— Вітя, посидь зі мною на балконі! Такий місяць сьогодні… Гарний! — Наталка подивилася на чоловіка, який після вечері зібрався лягти на диван у їхній новій квартирі з шикарним видом на місто.
— Чого я не бачив там? — буркнув Віктор.
— Пам’ятаєш, як ми з тобою гуляли в парку? Під місяцем? — Наталка зайшла до спальні і сіла на ліжко. Вона хотіла уваги, ностальгія з колишньої ніжності накрила її раптово. Адже «минуле» було не так вже й давно…
Наталка та Віктор були у шлюбі 25 років. Перші 7 років подружжя не заводило дітей, будувало кар’єру, жило «для себе». Тоді їхня родина здавалася Наталці ідеальною: поїздки на море, вечері в ресторанах, прогулянки нічним містом та подарунки без приводу від чоловіка.
«Як мені пощастило», — думала вона, ставлячи у вазу черговий букет.
На восьмому році шлюбу подружжя задумалося про дітей.
Марійка народилася в термін. Віктор у виховання дитини не ліз, він на той момент утримував сім’ю. А Наталя знайшла себе у новій іпостасі материнства.
Подарунки від чоловіка стали рідше, та й прогулянки під місяцем змінилися безсонними ночами – Марійка частенько нездужала і завдавала багато клопоту молодій матері.
Проте подружжя жило досить добре. Незабаром Наталка повернулася в бізнес, Марія була забезпечена всім, що тільки могла побажати.
Закінчила престижну школу, вступила до кращого ВНЗ міста.
Займаючись своїм бізнесом, Наталка не здогадувалася, що чоловік має проблеми середнього віку. До того ж робота почала приносити проблеми, і грошей поменшало. Він це ретельно приховував, бо поступово саме Наталка почала утримувати їхню родину. Його гроші залишалися на його рахунку, Наталка ж вважала, що вона не має «своїх» грошей, вона формувала бюджет сім’ї.
На 18-річчя доньки Віктор з гордим виглядом подарував Марії подарунок — автомобіль, куплений Наталкою. Але Наталка ні слова не сказала ні дочці, ні гостям, які із захопленням і повагою дивилися на батька родини.
– Дякую, тату! – Марія була на 7 небі від щастя. На неї із заздрістю дивилися запрошені подруги з університету. Судячи з розповідей Марії про її подруг, вони були з малозабезпечених сімей і не могли мріяти про такі дорогі подарунки. Навіть свято в кафе, як у Марії, для них було чимось неймовірним. Тому ніхто з подруг не був по-справжньому радий за дівчину. А ось подруги Наталки заздрість не приховували:
— Наталю, чоловік у тебе золотий. І батько він добрий. Мій Володя, взагалі синові не подарував нічого… а твій он, машину купив для Марії! І квартира у вас нова просто диво! Пощастило тобі. Інші чоловіки не такі, а твій усе до хати.
— Так, Вітя у мене гарний… — усміхалась Наталка. У новий будинок вони переїхали півроку тому: продали її квартиру і вклали деякі накопичення. Сумнівів у Наталки не було: 25 років душа в душу, невже через якісь забобони тримати стару квартиру?
Дочка в просторій квартирі жила окремо і при необхідності могла б привести туди і свого чоловіка (на випадок, якщо він опинився б без житла). Там і місце для дитячої знайшлося б… Але спочатку Марії треба було закінчити ВУЗ.
— Я подумала, що хочу трохи відпочити, Вітя. – Заявила Наталка. Останнім часом із робочим графіком вона стала схожа на тінь. Бізнес розширювався, гроші текли струмком, але за це жінка платила здоров’ям та недосипанням.
– Як відпочити?! А як же робота? – здивувався Віктор.
— Все життя працюємо. Тільки раніше хоч раз на рік відпустку брали. А тепер? Коли ми з тобою востаннє були на морі?
— Не знаю, ну якщо хочеш — їдь.
— Я з тобою хочу, Вітя! Я тут подумала, життя — одне. П’ятдесят років – середина життя. Так страшно звучить…
— Не знаю, що там у тебе за думки про старість, але я ще хоч куди, — Віктор глянув на себе в дзеркало. На відміну від дружини він завжди добре висипався, а під її турботливим доглядом добре і вчасно «їв» і був чистий, поголений і блищав, як кіт після сметани.
– У мене на роботі… справи. Тому мені зараз не до відпустки, — сказав Віктор.
Наталка подумала, порадилася з донькою, і вони вирішили поїхати вдвох.
