На річницю весілля Ганна приготувала чоловікові подарунок. Вона ретельно готувалася на вечір. Прикрасила стіл: біла скатертина, свічки, троянди у вазі, келихи для ігристого – все було ідеально. Ганна довго вибирала подарунок для чоловіка, але врешті-решт вирішила купити те, про що Дмитро давно мріяв: відеогра на його приставку. Вона знала, як сильно він хотів її, але все відкладав покупку.
Молода жінка поставила на стіл страви, які готувала цілий день: його улюблену пасту з морепродуктами та тірамісу на десерт. У повітрі витав тонкий аромат її парфумів. Ганна сиділа на дивані, чекаючи, коли чоловік повернеться з роботи. Вона любила свята, вона любила дарувати подарунки, тому вже рахувала секунди до повернення Діми.
Через деякий час двері гримнули, чоловік увійшов у квартиру, недбало кинувши піджак на стілець. Діма виглядав стомленим, але, помітивши свічки та накритий стіл, усміхнувся.
– Ого, ти постаралася! — сказав він, підходячи до дружини та обіймаючи її. – Вечеря виглядає приголомшливо.
– Я хотіла зробити тобі сюрприз, – з усмішкою відповіла вона. – І це ще не все.
Ганна пішла до шафи, дістала акуратно упаковану коробку та простягла її Дмитру. Він з цікавістю глянув на неї, потім відкрив упаковку і застиг на мить, побачивши те, що так давно хотів.
– Не може бути! — вигукнув Дмитро, його очі засвітилися. – Ти серйозно? Це найкращий подарунок! Знаєш усі мої бажання!
Ганна з усмішкою спостерігала за його реакцією, задоволена тим, що вгадала із подарунком.
— Я подумала, що ти заслужив трохи відпочити від роботи та нашої реальності загалом!
– Ти просто приголомшлива!
— А тепер твоя черга, — лукаво промовила Ганна. — Що ти приготував для мене?
Дмитро трохи зам’явся, але потім усміхнувся і дістав конверт зі свого портфеля. Він простягнув його Ганні з легкою усмішкою.
– Це для тебе. Думаю, тобі сподобається.
Ганна з цікавістю взяла конверт, відкрила його та дістала звідти абонемент на річне відвідування фітнес-клубу. На мить її обличчя застигло. Це був зовсім не той подарунок, на який вона чекала.
– Фітнес-клуб? — перепитала Ганна, намагаючись приховати розчарування за напнутою посмішкою.
– Так! — з ентузіазмом відповів Дмитро. — Адже ти казала, що хочеш більше часу займатися спортом. Ось це чудовий клуб, я навіть запитав у них про персональні тренування. Тепер ти зможеш відвідувати його будь-коли! Станеш у мене стрункою красунею!
Ганна замовкла. У голові у неї промайнули картинки їхньої романтичної вечері, і, чесно кажучи, вона чекала чогось романтичнішого.
— Дякую, Дмитре, — нарешті сказала вона, намагаючись, щоб її голос звучав щиро.
Після того вечора життя Ганни змінилося в несподіваний бік. Дмитро почав регулярно цікавитись її походами до фітнес-клубу. Щодня за вечерею чи дорогою додому він питав:
– Ти вже записалася? Коли плануєш розпочати?
Ганна казала, що все гаразд. Що вона ходить туди і придивляється до атмосфери. Але то був обман. Їй не подобалися інтенсивні тренування. Вона кілька разів ходила до клубу, але швидко зрозуміла, що це її не. Ганні більше до душі були спокійні заняття йогою або довгі прогулянки на свіжому повітрі. Її це розслабляло, давало почуття умиротворення. А гучні тренажерні зали та заняття з тренером лише викликали роздратування та підвищували її тривожність.
Якось, зустрівшись зі своєю найкращою подругою, Аллою, Ганна вирішила поділитися своїми думками.
— Дмитро постійно чіпляється з цим фітнесом, — скаржилася вона. — Я не хочу туди ходити, але він, схоже, чекає від мене, що я стану фітнес-леді. Надивився відео з фігуристими дівчатами і тепер хоче, щоб у мене теж був залізний прес! А мені більше подобається йога, прогулянки у парку. Ну, не моє це, ці тренажери! І тренера мені він порадив. А там просто наглядач якийсь, який видихнути не дає!
Алла зрозуміло кивнула.
– Слухай, Ганно, просто скажи йому про це. Він не може просити тебе займатися тим, що тобі не подобається. Ти ж спробувала. Ну він же любить тебе, він хоче тобі добра… Ну не соромся!
