вона.
– Зараз все поясню. Сергій – мій колега. Він хоче відкрити свій бізнес, а для цього йому потрібно налаштувати рекламу. Власне, для цього я їздив до нього. Не безкоштовно, звісно.
– І навіщо тоді всі ці таємниці? – все ще не розуміла дружина Ігора.
– А до того! Тому що я хотів тобі на день народження добрий подарунок зробити, а для цього гроші потрібні! Ось вирішив підзаробити небагато, зайнявся налаштуванням реклами! Але якби я тобі сказав, ти одразу почала питати, навіщо мені це потрібно, адже грошей у нас вистачає! Загалом я хотів зробити все таємно, але мій сюрприз зіпсований!
– Це правда? – тихо запитала Христина. – Ти мені не зраджував?
– Ні, я тобі не зраджував. Так, обманював, що затримуюсь на роботі. Хоча, і це обманом можна назвати лише з натяжкою. Тому що я справді працював.
– А чому тоді ти написав мені згодом? Щодо вечері?
– Ось, дивись, – зітхнув Ігор, показуючи продовження листування. У ньому Сергій казав, що сьогодні не вийде. – А надвечір він мені подзвонив і сказав, що все ж таки встигає до цього часу звільниться. Ось плани змінилися.
Христина видихнула. Такого полегшення вона ще ніколи не відчувала. І відразу на душі стало так добре, так радісно, що її чоловік справді їй вірний.
– Вибач, – промовила Христина, притискаючись до чоловіка.
– І ти мене, що дав привід нервувати. І що надіслав тобі те повідомлення.
Христина посміхнулася. Як же добре…
– А що за подарунок? – Запитала вона, згадавши, заради чого все затівалося.
– Ну, знаєш, – буркнув Ігор, вимикаючи світло. – Можна хоча б частину сюрпризу зберегти?
– Можна, – у темряві відповіла Христина.