– Я подивилася за розкладом – тиждень є, можна махнути в якусь теплу країну, – сказала Марія. – Ех, дівчатка заздритимуть. Ганна казала, що хоче на море.
– Ганна – це яка?
— А ось, дивись, — Марія показала у соціальній мережі фото темноволосої дівчини.
– Симпатична. Думаю, у неї все попереду. І море, і все інше… — чесно сказала Наталка і прибрала телефон.
— Та на неї всі хлопці задивляються. Але вона не хоче бідного студента.
— Їй треба багатого? – «Розуміюче» кивнула Наталка. Вона не розуміла цього прагнення молодих дівчат продати себе дорожче.
— Так, щоб він її по курортах возив і подарунки дарував.
– Ясно. Ну, нехай шукає. Хто шукає, той завжди знайде.
Наталя, як і планувала, взяла відпустку на 10 днів, 7 із яких планувала провести з дочкою на морі. А три вдома з чоловіком.
Але ввечері перед від’їздом Віктор різко кудись зазбирався.
— Коханий, у нас святкова вечеря, я індичку запекла…
– Я обіцяв мамі допомогти. Має якісь справи.
— А давай маму покличемо до нас? І справи можна відкласти.
– Ні! Маму до нас не можна.
– Чому?
— Вона… Занедужала. Ще передасть вам, а вам їхати скоро. Ні.
Наталя знизала плечима: ні так ні.
— І все ж ти, будь ласка, приходь швидше. Ми з донькою тебе дочекаємось.
Віктор з роздратуванням подивився на дружину і нічого не відповів. Проте прийшов він не так пізно, як міг би.
Після вечері він ліг на ліжко з телефоном у руках.
— Вітя, іди посидь зі мною на балконі! Такий місяць сьогодні… Гарний! І вигляд у нас з балкона таки найкращий. Не дарма ми купили саме цю квартиру. Нічого не шкода грошей… І добре, що засклили балкон, інакше так не посидиш… — сказала Наталка. — Ну, йди ж! Давай посидимо разом, як раніше…
— Чого я не бачив там? — буркнув Віктор.
— А в своєму телефоні, чого «не бачив»? — розсердилася Наталка, помітивши, що чоловік не хоче спілкуватися з нею. — Як молоді дівки крутяться перед камерою? Ану дай, я теж подивлюся!
Віктор змінився на обличчі. Він прибрав телефон у кишеню і вийшов із кімнати. А Наталя, взявши плед і келих ігристого, повернулася на балкон. Кохання чоловіка більше не зігрівало. Залишалося грітися підручними засобами. Але аккаунт у модній соцмережі вона все ж таки завела, щоб поглядати на молодих і красивих, і надихатися їх образами, щоб виглядати краще.
Море було Наталці не на радість. Її думки знову і знову поверталися додому до чоловіка. Що, якщо в нього хтось є? Може, даремно вони з донькою поїхали?
— Мамо, ти чого сумна? Може, підемо на дискотеку? Разом?
— Ти що, яка дискотека мені? Ти молода, ось і йди. А я в номері посиджу, у нас на балконі…
– …Відмінний вигляд. — хихикнула дочка і побігла на танці.
Вранці Наталка вирішила зателефонувати до чоловіка, але той не відповів.
— Ти з татом, коли востаннє спілкувалася?
— Та ось щойно. Він мене питав, де мушлі.
— Які ще мушлі?
— Ну, декоративні. Каміння там всяке… ми з моря десять років тому привезли.
— А навіщо йому?
– Не знаю. Він, мабуть, без нас там вирішив влаштувати вечірку у морському стилі, — пожартувала дочка, але Наталці було не до сміху. Вона таки додзвонилася до чоловіка.
– Алло? – відповів чоловік.
— Чим займаєшся, Вітя?
– Спати збираюся.
— Час пів дев’ятої?!
— Ну то й що? Я втомився. Хочу спати.
— А мушля тобі навіщо?
— Племіннику до школи. Тобі що, зайнятися нема чим? Поїхала – відпочивай! — буркнув Віктор і скинув виклик.
Спочатку Наталка заспокоїлася. Але через пару годин, коли вона проаналізувала те, що відбувається, і погортала деякі сторінки в соцмережі, вона зрозуміла: їхні стосунки закінчені.
Більше вона чоловікові не дзвонила, а він не дзвонив їй.
Приїхавши, Наталка одразу ж подала на розлучення.
— Мамо, я не можу зрозуміти, що на тебе найшло?! — Марія була в шоці через те, що мати з батьком розлучаються.