Ганна зітхнула, розуміючи, що подруга має рацію. Настав час зробити те, що роблять нормальні дорослі люди – поговорити чесно і навіть постояти за себе.
Наступного дня за вечерею Дмитро знову почав розмову про зал:
– Ти сьогодні ходила на заняття? Я прочитав, що інтенсивні тренування – найкраще для здоров’я. Ти помітиш різницю дуже швидко. Та й фігуру підтягнеш…
Ганна відклала вилку і подивилася на нього з якоюсь втомою.
— Дмитро, мені треба тобі щось сказати. Я не хочу ходити до цього фітнес-клубу. І мені не подобаються інтенсивні тренування. Я більше люблю йогу та прогулянки. Це приносить мені насолоду і допомагає почуватися добре. А фігура у мене і так ідеальна.
Дмитро трохи посміхнувся, явно не сприймаючи всерйоз її слова.
— Йога та прогулянки? — перепитав він із легким сарказмом. — Та облиш, Ганно. Це все відмовки. Ти просто лінива у мене. Справжні результати дають тільки тренування з навантаженням, адже ти це розумієш. А це все старенькі казки.
Ганна відчула, як усередині все закипає. Це була не перша спроба донести до нього про свої почуття, але тепер його глузування стало останньою краплею.
— Ти взагалі чуєш, що я говорю? — роздратовано відповіла вона. — Я не лінива, мені просто не подобаються ходити до зали та тягати залізо. І твій тренер більше схожий на командира якогось. Мені зручніше займатися тим, що я люблю. Чому ти не можеш це прийняти?
Дмитро все ще дивився на неї з усмішкою.
— Ну, звісно, радість та спокій, так? Адже ти знаєш, що без зусиль нічого не вийде. Я просто дбаю про тебе, хочу, щоб ти була у формі. У тебе мама після других пологів набрала зайвого, ти сама говорила! Я хочу, щоб моя дружина була струнка! І краще я скажу тобі це зараз, ніж коли буде пізно.
Ганна не витримала:
— Дбаєш? Чому я маю займатися тим, в що ти вирішив? Це моє тіло і мій час, і я маю право вибирати, як і чим займатися. Я не народжувала і поки що не планую! А від зайвих кілограмів ніхто не застрахований! Навіть ти!
Дмитро насупився.
— Я просто хочу, щоби ти займалася спортом. А якщо тобі не подобається подарунок, могла б сказати раніше, а не влаштовувати цю виставу.
Ганна відчула, як її охоплює невдоволення, але вона все ще намагалася говорити спокійно:
— Це не спектакль, Дімо. Це моє життя. І якщо ти справді про мене дбаєш, ти маєш поважати мої бажання, а не намагатися нав’язати свої. І почуття провини теж нав’язувати не треба.
Між ними повисла напружена тиша. Дмитро відвів погляд, не знав, що їй відповісти.
Наступні тижні пройшли у стані мовчазної боротьби. Кожен вечір вдома був напруженим. Дмитро продовжував знаходити способи зачепити Ганну за те, що вона «нехтувала» його подарунком. Він кидав мимохідь фрази на кшталт:
— Ну, що? Заспокоїла тебе твоя йога? Виглядаєш роздратованою!
Ганна намагалася не реагувати, але з кожним його зауваженням усередині неї наростала втома та роздратування. Якось вона знову пішла до Алли, відчуваючи, що більше не може тримати це в собі.
– Він мене просто дістав! – говорила Ганна, сидячи на кухні у подруги. — Щодня робить так, щоб я відчувала себе винною за те, що не ходжу до цього клубу! Я вже не знаю, що робити. Набридло! Він що, не розуміє, що це мені не потрібно?
Алла уважно вислухала її, а потім усміхнулася і запропонувала:
— Слухай, а давай покажемо йому, як це виглядає зі сторони? Хоче тебе “розвивати”, так? Тоді розверни ситуацію так, щоб він сам опинився на твоєму місці.
Ганна насупилась:
— Що ти маєш на увазі?
Алла посміхнулася і, нахилившись до подруги, щось прошепотіла, ніби розкривала секрет:
— Купи йому абонемент у філармонію. Ти ж знаєш, який він далекий від цього всього. Скажи, що це для його «душевного розвитку». Нехай відчує, що означає отримувати “не той” подарунок.
Ганна на мить застигла, а потім усміхнулася. Ідея подруги їй видалася геніальною!
У день річниці їхнього знайомства Ганна вирішила взяти ситуацію до своїх рук. Коли Дмитро повернувся додому, він, як завжди, вирушив до свого «кабінету», де грав з друзями у відеогру. Ганна, терпляче дочекавшись паузи, зайшла до нього.