– Ти точно хочеш знати? — похмуро запитала Наталка.
– Так. У нього хтось є?
– Є.
– Хто? Я цій розлучниці покажу! – Марія обняла маму, намагаючись втішити. Наталка зробила глибокий вдих і… сказала те, чого Марія не була готова почути. — Він зрадив мене з Ганною. Із твоєю подругою з інституту.
Дівчина відсахнулася.
– Але як?! З чого ти взяла? Ганна… Вона ж…
— Шукала багатенького. І знайшла. Твого тата.
— Як ти дізналася? Я… я чесно не знала про це, — дочка заціпеніла.
– Мені підказав твій телефон. Ти показувала мені сторінки подруг, фотографії. І я побачила це… — мати показала дочці фото з гарним краєвидом. Фото було відретушовано, але Наталка впізнала свій балкон. І Ганна, яка стояла спиною, дивлячись на вечірнє місто.
«З коханим милуємось зірками», — було написано у коментарях до фото.
— Мамо, я не розумію. Я Ганну ніколи в гості не кликала… — Марія дивилася на матір широко розплющеними очима.
– Що незрозумілого? Це наша квартира. Ось бачиш? Край крісла, на якому я сиджу, вид на місто… І балкон тільки у нас засклений! Немає у нашому будинку інших таких квартир! Я свій вигляд з вікна впізнаю навіть за сто років!
Наталка не стала доповідати дочці, що також бачила сліди спілкування чоловіка з її подругою у спальні. Бачила і пелюстки троянд, які «застрягли» у зливі ванни, і краплі воску, розплавлених свічок, які чоловік не прибрав. І ті самі мушлі… які для атмосфери її «романтик» розклав по краю ванни. Мабуть, чоловік познайомився з подругою дочки на 18-річчі Марії і та, запала на чоловіка, вирішивши, що якщо він подарував Марії авто, то і їй щось дістанеться від щедрого татуся. Ось тільки їй дісталися лише «мушлі».
— Скажи чесно, як ти здогадалася? Фото ж було викладено після того, як ми поговорили з тобою про мушлі. Ти не могла побачити його раніше… — спитав чоловік ідучи.
— Твій племінник давно навчається у коледжі, Вітя. Цікавися хоча б зрідка родичами і правдоподібніше будеш обманювати, а коханок своїх навчи, щоб не викладали в загальний доступ особисті фото. – Вона зробила паузу. — Чого тобі не вистачало, Вітя? Навіщо ти опустився до зустрічі з дівчиною, яка тобі в дочці годиться?! На що розраховував?
— А ти думала, я тобою задовольнятимуся? Ти вже стара. Втім, якщо хочеш, можемо залишити все як є. Щоб тобі в очах рідні не було соромно, — здивував чоловік.
— Вітя, ти правда вважаєш, що я з тобою житиму після цього? Та ти негідник! Пара років і на тебе жодна жінка не подивиться. А я в будь-якому віці тільки краща буду.
З цими словами Наталя вийшла з кімнати.
Квартиру вони ділити не стали, Віктор зробив «щедрий» жест і погодився віддати їм із дочкою житло, а сам з’їхав. А може, згадав, що більшість грошей було витрачено з гаманця дружини.
“Ну хоч на це вистачило совісті”, – подумала Наталка. Незважаючи на поведінку чоловіка, їй не хотілося втрачати квартиру, де їй було комфортно.
А Віктору було комфортно, що дружина легко відпустила його, і що дочка вже доросла і не вимагає аліменти. Щоправда, за півроку Ганна поїхала по обміну вчитися в іншу країну, а Віктор залишився без молодої коханки. Він спробував до неї кілька разів приїхати, але дівчина прийняла його холодно. А пізніше з’ясувалося, що в новому університеті було повно гарних, молодих і цілком забезпечених хлопчиків, і Віктор більше не був потрібен Ганні. Довелося відступити. Віктор навіть подумав повернутися до Наталки, але та його не прийняла.
Вона почувала себе комфортно та навіть легко. Декілька дорогих процедур, здоровий сон і непогані гени дозволили їй підтягнути те, що трохи здало за роки, прожиті в «щасливому» шлюбі, і, як наслідок, Наталка змогла зустріти нового цілком гідного чоловіка для стосунків.
— Заміж я за тебе, Миколо, не піду, а от зустрічатись давай, — сказала вона фліртуючи.
Вони часто сиділи на балконі, дивлячись на шикарний вигляд… І не шкодуючи про минуле.