– Дімо, можеш відволіктися на хвилину? – сказала вона з невинною усмішкою, ховаючи за спиною пакет.
– Що таке? — спитав він, не надто відволікаючись від екрану. – Я граю з хлопцями.
— Одну хвилину, обіцяю, — наполягала Ганна, підходячи ближче. Дмитро з важким зітханням нарешті вимкнув мікрофон і обернувся до неї.
— Гаразд, що там у тебе?
Ганна урочисто витягла з пакета яскравий конверт і простягла його чоловікові:
— З річницею нашого знайомства! Я вирішила, що потрібно подарувати тобі щось, що допоможе тобі розвиватися не лише фізично, а й духовно. Культурно, так би мовити.
Дмитро насупився, приймаючи конверт і розкриваючи його. Усередині був абонемент у філармонію на концерти класичної музики. Він мовчав кілька секунд, дивлячись на подарунок, а потім підняв очі на Ганну, не вірячи у те, що відбувається.
— Абонемент у філармонію? — спитав він, намагаючись зрозуміти, що то за жарт.
– Так! – з ентузіазмом підтвердила Ганна. — Ти ж знаєш, як важливо розвиватись у всіх напрямках. А не лише щодо фітнесу. Душа, інтелект. Думаю, концерти класичної музики та лекції про великих композиторів — це саме те, що тобі потрібне! Треба ж і культурно рости, правда?
Дмитро відкрив рота, але не міг видавити жодного слова. Ганна цмокнула його в щоку і вийшла.
Через кілька днів Дмитро та Ганна сиділи у великій залі філармонії, яка була заповнена тривожними мелодіями з творів Моцарта. Діма важко боровся з собою, щоб не заснути прямо на місці. Час тягнувся для нього наче вічність. Він нескінченно моргав і прикривав рот кулаком, щоб ніхто не бачив, як він позіхає. Ганна, що сиділа поруч, виглядала абсолютно зануреною в музику, вона уважно слухала оркестр, а іноді навіть заплющувала очі, насолоджуючись кожною нотою.
Діма позіхнув у черговий раз, намагаючись непомітно вдихнути глибше. Його спина втомилася від постійної напруги, і все, про що він міг думати, — це коли все закінчиться. Але він намагався триматися, знаючи, що якщо засне чи висловить невдоволення, це точно викличе у Ганни бурю емоцій.
Коли концерт нарешті закінчився і вони вийшли на вулицю, Діма вдихнув на повні груди і подивився на дружину:
— Ти реально водитимеш мене сюди щонеділі? — спитав він, схрестивши руки і кинувши на неї невдоволений погляд.
Ганна знизала плечима, її обличчя було спокійним.
– Можеш не ходити, – відповіла вона, незворушно дивлячись йому в очі. — Але тоді щодня я тикатиму тебе в це.
Діма підняв брови.
– Ясно! — вигукнув він. – Це все через фітнес-клуб?
– Саме так, – спокійно підтвердила Ганна. — Бачиш, як погано, коли тебе просять робити те, що не подобається?
Дмитро пом’якшав, винувато кивнув і зітхнув.
– Зрозумів. Урок засвоєний! Вибач, чесно вибач! Більше не наполягатиму на тому, що тобі не потрібно, — визнав він зі справжнім каяттям.
Ганна не втрималася і засміялася, побачивши його серйозний вираз обличчя. Її сміх пролунав як довгоочікуване прощення, і Діма нарешті відчув полегшення.
– Їсти підемо? — спитав він із надією в голосі, потираючи живіт. — А то я зголоднів.
Ганна знову засміялася і кивнула.
— Ходімо… — почала вона, але відразу зупинилася. – Куди?
Діма примружився, чекаючи чергової каверзи.
— Куди хочеш? — обережно перепитав він.
Ганна хитро подивилася на нього, її усмішка говорила сама за себе.
– А ти? – з натяком відповіла вона.
Діма закотив очі.
– Ясно. Вистава продовжується? Гаразд, давай монетку кинемо. Решка – бургери, орел – суші. Згодна?
Ганна засміялася і, хитаючи головою, зітхнула.
— Знаєш, я згодна на бургери. Тільки цур не говорити мені про животик і зайві сантиметри!
– Домовилися! — Діма радісно видихнув. — Оце я розумію! Ходімо швидше, а то ще передумаєш, — сказав він, обійнявши дружину за плечі.
Вони йшли вулицею, сміючись і жартуючи один над одним, а напруга, яка була між ними останні тижні, ніби розчинилася в повітрі. А квитки на концерти не пропали… Ганна із задоволенням ходила із подругою!
Діма ж з того часу не говорив дружині про її недоліки.